Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №240/18580/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/18580/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка самостійно виховує дитину без батька за період з 2018 по 2025 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка самостійно виховує дитину без батька за період з 2018 по 2025 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з нею усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що є порушенням вимог Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

12.08.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позову, просить відмовити у його задоволенні. Відповідач вважає, що позивач не підтвердила статус одинокої матері, яка сама виховує дитину, не додала на підтвердження цього документів, які б підтверджували, що позивач сама виховує та утримує дитину.

ІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 19.09.2008 по 11.07.2025.

У позивачки у шлюбі з громадянином ОСОБА_2 народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 13.01.2015 вбачається, що його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі від 21.05.2018 №760/24027/17.

На підставі рішення Радомишильського районного суду Житомирської області від 21.08.2024 у справі №289/1286/24 колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав.

Після звільнення зі служби позивачці не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2018 - 2025 роки, передбачена статтею 19 Закону №504/96-ВР.

Щоб отримати передбачену законодавством виплату позивач звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом вх. №808 від 20.06.2025. До рапорта додала рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21.08.2024 у справі №289/1286/24, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12.05.2018 у справі №760/24027/17, свідоцтво про народження НОМЕР_2 (а.с. 17).

11.07.2025 позивач отримала письмову відповідь на свій рапорт, згідно якої їй стало відомо, що відповідно до наданих документів до рапорту підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки - відсутні (а.с. 18).

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.

III. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 4 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з статтею 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 5 частини 14 статті 10 Закону №504/96-ВР зазначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Виходячи зі змісту статті 18-1 Закону України від 21.11.1992 №2811-XII "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" можна зробити висновок, що одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9 одинока матір - жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Суд зазначає, що термін "одинока матір" на законодавчому рівні не визначено, 06.11.1992 поняття "одинокої матері" було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"

Після набрання чинності 01.01.1997 Законом України "Про відпустки" таке визначення одинокої матері застосовуватись не може, оскільки в пункті 5 частини 14 статті 10 цього Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька.

Це означає, що одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

При цьому утримання дитини батьком (сплата аліментів) не означає його участі у вихованні дитини та не позбавляє матір статусу "одинокої" для цілей надання соціальної відпустки так само як і сам по собі факт розлучення не надає жінці, з якою залишилася проживати дитина, права на отримання відпустки одинокої матері.

Визначальним критерієм для отримання права на отримання соціальної відпустки "одинокої матері" є виховання дитини без участі батька.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації, якою є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

IV. Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Стосовно доводів відповідача, що позивачкою не надано доказів того, що вона виховує і утримує дитину сама, то суд зазначає наступне.

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов`язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі від 21.05.2018 №760/24027/17.

Відповідно до судового наказу у справі №289/1479/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.08.2017 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 25).

Станом на 01.06.2024 заборгованість зі сплати аліментів була відсутня, була наявна переплата у розмірі 12108,73 грн (а.с. 22).

На підставі рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21.08.2024 у справі №289/1286/24 колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21.08.2024 у справі №289/1286/24 прийнято з урахуванням висновку виконавчого комітету Радомишльської міської ради Житомирської області №1159 від 09.08.2024, згідно з яким ОСОБА_1 повідомила, що фактично сімейні відносини з чоловіком були припинені у 2017 році, з часу припинення сімейних відносин ОСОБА_2 покинув сім`ю, дитина залишилася проживати з нею. ОСОБА_2 не був позбавлений ані права, ані можливості відвідати місце проживання чи навчання сина за власною ініціативою. Вона жодного разу не перешкоджала після розлучення йому бачитися з дитиною. З травня 2017 року (з часу припинення фактичних шлюбних відносин) ОСОБА_2 жодного разу не бачив свою дитину та не виявляв жодного бажання спілкуватися з нею. На думку ОСОБА_1 ОСОБА_2 свідомо обрав такі життєві умови, за якими його участь у вихованні сина є мінімальною та недостатньою. Пояснення ОСОБА_1 лягли в основу висновку виконавчого комітету Радомишльської міської ради щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який був затверджений рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради №1159 від 09.08.2024 (а.с. 20, 21).

Під час розгляду Радомишильським районним судом справи №289/1286/24 ОСОБА_2 05.08.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, а 07.08.2024 подав додаткові пояснення, у яких просив відзив не розглядати та задовольнити позов ОСОБА_1 (а.с. 23).

Отже, у суду є достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 у період з 21.06.2018 (набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу) та до 11.07.2025 (дня звільнення зі служби) виховувала дитину без участі батька.

V. Висновок чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Під час судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 21.06.2018 до 11.07.2025 виховувала дитину без участі батька.

Сплата ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини не має визначального значення для виникнення у ОСОБА_1 права на соціальну відпустку одинокої матері.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 надала рішення судів про розірвання шлюбу та про позбавлення батьківських прав, їй не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки, що порушило право ОСОБА_1 на отримання такої компенсації відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018.

VI. Висновок про те, яке судове рішення слід ухвалити за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На час прийняття наказу про виключення позивачки зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не провів з позивачкою усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, як одинокій матері за час військової служби з 2018 року по 2025 рік.

Грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018 - 2025 роки при звільненні зі служби позивачці не виплачено.

Належним способом захисту прав позивачки суд вважає зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2018 року по 2025 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, у зв`язку з чим суд не стягує судові витрати із відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка самостійно виховує дитину без батька за період з 2018 по 2025 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка самостійно виховує дитину без батька за період з 2018 по 2025 роки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

11.06.26