Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №160/5890/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокуСправа №160/5890/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2025 року по 01.03.2026 року (не більше шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України);

- стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2025 року по 01.03.2026 року, у розмірі 121 384,80 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року, та належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року, виплачених 02.03.2026 року;

- зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року, та належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року, виплачених 02.03.2026 року, у розмірі 121 384,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року по справі №160/24128/25 відповідачем 02.03.2026 року з позивачем проведено остаточний розрахунок при звільненні. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

17.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

20.03.2026 року 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Підсумовуючи відповідач зазначив, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати може нараховуватись лише у разі доведення факту реального зниження купівельної спроможності доходу особи, а не формально за будь-яку затримку, незалежно від її причин.. У зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

24.07.2025 року наказом №411 Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту з 31.07.2025 року.

24.09.2025 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/24128/25, зокрема, визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р. та у період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 31.07.2025 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 3 - 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.07.2025 року включно в розмірі 298 975,60 грн, відповідно до абзаців 3 - 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року та виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальних допомог для оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки й премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні, та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року у розмірі 3028,00 гривні.

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року і виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальних допомог для оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки й премії з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні, та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року у розмірі 3028,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатків 1, 14 до Постанови №704 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

05.12.2025 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/24128/25 апеляційну скаргу 3-ого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року залишено без змін.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року по справі №160/24128/25 набрало законної сили 05.12.2025 року.

02.03.2026 року на виконання рішення суду від 24.09.2025 року по справі №160/24128/25 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплачено ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в загальній сумі 746 415,04 грн.

У зв`язку з невиплатою середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2 і 3 статті 9 Закону №2011-XII ).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме: відповідач не нарахував та не виплатив грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в повному обсязі.

Як встановлено судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року по справі №160/24128/25, відповідачем 02.03.2026 року остаточно проведено з позивачем розрахунок при звільненні, а саме: виплачено грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 746 415,04 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати при звільненні грошового забезпечення в повному обсязі, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає не більше 6 місяців, як це передбачено ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, а саме: 02.09.2025 року – 02.03.2026 року (дата проведення остаточного розрахунку при звільненні) та становить 181 день.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки №04/112 від 28.08.2025 року 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив 56 960,17 грн (травень 2025 року – 27 469,33 грн, червень 2025 року – 29 490,84 грн). Кількість днів у квітні-травні 2023 року становила 61 днів.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 56 960,17 грн. / 61 днів (2 місяці) = 933,77 грн.

З урахуванням періоду затримки розрахунку 181 день, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 933,77 грн., розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 02.09.2025 року по 02.03.2026 року складає: 169 012,37 грн., обрахований наступним чином: 933,77 грн. * 181 день.

Верховний Суд у постанові від 12.12.2024 року по справі №160/20805/22 зазначив, що у межах справ щодо стягнення середнього заробітку належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина 1 статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Зазначеної позиції також дотримується Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 року по справі №200/3661/24.

Отже суд має вирішити питання чи підлягає до суми середнього заробітку, а саме: 169 012,37 грн. застосуванню принцип співмірності.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Суд зазначає, що розмір грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, виплачений на виконання рішення суду, в загальній сумі становить 746 415,04 грн., в свою чергу сума обчисленого вище середнього заробітку випадку становить 169 012,37 грн.

Таким чином розмір грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, виплачений на виконання рішення суду, перевищує суму середнього заробітку більше ніж в 4,4 рази.

Враховуючи очевидну співмірність належних до виплати позивачу сум середнього заробітку - 169 012,37 грн. зі встановленим розміром заборгованості - 746 415,04 грн., характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення суми середнього заробітку в даному випадку.

При ухваленні рішення суд звертає увагу на те, що позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, станом на день розгляду справи, суду не надано доказів нарахування відповідної суми середнього заробітку позивачу, а тому позовні вимоги про стягнення суми середнього заробітку є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексом адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Крім цього суд зауважує, що позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою, має легітимні очікування на повне відновлення його порушених прав. Однак, як встановлено судом, позивачем в позові не вірно проведено розрахунок суми середнього заробітку. Судом було обраховано належну суму середнього заробітку відповідно до Порядку №100, а отже ефективним захистом порушених прав позивача в даному випадку є саме зобов`язання 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 02.09.2025 року по 02.03.2026 року в сумі 169 012,37 грн., обрахованій саме відповідно до Порядку №100.

Вирішуючи питання стосовно виплати позивачу компенсації втрати частину доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1, 2, 3, 4, 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

- соціальні виплати;

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення)

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України постанову №159 від 21.02.2001 року, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок №159).

Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Оскільки відповідачем проведено позивачеві перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року по справі №160/24128/25 - 02.03.2026 року, у зв`язку із чим порушено строки виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення позивача, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період в якому позивачу було нараховано, але невиплачено грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року та індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року.

У зв`язку з чим, з метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року.

Також суд зазначає, що позовні вимоги в частині виплати компенсації втрати частини доходів в конкретній сумі 121 384,80 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

По-перше, суд звертає увагу, що компенсація втрати частини доходу не нараховано та не виплачена позивача, а отже між сторонами відсутній спір щодо розміру компенсації втрати частини доходів.

По-друге, суд зазначає, що позивачем обраховано суму компенсації втрати частини доходів в розмірі 121 384,80 грн. не в спосіб, встановлений Порядком №159.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про передчасність позовних вимог в частині визначення суми компенсації втрати частини доходів, а отже дані позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (50005, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, 38, код ЄДРПОУ 38255196) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 02.09.2025 року по 02.03.2026 року.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 02.09.2025 року по 02.03.2026 року в сумі 169 012,37 грн.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року.

Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський