Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №140/4217/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4217/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

адвокат Каверін Сергій Миколайович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач), звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2016 роки та за 2018-2023 роки; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2016 роки та за 2018-2023 роки.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 у період з серпня 2011 року по жовтень 2016 року включно та з листопада 2017 по 14.01.2026 включно проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.01.2026 №58-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.01.2026.

Позивач вважає, що під час звільнення з військової служби відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2013-2016 роки та за 2018-2023 роки.

З огляду на розрахунок вислуги років для призначення пенсії, витяг з послужного списку та особисті картки грошового забезпечення у вказаний період, представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах, які дають право на щорічну додаткову відпустку передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.

Не зважаючи на те, що зазначену відпустку під час проходження військової служби позивачем не використано, відповідачем під час звільнення з військової служби у січні 2026 року не було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2016 та 2018-2023 роки, а тому просить адміністративний позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 заперечив та вказав, що з 17.03.2014 в Україні діє особливий період. Надання щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, під час особливого періоду було законодавчо припинено.

З посиланням на норми Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, зазначає, що позивач за час проходження служби жодного разу не звертався з відповідним рапортом про надання цієї відпустки або про її заміну компенсацією. Через відсутність рапортів начальник прикордонного загону не включав позивача до щорічних графіків відпусток у цій частині.

Стверджує, що виплата компенсації не є безумовною та потребує дотримання процедури (подання рапорту, включення військовослужбовця у відповідний графік, видачу наказу). Командир військової частини не міг знати про бажання позивача через його власну бездіяльність.

Наголошує, що на підставі наказу від 14.01.2026 №58-ОС ОСОБА_1 , вже виплатили грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (УБД) за період 2017–2026 років загальною тривалістю 140 календарних днів. Відтак вважає, що Військова частина НОМЕР_1 повністю виконала зобов`язання перед позивачем.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Відповідно до розрахунку вислуги років майстер-сержант ОСОБА_1 з 13.08.2011 по 20.10.2016 та з 11.10.2017 по 14.01.2026 позивач проходив службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.27-29).

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.01.2026 №58-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.01.2026 (а.с.15).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2016 роки та 2018-2023 роки, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі – Закон №504/96-ВР).

Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Частиною восьмою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до пункт 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку затверджено Постановою Кабінету Міністрів №702 від 01.08.2012 (далі – Постанова №702).

Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи витягу з послужного списку, ОСОБА_1 під час проходження військової служби у Військові частині НОМЕР_1 перебував на посадах, які відповідно до додатку №2 до Постанови №702 надають останньому право на щорічну додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, що пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 702, така щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

У зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав право на щорічну додаткову відпустку пов`язану з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я в 2013-2016 та 2018-2023 роках.

Поряд із цим суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Відтак, зазначена вище норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, або на підставі іншого закону.

Таким чином, військовослужбовці, за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII та на підставі іншого закону, мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №520/7314/2020 та зазначив, що нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, і навпаки.

Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.01.2026 №58-ОС ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2026 роки загальною тривалістю 140 календарних днів (а.с.15).

Таким чином, позивачем, як військовослужбовцем, вже використано право на отримання компенсації за одну з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а саме за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2026 роки.

З огляду на викладене, законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2018 по 2023 роки відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В даному випадку, частиною першою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Частиною шостою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено надання щорічно канікулярних відпусток курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки. Частиною дванадцятою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено надання відпустки військовослужбовцям строкової військової служби.

Згідно з частинами вісімнадцятою та дев`ятнадцятою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закон №1932-XII).

Так, згідно з статтею 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Окрім цього, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Наведений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі №620/4218/18.

При цьому, відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.01.2026 №58-ОС жодних даних про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013-2016 роки не зазначено.

Поряд із цим, зазначений наказ містить вказівку здійснити позивачу виплату грошової компенсації за 140 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2026 роки.

Наведене, окрім іншого, спростовує доводи представника відповідача щодо відсутності у військової частини НОМЕР_1 підстав для виплати позивачу додаткової відпустки, право на яке останній набув під час проходження військової служби у відповідача.

З урахуванням встановлених обставин, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2016 роки; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2016 роки.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за 2013-2016 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за 2013-2016 роки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 11 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Н. В. Стецик