Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №947/30649/25 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/30649/25

Провадження № 2/947/400/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Огренич І.В.

за участю секретаря – Коростій М.В.,

представника позивачки – адвоката Шахновського О.О.,

представника відповідачки – адвоката Стрункової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), треті особи: Київська державна нотаріальна контора у місті Одесі (65080, м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 11-А), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про застосування наслідків нікчемності заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою, у якій просила встановити в мотивувальній частині судового рішення факт нікчемності правочину – заяви ОСОБА_2 від 27 червня 2022 року, яку було посвідчено нотаріусом Погрешаєвою О.В. в місті Воронеж, РФ, про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа 224/2022, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а також визнати заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа 224/2022 – неподаною.

При цьому позивачка посилається на те, що ОСОБА_4 за життя склав заповіт на користь ОСОБА_2 . Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Київської державної нотаріальної контори міста Одеси, 12.03.2022 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_5 , та 12.07.2022 року – ОСОБА_6 . Листом від 29.12.2022 Київською державною нотаріальною конторою у місті Одесі відмовлено ОСОБА_5 у праві спадкування за законом. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_5 є позивачка – ОСОБА_1 , яка вважає себе такою, що набула спадкові права на частку ОСОБА_5 в спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 . Позивачка зазначає, що заява про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2 подана з порушенням норм ст. 1269 ЦК України та Закону України «Про міжнародне приватне право», а тому вона звернулась до суду з даним позовом.

Представник позивачки – адвокат Шахновський О.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідачки – адвокат Стрункова І.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, також надала до суду відзив на позов, в якому посилалася на те, що згідно зі статтею 1269 та 202 ЦК України, заява про прийняття спадщини є одностороннім правочином, а згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Також зазначила, що на момент подання заяви про прийняття спадщини діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року (Мінська Конвенція), нормами якої передбачено що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Особи, які мають обов`язкову частку в спадщині, згідно ст. 1241 ЦК України, відсутні. Єдиною спадкоємицею за заповітом є ОСОБА_2 .

3-я особа: представник Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі до судового засідання не з`явився, надав до суду письмові пояснення в яких зазначив, що заява ОСОБА_2 подана вчасно, та на час надходження заяви про прийняття спадщини діяла Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, згідно ст.ст. 13, 14, 17 якої, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Договірні Сторони зобов`язуються пересилати одна одній на прохання без перекладу і безоплатно свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, документи про освіту, трудовий стаж і інші документи, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів громадян запитуваної Договірної Сторони й інших осіб, що проживають на її території. У відносинах одна з одною при виконанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою. Україна припинила дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, що фактично скасовує дію відповідних договорів зі країнами-учасницями СНД, з якими було припинено її дію. Це рішення, ухвалене 23 грудня 2022 року, стосується передусім відносин з Російською Федерацією. Відповідно до ст.58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

3-я особа: ОСОБА_7 до судового засідання не з`явилась, сповіщалась пояснень стосовно предмету спору не надала.

02.02.2026 ухвалою Київського районного суду м. Одеси було витребувано у Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі належним чином засвідчену копію спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 26 лютого 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненком Ігорем Петровичем було посвідчено заповіт ОСОБА_4 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), що народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Виселки Залегощенського району Орловської області, місце проживання АДРЕСА_4 , в якому зробив наступне розпорядження на випадок своєї смерті: 48/100 ( сорок вісім сотих) частин житлового будинку АДРЕСА_5 , та усе його майно, де б воно не було та з чого б не складалося, та взагалі усе те, що на день його смерті буде йому належати, та на що за законом має право, заповідає – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначений заповіт зареєстровано в реєстрі за № 346.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 (актовий запис про смерть №911 від 24.01.2022) та після його смерті відкрилась спадщина.

ОСОБА_2 було подано заяву про прийняття спадщини за заповітом, підпис якої засвідчено нотаріусом нотаріального округу м. Воронеж Воронежскої області, рф, ОСОБА_8 , шляхом надсилання міжнародним поштовим сполученням. Вказана заява прийнята державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі 12.07.2022.

18.03.2022 ОСОБА_5 звернувся до Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі з заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом.

12.07.2022 ОСОБА_7 звернулася до Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі з заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом.

Листом від 29.12.2022 Київська державна нотаріальна контора у місті Одесі повідомила ОСОБА_5 про наявність заповіту ОСОБА_4 на користь іншої людини, у зв`язку з чим було відмовлено у справі спадкування за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер (актовий запис про смерть №184 від 22.11.2024).

Позивачка, ОСОБА_1 , є спадкоємицею за заповітом після ОСОБА_5 .

Так, відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1235 ЦК України передбачено право заповідача на призначення спадкоємців. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1241 ЦК України передбачено право на обов`язкову частку у спадщині, а саме : малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. (ст. 1269 ЦК України).

Нормами ст. 1270 Цивільного кодексу України встановлюється строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Під час дії воєнного суну ,строки обчислювалися відповідно до Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» пункту 3 перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Заява про прийняття спадщини є одностороннім правочином, згідно зі статтею 202 ЦК України та правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), та вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою,п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З точку зору практичного застосування ст. 215 ЦК «недійсний правочин» можна визначити як правочин, який внаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ст. 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Порушення умови дійсності правочину може мати наслідком його недійсність в силу закону (нікчемність) або бути підставою для визнання його недійсним у випадку оскарження до суду (оспорюваність).

В своїй позовній заяві позивачка посилається на не легалізовану заяву відповідачки про прийняття спадщини та не відповідність її до Закону України від 10.01.2002 №2933-111 « Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». На що суд зауважує, що при вчинені нотаріальних дій, згідно Закону України « Про нотаріат», та «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затверджений Наказом 22.02.2012 № 296/5 Міністерства юстиції України, правовідносини регулюються нормами Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Про вихід з Конвенції див. Закон № 2783-IX від 01.12.2022) (Дію Конвенції зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону № 2783-IX від 01.12.2022).

Приписами частини першої статті 58 Конституції України передбачено за загальним правилом, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. «Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта» - зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.97-1.

Отже, суд приходить до висновків, що на момент прийняття заяви про прийняття спадщини за заповітом від ОСОБА_9 від 22.07.2022 року, діяли норми законодавства, при яких вказана заява не потребувала апостилювання та подальшого нотаріального засвідчення справжності підпису заявника.

Таким чином, суд не бере до уваги посилання позивачки на вказані норми законодавства.

Також, позивачкою не доведено факт її порушеного права, як такого, оскільки, як встановлено судом, спадкодавець - ОСОБА_5 не мав права на обов`язкову частку в спадщині, що відкрилася після смерті його брата ОСОБА_4 , а отже і позивачка, ОСОБА_1 не має права на частку в спадщині після смерті ОСОБА_4 .

Гарантоване статтею55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Так, вимогами ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що в даному випадку тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону, покладається саме на позивачку, яка звертаючись до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності заяви про прийняття спадщини, повинна довести обставини, які мають істотне значення та є підставою для визнання заява про прийняття спадщини нікчемною.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При таких обставинах та з огляду на всебічне, повне, об`єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів, суд вважає вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Київська державна нотаріальна контора у місті Одесі, ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемності заяви про прийняття спадщини – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2026.

Суддя І. В. Огренич