Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №499/1573/25 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1573/25

Провадження № 1-кп/499/45/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (далі також – прокурор), обвинуваченого ОСОБА_4 (далі також – обвинувачена, особа) та його захисника адвоката ОСОБА_5 (далі також – захисник), розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в режимі відеоконференції обвинувальний акт кримінального провадження № 12025162260000587 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Іванівка Іванівського району одеської області, який зареєстрований та фактично проживає в будинку АДРЕСА_1 , який не працює, має базову середню освіту, не одружений, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України (далі також – КК),

У С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та стаття (частини статті) КК, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа таке

1.1. Обвинувачений будучи засудженим Іванівським районним судом Одеської області вироком від 20 вересня 2024 року за частиною 4 статті 152 КК до позбавлення волі на строк чотири роки, й відповідно до статті 75 КК звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на два роки, із покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК, покарання не відбув, належних висновків не зробив, не позбувся негативної поведінки, в умовах воєнного стану, в період іспитового строку, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна:

– приблизно на початку жовтня 2025 року, в темний час доби, більш точний дата, час не встановлені прибув до будинку АДРЕСА_1 (далі – будинок, садиба), який належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – потерпілий), де переконавшись, що за його діями ніхто зі сторонніх не спостерігає, через хвіртку, яка не була зачинена на замок, зайшов на територію та підійшов до гаражу, який знаходиться на території садиби, відчинив ворота гаражу, які були зачинені на металевий засув, та проник до приміщення гаражу, звідки здійснив крадіжку трьох пластикових каністр об`ємом 20 літрів кожна вартістю 100 гривень, кожна з яких були повністю заповнені дизельним паливом, тобто в сукупності містили 60 літрів дизельного палива, вартістю 3180 гривень, а також надалі підійшов до приміщення погребу, розташованого на території садиби, яке було закрито на металевий засув, відчинив його, проник в приміщення та звідти здійснив крадіжку двох банок тушонки ємністю 1 літр кожна вартістю 300 гривень за кожну. Після чого обвинувачений розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду в загальному розмірі 4080 гривень;

– приблизно в середині жовтня 2025 року, в нічний час доби, більш точний дата, час не встановлені прибув до садиби, де переконавшись, що за його діями ніхто зі сторонніх не спостерігає, через хвіртку, яка не була зачинена на замок, зайшов на територію садиби та підійшов до погребу, який знаходиться на території садиби, відчинив двері погребу, які були зачинені на металевий засув, й проник до приміщення погребу, звідки здійснив крадіжку трьох пластикових каністр об`ємом 20 літрів кожна, вартістю 100 гривень кожна, які були повністю заповнені бензином, тобто в сукупності містили 60 літрів бензину вартістю 3360 гривень та дві банки тушонки ємністю 1 літр кожна вартістю 300 гривень за кожну. Після чого обвинувачений розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду в загальному розмірі 4260 гривень;

– приблизно наприкінці жовтня, але не пізніше 30 жовтня 2025 року, в нічний час доби, більш точний дата, час не встановлені, прибув до садиби, де на земельній ділянці знаходився належний потерпілому трактор МТЗ-82 та переконавшись, що за його діями ніхто зі сторонніх не спостерігає, зняв кришку з паливного баку трактору МТЗ-82, й за допомогою гумового шлангу злив 90 літрів дизельного палива в заздалегідь підготовлені 5 пластикових каністр об`ємом 20 літрів кожна, а також підійшов до приміщення погребу, який знаходиться на території садиби, відчинив двері погребу, які були зачинені на металевий засув, відчинив його, проник в приміщення та звідти здійснив крадіжку двох банок тушонки ємністю 1 літр кожна вартістю 300 гривень за кожну. Після чого обвинувачений розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду в загальному розмірі 5070 гривень.

1.2. За таких фактичних обставин особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у інше приміщення, вчинена в умовах воєнного стану.

2.Учасники судового провадження висловили таке

Обвинувачений у вчиненому діянні визнав себе винним повністю, підтвердив у своїх свідченнях сутність пред`явленого йому обвинувачення, мотив і спосіб вчинення інкримінованого, а також додатково показав: зважився на такі дії, щоб протягом жовтня 2025 року компенсувати невиплачену потерпілим заробітну плату в розмірі 10000 гривень, який не повідомив коли поверне заборгованість; натепер про такі дії шкодує; щиро розкаюється у вчиненому; надалі подібне вчиняти не буде.

Потерпілий подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі та зазначив, що шкода натепер йому не відшкодована.

Представник органу з питань пробації, належно повідомлена про дату, час і місце в судове засідання не прибула, направивши до суду досудову доповідь щодо обвинуваченого, що за правилами частини 3 статті 327 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не перешкоджає судовому розгляду.

3.Докази на підтвердження встановлених обставин такі

За відсутності заперечень учасників судового провадження, добровільності їх позиції, сумнівів у правдивості свідчень обвинуваченої, суд, у порядку встановленому статтею 349 КПК, обмежив судовий розгляд допитом обвинуваченої та дослідженням, що характеризують його особу документів, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються й правильно розуміються.

Обвинувачений повністю визнав себе винним в обсязі пред`явленого йому обвинувачення та під час допиту детально розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення та щиро розкаявся у вчиненому, не піддавши сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті та підпункті 1.1. пункту 1 цього вироку, зокрема, місця, часу, мотиву, мети і способу здійснення вчиненого, а також характеристики майна.

Іванівський районний суд Одеської області вироком від 20 вересня 2024 року, який набрав законної сили 21 жовтня 2024 року визнав обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 152 КК, та призначив йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі та на підставі статей 75, 76, 104 КК звільнив від відбування покарання з іспитовим строком два роки (далі також – вирок від 20 вересня 2024 року).

4. Положення закону, якими суд керувався та висновки, які врахував такі

4.1. Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (частина 1 статті 32 КК).

Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром (частина 2 статті 32 КК).

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення (частина 1 статті 34 КК).

Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 35 КК).

4.2. У статті 1 Закону України «Про оборону» терміни вживаються у такому значенні: воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено. До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через засоби масової інформації (частина 1, 2 статті 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Президент України указом від 24 лютого 2022 року №64/2022, ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Президент України указом від 26 липня 2025 року №478/2025, в Україні продовжено строк дії воєнного стану із 05 години 30 хвилин 07 серпня 2026 року строком на 90 діб.

4.3. У пунктах 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», суд роз`яснив, якщо злочини, які утворюють повторність відповідають одному і тому ж складу злочину (наприклад крадіжки, поєднані з проникненням в житло), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатися в процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів. Згідно з частиною першою статті 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден із яких її не було засуджено.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд звернув увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта - як готування до злочину чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 № 10, суд роз`яснив, що неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

5. Мотиви призначення покарання та обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання такі

5.1. Суд зазначає, що передбачені статтею 70 КК правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень застосовуються лише у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади кримінальних правопорушень і які мають самостійні санкції. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Отже, за умови вчинення декількох самостійних тотожних кримінальних правопорушень, що кваліфікуються за однією частиною однієї статті, наприклад частиною 4 статті 185 КК, покарання за вироком суду застосовується до особи, визнаної винною в їх вчиненні, де враховується, зокрема ступінь тяжкості кваліфікованого за цією частиною статті кримінального правопорушення, на яку впливає кількість вчинених кримінальних правопорушень, розмір заподіяної шкоди кожному з них окремих потерпілих та інші об`єктивні та суб`єктивні ознаки цих правопорушень.

Суд наголошує, що кримінально-правові норми не передбачають окремого порядку призначення покарання в разі, коли особа вчинила кілька кримінальних правопорушень до ухвалення вироку, які передбачені тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КПК, що фактично утворює «розірвану» засудженням повторність кримінальних правопорушень й в кримінальному праві визначається як вчинення тотожних діянь.

Законодавство про кримінальну відповідальність та кримінальне процесуальне законодавство не містять положень про те, що кримінальні правопорушення, які утворюють передбачену частиною 1 статті 32 КК повторність та відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення (тотожні кримінальні правопорушення), мають бути окремо кваліфіковані в резолютивній частині обвинувального вироку, і за кожне правопорушення, кваліфіковане за однією статтею або частиною статті, має бути призначене окреме покарання.

Якщо вчинені кримінальні правопорушення, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до частини другої статті 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію. Якщо ж кримінальні правопорушення, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення, їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Суд наголошує, що обвинуваченому інкриміноване вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у інше приміщення, вчинена в умовах воєнного стану, що складається із тотожних діянь, які охоплюються єдиним наміром, тому його дії розглядаються як один продовжуваний злочин, що не дозволяє двічі призначати йому покарання за аналогічною частиною та статтею КК.

Ба більше, суд виключає обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченого - повторність, оскільки викрадення однорідного майна відбулося в того ж потерпілого, з проникненням у ті ж приміщення на території садиби, яке відбувалося в аналогічний спосіб, та об`єднане однією метою і мотивом. Того реалізація обвинуваченим єдиного наміру, спрямованого на незаконне викрадення належного потерпілому майна, відповідає ознакам одиничного продовжуваного кримінального правопорушення, бо складається з юридично тотожних дій об`єднаних єдиним злочинним наміром, які у своїй сукупності утворюють єдине кримінальне правопорушення, яке реалізовувалося певними етапами.

Заразом, спрямованість умислу обвинуваченого на вчинення одиничного продовженого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК, який за конструкцією свого складу є матеріальним, визначає кваліфікацію кримінального правопорушення як продовжуваного, а за приписами частини 2 статті 32 КК повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня під час вчинення продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром.

5.2. Оскільки, зважаючи на аналіз доказів, досліджених з урахуванням положень частини 3 статті 349 КПК, встановлено, що обвинувачений, в період іспитового строку, з метою направленою на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, усвідомлював протиправність, суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки та бажав їх настання, в умовах воєнного стану, умисно вчинив дії, за наведених у підпункті 1.1. пункту 1 цього вироку фактичних обставин, тому суд вважає доведеною його вину у вчинені кримінальних правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у інше приміщення, вчинена в умовах воєнного стану.

5.3. Зважаючи на приписи статей 65-68 КК, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, визнає його щире каяття, як обставину, що пом`якшує покарання, а також рецидив злочинів, як обставину обтяжуючу його провину.

Суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, за якою орган пробації вважає, що ризики вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюються як високі, а ризики небезпеки для суспільства, зокрема для окремих осіб, оцінюються як середні, а виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства (далі – доповідь).

5.4. Суд враховує, доповідь, відомості про обвинуваченого як про особу, який: має постійне місце проживання, посередньо характеризується за місцем проживання, офіційно не працює, зі слів працював по найму, має базову середню освіту, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває, раніше притягувалася до кримінальної, адміністративної відповідальності та висновків не зробив, про що свідчать його подальші повторні дії щодо вчинення протиправних діянь, адже відбуваючи покарання за їх вчинення, продовжував нехтувати вимогами закону, демонструвати свою нездатність до виправлення та своє небажання ставати на шлях законослухняної поведінки.

5.5. Суд зазначає, що метою покарання є не тільки виправлення винного, а й запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як винним, так і іншими особами - це так зване загальне запобігання вчиненню кримінальних правопорушень. Суд у такий спосіб констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов`язані уникати їх вчинення.

Відтак, сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

З урахуванням викладених вище обставин, зважаючи на положення статті 65 КК про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для його виправлення, попередження нових кримінальних правопорушень, та досягнення інших цілей покарання, суд констатує, що вказані обставини не дозволяють застосувати до обвинуваченого після призначення покарання положення статей 75, 76 КК. Отже, суд призначає особі покарання в межах, встановлених санкцією частини 4 статті 185 КК й з урахуванням приписів статті 71 КК, та вважає не можливим виправлення особи без ізоляції. Тому він підлягає поміщенню на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішує судом під час ухвалення вироку такі

6.1. Суд не ухвалює рішення про цивільний позов, який в кримінальному проваджені не пред`явлений.

6.2. Суд вважає, що за відсутності випадків визначених частиною 4 статті 174 КПК, необхідно скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Березівського районного суду Одеської області від 04 листопада 2025 року.

6.3. Відповідно до частини 9 статті 100 КПК після набранням вироком законної сили речові докази: 4 пластикових каністр ємністю по 20 літрів, з яких дві білого кольору з білою та синьою кришкою та дві синього кольору з білою та чорною кришкою, де в одній з синіх каністр знаходиться 18 літрів бензину - повернути законному володільцю.

6.4. Суд не здійснює, в порядку передбаченому статтями 124-126 КПК, розподіл процесуальних витрат за відсутності їх документального підтвердження.

6.5. Суд зазначає, що суворість призначеного покарання є суттєвим елементом під час оцінки ризику переховування засудженого, однак не може бути єдиною й самодостатньою підставою для позбавлення особи свободи до набрання вироком законної сили.

Суд констатує, що протягом усього часу судового розгляду обвинувачений належно виконував свої процесуальні обов`язки, з`являвся за кожним викликом суду, має постійне місце проживання.

Під час розгляду справи, стороною обвинувачення не подавалися клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу. Відтак не надано жодних даних, які б свідчили про намір засудженого переховуватися від суду чи перешкоджати виконанню вироку.

Того, суд не вирішує питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, бо стороною обвинувачення не подане клопотання в порядку визначеному статтею 184 КПК.

Отже, початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі необхідно обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту особи, в порядку виконання вироку.

Керуючись статтями 369-371, 373-374, 532, 615 КПК, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі частини 1 статті 71 Кримінального кодексу України за сукупності вироків, до покарання призначеного за цим вироком у виді п`яти років позбавлення волі, частково приєднати не відбуту частину покарання, яке призначив Іванівський районний суд Одеської області вироком від 20 вересня 2024 року у виді чотирьох років позбавлення волі, та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років п`ять місяців.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту ОСОБА_4 в порядку виконання вироку.

Скасувати арешт, накладений слідчим суддею Березівського районного суду Одеської області ухвалою від 04 листопада 2025 року на 4 пластикові каністри ємністю по 20 літрів, з яких дві білого кольору з білою та синьою кришкою та дві синього кольору з білою та чорною кришкою, де в одній з синіх каністр знаходиться 18 літрів бензину.

Речові докази: 4 пластикові каністри ємністю по 20 літрів, з яких дві білого кольору з білою та синьою кришкою та дві синього кольору з білою та чорною кришкою, де в одній з синіх каністр знаходиться 18 літрів бензину повернути законному володільцю ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення, способом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити (надіслати) учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_7