Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №442/6700/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/6700/25 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/811/4099/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки Білінського Б.П., відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки Тунського А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Тунського Андрія Романовича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2025 року в складі судді Курус Р.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

встановив:

У вересні 2025 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Білінський Б.П., звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, просила стягнути з відповідачки на її користь 86000,00 грн. матеріальної шкоди, 100000,00 грн. моральної шкоди та понесені позивачкою судові витрати.

Вимоги обґрунтовує тим, що 25.06.2025 приблизно о 22:00 год. відповідачка вигулювала свою собаку породи німецька вівчарка по кличці «Ніка» за місцем свого проживання без намордника та повідка, внаслідок чого собака породи німецька вівчарка напала на собаку позивачки (померанський шпіц міні по кличці «Дора»), через що остання загинула, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 154 КУпАП.

У результаті вищевказаних подій позивачці завдано значних матеріальних збитків.

Собака породи «Померанський шпіц міні» білого кольору, по кличці «Дора», була придбана цуценям позивачкою у червні 2022 року за 1000,00 доларів США. Позивачка надавала собаці усі необхідні ветеринарні послуги і доглядала за нею. Згідно із матеріалами наданими позивачем, середньоринкова ціна цуценя породи «Померанський шпіц міні» з сайтів ria.com та olx.ua, становить близько 60000,00 грн.

Крім матеріальної шкоди, понесеної через смерть собаки, ОСОБА_1 також просила стягнути витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи №442/5066/25 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, оскільки позивачка зверталась за кваліфікованою правовою допомогою адвоката. Вартість послуг адвоката за договором склала 26000,00 грн.

Загальний розмір повної суми матеріальної шкоди становить 86000,00 грн.

Крім цього, позивачка оцінює моральну шкоду завдану їй в розмірі 100000,00 грн., оскільки втрата собаки породи «Померанський шпіц міні» білого кольору, по кличці «Дора», завдала позивачці та її сім`ї глибоких душевних страждань.

Зокрема, собака «Дора» проживала в сім`ї позивачки з червня 2022 року, від моменту придбання та до трагічної загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Собака була не просто домашнім улюбленцем, а повноцінним членом сім`ї, мала окреме місце для проживання, отримувала регулярний догляд та ветеринарні щеплення, була оточена увагою та любов`ю. Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень, моральну шкоду у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень та 15510 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот десять) гривень понесених судових витрат.

В решті позову – відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Тунський А.Р., не погоджується із оскаржуваним рішенням у частині задовлених позовних вимог, вважає рішення у відповідній частині необгрунтованим і прийнятим без належного з`ясування обставин справи з порушенням норм матеріального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи.

Вважає помилковим висновок суду про доведеність позивачкою понесення нею витрат під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у сумі 26000,00 грн.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Таким чином, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в справі про адміністративне правопорушення у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Також обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами.

Залучення позивачкою у справі №442/5066/25 адвоката, укладення з таким адвокатом Договору про надання правової допомоги та понесені у зв`язку із наданням такої правової допомоги витрат очевидно не є збитками, тому будь які підстави для стягнення з відповідачки 26 000 гривень відсутні, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності і не мають ознак шкоди, а їх наявність та розмір не перебуває у безпосередньому причинному зв`язку із діями відповідачки у справі.

Також вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у 25 000 гривень не підпадає під критерії розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Крім того слід звернути увагу, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

Відповідачка є багатодітною матір`ю на її утриманні залишається 5 неповнолітніх дітей а тому стягнення з неї 25 000 моральної шкоди очевидно не відповідає принципу розумності та справедливості.

Крім того відповідно до Довідки Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області ОСОБА_2 станом на 09.10.2025 перебуває на обліку як отримувач соціальної допомоги малозабезпеченим, допомогу призначено з 01.08.2025 по 31.01.2026.

Будь-яких доказів понесення моральної шкоди до матеріалів справи не долучено, а тому намагання позивачки стягнути з відповідачки кошти у відповідній сумі є намаганням збагатитись за рахунок відповідачки, а не отримати справедливу компенсацію.

Також, звертає увагу, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так судом першої інстнації було задоволено позовні вимоги лише на суму 51000 гривень, що становить 27,4% відсотка від заявлених позовних вимог.

Зменшуючи розмір витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, суд міг стягнути з відповідачки лише 8631 грвиень (27.4% від 31500 гривень) .

Крім цього, відповідачкою також було заявлено стягнення 8000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, тому на користь відповідачки підлягало стягненню 5808 гривень (72.6% від 8000 гривень).

Частиною 10 ст. 142 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Застосвуючи відповідну норму суд повинен був стягнути з відповідачки лише 2823 гривень (8631-5808).

Також, просить врахувати, що за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції клієнт оплачує фіксований гонорар у розмірі 6000 гривень, який оплачений в поновному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 05 листопада 2025 року у в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень, моральну шкоду у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень та 15510 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот десять) гривень понесених судових витрат, у відповідній частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

02.02.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивачки ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, заперечуючи доводи сторони відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

10.02.2026 на адресу апеляційного суду надійшла відповідь представника ОСОБА_4 на відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, а також його протиправна поведінка і наявність шкоди в діях відповідачки, доказана у справі про адміністративне правопорушення.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Слідуючи принципам змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди, а позивачі повинні доводити лише наявність шкоди та її розмір.

Покликаючись на норми матеріального права та судову практику касаційного суду, зазначає, що особа, яка утримує тварину повинна відшкодовувати в повному обсязі завдану її твариною шкоду іншій особі або її майну.

Обгрунтовуючи майнову шкоду позивачка посилається на оголошення про вартість з інтернет-сайту OLX, згідно якого вартість собаки породи «померанський шпіц міні», становить в середньому суму 60000,00 грн., однак суд не визнав такі докази належними та допустимими доказами на підтвердження вартості собаки породи "померанський шпіц міні".

Стверджуючи про придбання собаки за 1000 доларів США, позивачка не надала доказів на підтвердження зазначеної обставини, тому у задоволенні вимог у цій частині суд відмовив.

На підтвердження витрат на правову допомогу при розгляді справи про адміністративне правопорушення у розмірі 26000 грн, позивачка долучила договір про надання правової допомоги від 14.06.2025 укладений між нею та адвокатом Білінським Б.П, звіт про надані послуги від 15.08.2025 та акт прийому-передачі від 15.08.2025, відповідно до якого позивачка сплатила адвокату грошові кошти в загальній сумі 26000 грн.

Чинним КУпАП не передбачено відшкодування витрат на правову допомогу у справі про адміністративне правопорушення.

В свою чергу, суд дійшов висновку, що понесені позивачкою витрати на правову допомогу були вимушено нею понесені для доведення винуватості відповідачки у вчиненні правопорушення, відтак є саме матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в межах розгляду даної справи.

При цьому, суд врахував обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час затрачений на їх виконання, а також складність справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП, відносно ОСОБА_2 та дійшов висновку, що позивачкою, як потерпілою, належними доказами доведено понесені нею витрати під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП, відносно відповідачки, в сумі 26000,00 грн., які підлягають стягненню з останньої.

Що стосується вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд констатував, що наявні всі складові елементи такої шкоди, оскільки, відповідачка визнана винною у неналежному утриманні собаки, що призвело до факту знищення собаки позивачки та притягнуто відповідачку до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 154 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 1700 гривень та конфіскацією собаки.

Таким чином, вимога про стягнення моральної шкоди з врахуванням душевних страждань позивачки, її сприйняття домашнього улюбленця як члена сім`ї, її прив`язаності до даного домашнього улюбленця, підлягає задоволенню в розмірі 25000 гривень, тому з огляду на викладене позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволення.

У підсумку суд стягнув з відповідачки на корись позивачки 26000,00 грн. матеріальної шкоди та 25000 грн. моральної шкоди, а всього 51000 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд стягнув 510,00 грн. судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також суд стягнув 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, при цьому, загальна вартість наданих адвокатом послуг з правничої допомоги становила 31500,00 грн.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з такими висновками районного суду враховуючи таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була власницею собаки породи «шпіц» кличка «Дора», що підтверджується ветеринарним паспортом (а.с. 15).

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.07.2025 у справі №442/5066/25, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14.08.2025, відповідачку ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП, та накладено на неї стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень з конфіскацією собаки порода «німецька вівчарка», яка належить ОСОБА_2 (а.с. 26-30).

Зі змісту постанови слідує, що ОСОБА_2 визнана винною у тому, що вона 25.06.2025 приблизно о 22.00 год. у АДРЕСА_1 , вигулювала собаку за місцем свого проживання без намордника та повідка, собака перестрибнула огорожу та напала на собаку ОСОБА_1 , внаслідок чого собака загинула, чим було завдано ОСОБА_1 матеріальних збитків.

При розгляді справи суддя прийшов висновку, що вина ОСОБА_2 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №228698, заявою ОСОБА_1 з вимогою прийняти міри до власника собаки «німецька вівчарка», яка 25.06.2025 близько 22-00 год. перебуваючи на території її подвір`я, напала на її собаку породи «помаранський міні шпіц», письмовими поясненнями ОСОБА_1 .

Відповідно до 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, обставини делікту, який мав місце 25.06.2025, а саме дії відповідачкиз неналежного утримання собаки породи «німецька вівчарка», що спричинили загибель собаки позивачки «померанський міні шпіц», а також вина у такому, визначені судовим рішення, яке набрало законної сили, відтак у силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у ході розгляду даної цивільної справи.

Звертаючись з позовними вимогами, позивачка ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачки на її користь 86000,00 грн. матеріальної шкоди, 100000,00 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати, що спричинено загибеллю її собаки, у зв`язку з нападом на неї собаки відповідачки, що підвтерджуєтьтся судовим рішенням.

Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується тільки відповідачкою та лише в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності не надає правової оцінки оскаржуваному рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів виходить з того, що визначальні ознаки приватноправових відносин – це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 688/1852/21 (провадження № 61-6705св22).

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Таким чином, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

За фактом завдання шкоди виникає деліктне зобов`язання, яке припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як роз`яснено у п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), згідно якого шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Джерелом підвищеної небезпеки, належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відносини, що виникають у результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, традиційно виділяють у спеціальний делікт у зв`язку з особливостями механізму завдання шкоди, а також умовами виникнення обов`язку таку шкоду відшкодувати.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

За положеннями ст. 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі. Тобто собака є майном, об`єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст. 317 ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У частині 5 статті 319 ЦК України зазначається, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Усвідомлення цього власником та здійснення свого права власності лише в межах та порядку, встановленому законом, є необхідним для убезпечення інших людей від негативних наслідків, які може спричинити недбале використання свого права власності на собаку господарем.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ЦК України правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Зокрема, статтею 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлено, що особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; при супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

Шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 281/618/15-ц.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

При цьому, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 січня 2022 у справі № 904/1448/20.

В свою чергу, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Дійшовши висновку про необхідність стягнення в користь позивачки завданої їй матеріальної шкоди шкоди, суд першої інстанції відніс до такої витрати, понесені позивачкою на правову допомогу при розгляді справи про адміністративне правопорушення в розмірі 26000 грн., оскільки такі витрати вимушено понесені для доведення винуватості відповідачки у вчиненні правопорушення, тому є матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в межах розгляду даної справи.

В свою чергу, відповідно до частин першої та третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.

Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов`язаних із розглядом справи.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Схожі за змістом норми містяться у ст. 134 КАС України.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 лисопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудн я 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) та сплатою судового збору не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак внаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року в справі № 925/245/19.

У підсумку, колегія суддів звертає увагу на те, що положення статтей 22, 1166 ЦК України та загальні засади цивільного судочинства, зокрема принцип обов`язковості судового рішення, дають підстави для висновку про те, що стягнуті на користь позивачки грошові кошти у сумі 26000,00 грн, які понесені нею при розгляді справи № 442/5066/25, де відповідачку ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП, не є матеріальною шкодою за своєю суттю.

Інший підхід міг би свідчити про фактичну ревізію судових рішень у відповідній справі, що є неприпустимим з огляду на порушення принципу res judicata.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідачки 26 000,00 гривень, які були понесені нею на правову допомогу, у якості матеріальних витрат (збитків), знайшли своє підтвердження та заслуговують на увагу, оскільки такі витрати за правовою природою дійсно не є заходом цивільно-правової відповідальності і не мають ознак шкоди, тому оскаржуване у цій частині необхідно скасувати з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у стягненні таких коштів.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди та висновків суду першої інстанції з цього приводу, колегія суддів зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одним із способів захисту цивільного права є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі №279/1834/22).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка обґрунтовує вимоги про стягнення моральної шкоди тим, що втрата собаки породи «Померанський шпіц міні» білого кольору, по кличці «Дора», завдала їй та її сім`ї глибоких душевних страждань, оскільки від моменту придбання (червень 2022 року) та до трагічної загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 , собака була не просто домашнім улюбленцем, а повноцінним членом сім`ї, мала окреме місце для проживання, отримувала регулярний догляд та ветеринарні щеплення, була оточена увагою та любов`ю.

ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року).

Поряд з цим, ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg», «Caloc v. France» та «Niedbala v. Poland» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Крім того практикою ЄСПЛ визнано презумпцію моральної шкоди, що означає правило, відповідно до якого, у разі порушення майнових або цивільних прав "середня", "нормально" реагуюча на протиправну поведінку щодо неї людина відчуває страждання (моральну шкоду).

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Беззаперечно встановивши, що відповідачка була визнана винною у неналежному утриманні собаки, що призвело до знищення собаки позивачки та притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 154 КУпАП, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення ОСОБА_1 моральних страждань, а як наслідок існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, визначаючи розмір моральної шкоди, на переконання колегії суддів, місцевий суд у достатній мірі врахував глибину понесених позивачкою страждань, тривалість спірних правовідносин та необхідність доведення своєї позиції у судовому порядку, обставини за яких заподіяно шкоду та відношення сторони відповідача до таких, тому обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 25000 грн 00 коп., задовольнивши частково вимоги у цій частині.

Колегія суддів вважає доводи позивачки у цій частині є явно очевидними та обґрунтованими.

Керуючись принципами виваженості, розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів доходить висновку, що розмір стягнутої судом компенсації моральної шкоди відповідає глибині і тривалості моральних страждань, пов`язаних із втратою ОСОБА_1 домашнього улюбленця та прив`язаності до такого та у жодному разі не призводить до її безпідставного збагачення.

При цьому, сам лише факт заперечення стороною відповідача моральної шкоди чи розміру такої не свідчить про її відсутність та не має обов`язком для суду задоволення відповідних вимог у меншому розмірі.

Зокрема, самих лише тверджень (запевнень) сторони недостатньо для суду у контексті доказування чи спростування тих чи інших обставин, оскільки слідуючи диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а також вимогам ст. 76 ЦПК України доказування здійснюється на підставі даних, які встановлюються відповідними засобами, зокрема, висновками експертів.

Підстави обов`язкового призначення судом експертизи визначені статтею 105 ЦПК України.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.

У контексті зазначаного колегія суддів виходить з того, що заперечуючи визначений судом розмір моральної шкоди, сторона відповідача з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, для встановлення обсягу моральних страждань позивачки, не зверталася, при цьому категорія справи та предмет доказування у такій, не свідчать про обов`язковість призначення експертизи (ст. 105 ЦПК України), яка і у такому випадку має призначатися за клопотанням хоча б однієї із сторін.

В свою чергу, у ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу..

Натомість, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом в постановах від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц, від 26 січня 2024 року в справі № 607/7296/22, від 16 квітня 2025 року в справі № 127/40363/23, що свідчить про його усталеність в судовій практиці.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Разом з цим, суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року в справі № П/811/4240/14.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.

Заперечуючи стягнутий судом розмір моральної шкоди, сторона відповідача не наводить відповідної судової практики в аналогічних правовідносинах для підтвердження своїх доводів та спростування висновків суду.

Враховуючи наведене, визначене судом моральне відшкодування, на переконання колегії суддів, відповідає вимогам розумності та справедливості, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У підсумку, колегія суддів доходить висновку про часткову підставність позовних вимог ОСОБА_1 , а саме лише у контексті моральної шкоди, що свідчить про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та має наслідком скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.

Скасування за таких обставин оскаржуваного рішення має наслідком вирішення питання про перерозподіл судових витрат у справі.

Як вже зазначалося, вирішуючи питання розподілу судових витрат колегія суддів виходить із часткового задоволення позовних вимог, на суму 25000,00 грн.

Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема , у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи частку задоволених позовних вимог (13,4 %), судовий збір, який відповідає принципу пропорційності та повинен бути стягнутий з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за розгляд справи у суді першої інстанції становить 250,00 грн.

Ця ж сама частка задоволених позовних вимог (13,4 %) має бути застосована при стягненні витрат на правову допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачка надала ордер адвоката Білінського Б.П., договір про надання правової допомоги від 14.06.2025 укладений між нею та адвокатом Білінським Б., звіт про надані послуги від 04.10.2025, акт прийому-передачі від 04.10.2025 та протокол узгодження гонорару від 20.08.2025, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг з правничої допомоги становить 31500,00 грн.

Сторона відповідача заперечувала розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу, стверджувала, що такий є явно завищеним та неспівмірним з ціною і предметом позову, звертала увагу на тяжке матеріальне становище, утримання 5 неповнолітніх дітей.

Враховуючи частку задоволених позовних вимог, розмір судових витрат, які повинні бути стягнуті з відповідачки становить 4221,00 грн.

Таким чином, розмір судових витрат, сукупно за розгляд справи у суді першої інстанції, право на які має позивачка ОСОБА_1 становить 4471,00 грн.

В свою чергу, відповідачкою також було заявлено про стягнення 8000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, тому враховуючи пропорційність таких до частки вимог у задоволенні яких судом відповілено, на користь відповідачки підлягало стягненню 6928,00 гривень (86.6% від 8000 гривень).

При цьому, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, результат розгляду даної справи, важливість такої для сторін, реально потрачений адвокатом час, з урахуванням складності справи, обізнаності представника у судовій практиці з цього приводу, що презюмується,а також критерію розумності розміру судових витрат та їх співрозмірності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, колегія суддів вважає, що судові витрати на правову допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідачки за розгляд справи у суді першої інстанції необхідно зменшити з 6928,00 гривень до 3000,00 гривень.

Також, представник ОСОБА_2 - адвокат Тунський А.Р. в апеляційній скарзі заявив про те, що клієнт оплатила фіксований гонорар у розмірі 6000 гривень, за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції, що підтверджується меморіальним ордером.

Враховуючи пропорційність задоволених вимог апеляційної скарги, на користь відповідачки підлягає стягненню 2940,00 гривень (49% від 6000 гривень).

Таким чином, судові витрати на правову допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідачки за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій становлять 5940,00 грн.

Частиною 10 ст. 142 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Застосовуючи відповідну норму колегія суддів приходить висновку про необхідність стягнення з позивачки на користь відповідачки лише 1469 гривень (5940,00 грн - 4471,00 грн).

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивачки Білінський Б.П. просить про стягнення судових витрат на правову допомогу, однак доказів на підтвердження понесення таких апеляційному суду, на разі не подав, тому слідуючи диспозитивності, колегія суддів таке питання при ухваленні цієї постанови не вирішує.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тунського Андрія Романовича – задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень – скасувати, у задоволенні вимог про стягнення таких вимог відмовити.

В іншій частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2025 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1469 (тисяча чотириста шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, як зі сторони, на яку покладено більшу суму судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 червня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк