Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №335/148/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.06.2026 Справа № 335/148/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/148/26

Провадження №22-ц/807/1304/26

Головуючий в 1-й інстанції – Макаров В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З.,

секретарПантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Василенко Л.О., звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на день смерті перебував на обліку в ГУПФУ Запорізької області та отримував пенсію відповідно до законодавства України. 15.04.2025 державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Євграфовою О.М. позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за № 371, як спадкоємцю зазначеного у цьому свідоцтві майна гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частку у спадщині, яка складається з недоотриманої пенсії, що зберігається в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, у сумі 71 790,00 грн., що підтверджується Довідкою, виданою відділом опрацювання документів № 1 управління з питань виплат Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області 04.11.2024 за № 0800-0401-8/100233. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату недоотриманої за життя пенсії, проте виплата недоотриманої пенсії здійснена відповідачем позивачеві частково у розмірі 15 120,00 грн. Позивач вважає, що він, як спадкоємець за законом, який в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті батька, має право на отримання нарахованої, але не отриманої ОСОБА_2 за життя пенсії у розмірі 35 895, 00 грн. (1/2 частка у спадщині), з яких відповідачем сплачено позивачу тільки 15120,00 грн. Різниця у сумі недоотриманої пенсії становить 20 775,00 грн. Враховуючи те, що відповідач порушує його право власності на вказану суму коштів, просить суд стягнути з відповідача на його користь недоотриману пенсію у розмірі 20 775,00 грн., яка набута в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покласти на відповідача.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2026 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, задоволено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії у розмірі 20 775 (двадцять тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн. 00 коп., що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01.05.2023 у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Пенсіонер з моменту припинення нарахування пенсії по день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат. Враховуючи вимоги Закону № 1058, після смерті пенсіонера залишилась недоодержана пенсія за період з 01.03.2022 по 30.04.2023р — нарахована, але не виплачена за життя ОСОБА_2 в загальному розмірі 30240,00 грн., частка якої була нарахована і виплачена в червні поточного року в розмірі 15120,00 грн. на одного спадкоємця. Таким чином, недоотримана пенсія у сумі 15120,00 грн виплачена в повному обсязі (суми фактично нараховані померлому за період з 01.03.2022 року по 30.04.2023 року), а тому, у зв`язку з вищезазначеним, недоотримані кошти відсутні.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , перебував на обліку в ГУПФУ в Запорізькій області та отримував пенсію, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.05.2023 було призупинено у зв`язку із тривалою неоплатою відповідно до п. 4 частини першої ст. 49 Закону № 1058.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт. Розівка Пологівського району, Запорізької області, помер ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого 09.10.2024 Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 840.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином померлого ОСОБА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.04.2025 державним нотаріусом Вільнянської нотаріальної контори Запорізької області Євграфовою О.М. спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його син ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , на частку у спадщині та дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на частку у спадщині. Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з недоотриманої пенсії, що зберігається в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, у сумі 71 790,00 грн., що підтверджується Довідкою, виданою відділом опрацювання документації № 1 управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 04.11.2024 за № 0800-0401-8/100233 (спадкова справа № 246/2024, зареєстровано в реєстрі за № 341).

В червні 2025 року відповідачем було виплачено позивачу 15 120,00 грн. недоотриманої ОСОБА_2 пенсії.

Листом за вих. 0800-0401-8/78315 від 07.08.2025 відповідач повідомив про повний розрахунок з позивачем та виплату усіх належних сум. Також, у листі зазначалося про те, що з 01.05.2023 виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена, із заявою щодо поновлення померлий не звертався.

Аналізуючи вказані докази, судом встановлено, що позивач є одним із спадкоємців за законом після смерті батька ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з права на одержання суми недоотриманої пенсії у розмірі 71 790,00 грн. в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, яка належить спадкодавцю, але не була ним одержана за життя, що підтверджується Довідкою, виданою відділом опрацювання документації № 1 управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 04.11.2024 за № 0800-0401-8/100233. Таким чином, ОСОБА_1 має право на спадщину у розмірі частки у розмірі 35 895,00 грн. (1/2 частка у спадщини). Однак, розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 було зменшено відповідачем, та сплачено позивачу у розмірі 15 120 грн. Внаслідок чого утворилася різниця у сумі 20 775,00 грн.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що нарахована, але не отримана за життя ОСОБА_2 , пенсія у розмірі 71 790,00 грн. входить до складу спадкового майна, яке залишилося після його смерті, а позивач ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом набув право власності на спадщину у розмірі частки, а тому має право на отримання недоотриманої за життя його батька пенсії у розмірі частки, що становить 35 895,00 грн., а з урахуванням виплаченої відповідачем позивачу суми недоотриманої пенсії у розмірі 15 120,00 грн., розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , становить 20775,00 грн. (1/2 частка спадщини).

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у нього як спадкоємця першої черги після смерті батька права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без урахування норм ст. 46 цього Закону.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 06.07.2020 у справі №750/8819/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 428/10113/20 (провадження № 61-14299св21).

Також необхідно звернути увагу, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 11 червня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: Г.С. Подліянова

О.З. Поляков