Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №674/2102/25 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/2102/25

Провадження № 2/674/193/26

РІШЕННЯ

іменем України

10 червня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., за участю секретаря судового засідання Бойчук С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (ціна позову 26 785,55 грн),

в с т а н о в и в :

І. Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі

26 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому просить у порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , та визнати за відповідачкою ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цього ж житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також стягнути з відповідачки понесені позивачем судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 25 травня 1984 року між сторонами укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Кам`янець-Подільському, актовий запис № 333. Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 24 березня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. У період шлюбу сторонами набуто нерухоме майно – житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , право власності на який оформлено за відповідачкою. Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21 позивачу відмовлено у визнанні за ним прав на спірне майно у порядку спадкування, у зв`язку з чим, на переконання позивача, спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках відповідно до ст. 60, 69, 70 СК України. Позивач також зазначив, що на розгляді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області перебуває справа № 676/4087/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, проте у цій справі спірний житловий будинок предметом позову не охоплений.

Ухвалою судді Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено відповідачці строк для подання відзиву.

Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року у задоволенні клопотань представника відповідачки - адвоката Баблонюк О.В. про об`єднання в одне провадження справ № 674/2102/25 та № 676/4087/22, про залишення позовної заяви без розгляду та без руху відмовлено; прийнято та долучено до справи подані позивачем заперечення. Судом, зокрема, встановлено, що позов у цій справі в порядку виключної підсудності (ч. 1 ст. 30 ЦПК України) підлягає розгляду Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області як такий, що виник з приводу нерухомого майна, а положення ч. 2, 3, 5 ст. 188 ЦПК України не допускають об`єднання зазначених справ в одне провадження.

Ухвалою суду від 11 березня 2026 року клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів, приєднання доказів до матеріалів справи та витребування доказів задоволено: долучено до матеріалів справи інформацію з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6821880600:01:012:0003, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 466621566 та № 466621918 від 04 березня 2026 року, копії запиту до ЦНАП від 16 лютого 2026 року та відповіді від 18 лютого 2026 року, копію відповіді КП Дунаєвецької міської ради "Інвентарбюро" від 23 лютого 2026 року, копію інвентарної справи № 6821880601-337; витребувано з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про спірний житловий будинок. Цією ж ухвалою поновлено відповідачці строк для подання відзиву, відзив з додатками прийнято та долучено до матеріалів справи, встановлено сторонам строки для подання відповіді на відзив та заперечень, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

ІІ. Позиції учасників справи

Відповідачка ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву позов не визнала та просила відмовити у його задоволенніу повному обсязі. Заперечення мотивовано тим, що позивач не зазначив часу та способу набуття спірного майна, не конкретизував його склад та не вказав правовстановлюючого документа. Стверджувала, що спірне будинковолодіння є її особистою приватною власністю в силу п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, оскільки вона його приватизувала: відповідно до рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 28 листопада 2006 року № 43 оформлено право власності на житловий будинок за ОСОБА_2 , на підставі якого їй 15 січня 2007 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , право власності зареєстровано у БТІ та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (витяг № 13215765 від 15 січня 2007 року). Зазначила, що згідно із записами погосподарської книги позивач у 1980 році вибув у м. Кам`янець-Подільський і у спірному будинковолодінні зареєстрований не був; з 1990 по 1993 рік будинковолодіння пустувало, і саме відповідачка власними коштами відбудувала будинок, перекрила його, вставила вікна, двері, підлогу, встановила грубку, паркан, браму, побудувала хліви та сараї; з 1993 року і дотепер вона є головою двору. Також послалася на те, що рішенням Великожванчицької сільської ради № 17 від 19 липня 2007 року їй безоплатно передано у власність земельні ділянки, зокрема площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку (державний акт серії ЯГ № 998391 від 25 грудня 2007 року), та на те, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними зазначених рішення виконкому і свідоцтва та витребування майна відмовлено. Просила стягнути з позивача 80 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що докази таких витрат будуть подані до завершення розгляду справи по суті.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 заперечив проти аргументів відповідачки. Зазначив, що незазначення у позовній заяві часу набуття спірного майна не є підставою для відмови у позові з огляду на презумпцію спільності майна подружжя; за вказаною адресою розташований лише один житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, правовстановлюючі документи долучені до матеріалів справи. Щодо тверджень про приватизацію вказав, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація стосується відчуження на користь громадян житла саме державного житлового фонду, до якого спірний будинок ніколи не належав, що підтверджується і рішенням суду у справі № 674/264/21; право власності відповідачки виникло не в порядку приватизації, а на підставі рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності, прийнятого відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5. Навів хронологію нормативного регулювання реєстрації прав на нерухоме майно та переліки правовстановлюючих документів, наголосивши, що свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації, у відповідачки немає і бути не може. Земельні ділянки, на які посилається відповідачка, предметом спору не є.

Учасники справи у судове засідання не з`явились.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідачки – адвокат Баблонюк О.В. 10 червня 2026 року до початку судового засідання направила до суду клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване її зайнятістю в іншій справі, що розглядається Кам`янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області, на підтвердження чого додала копію судової повістки.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, у разі його неявки без поважних причин.

Оцінюючи поважність наведених у клопотанні причин, суд враховує таке.

Так, додана до клопотання судова повістка сформована 28 травня 2026 року, тоді як судове засідання у цій справі було призначене ще 13 травня 2026 року. Отже, на момент свого виклику до іншого суду представник вже була обізнана про дату й час розгляду цієї справи (що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету ОСОБА_3 ), а тому, приймаючи на себе процесуальні зобов`язання у справі, що розглядається Кам`янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області, мала самостійно та завчасно вжити заходів для усунення колізії у графіку участі в судових засіданнях.

Водночас з матеріалів клопотання вбачається, що в іншій справі представник бере участь у статусі представника позивача у справі про скасування постанови. Жодних доводів про те, чому участь у тій справі має пріоритет над участю в цій справі та з яких причин відповідна накладка не могла бути усунута шляхом відкладення розгляду справи, яка була призначена до розгляду пізніше, клопотання не містить. Зайнятість представника в іншому судовому процесі сама по собі не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що причини неявки представника відповідача не є поважними, а наведені у клопотанні обставини не свідчать про неможливість участі представника в судовому засіданні чи забезпечення відповідачем своїх процесуальних прав в інший спосіб. Відкладення розгляду справи за таких умов суперечило б завданню цивільного судочинства та принципу розумності строків розгляду справи (ст. 2, ч. 1 ст. 121 ЦПК України), створюючи підстави для безпідставного затягування провадження.

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та, керуючись ч. 1 ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином завчасно повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Суд ухвалив проводити розгляд даної справи у відсутності сторін по наявних матеріалах.

Фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

25 травня 1984 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб, актовий запис № 333, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим повторно.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 24 березня 2023 року у справі № 674/1544/22, яке набрало законної сили 27 квітня 2023 року, шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 28 листопада 2006 року № 43 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомості", прийнятого на підставі пп. 1 п. "б" ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, за заявою ОСОБА_2 вирішено оформити право власності на житловий будинок за гр. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення 15 січня 2007 року виконавчим комітетом Великожванчицької сільської ради ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності – приватна, частка – 1/1; опис об`єкта: житловий будинок, 1 А-1, 131,5 кв. м, житлова площа 72,0 кв. м; гараж, 2 Б; сарай-літня кухня, 3 В; сарай, 4 Г; огорожа, 5 №. Право власності зареєстровано Дунаєвецьким МКП "Інвентарбюро" 15 січня 2007 року, реєстраційний номер майна 17477959, номер запису 330 в книзі 3 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13215765 від 15 січня 2007 року).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційні довідки № 209616555 від 20 травня 2020 року та № 466621918 від 04 березня 2026 року) власником зазначеного домоволодіння значиться ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності – свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 15 січня 2007 року, видане виконавчим комітетом Великожванчицької сільської ради; відомості про інші речові права, заборони відчуження та іпотеки відсутні.

Таким чином, право власності на спірне домоволодіння вперше виникло і було зареєстроване за відповідачкою 15 січня 2007 року, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дунаєвецької міської ради Хмельницької області про встановлення факту постійного проживання, встановлення факту вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_5 , визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради від 28 листопада 2006 року № 43 і свідоцтва про право власності від 15 січня 2007 року та витребування спірного будинку із чужого незаконного володіння. Зазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, зокрема, що: спадщина після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 відкрилася на житловий будинок 1964 року побудови в с. Великий Жванчик; ОСОБА_1 спадщину після смерті матері не прийняв; за відомостями погосподарського обліку з 1991 року ОСОБА_2 значилась головою двору 1/2 житлового будинку 1964 року побудови (з 2001 року – за адресою АДРЕСА_1 ), а брат позивача ОСОБА_6 – головою двору другої половини (вул. Лесі Українки, 7); підстав для визнання незаконними рішення виконкому від 28 листопада 2006 року № 43 та свідоцтва про право власності від 15 січня 2007 року не встановлено. Зі змісту рішення у справі № 674/264/21 також убачається, що допитана як свідок дочка сторін ОСОБА_7 пояснювала, що сім`я сторін перейшла проживати у спірний будинок приблизно через три роки після смерті бабусі, братові позивача ОСОБА_8 батьки сплатили за його частку будинку, а оскільки батько був зареєстрований у м. Кам`янець-Подільський і не міг оформити документи, будинок було записано на матір; свідок ОСОБА_9 , секретар Великожванчицької сільської ради з 1996 року, пояснювала, що при оформленні права власності на будинок ОСОБА_1 вказував, що на ньому вже значиться квартира, тому нехай будинок буде оформлений на дружину.

Відповідно до довідки Дунаєвецької міської ради № 02-20/1485 від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 , 1962 р.н., постійно проживав (без реєстрації) до вересня 2016 року на території Великожванчицької громади в АДРЕСА_1 .

За даними погосподарського обліку, дослідженими у справі № 674/264/21, загальна площа житлового будинку 1964 року побудови у 1986–1990 роках становила 74–75 кв. м, тоді як за свідоцтвом про право власності від 15 січня 2007 року загальна площа житлового будинку становить 131,5 кв. м, що свідчить про істотну зміну параметрів об`єкта за час спільного проживання сторін у шлюбі.

За інформацією з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6821880600:01:012:0003 площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою спірного домоволодіння перебуває у власності ОСОБА_2 (про що свідчить і державний акт серії ЯГ № 998391 від 25 грудня 2007 року); речові права на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані. Земельні ділянки предметом позову у цій справі не є.

ІV. Мотиви суду та норми права, які застосував суд

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом визнання права.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За змістом ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Факт реєстрації нерухомого майна, набутого у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої воно зареєстроване (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18).

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом і у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 199/8806/26, згідно з якою державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка вичерпно закріплені у ст. 57 СК України. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин справи, суд виходить із такого.

Судом установлено, що право власності на спірне домоволодіння виникло у відповідачки ОСОБА_2 15 січня 2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради від 28 листопада 2006 року № 43 та виданого на його виконання свідоцтва про право власності, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. До цього моменту право власності на спірний об`єкт за жодною особою зареєстроване не було, що підтверджується матеріалами справи у справі № 674/264/21 та встановленими у ній обставинами. Отже, спірне майно за критерієм часу набуття є таким, що набуте за час шлюбу, і на нього поширюється презумпція спільності, встановлена ст. 60 СК України.

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилалася на п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, стверджуючи, що спірне будинковолодіння нею "приватизоване". Суд відхиляє цей довід з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України. Спірний житловий будинок до державного житлового фонду ніколи не належав, наймачем державного житла відповідачка не була, орган приватизації свідоцтва про право власності їй не видавав. Право власності відповідачки виникло на підставі рішення виконавчого комітету сільської ради про оформлення права власності, прийнятого відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, тобто в порядку первинного оформлення (легалізації) права власності на об`єкт нерухомості, а не в порядку приватизації державного житлового фонду. Відтак передбачена п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України підстава для віднесення спірного житла до особистої приватної власності відповідачки відсутня.

Крім того, на час оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 , положення п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України взагалі були відсутні. Вказана правова норма, яка віднесла житло, набуте за час шлюбу внаслідок його приватизації, до особистої приватної власності одного з подружжя, була внесена до СК України лише на підставі Закону України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" від 17 травня 2012 року № 4766-VI, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Зазначене додатково свідчить про відсутність законних підстав для віднесення спірного житлового будинку до її особистої приватної власності.

Інших підстав, передбачених ст. 57 СК України (набуття до шлюбу, за договором дарування, в порядку спадкування, за особисті кошти), відповідачкою не доведено: рішенням суду у справі № 674/264/21 встановлено, що ні позивач, ні відповідачка спадщину щодо спірного будинку не оформлювали та право власності в порядку спадкування не набували.

Суд також відхиляє доводи відповідачки про те, що спірне домоволодіння є її особистою власністю, оскільки вона особисто, за власні кошти, відбудувала будинок та значилася головою двору. Описані відповідачкою роботи з відбудови, перекриття, облаштування будинку, спорудження господарських будівель та огорожі виконувалися, за її ж твердженнями, починаючи з 1993 року, тобто у період шлюбу сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України та усталеної судової практики кошти, одержані та витрачені подружжям у період шлюбу, презюмуються спільними, доки не доведено інше; жодних доказів існування у відповідачки на той час окремих особистих коштів (набутих до шлюбу, отриманих у дарунок чи у спадщину) та використання саме їх на відбудову будинку відповідачкою суду не надано. Навпаки, встановленими у справі № 674/264/21 обставинами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_7 (дочки сторін), підтверджується, що у спірний будинок сім`я сторін перейшла проживати разом, частку брата позивача у будинку було сплачено батьками (тобто подружжям) спільно, а оформлення будинку саме на відповідачку було зумовлене реєстрацією позивача у м. Кам`янець-Подільський, що узгоджується і з показаннями свідка ОСОБА_9 – секретаря сільської ради. Сам по собі факт, що у погосподарських книгах головою двору значилася відповідачка, як і відсутність реєстрації місця проживання позивача у спірному будинку, правового режиму майна подружжя не змінює, оскільки за довідкою Дунаєвецької міської ради від 22 грудня 2016 року позивач постійно проживав у спірному будинковолодінні без реєстрації до вересня 2016 року, а ведення погосподарського обліку не є способом набуття чи фіксації права власності. Крім того, порівняння даних погосподарського обліку (загальна площа будинку 74–75 кв. м у 1986–1990 роках) з даними свідоцтва про право власності (131,5 кв. м) свідчить, що об`єкт у його нинішньому вигляді, включно з господарськими будівлями та спорудами, сформований саме за час шлюбу сторін, тобто спільною працею та за спільні кошти подружжя.

Та обставина, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21 позивачу відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішення виконкому від 28 листопада 2006 року № 43 і свідоцтва про право власності від 15 січня 2007 року та про витребування майна, не суперечить висновкам суду у цій справі, а навпаки – узгоджується з ними. У межах справи № 674/264/21 суди виходили з того, що позивач не набув права власності на спірний будинок у порядку спадкування, а правовстановлюючі документи відповідачки є чинними. Саме чинність набуття відповідачкою права власності у 2007 році, тобто у період шлюбу, і зумовлює поширення на спірне майно режиму спільної сумісної власності подружжя: позивач у цій справі не оспорює титул відповідачки, а вимагає визначення своєї частки у спільному майні, що є іншим предметом і іншою підставою позову.

Розірвання шлюбу між сторонами у 2023 році права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, не припинило (ч. 1 ст. 68 СК України). Заяви про застосування позовної давності відповідачкою не подано; до того ж позов пред`явлено 26 листопада 2025 року, тобто у межах трирічного строку, передбаченого ч. 2 ст. 72 СК України, перебіг якого починається від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Домовленості між сторонами про інший розмір часток, як і шлюбного договору, судом не встановлено, відповідні докази у матеріалах справи відсутні. Підстав для відступу від засади рівності часток подружжя, передбачених ч. 2, 3 ст. 70 СК України, судом не встановлено і сторони про це не заявляли. Відтак частки сторін у праві власності на спірне домоволодіння є рівними – по 1/2.

Обраний позивачем спосіб захисту – визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 ідеальної частки спірного нерухомого майна – відповідає ст. 16 ЦК України, ст. 69–71 СК України, не порушує прав відповідачки, яка залишається співвласницею майна, та забезпечує юридичну визначеність у відносинах сторін.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, презумпцію спільності якого відповідачка належними та допустимими доказами не спростувала, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 29 лютого 2008 року, судовий збір при поданні позову ним не сплачувався. Відповідачка ОСОБА_2 також є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 378094 від 14 січня 2021 року, і відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від його сплати.

Згідно з приписами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За таких обставин судовий збір в сумі 1211,20 грн слід компенсувати за рахунок держави.

Питання розподілу витрат на правничу допомогу підлягає окремому вирішенню після надання стороною позивача доказів, що підтверджують остаточний розмір понесених судових витрат відповідно до вимог ЦПК України.

Керуючись ст. 57, 60, 63, 68, 69, 70 СК України, ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76–81, 82, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

відповідачка – ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складено 10 червня 2026 року.

Суддя Давид БАРАТЕЛІ