Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №607/1532/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.04.2026 Справа №607/1532/25 Провадження №2-др/607/38/26

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі заяви представників відповідача ОСОБА_1 – адвокатів Редько Оксани Володимирівни та Рукавця Олександра Володимировича, представника позивача

ОСОБА_2 – адвоката Моленя Ростислава Богдановича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» про визнання недійсним договору від 19 листопада 2015 року про відступлення прав вимоги за договором відновлювальної кредитної лінії № 770/11-308 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» та ОСОБА_1 – відмовлено.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покладено на ОСОБА_2 в межах ним понесених.

18 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат Редько О.В. – подала заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 73 600 грн із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування вказаної заяви адвокат Редько О.В. зазначила, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги № 03/25-ц від 30 січня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Редько О.В., відповідачем сплачено 61 000 грн та 12 600 грн за надання правової допомоги відповідно до наданого акта надання послуг та квитанцій до прибуткового касового ордера.

Також, 18 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник

ОСОБА_1 – адвокат Рукавець О.В. – подав заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 51 345 грн, посилаючись на те, що такий розмір витрат є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом.

Від представника ОСОБА_2 – адвоката Моленя Р.Б. – надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому представник просив зменшити заявлену у заяві ОСОБА_3 про винесення додаткового рішення суму судових витрат до

7 000 грн, посилаючись на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) і часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Крім того, адвокат звернув увагу, що суд повинен керуватись критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, проте, вказаним критеріям заявлена у заявах сума судових витрат у розмірі

73 600 грн та 51 345 грн не відповідає. Також у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу акцентовано, що тривалість всіх судових засідань у сукупності складає 3 год 38 хв, а не всіх судових засідань тривалістю одну годину. Кількість судових засідань збільшувалась, у зв`язку з свідомою недобросовісною поведінкою сторони відповідача, яка полягала в ухиленні від надання відповідей відповідача на поставлені в позові запитання, що змушувало сторону позивача застосовувати інші процесуальні механізми для отримання відповіді на питання шляхом заявлення низки клопотань. Таким чином, вказана в актах вартість витраченого часу представниками відповідача є неспівмірною із часом, затраченим на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг. Також адвокат Молень Р.Б. підкреслив, що ОСОБА_1 не обґрунтував необхідність участі у справі двох адвокатів, які фактично дублювали послуги один одного, оскільки адвокат Рукавець О.В. брав участь у справі формально, адже не написав жодної заяви по суті справи, а вартість однієї години наданих послуг 3 200 грн є суттєво завищено та не відповідає критеріям розумності, реальності наданих послуг.

23 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 – адвокат Молень Р.Б. – подав заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Глобал Плюс» на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у сумі 24 638 грн, посилаючись на те, що у тексті позову вказано орієнтовану суму судових витрат, оскільки акт про надання правничої допомоги за договором у розгляді цієї справи було підписано 23 березня 2026 року, що є перешкодою і поважною причиною не подання його суду до закінчення судових дебатів у справі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня

2026 року заяви представників відповідача ОСОБА_1 – адвокатів Редько Оксани Володимирівни та Рукавця Олександра Володимировича про ухвалення додаткового рішення, об`єднано в одне провадження із заявою представника позивача ОСОБА_2 – адвоката Моленя Ростислава Богдановича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Присвоєно об`єднаній справі № 607/1532/25 (провадження

№ 2-др/607/38/26).

У судове засідання представник позивача Волянюка Р.М. не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Представники відповідача Даліка В.І. у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Глобал Плюс» у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Приписами статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За частиною першою

статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно роз`яснень, наданих у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України (у відповідній редакції); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвали рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутись з тими ж вимогами на загальних підставах.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі – Закон № 5076) договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076 передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 5076 адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим – з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди – у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону № 5076).

За статтею 30 Закону № 5076: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (частина перша); порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (частина друга); при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року; так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 751/3840/15-ц) зазначено, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини витрати можуть бути компенсовані лише за умови, що вони були фактично понесені, є необхідними та розумними за обсягом (див., зокрема, пункт 79 справи «Ніколова проти Болгарії»/Nikolova v. Bulgaria від 25 березня 1999 року (заява № 31195/96).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 24 638 грн представником ОСОБА_2 – адвокатом Моленем Р.Б. – було надано: договір № 20/01 про надання правничої допомоги від 20 січня 2025 року; тарифи на обчислення вартості послуг додаток № 1 до договору; акт від 20 березня 2026 року про надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № 20/01 від 20 січня 2025 року.

Оскільки Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі, тож витрати на правничу допомогу покладають на нього в межах ним понесених.

Стосовно підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 73 600 грн представником ОСОБА_1 – адвокатом Редько О.В. – було надано: договір № 03/25-ц про надання правничої допомоги від 30 січня 2025 року; додаток № 1 до договору надання правничої допомоги від 30 січня 2025 року (порядок оплати послуг адвоката); акт здачі-прийняття наданих послуг у цивільній справі № 607/1532/25 (суд першої інстанції) від 17 березня 2026 року на загальну суму 73 600 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 03-25 від 17 березня 2026 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 оплатив адвокату Редько О.В. 61 000 грн.

У частині понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу

у сумі 51 345 грн представником ОСОБА_1 – адвокатом Рукавцем О.В. – було надано: договір № _06_/25-ц_ про надання правової допомоги від 18 липня 2025 року; додаток № 1 до договору № _06_/25-ц_ про надання правової допомоги від 18 липня 2025 року (розрахунок вартості правової допомоги); акт здачі-прийняття наданих послуг у цивільній справі № 607/1532/25 (суд першої інстанції) від 17 березня 2026 року на загальну суму 51 345 грн; прибутковий касовий ордер № 06_/_25-ц_ від 18 липня 2025 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 оплатив адвокату Рукавцю О.В. 40 000 грн; прибутковий касовий ордер № _02_/_26-ц_ від 10 березня 2026 року, в якому вказано, що ОСОБА_1 оплатив адвокату Рукавцю О.В. 11 200 грн.

Однак, вищезазначені документи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначених розмірах з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункти 37 – 39).

Також у цьому рішенні Великої Палати Верховного Суду наголошено, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 виснував, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (абзаци перший та другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

З огляду на наведене, до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див., зокрема, пункт 95 Рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11).

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із складників принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, погоджений стороною та її адвокатом, з огляду на складність справи, якість підготовлених процесуальних документів, затрачений адвокатом час та інші обставини є неспівмірним із ринковою вартістю аналогічних адвокатських послуг.

Крім того, суд ураховує, що стороною позивача подано заперечення щодо стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу, в яких звернуто увагу на неспівмірність та необґрунтованість заявленого розміру таких витрат.

Суд враховує, що обидва адвокати представляли інтереси одного відповідача, частина наданих ними послуг дублювалася, окремі процесуальні документи не відзначалися значною складністю, а тривалість судових засідань була істотно меншою за обсяг часу, зазначений у розрахунках витрат. Тож суд бере до уваги складність справи, характер виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), кількість і тривалість судових засідань, а також те, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 73 600 грн та 51 345 грн є очевидно завищеними, неспівмірними та необґрунтованими.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду заяви

Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності витрат на оплату послуг адвокатів у співвідношенні зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд доходить висновку про часткове задоволення заяв представників відповідача та зменшення витрат на професійну правничу допомогу, надану відповідачу під час розгляду справи в суді першої інстанції, з 73 600 грн до 12 000 грн та з 51 345 грн до 10 000 грн відповідно.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 133, 137, 141, 258 – 268, 270, 273 – 274, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 – адвоката Моленя Ростислава Богдановича – про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, яким стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» судові витрати у розмірі 24 638 гривень, відмовити.

2. Заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Редько Оксани Володимирівни – про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, яким стягнути судові витрати на правничу допомогу у сумі 73 600 гривень з ОСОБА_2 на користь

Даліка В.І., задовольнити частково.

3. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.

4. Заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Рукавця Олександра Володимировича – про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, яким стягнути судові витрати на правничу допомогу у сумі 51 345 гривень з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , задовольнити частково.

5. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

6. Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

7. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного додаткового рішення суду.

9. Учасник справи, якому повне додаткове рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного додаткового рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 квітня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Глобал Плюс», адреса місцезнаходження: вул. Софіївська, 10, № 4, м. Київ, код ЄДРПОУ: 38404124.

Головуючий суддя Т. І. Якімець