Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №463/10954/25 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа №463/10954/25

Провадження №2/463/493/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мармаша В.Я.,

при секретарі судового засідання Цебрик Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив стягнути з останнього на його користь заборгованість за договорами позики, оформленими борговими розписками, а саме:

1. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - відповідно до боргової розписки від 20 квітня 2021 року - 4 000 ( чотири тисячі) доларів США - суми основного боргу, 38 991, 69 (тридцять вісім тисяч дев?ятсот дев?яносто одну) грн 69 коп. - 3 % річних, 213 587,30 ( двісті тринадцять тисяч п?ятсот вісімдесят сім ) грн 30 коп. в порядку ст. 1048 ЦК України;

2. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - відповідно до боргової розписки від 28 серпня 2023 року - 55 000 (п?ятдесят п?ять тисяч) грн - сума основного боргу, 12 157, 51 ( дванадцять тисяч сто п?ятдесят сім) грн 51 коп. - сума інфляційного збільшення, 17 888, 31 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 31 коп. - процентів в порядку ст. 1048 ЦК України та 3 598, 36 (три тисячі п?ятсот дев?яносто вісім) грн 36 коп. - 3 % річних;

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - відповідно до боргової розписки від 07 березня 2025 року - 15 200 (п?ятнадцять тисяч двісті) доларів США - суми основного боргу; 17 184,35 ( сімнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) грн 35 коп. - 3 % річних та 61 940,02 (шістдесят одну тисячу дев?ятсот сорок) грн 02 коп. - в порядку ст. 1048 ЦК України;

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - відповідно до боргової розписки від 10 березня 2025 року - 130 000 (сто тридцять тисяч) грн - суми основного боргу; 2 954,79 (дві тисячі дев?ятсот п?ятдесят чотири) грн 79 коп. - 3 % річних, 6 393, 52(шість тисяч триста дев?яносто три) грн 52 коп. - сума інфляційного збільшення та 15 266,44 (п?ятнадцять тисяч двісті шістдесят шість) грн 44 коп. - процентів в порядку ст. 1048 ЦК України;

5. Судові витрати стягнути з відповідача.

Позов мотивував тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом останніх десяти років склались дружні відносини, у процесі яких останній неодноразово позичав у позивача значні суми коштів та вчасно погашав заборгованості. Однак, під час епідемії коронавірусу почав порушувати свої фінансові зобов?язання. Таким чином, станом на день пред`явлення даного позову, загальна сума заборгованості за основними зобов?язаннями відповідача перед позивачем становить: 4000 (чотири тисячі) доларів США + 55 000 (п?ятдесят п?ять тисяч) гривень + 15 200 (п?ятнадцять тисяч двісті) доларів США + 130 000 (сто тридцять) тисяч гривень = 19 200 (дев?ятнадцять тисяч двісті) доларів США та 185 000 (сто вісімдесят п?ять тисяч) гривень. Не дивлячись на неодноразові намагання позивача повернути позичене, відповідач грошові кошти в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США, 55 000 (п?ятдесят п?ять тисяч) гривень, 15 200 (п?ятнадцять тисяч двісті) доларів США, 130 000 (сто тридцять) тисяч гривень позикодавцю ОСОБА_1 в зазначені строки не повернув. мотивуючи фінансовими проблемами. А тому позивач був змушений звертатися до суду із захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 грудня 2025 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. З метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі.

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від позивача у судове засідання надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання з розгляду даної справи повторно не прибув із невідомих причин, хоча про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся за місцем реєстрації проживання і від нього не надходила заява про розгляд справи за його відсутності. Суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів та постановити заочне рішення.

Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.ст. 265, 281, 282 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до боргової розписки від 20 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) надав відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) позику (грошові кошти) у сумі 4 000 (чотири тисячі) доларів США. Вказану суму зобов?язався повернути не пізніше 20 червня 2021 року.

Відповідно до боргової розписки від 28 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) надав відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) позику (грошові кошти) у сумі 55 000 (п?ятдесят п?ять тисяч) гривень на термін 4 дні, тобто до 01 вересня 2023 року та зобов?язався повернути у зазначений термін.

Відповідно до боргової розписки від 07 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) надав відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) позику (грошові кошти) у сумі 15 200 (п?ятнадцять тисяч двісті) доларів США. Вказану суму зобов?язався повернути не пізніше 20 березня 2025 року.

Відповідно до боргової розписки від 10 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) надав відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) позику (грошові кошти) у сумі 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень на термін: 100 000 (сто тисяч) гривень до 11 березня 2025 року та 30 000 (тридцять тисяч) гривень до 12 березня 2025 року.

Як вбачається з матеріалів позову, необхідність у коштах відповідач пояснив потребою у вкладення у бізнес, зокрема у готель Ягеллон, зі слів відповідача, указаний готель належить йому. Таку інформацію позивач не перевіряв, та лише у листопаді 2025 року з загальнодоступних джерел ОСОБА_1 довідався, що відповідач є обвинуваченим за ч.4 ст. 190 КК України.

Відповідач позичені кошти позивачу не повернув, що підтверджується матеріалами позову та фактом знаходження оригіналів боргових розписок у позивача. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Крім цього, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зроблено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №632/2209/16, у постанові від 19 травня 2020 року у справі №757/21587/16-ц та у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Як вбачається з матеріалів позову, та не спростовано відповідачем, останній грошові кошти за борговими розписками позивачу не повернув, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заборгованості за основними зобов?язаннями відповідача перед позивачем: 4000 (чотири тисячі) доларів США+ 55 000 (п?ятдесят п?ять тисяч) гривень + 15 200 (п?ятнадцять тисяч двісті) доларів США + 130 000 (сто тридцять) тисяч гривень = 19 200 (дев?ятнадцять тисяч двісті) доларів США та 185 000 (сто вісімдесят п?ять тисяч) гривень, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування кредитними коштами в порядку ч.1 ст. 1048 ЦК України слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Укладеним між сторонами договором позики не встановлений розмір і порядок одержання процентів за користування позичальником грошовими коштами.

Облікова ставка встановлюється Національним банком України виключно для національної валюти. Національний банк України не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі частини першої статті 1048 ЦК України може бути реалізовано, якщо позика надана у гривні.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Такі висновки щодо застосування статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Таким чином, оскільки позика за борговими документами від 20.04.2021 та від 07.03.2025 надавалася в іноземній валюті та в договорі сторонами не було обумовлено розмір процентів за користування позикою, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову в частині стягнення процентів за даними борговими документами.

Що стосується стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування кредитними коштами в порядку ч.1 ст. 1048 ЦК України за борговими документами від 28.08.2023 та від 10.03.2025 слід зазначити наступне.

Суд зазначає, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року по справі № 625/41/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16)

Як вбачається з боргового документу від 28.08.2023 відповідач зобов`язався повернути позивачу 55 000,00 грн до 01.09.2023, а тому позовна вимога щодо стягнення процентів в порядку ст. 1048 ЦК України в розрахунку однієї облікової ставки НБУ за прострочення виконання зобов`язання на 797 днів у розмірі 17 888,305 грн є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Крім того, як вбачається з боргового документу від 10.03.2025 відповідач зобов`язався повернути 100 000,00 грн до 11.03.2025, а 30 000,00 грн до 12.03.2025, а тому позовна вимога щодо стягнення процентів в порядку ст. 1048 ЦК України в розрахунку однієї облікової ставки НБУ за прострочення виконання зобов`язання на 240 днів у розмірі 10 191,78 грн, а також за 239 днів у розмірі 5 074,66 грн є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Що стосується стягнення суми нарахованих 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України та інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В той же час, матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості, що формують загальний розмір позовних вимог в частині стягнення 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України та інфляційних втрат, що позбавляє суд можливості самостійно визначати розмір заборгованості, необхідного до сплати, перевірити правильність нарахування таких.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості за штрафними санкціями, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення таких, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на її підтвердження (розрахунку), тоді як саме на позивача покладено обов`язок щодо доведення заявлених позовних вимог.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статті 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Позивач при поданні позовної заяви просить стягнути:

- 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України в розмірі 38 991,69 грн за борговим документом від 20.04.2021;

- 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України в розмірі 3 598,36 грн за борговим документом від 28.08.2023;

- інфляційне збільшення у розмірі 12 157,51 грн за борговим документом від 28.08.2023;

- 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України в розмірі 17 184,35 грн за борговим документом від 07.03.2025;

- 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України в розмірі 1 972,60 грн та 982,19 грн за борговим документом від 10.03.2025;

- інфляційне збільшення у розмірі 4 262,35 грн та 2 131,17 грн за борговим документом від 10.03.2025,

при цьому, не конкретизувавши період стягнення таких, не надавши відповідного розрахунку, відповідно до якого не визначив загальну суму заборгованості, необхідну до стягнення.

Крім того, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч.1ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Воєнний стан неодноразово було продовжено і цей стан є діючим, станом на день розгляду судом цієї справи.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій не відповідають вимогам закону, оскільки позичальник звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення ним виконання грошового зобов`язання за договором, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позов про стягнення заборгованості за борговими розписками слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики, оформленими борговими розписками від 20 квітня 2021 року, в розмірі 4 000,00 (чотири тисячі) доларів США, від 28 серпня 2023 року, в розмірі 55 000,00 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень, від 07 березня 2025 року, в розмірі 15 200,00 (п`ятнадцять тисяч двісті) доларів США, а також від 10 березня 2025 року, в розмірі 130 000,00 (сто тридцять тисяч) гривень, що в загальному становить 19 200,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті) доларів США та 185 000,00 (сто вісімдесят п`ять тисяч) гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України розподілити судові витрати, зокрема з відповідача на користь позивача слід стягнути 72,89% документально підтверджених судових витрат - судовий збір в розмірі 10 955,73 грн. Докази понесення інших витрат суду не надані.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 12-13, 82, 137, 259, 265, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 16, 526, 545, 610, 611, 625, 627, 628, 640, 1046, 1047, 1048, 1049, 1051, 1054 ЦК України суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики, оформленими борговими розписками:

- від 20 квітня 2021 року, в розмірі 4 000,00 (чотири тисячі) доларів США;

- від 28 серпня 2023 року, в розмірі 55 000,00 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень;

- від 07 березня 2025 року, в розмірі 15 200,00 (п`ятнадцять тисяч двісті) доларів США;

- від 10 березня 2025 року, в розмірі 130 000,00 (сто тридцять тисяч) гривень,

що в загальному становить 19 200,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті) доларів США та 185 000,00 (сто вісімдесят п`ять тисяч) гривень .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 955,73 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять гривень сімдесят три копійки) гривень судового збору.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Повний текст рішення суду складено і підписано суддею 11.06.2026.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер: АДРЕСА_4 .

Суддя: Мармаш В. Я.