Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №461/902/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/902/26

1-кп/461/340/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.06.2026 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі колегії:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові за процедурою спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22025140000000219 від 05.08.2025 про обвинувачення

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. бєлгород російської федерації, громадянина російської федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , співробітника відділу контррозвідувальних операцій управління федеральної служби безпеки російської федерації по бєлгородській області, який має паспорт громадянина російської федерації серія НОМЕР_1 , виданий 30.11.2004,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України,

В С Т А Н О В И В:

03.03.2025 о 14.47 год. громадянин України - військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Сарни Сарненського району Рівненської області, точне місце досудовим розслідування не встановлено, із використанням свого особистого облікового запису під назвою « ОСОБА_9 » та нікнеймом акаунту під назвою « ОСОБА_10 » в мобільному застосунку системи миттєвого обміну повідомленнями «Telegram» (далі за текстом - «Telegram»), що встановлений в мобільному терміналі, яким він користувався, з сім-картою українського оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , вийшов на контакт з громадянином російської федерації представником іноземної держави - співробітником відділу контррозвідувальних операцій управління федеральної служби безпеки російської федерації по бєлгородській області ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який використовував номер іноземного оператора мобільного зв`язку НОМЕР_4 , що записаний в контактах ОСОБА_8 під іменем « ОСОБА_11 », та надав згоду здійснити допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України, тобто умисно вчинити державну зраду.

Зокрема, 04.03.2025 о 23.57 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Сарни Сарненського району Рівненської області, точного місця досудовим розслідування не встановлено, з метою виконання злочинного завдання представника іноземної держави - співробітника відділу контррозвідувальних операцій управління федеральної служби безпеки російської федерації по бєлгородській області ОСОБА_7 , з корисливих мотивів, через «Telegram», надіслав 12 скріншотів екрану, зробленого за допомогою картографічного веб-сервісу від компанії Google, де графічно відобразив жовтим і чорним кольорами, а також додавши друкований текст чорного кольору, місця розташування декількох наметових містечок з особовим складом, ділянок для проведення навчальних вогневих стрільб, куди рекомендував спецслужбам здійснити вогневий удар саме в цю ділянку до обіду, місця розміщення боксів з військовою технікою, комплексу водолазної підготовки, стадіону, штабу НОМЕР_5 окремого штурмового батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7, казарм для проживання військовослужбовців та інших об`єктів військової інфраструктури в (з метою забезпечення безпеки військовослужбовців та громадян України суд не зазначає у даному вироку детальні географічні координати об`єктів військової інфраструктури), де дійсно розміщуються об`єкти військової інфраструктури та навчально-матеріальної бази ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_2 , далі за текстом - ІНФОРМАЦІЯ_2).

05.03.2025 у період з 10.48 год. по 11.04 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Сарни Сарненського району Рівненської області, точного місця досудовим розслідування не встановлено, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на вчинення державної зради, через «Telegram», на виконання отриманого в той же день о 10.27 год. від ОСОБА_7 завдання та з метою отримання в подальшому грошової винагороди, написав пояснення та надіслав 3 скріншоти екрану, зробленого за допомогою картографічного веб-сервісу від компанії Google, де графічно відобразив синім та жовтим кольорами місце розташування наметового містечка військовослужбовців, куди рекомендував спецслужбам здійснити вогневий удар, місця розміщення особового складу військової частини НОМЕР_2 і окремого штурмового батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7, місце розташування другого наметового містечка військовослужбовців та ділянки дислокації підрозділу зв`язку.

Також, 05.03.2025 у період з 11.23 год. по 18.21 год. ОСОБА_8 , через «Telegram», на виконання отриманого в той же день о 11.21 год. від ОСОБА_7 завдання, надіслав 4 скріншоти екрану, зробленого за допомогою картографічного веб-сервісу від компанії Google, де графічно відобразив жовтим та чорним кольорами об`єкти та ділянки, а також одночасно відправив їх географічні координати, з місцем дислокації особового складу новопризваних військовослужбовців та ділянки, де проводяться навчальні вогневі стрільби, куди рекомендував спецслужбам здійснити вогневий удар по всьому периметру ділянки в робочий час, а також інших об`єктів військової інфраструктури.

Тоді ж, 05.03.2025 у період з 18.10 год. по 18.21 год. ОСОБА_8 , через «Telegram», на виконання отриманого в той же день о 17.56 год. від ОСОБА_7 завдання у вигляді інформації з відповідними географічними координатами та назвами об`єктів військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази, повідомив останнього про наслідки вогневих уражень цих об`єктів збройними силами держави-агресора.

12.03.2025 у період з 17.10 год. по 17.11 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Сарни Сарненського району Рівненської області, точного місця досудовим розслідування не встановлено, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на вчинення державної зради, через «Telegram», на виконання отриманого в той же день о 14.11 год. від ОСОБА_7 завдання та з метою отримання в подальшому грошової винагороди, відправив 6 графічних файли (PNG-файли), в яких графічно відобразив жовтим кольором місця розташування військової техніки, де дійсно розміщуються об`єкти військової інфраструктури ІНФОРМАЦІЯ_2.

14.03.2024 о 15.23 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Сарни Сарненського району Рівненської області, точного місця досудовим розслідування не встановлено, усвідомлюючи протиправність свої дій та діючи з корисливих мотивів, через «Telegram», висловив ОСОБА_7 вимогу щодо надання йому грошової винагороди за виконання поставлених завдань.

Тоді ж, о 16.08 год. ОСОБА_7 підтвердив намір підтримувати з ОСОБА_8 довготривалі відносини з метою проведення за його допомогою підривну діяльність проти України за грошову винагороду.

У зв`язку з чим, в той же день, о 18.44 год. ОСОБА_8 , діючи за попередньою домовленістю щодо отримання грошової винагороди за виконання завдань, з корисливих мотивів, через «Telegram», надіслав ОСОБА_7 для отримання коштів свій гаманець USDT з ідентифікатором свого криптогаманця -НОМЕР_7.

18.03.2025 о 21.20 год. ОСОБА_8 , через «Telegram», підтвердив ОСОБА_7 отримання, невстановленим органами досудового розслідування способом, для себе грошових кошти в еквіваленті 10 доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 18.03.2025 становить 414,39 грн., а 19.03.2025 о 19.09 год. ОСОБА_8 , через «Telegram», підтвердив ОСОБА_7 , невстановленим органами досудового розслідування способом, для себе грошових кошти в еквіваленті 100 доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 19.03.2025 становить 4156,58 грн.

21.03.2024 о 14.02 год. ОСОБА_8 , усвідомлюючи протиправність своїх дій та діючи з корисливих мотивів, через «Telegram», висловив ОСОБА_7 пропозицію щодо збільшення розміру грошової винагороди до 1000 доларів США за виконання поставлених завдань, з метою мотивації його для максимального здійснення заходів проти України на користь російської федерації.

У зв`язку з чим, 25.03.2025 о 14.52 год. ОСОБА_8 , діючи за попередньою домовленістю щодо отримання додаткової грошової винагороди за виконання завдань та подальшої співпраці, з корисливих мотивів, через «Telegram», надіслав повторно ОСОБА_7 для отримання коштів свій гаманець USDT з ідентифікатором свого криптогаманця - НОМЕР_7.

В той же день, о 21.16 год. та 27.03.2025 о 17.41 год. ОСОБА_8 , через «Telegram», підтвердив ОСОБА_7 отримання двох переказів, невстановленим органами досудового розслідування способом, для себе грошових кошти в еквіваленті 500 доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 27.03.2025 становить 20782,2 грн.

В подальшому, 01.04.2025 о 10.21 год. ОСОБА_8 , через «Telegram», на виконання отриманого в той же день о 10.00 год. від ОСОБА_7 завдання та з метою отримання в подальшому грошової винагороди, підтвердив ОСОБА_7 про можливість вжиття заходів щодо відшукання інформації про бойові підрозділи, які дислокуються на загальновійськовому полігоні.

Однак, вищевказана протиправна діяльність ОСОБА_8 була зупинена, внаслідок затримання його 08.04.2025 правоохоронними органами, в порядку ст.208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Таким чином, у період з 03.03.2025 по 01.04.2025 громадянин російської федерації ОСОБА_7 , будучи співробітником відділу контррозвідувальних операцій управління федеральної служби безпеки російської федерації по бєлгородській області, вчинив підбурювання громадянина України -військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_8 скоїти державну зраду, виконавши наступні протиправні дії, а саме:

- вийшов на контакт з ОСОБА_8 та отримав від нього згоду на здійснення допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

- отримав від ОСОБА_8 , на виконання відповідних завдань, відомості про розміщення в об`єктів військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази ІНФОРМАЦІЯ_2, а також про дислокацію особового складу різних підрозділів на території вказаного центру;

- отримав від ОСОБА_8 , на виконання відповідного завдання, відомості про наслідки вогневих уражень збройними силами держави-агресора по об`єктах військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази;

- надав ОСОБА_8 грошову винагороду за виконання завдань на загальну суму 610 доларів США, що в еквіваленті становить 25353,17 грн.

Обвинувачений ОСОБА_7 належним чином повідомлений про наявність даного кримінального провадження, порядок, день та час слухання справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 12 березня 2026 року клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження задоволено. Суд постановив здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні №22025140000000219 від 05.08.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України. Також, суд призначив судовий розгляд у формі спеціального судового провадження на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні №22025140000000219 від 05.08.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Галицького районного суду м. Львова з обов`язковою участю прокурора та захисника.

Судом встановлено та враховане наступне.

Обвинувачений ОСОБА_7 перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, що є підставою для здійснення спеціального судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, враховує необхідність забезпечення особливого значення охорони прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура, в контексті приписів ст. 2 КПК України, з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Суд також враховує, що наведені особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Зі змісту ст. 20 КПК України вбачається, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Водночас, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість здійснювати кримінальне провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, тобто спеціального судового розгляду (in absentia).

Разом з тим, хоча КПК України не надає визначення поняттю (in absentia), проте цей інститут посідає окреме місце в системі кримінального процесуального права з огляду на його ознаки та специфіку законодавчих норм, які застосовуються в межах такого провадження. Аналізуючи у сукупності такі законодавчі норми, можливо дійти висновку, що спеціальне кримінальне провадження (in absentia) є одним із різновидів заочного кримінального провадження, що застосовується за відсутності обвинуваченого, який ухиляється від кримінальної відповідальності.

Завданням введення такого інституту є забезпечення дотримання розумних строків досудового розслідування та судового провадження, а також своєчасне вирішення питання наявності чи відсутності підстав притягнення особи до відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Наведене відповідає положенням Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № R (87) 18 щодо спрощення кримінального провадження, а також Резолюції № 75 (11) Комітету Ради Європи від 19.01.1973 про критерії, які регламентують здійснення провадження за відсутності обвинуваченого. Відповідно до вказаної Резолюції, розгляд може бути проведений за відсутності обвинуваченого за умови дотримання вимог, зокрема, щодо повідомлення повістками про дату та місце судового розгляду, у яких повинні вказуватися наслідки неявки (якщо тільки не буде встановлено, що особа навмисне прагнула уникнути правосуддя); відкладення розгляду справи у випадку, якщо у суду виникли перешкоди для забезпечення явки обвинуваченого, особиста присутність якого є обов`язковою; перенесення розгляду справи на територію іншої держави, за наявності такої можливості, або звернення із запитом про видачу; доведення до відома обвинуваченого про ухвалене за його відсутності судове рішення. У Резолюції також містяться й інші рекомендації, що стосуються оскарження та анулювання ухваленого за відсутності обвинуваченого судового рішення.

Європейський суд з прав людини допускає можливість проведення заочного кримінального провадження, якщо будуть забезпечені права і свободи, встановлені конвенційними нормами (рішення у справах «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року; «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року; «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року, інші).

Так, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» від 24 травня 2007 року вказано, що якщо судове засідання відбувається за відсутності підсудного, це не є само по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не може домогтися ухвалення нового судового рішення щодо обґрунтованості обвинувачення з фактичних та юридичних підстав після того, як воно було реалізовано, якщо не було встановлено, що ця особа відмовилася від права на захист і на явку до суду.

Крім того, можливість здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого підтверджує Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях по справі «Пуатрімоль проти Франції» від 23.11.1993, по справі «Кромбах проти Франції» від 13.02.2001. Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що здійснення судового розгляду та ухвалення судового рішення за відсутності обвинуваченого не можна розглядати як порушення положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод з боку держави у разі, коли немає підстав вважати, що обвинувачений не був належно повідомлений про розпочате стосовно нього судове провадження.

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що на міжнародному рівні немає заборони здійснення спеціального судового провадження. При цьому, підстави здійснення спеціального кримінального провадження в Україні відображенні у положеннях чинного КПК України з відповідними змінами, що стосуються вдосконалення окремих його положень у зв`язку із здійсненням спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Згідно ч. 5 ст. 139 КПК України, ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.

Згідно ч. 2 ст. 297-1 , спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого Згідно ч. 2 ст. 297-1 , спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_7 належним чином повідомлений про здійснення щодо нього спеціального досудового розслідування, а також викликався у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб повістками до органу досудового розслідування.

Повідомлення про дозвіл слідчого судді на проведення спеціального досудового провадження та повістки про виклик підозрюваного розміщені на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та опубліковані в газеті «Урядовий кур`єр».

У той же час, у зв`язку із забезпеченням стороною обвинувачення належного інформування ОСОБА_7 про прийняті процесуальні рішення у кримінальному провадженні, а також його виклики, на підставі положень абз. 3 ч. 1 ст. 297-5 КПК України, останній вважається належним чином ознайомленим з їх змістом.

Обвинувачений ОСОБА_7 перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, що є підставою для здійснення спеціального судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Пунктом 20-1 Перехідних положень КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, а також у цьому пункті, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває в районі проведення антитерористичної операції, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, з особливостями, встановленими цим Законом. Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження.

Матеріали судового провадження містять належні дані про виклик у судове засідання обвинуваченого у порядку визначеному чинним законодавством.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що обвинувачений не являється суб`єктом наведеного в обвинувальному акті кримінального правопорушення, оскільки не є громадянином України, а тому стосовно нього слід ухвалити виправдувальний вирок, адже ОСОБА_7 не є належним суб`єктом інкримінованого йому злочину.

Відповідно до ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Безпосередньо дослідивши докази подані під час провадження у справі, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, перевіривши та оцінивши доводи учасників процесу, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого належним чином та об`єктивно стверджується наступними дослідженими та перевіреними у судовому засіданні доказами, а також процесуальними документами наданими стороною обвинувачення задля перевірки їх допустимості.

Повідомленням 1 ГВ 6 управління ДВКР СБ України від 10.03.2025 №17/6/1/4/1-356нт, з якого вбачається, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 старший солдат ОСОБА_8 під час ухилення від військової служби, через мобільний застосунок системи миттєвого обміну повідомленнями «Telegram» 03.03.2025 вступив в контакт з представником фсб рф, підтвердив останньому намір надати інформацію військового характеру, а у подальшому надав за допомогою вказаного засобу зв`язку відомості про розміщення об`єктів військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази ІНФОРМАЦІЯ_2, а також про дислокацію особового складу різних підрозділів на території вказаного центру.

Відповіддю військової частини НОМЕР_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) від 08.04.2025 №331/5694 та 4 відділу 1 головного відділу 6 управління ДВКР СБ України від 05.06.2025 №17/6/1/4/1-884нт, згідно якої номер іноземного оператора мобільного зв`язку НОМЕР_4 використовує співробітник відділу контррозвідувальних операцій управління федеральної служби безпеки російської федерації по бєлгородській області ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. бєлгород російської федерації, громадянин російської федерації, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , який має паспорт громадянина російської федерації серія НОМЕР_1 , виданий 30.11.2004.

Протоколом від 28.03.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-437т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем - облікового запису під назвою «ОСОБА_9» та нікнеймом акаунту під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в мобільному застосунку системи миттєвого обміну повідомленнями «Telegram», яким користується ОСОБА_8 за допомогою мобільного номеру НОМЕР_3 , яким зафіксовано:

- надсилання 16.02.2025 ОСОБА_8 однакового ініціативного звернення в російські чат боти «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_8», «ІНФОРМАЦІЯ_9» та «ІНФОРМАЦІЯ_10», де він вказав, що є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 та вчинив дезертирство, а також висловив бажання поділитися інформацією, яку зібрав за час проходження військової служби, з представниками політичного керівництва або органів російської федерації;

- отримання 25.02.2025 ОСОБА_8 повідомлення від акаунту « ОСОБА_12 » під іменем ОСОБА_13 , яка уповноважено діяла від імені чат ботів « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «ІНФОРМАЦІЯ_9» та «ІНФОРМАЦІЯ_10», щодо зацікавленості в наданні ОСОБА_8 інформації;

- підтвердження 27.02.2025 ОСОБА_8 наміру довгострокової співпраці та надання інформації військового характеру, висловлення своєї позиції про ненависть до української держави і лояльне ставлення до російських громадян та російської держави в цілому;

- повідомлення 28.02.2025 ОСОБА_8 від акаунту «ОСОБА_12» про вжиття нею заходів для здійснення контактування його з куратором фсб;

- повідомлення 03.03.2025 ОСОБА_8 від акаунту « ОСОБА_11 » під іменем ОСОБА_14 , який використовував номер іноземного оператора мобільного зв`язку НОМЕР_4 , про намір співпрацювати, як представник спецслужб, з ним на користь російської федерації, надсилання в той же день голосових повідомлень ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 » про негативне ставлення до діючої влади в України, знищення держави Україна та бажання для цього надати всю необхідну інформацію;

- повідомлення 04.03.2025 ОСОБА_8 від контакту « ОСОБА_11 » про необхідність вжиття заходів конспірації під час спілкування, створення легенди та щодобового знищення їх листування, надсилання в той же день голосових повідомлень ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 » про необхідність нанесення вогневих уражень не по населеним пунктах, а по місцях скупчення особового складу в наметових містечках та навчально-тренувальних ділянках полігону, надсилання в той же день ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 » на підтвердження намірів співпрацювати 12 скріншотів екрану телефону, зробленого за допомогою картографічного веб-сервісу від компанії Google, де графічно він відобразив жовтим і чорним кольорами, а також додавши друкований текст чорного кольору, місця розташування декількох наметових містечок з особовим складом, ділянок для проведення навчальних вогневих стрільб, куди рекомендував спецслужбам здійснити вогневий удар саме в цю ділянку до обіду, місця розміщення боксів з військовою технікою, комплексу водолазної підготовки, стадіону, штабу НОМЕР_5 окремого штурмового батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7, казарм для проживання військовослужбовців та інших об`єктів військової інфраструктури та навчально-матеріальної бази Міжнародного центру миротворчості та безпеки;

- надсилання 05.03.2025 ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 », на виконання завдання останнього, пояснення та 3-х скріншотів екрану телефону, зробленого за допомогою картографічного вебсервісу від компанії Google, де графічно відобразив синім та жовтим кольорами місце розташування наметового містечка військовослужбовців, куди рекомендував спецслужбам здійснити вогневий удар, місця розміщення особового складу військової частини НОМЕР_2 і окремого штурмового батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7, місце розташування другого наметового містечка військовослужбовців та ділянки дислокації підрозділу зв`язку, надіслання в той же день, на виконання завдання останнього, 4-х скріншотів екрану телефону, зробленого за допомогою картографічного веб сервісу від компанії Google, де графічно відобразив жовтим та чорним кольорами об`єкти та ділянки, а також одночасно відправив їх географічні координати, з місцем дислокації особового складу новопризваних військовослужбовців та ділянки, де проводяться навчальні вогневі стрільби, куди рекомендував спецслужбам здійснити вогневий удар по всьому периметру ділянки в робочий час, а також інших об`єктів військової інфраструктури, повідомлення ОСОБА_8 в той же день контакту « ОСОБА_11 » про наслідки вогневих уражень об`єктів військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази збройними силами російської федерації;

- надсилання 12.03.2025 ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 », на виконання завдання останнього, 6 графічних файли (PNG-файли), в яких графічно він відобразив жовтим кольором місця розташування військової техніки на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки;

- надсилання ОСОБА_8 14.03.2024 вимоги представнику спецслужби рф « ОСОБА_11 » щодо надання йому грошової винагороди за виконання поставлених завдань, підтвердження, тоді ж, вказаним контактом наміру підтримувати ОСОБА_8 в довготривалих відносинах з метою проведення за його допомогою підривну діяльність проти України за грошову винагороду, надіслання в той же день ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 » для отримання коштів свій гаманець USDT з ідентифікатором свого криптогаманця - НОМЕР_7 ;

- підтвердження 18.03.2025 та 19.03.2025 ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 » отримання через криптогаманець грошових кошти в еквіваленті 10 доларів США та 100 доларів США, відповідно.

Протоколом від 25.04.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-524т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем - облікового запису під назвою « ОСОБА_9 » та нікнеймом акаунту під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в мобільному застосунку системи миттєвого обміну повідомленнями «Telegram», яким користується ОСОБА_8 за допомогою мобільного номеру НОМЕР_3 та зафіксовано аналогічне за змістом листування у період з 16.02.2025 по 19.03.2025 ОСОБА_8 з представником спецслужб рф « ОСОБА_11 », яке задокументовано в протоколі від 28.03.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-437т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також, крім цього, зафіксовано:

- надсилання 21.03.2024 ОСОБА_8 вимоги контакту « ОСОБА_11 » щодо збільшення розміру грошової винагороди до 1000 доларів США за виконання поставлених завдань з метою мотивації його для максимального здійснення заходів проти України на користь російської федерації;

- отримання 24.03.2025 ОСОБА_8 повідомлення від контакту « ОСОБА_11 », де співробітник фсб висловлює «великі надії» на ОСОБА_8 щодо довготривалої співпраці та виконання більш відповідальних завдань та повідомляє про прийняття рішення керівництвом спецслужб про виплату йому 500 доларів США;

- надсилання 25.03.2025 ОСОБА_8 повторно контакту « ОСОБА_11 » для отримання коштів свій гаманець USDT з ідентифікатором свого криптогаманця - НОМЕР_7 ;

- підтвердження 25.03.2025 та 28.03.2025 ОСОБА_8 контакту « ОСОБА_11 » отримання у два перекази через криптогаманець грошових кошти в сумі 500 доларів США.

Також, з наведеного протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем - облікового запису під назвою « ОСОБА_9 » та нікнеймом акаунту під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в мобільному застосунку системи миттєвого обміну повідомленнями «Telegram», яким користується ОСОБА_8 за допомогою мобільного номеру НОМЕР_3 зафіксовано:

- листування 19.03.2025 ОСОБА_8 з акаунтом під іменем « ОСОБА_15 », де ОСОБА_8 повідомляє про намір сприяти в руйнуванні України, на благо «великої росії» та насилає голосове повідомлення, де висловлюється про негативне ставлення до вищого військового керівництва України;

- надіслання 21.03.2025 ОСОБА_8 голосового повідомлення контакту « ІНФОРМАЦІЯ_6 », де повідомляє про отримання ним від співробітників фсб рф за надання інформації грошової винагороди в сумі 100 доларів США та бажання отримати від фсб ще більше - 1000 доларів США.

Протоколом від 23.04.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-500т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем - мобільного терміналу марки POCO М4 Pro IMEI: НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , яким користувався ОСОБА_8 , де зафіксовано листування з контактами « ОСОБА_12 », « ОСОБА_11 », « ОСОБА_15 » аналогічні за змістом обставин, які задокументовані в протоколах від 28.03.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-437т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії та від 25.04.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-524т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Відповіддю військової частини НОМЕР_2 від 03.04.2025 №3600, згідно якої під координатами, які надані оперативним підрозділом в рамках проведення досудового розслідування, розміщуються об`єкти військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_2 ), а також розміщується місце знаходження особового складу різних підрозділів на території вказаного центру. Розголошення представникам іноземної держави, зокрема співробітникам фсб рф, відомостей про військову інфраструктуру може спричинити розкриття перед російською стороною окремих положень оборонної стратегії держави в умовах воєнного стану та, як наслідок, може призвести до завдання вогневого удару по місцях базування живої сили Збройних Сил України, що може спричинити настання тяжких наслідків у вигляді постраждалих та масових загиблих із числа особового складу різних військових частини (окремих підрозділів).

Протоколом обшуку від 08.04.2025 за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого, серед іншого, у ОСОБА_8 виявлено та вилучено ноутбук марки HP s/n: SCD115PYLM та мобільний телефон марки POCO М4 Pro IMEI: НОМЕР_8 , НОМЕР_9 із сім-картами НОМЕР_10 та НОМЕР_11 .

Протоколом огляду від 03.06.2025 ноутбука марки HP s/n: SCD115PYLM, вилученого у ОСОБА_8 , згідно якого виявлено листування за 24.03.2025 останнього з контактом « ОСОБА_11 », де вказаний співробітник фсб висловлює великі надії на ОСОБА_8 щодо довготривалої співпраці та виконання більш відповідальних завдань, а тому повідомляє про прийняття рішення керівництвом спецслужб про виплату йому 500 доларів США. Крім того, згідно цього ж протоколу огляду від 03.06.2025 мобільного телефону марки POCO М4 Pro IMEI: НОМЕР_8 , НОМЕР_9 із сім-картами НОМЕР_10 та НОМЕР_11 , вилученого у ОСОБА_8 , зафіксовано листування з акаунтами «ОСОБА_12» та « ОСОБА_11 », аналогічні за змістом обставин, які задокументовані в протоколі від 28.03.2025 реєстр. №17/6/1/4/1-437т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 08.04.2025, ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.

Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Ухвалюючи даний вирок, суд враховує положення наведених нижче нормативних актів, а також загальновідомі обставини, які визнаються як державою Україна, так і міжнародними органами і організаціями та іншими країнами, в особі їх уповноважених представників, зокрема щодо агресії по відношенню до України.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, російська федерація (далі - рф) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, яка містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, а також не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила у дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і російська федерація.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України, як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 2 березня 1999 року №42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», інформаційною безпекою є, зокрема, захищеність України від намагань маніпулювати суспільною свідомістю, у тому числі шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» встановлює, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена, зокрема на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, збереження соціально-політичної стабільності суспільства та зміцнення позицій України у світі. Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є, крім іншого, забезпечення інформаційного суверенітету України.

20 лютого 2014 року, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, представниками влади рф і службовими особами зс рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII встановлено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 14 вересня 2020 року "Про Стратегію національної безпеки України", затвердженої Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року, для відновлення свого впливу в Україні російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби; посилюються угруповання збройних сил російської федерації та їх наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення; зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; зберігається загроза з боку російської федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як зовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші життєво важливі національні інтереси мають бути захищені також від невоєнних загроз з боку російської федерації та інших держав, зокрема спроб спровокувати внутрішні конфлікти.

У березні - квітні 2014 року у м. Донецьк, м. Луганськ та інших населених пунктах Донецької та Луганської областей розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької, Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.

Так, в окремих містах та районах Донецької області, всупереч законодавству України, 07.04.2014 проголошено «Декларацію про суверенітет донецької народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про проголошення державної самостійності донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «донецька народна республіка» (далі - «днр»).

З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «днр» представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (органи державної влади «днр») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Вказана терористична організація «днр» має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність її дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «днр», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Донецької області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій чистині Донецької області та мають загальну координацію керівництва.

В окремих містах та районах Луганської області, всупереч законодавству України, 27.04.2014 оголошено «Декларацію про суверенітет Донецької народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про проголошення державної самостійності Луганської народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «лнр»).

З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «лнр» представниками російської федерації сформовані підрозділи політичного (органи державної влади «лнр») та силового блоків, які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Вказана терористична організація «лнр» має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність її дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «лнр», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій чистині Луганської області та мають загальну координацію керівництва.

21.02.2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.

Політичне та військове керівництво російської федерації, діючи всупереч вимогам пунктів 1 та 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам частини 4 статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

Як наслідок, під контролем представників терористичних організацій «днр» і «лнр» опинилася частина території Донецької та Луганської областей, визначена постановами Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування».

Президент України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 увів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». На підставі цього Указу на території Донецької та Луганської областей до 30 квітня 2018 року було проведено антитерористичну операцію, спрямовану на припинення діяльності вказаних терористичних організацій.

На підставі Указу Президента України від 30 квітня 2018 року № 116/2018 «Про затвердження рішення РНБО України «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» та рішення першого заступника керівника АТЦ при СБ України (керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією на території Донецької та Луганської областей) від 30 квітня 2018 року № 33/1-4129 антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей 30 квітня 2018 року було припинено.

Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України наказом від 30 квітня 2018 року «Про початок операції Об`єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької та Луганської областей» оголосив про початок операції Об`єднаних сил із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької та Луганської областей.

«днр» і «лнр» визначено терористичними організаціями в численних зверненнях Верховної Ради України до міжнародної спільноти, зокрема: у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій Постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII; у Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного російською федерацією міжнародного тероризму», схваленій Постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII; у Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII; у Зверненні Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ; у Заяві Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленій Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VІІІ; у Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії російської федерації та подолання її наслідків», схваленій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» від 23 грудня 2005 року №13 роз`яснив, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації, то відповідно до п.13 даної постанови, вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об`єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

Суд також враховує правові позиції, викладені у рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.

Висновки суду про визнання «лнр» і «днр» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі у Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «днр» і «лнр». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».

Відповідно до статті 39 Статуту ООН Рада Безпеки ООН визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії і робить рекомендації або вирішує, яких заходів належить вжити відповідно до статей 41 і 42 для підтримання чи відновлення міжнародного миру та безпеки.

Статті 39, 41, 42 розміщені у главі VII Статуту ООН «Дії відносно загрози миру, порушень миру й актів агресії».

Для визначення того, чи можуть бути певні діяння кваліфіковані як воєнні злочини або вчинені в умовах воєнного стану, важливим є суспільний контекст, у якому вони вчинені. Такий контекст установлений і охарактеризований у рішенні ЄСПЛ щодо прийнятності звернення «Україна та Нідерланди проти Росії» (Ukraine and the Netherlands v. Russia) від 30 листопада 2022 року (заяви № 8019/16, 43800/14 і 28525/20) (далі - рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2022 року). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ ідеться про збройне вторгнення в Україну російських спецпризначенців, що розпочалося 12 квітня 2014 року; контроль «Всевеликим військом Донським» південно-західних районів Луганської області, в Антрациті, Перевальську та навколо них; ведення протягом травня 2014 року силами «ДНР» і «ЛНР» тривалих військових дій проти державних прикордонних контрольно-пропускних пунктів з метою отримати контроль над ділянками міжнародного кордону між Росією та Україною; постійний потік російських бойовиків та зброї, включаючи реактивні гранатомети та танки, які хлинули в Україну через її східний кордон, та ін. (пункти 52, 108, 153, 180, 181, 183-186, 188-190, 192-194, 601, підпункт ІІ пункту 137).

Установлені в рішенні ЄСПЛ факти є загальновідомими та не потребують доказування у кримінальному провадженні.

Крім цього, в ратифікованих Україною міжнародно-правових актах послідовно закріплений підхід, що дозволяє констатацію міжнародного збройного конфлікту за самим фактом застосування сили незалежно від формального оголошення або визнання стану війни тією чи іншою стороною.

Зокрема, Женевською конвенцією, (IV) передбачено застосування її в усіх випадках не лише оголошеної війни, а й будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше договірними сторонами, навіть якщо стан війни не визнається однією з них.

На національному рівні Україна визнала факти збройної агресії російської федерації, розпочатої 20 лютого 2014 року, і тимчасової окупації своїх територій, у тому числі окремих районів Луганської області, у преамбулі та статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Заяві Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява № 337-VIII), преамбулі та статті 1 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Таким чином, Україна офіційно підтвердила здійснення російською федерацією збройної агресії проти неї й тимчасову окупацію своїх територій станом на квітень - липень 2014 року.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року щодо заяви ВРУ «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.

Наведені дії російська федерація вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент ухвалення цього вироку.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними нормативними актами воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням прав на захист.

Розглядаючи зазначений обвинувальний акт суд перевірив факти проведення та здійснення стороною обвинувачення усіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження. Зокрема, при вирішенні питання ухвалення рішення про проведення спеціального судового провадження, суд переконався у здійсненні належного оповіщення ОСОБА_7 про проведення щодо нього досудового розслідування та його виклик для участі у процесуальних діях за встановленою процедурою. Крім того, ОСОБА_7 повідомлявся судом за визначеною законодавством процедурою про дату, час та місце розгляду справи. Також, у кримінальному провадженні забезпечено участь адвоката, який здійснює захист інтересів ОСОБА_7 .

В ході судового розгляду захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_6 було висловлена позиція щодо відсутності підстав для ухвалення обвинувального вироку судом, а тому він просив суд ухвалити виправдувальний вирок.

Зазначена позиція захисника ґрунтується на тому, що суб`єктом кримінального правопорушення передбаченого ст. 111, зокрема частиною 2 цієї статті, може бути виключно громадянин України. Відтак, на думку захисника, оскільки ОСОБА_7 не є громадянином України, він не може бути суб`єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому повинен бути виправданий.

З наведеною позицією захисника суд не погоджується та її відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно ст. 111 КК України, державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Частина 2 статті 111 КК України встановлює кримінальну відповідальність за ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану.

Отже, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

В ході судового розгляду судом достовірно встановлено з досліджених безпосередньо наданих прокурором доказів та матеріалів, що ОСОБА_8 являється громадянином України. Більше того, на момент зазначених в описовій частині даного вироку подій ОСОБА_8 , являвся діючим військовослужбовцем Збройних Сил України. Дані про громадянство ОСОБА_8 , зокрема наявні у повідомленні йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, протоколі його затримання, контракті про проходження ним військової служби у ЗСУ, копії його паспорту, витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», довідці про реєстрацію місця проживання від 22.11.2021.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Згідно з положеннями ЗУ від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України», вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Даних про вихід ОСОБА_8 з громадянства України в ході судового розгляду не здобуто, зокрема захисником зазначених обставин, фактів та доказів на їх підтвердження, суду не наведено та не надано.

Водночас, суд наголошує на тому, що наявність чи відсутність у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого саме йому кримінального правопорушення повинна бути перевірена і встановлена в межах кримінального провадження щодо нього. Отже, суд не робить преюдиційних висновків щодо остаточної кваліфікації дій ОСОБА_8 , а лише оцінює надані суду вище докази в контексті перевірки умислу ОСОБА_7 спрямованого на вчинення інкримінованого саме йому кримінального правопорушення та наявності у його діях складу інкримінованого йому правопорушення.

ОСОБА_7 інкриміноване вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України, а саме підбурювання громадянина України до вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: надання представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно ч. 4 ст. 27 КК України, підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 18 КК України, суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб`єктом якого може бути лише певна особа.

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, в органі місцевого самоврядування або автономному утворенні на території держави, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного, місцевого органу або державного, комунального підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Захисник, наводячи зазначену вище позицію щодо підстав виправдання ОСОБА_7 , не наводячи належного обґрунтування, фактично ототожнює два різні склади кримінального правопорушення, а саме злочин передбачений ч. 2 ст. 111 КК України, який ОСОБА_7 не інкримінується, та злочин передбачений ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України, за яким останньому оголошено про підозру та скеровано на розгляд до суду обвинувальний акт.

Фактично, за вказаною логікою захисника, особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за співучасть у виді підбурювання у вчиненні злочину зі спеціальним суб`єктом, якщо вона (підбурювач) не є спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, співучасть у якому їй інкримінується. За цією логікою, залежно від змісту ознаки спеціального суб`єкта, за підбурення у вчиненні злочину не може бути притягнуто ту чи іншу особу:

- якщо вона не є військовослужбовцем чи військовозобов`язаним у кримінальних правопорушеннях, які можуть бути вчинені виключно військовослужбовцем чи військовозобов`язаним;

- якщо вона не є службовою або посадовою особою у кримінальних правопорушеннях, які можуть бути вчинені виключно такими особами;

- якщо вона не є медичним працівником (ст. 139 КК);

- якщо вона не є одним з батьків (ст. 164 КК)

тощо.

Суд виходить з того, що у тих складах, де ознаки спеціального суб`єкта злочину передбачені законом, тобто є конструктивним елементом складу конкретного злочину, вони є обов`язковими і визначають наявність чи відсутність складу злочину. Водночас, у цій справі суб`єкт кримінального правопорушення є загальний.

Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За нормативним визначенням (ч. 4 ст. 27 КК України) підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. При цьому підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб`єктом злочину.

Законом встановлено різні способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, зокрема, схиляння іншим чином. Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розуміти вчинення будь-яких інших дій, крім умовляння; підкуп; погроза; примус; за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину.

У даному кримінальному провадженні за допомогою аналізу сукупності перевірених судом безпосередньо наведених вище доказів встановлено, що ОСОБА_7 вийшов на контакт з ОСОБА_8 та отримав від нього згоду на здійснення допомоги в проведенні підривної діяльності проти України; отримав від ОСОБА_8 , на виконання завдань, відомості про розміщення об`єктів військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази, а також про дислокацію особового складу різних підрозділів на території вказаного центру; отримав від ОСОБА_8 , на виконання завдання, відомості про наслідки вогневих уражень збройними силами держави-агресор по об`єктах військової інфраструктури і навчально-матеріальної бази та надав ОСОБА_8 грошову винагороду за виконання завдань на загальну суму 610 доларів США, що становить 25353,17 грн.

Тобто своїми діями ОСОБА_7 підбурив ОСОБА_8 до державної зради.

В цьому контексті слід відзначити, що для доведення співучасті у виді підбурювання закон не встановлює обов`язковість наявності якогось окремого доказу (наприклад, вироку суду за ч. 1, 2 чи 3 ст. 111 КК України або ж наявність доказів того, що підбурювач переконався, зокрема за допомогою перевірки документів, у наявності в особи, яку він схиляє до вчинення злочину, громадянства України, тощо) чи спеціального виду (способу) доказування факту вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України

Положення чинного КК України не встановлюють вимог для спеціального суб`єкта кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України, тобто для такого суб`єкта визначеного загальні вимоги встановлені у ст. 18 КК України.

Фактично захисник не наводить переконливих аргументів щодо відсутності в діях обвинуваченого обов`язкових ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч.2 статті 111 КК, та фактично зводить свої твердження до формального посилання на ознаки іншої кримінально-правової норми.

Слід відзначити, що стосовно розмежування статей 111 і 114-2 КК, у постанові ККС ВС від 14 жовтня 2025 року (справа № 711/4047/22) наведено висновок про те, що умисел у державній зраді спрямований на спричинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

У цьому провадженні мала місце систематичне підбурювання до передачі чутливих для держави даних про розташування військових об`єктів, техніки й особового складу, яка оцінена як підбурювання громадянина України до вчинення державної зради, тобто умисного вчинення громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: надання представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Отже, наведені доводи захисника фактично базуються на невірному тлумаченні норм матеріального закону, є безпідставними, не ґрунтуються ні на вимогах закону, ні на обставинах встановлених у цій справі за допомогою відповідних доказів, а тому ці доводи відхиляються судом.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.

Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом.

Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив підбурювання громадянина України до вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: надання представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України.

Вважаючи достатньо забезпеченими у ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, у тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Судом під час провадження у справі вживалися належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд також бере до уваги характер, спосіб, стадію та тяжкість вчиненого ним злочину, форму вини, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.

Крім того, суд враховує тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відомостей про перебування на обліку у лікаря психіатра та нарколога не встановлено.

Пом`якшуючих чи обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Згідно ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії. Також, суд вважає за доцільне та необхідне, з огляду на суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, призначити йому передбачене санкцією відповідної статті додаткове покарання у виді конфіскації майна, яка, згідно ч.1 ст.59 КК України, полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого. При цьому суд виходить з того, що згідно ч. 2 ст. 59 КК, конфіскація майна застосовується за вчинений засудженим злочин, незалежно від того, чи мали такі дії корисливий характер. Положення зазначеної норми передбачають, що конфіскація майна застосовується за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Відповідне покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Цивільний позов по справі не заявлений.

Речові докази по справі відсутні.

Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 323, 368, 370, 373-376 КПК України,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Початок строку відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання та фактичного звернення даного вироку до виконання.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому (у разі його присутності) та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3