Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №306/119/26 — Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/119/26

Провадження № 2/306/429/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Уліганинця П.І.

за участю секретаря судового засідання Сова-Фафула А.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Мельник Мирослави Анатоліївни до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, повернення сплачених коштів, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернулася до суду із вказаним позовом про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, повернення сплачених коштів, та відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що у лютому-березні 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , шляхом обміну текстовими та голосовими повідомленнями, було досягнуто домовленості щодо індивідуального виготовлення меблів, а саме дивану. В обгрунтування доводів вказує,що комунікація між сторонами здійснювалася через застосунок «Viber» за номером телефону НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 - виробнику меблів, що проживає та здійснює діяльність за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт Тересва. Зазначає, що в період 22.02.2025 року - 24.02.2025 року між сторонами була досягнуто домовленість про проведення особистої зустрічі між ОСОБА_4 (свекром позивача) та ОСОБА_2 (відповідачем) у с. Тересва, Тячівського району, Закарпатської області з метою узгодження умов замовлення. 04.03.2025 року відповідач звернувся до позивача з проханням про надання авансового платежу за виготовлення меблів у розмірі 1300 євро та 06.03.2026 року ОСОБА_2 особисто отримав авансовий платіж у розмірі 1000 євро готівкою, що передавались через свекра позивача - ОСОБА_4 . Факт отримання коштів підтверджено смс-повідомленням відповідача у застосунку «Viber». Відповідач ОСОБА_2 , не заперечив ні факт отримання коштів, ні факт взятого зобов`язання щодо виготовлення меблів, що підтверджується листуванням з ним після проведеної оплати щодо з`ясування причин невиготовлення меблів та неповернення отриманих коштів. Вимоги у позовній заяві мотивовано тим, що протягом тривалого часу позивачка неодноразово зверталась до відповідача щодо з`ясування стану виготовлення замовлених меблів (дивану), на які відповідач не надав інформації про фактичний стан виконання замовлення та не виконав взяті на себе зобов`язання. Зазначає, що станом на 22.01.2026 року меблі (диван) ОСОБА_2 не виготовлені з дотриманням умов, які були узгоджені між сторонами, а надані позивачкою грошові кошти у вигляді авансового платежу не повернуті. Згодом відповідач припинив будь-яку комунікацію та не реагував на подальші звернення позивачки. Після розміщення позивачкою негативного відгуку щодо дій відповідача у соціальній мережі Facebook, позивачці стало відомо про неодноразові аналогічні випадки порушення відповідачем зобов`язань перед іншими покупцями. 11.08.2025 року з метою досудового врегулювання спору, ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було скеровано письмову претензію засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» та шляхом використання застосунку-месенджера. Після отримання претензії відповідач протягом тривалого часу запевняв позивачку у вирішенні питання в добровільному порядку, однак станом на дату звернення до суду грошові кошти у розмірі 1000 євро відповідачем не повернуті, зобов`язання за домовленістю не виконані. Також позивачка вказує, що у результаті неправомірної поведінки відповідача, ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 зазнала моральної шкоди, що полягала у душевних стражданнях, психологічній напрузі, емоційному виснаженні, відчутті тривалої невизначеності, безсилля та постійних переживаннях через тривале листування з відповідачем з вимогами про повернення належних їй грошових коштів у розмірі 1000 євро. А тому позивач просить суд: розірвати договір на виготовлення меблів за індивідуальним замовленням від 06.03.2025 року, укладений між ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансовий платіж у розмірі 1000 євро, відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.01.2026 року еквівалентно 50666,90 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір.

Ухвалою суду від 26 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду по суті з повідомленням сторін.

02.03.2026 року до суду надійшла заява представника Мельник Мирослави Анатоліївни , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат (розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи), у якій представник просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача надала суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та її представника, заявлені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні з підстав зазначених у позові за наявними у справі доказами (а.с.76-78).

Відповідач в судове засідання не з`явився з невідомих суд причин, хоча був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Розміщено оголошення на веб-сайті Свалявського районного суду Закарпатської області про виклик відповідача ОСОБА_2 у судове засідання (з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а.с.59, а.с.65).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 55 Конституції України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 ЦК України - право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 42 Конституцій України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

В частині вимоги позивача про розірвання договору на виготовлення меблів за індивідуальним замовленням, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України, в якій передбачено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; ст.327 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, тобто статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 06 березня 2025 року між позивачкою ОСОБА_3 (як замовником та покупцем) та відповідачем ОСОБА_2 (як виконавцем та продавцем) укладено договір щодо індивідуального виготовлення меблів та передачі позивачці дивану. Договір укладений шляхом обміну текстовими та голосовими повідомленнями через застосунок «Viber» за номером телефону НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 - виробнику меблів, що проживає та здійснює діяльність за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт. Тересва (а.с.16-26).

Отже, між сторонами у справі виникли договірні правовідносини щодо виконання робіт щодо індивідуального виготовлення меблів, а саме укладено договір про виконання робіт по виготовленню дивану.

Суд не досліджує та повторно не перевіряє докази щодо обставин, які вже не потребують доказування (є доведеними). Суд бере їх до уваги як встановлений факт, якщо немає сумнівів у достовірності чи добровільності такої позиції.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).

Позивач у позовній заяві зазначає, що протягом тривалого часу позивачка неодноразово зверталась до відповідача щодо з`ясування стану виготовлення замовленого дивану, на які відповідач не надавав інформації про фактичний стан виконання замовлення та не виконав взяті на себе зобов`язання. Станом на 22.01.2026 року (обумовлена дата між сторонами про передачу дивану замовнику) диван ОСОБА_2 не виготовлено з дотриманням умов, які були узгоджені між сторонами, а надані позивачкою грошові кошти у вигляді авансового платежу у розмірі 1000 євро не повернуті.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт істотного порушення відповідачем умов договору щодо індивідуального виготовлення меблів (повне невиконання його умов), у зв`язку з чим існують передбачені ст.651 ЦК України підстави для розірвання договору від 06.03.2025 року, укладеним мід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В частині вимоги позивача про стягнення авансового платежу, суд зазначає таке.

На виконання договору щодо індивідуального виготовлення меблів (дивану) від 06.03.2026 року ОСОБА_2 (відповідач) особисто отримав авансовий платіж у розмірі 1000 євро готівкою. Факт отримання коштів підтвердив смс-повідомленням у застосунку «Viber».

Повернення авансового платежу регулюється нормами Цивільного кодексу України. За приписами Закону та практики Верховного Суду, авансовий платіж (попередня оплата) підлягає безумовному поверненню на вимогу покупця/замовника, якщо зобов`язання не було виконано, якщо продавець або підрядник не розпочав виконання робіт або не поставив товар у строки, зазначені в договорі, незалежно від того з чиєї вини це сталося.

Згідно з ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання зазначеного вище договору через порушення такого відповідачем, то в користь позивача з відповідача ннеобхідно стягнути передані на виконання договору кошти в сумі 1000 євро,

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На підставі досліджених у судовому засіданні доказів, наданих позивачем на обґрунтування позовних вимог про повернення авансового платежу, враховуючи, що ОСОБА_2 , який одержав від ОСОБА_1 суму попередньої оплати за диван у сумі 1000 євро, не передав диван у встановлений сторонами строк до 22.01.2026 року, суд доходить висновку, що позовну вимогу позивачки необхідно задовольнити та стягнути з відповідача передані на виконання договору кошти в сумі 1000 євро, що у еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ станом на 22.01.2026 року становить 50666,90 грн.

В частині вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь - якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12.07.2007).

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданих травм, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

В той же час, суд уважає за необхідне звернути увагу сторони позивача на те, що у відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В обгрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди позивачка вказує на те, що у результаті неправомірної поведінки відповідача, ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 зазнала моральної шкоди, що полягала у душевних стражданнях, психологічній напрузі, емоційному виснаженні, відчутті тривалої невизначеності, безсилля та постійних переживаннях через тривале листування з відповідачем з вимогами про повернення належних їй грошових коштів у розмірі 1000 євро, що відобразилося у вигляді втрати душевного спокою, порушення сну, хвилюванні, роздратуванні, порушенні звичайного укладу життя, зміні свого нормального укладу життя для здійснення заходів з приводу відновлення порушеного права, у т.ч. зверненні до правоохоронних органів поліції, до суду.

Суд зазначає, що представником позивача та позивачем не доведено ступінь вимушеності змін у житті позивачки ОСОБА_1 у зв`язку з діями відповідача ОСОБА_2 , не надано належних на допустимих доказів (медичні документи, психологічні висновки, тощо) та інших чинників моральної шкоди на підтвердження наведених обставин, а тому виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає за необхідне у задоволенні даної вимоги відмовити.

В частині вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до п.2 ч.5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат; п.6 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат; ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При вирішенні питання щодо розподілу судового збору, суд ураховує, що відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Однак, згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживачів (в частині розірвання договору купівлі-продажу, повернення сплачених коштів) підлягають задоволенню, а позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд доходить висновку, що судовий збір необхідно стягнути з відповідача в користь держави України за ставками, встановленими ст. 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 року на день постановлення рішення у розмірі 1331,20 грн.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України - за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права).Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; ч.4 ст. 137 ЦПК України - розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції).

Вартість наданих послуг адвокатом визначена у розмірі 10000 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу суду додано договір про надання правничої допомоги від 12.01.2026 року укладений між адвокатом Мельник Мирославою Анатоліївною та ОСОБА_3 ; розрахунок судових витрат вартості правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 12.01.2026 року у розмірі 10000 грн.; платіжна інструкція №@2PL538018 від 27.02.2026 року на оплату пслуг за договором про надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України - при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у ст.137, 141 ЦПК України критерії (правова позиція Верховного Суду у постанові від 20.10.2021 року, справа №757/29103/20-ц: "у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено"; у постанові ВП ВС від 16.11.2022 року, справа №922/1964/21: "учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат"; у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 року, справа №922/619/18: "суд не наділений повноваженням, а відповідно - не вправі, зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи"). Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи їх фактичне понесення та необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020, справа №904/4507/18).

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу є компенсацією стороні, понесених нею витрат, а тому суд доходить висновку, що в цій частині позовну вимогу необхідно задовольнити.

Відповідно ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; ст. 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; докази на їх підтвердження; ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Оцінивши надані суду докази в їх сукупності, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, враховуючи встановлені та перевірені у судовому засіданні докази, обставини справи, аналізуючи надані позивачем докази на обґрунтування позовних вимог, беручи до уваги, що відповідач заявлені проти нього позовні вимоги не оспорював, доказів протилежного у відповідності до ст. 81 ЦПК України до суду не подав (у відповідності ч.4 ст.12 ЦПК України - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій), суд доходить висновку, що позов необхідно задовольнити у повному обсязі.

Статтею 129 - 1 Конституції України визначено: Суд ухвалює рішення іменем України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

У контексті вказаної практики суд уважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Відповідно до ч.1 ст. 18 ЦПК України - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Керуючись ст. 12, 18, 76, 81, 128, 133, 134, 137, 141, 223, 280, 281, 284, 285, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 526, 610, 615, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов представника ОСОБА_1 - адвоката Мельник Мирослави Анатоліївни до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, повернення сплачених коштів, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Договір на виготовлення меблів за індивідуальним замовленням, укладений від 06 березня 2025 року між ОСОБА_3 (як покупцем) та ОСОБА_2 (як продавцем) - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 авансовий платіж у розмірі 1000 євро, відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.01.2026 року еквівалентно 50666,90 грн. (п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят шість гривень 90 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривна 20 коп.).

У задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ П.І.Уліганинець

10.06.2026 року.