Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №953/11727/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/11727/24 Головуючий суддя І інстанції Афанасьєв В. О.

Провадження № 22-ц/818/278/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» в особі представника Тараненка Артема Ігоровича на рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 06 травня 2025 року у справі №953/11727/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №822810517 від 03.01.2022 у розмірі 15 153,90 грн, яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 13 957,71 грн та заборгованості за несплаченими відсотками у розмірі 1 196,19 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 03.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір №822810517. Так, вказаний кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором – №MNV36Z4Q, який було направлено позичальнику 03.01.2022 на номер мобільного телефону, вказаний ним у заявці на отримання грошових коштів. Одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 03.01.2022 о 12:08:15 год., після чого відповідач натиснув кнопку «відправити/підписати», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. В подальшому, після вчинених відповідачем дій, товариством було перераховано грошові кошти в сумі 18 000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить відповідачу, а відтак є доказом того, що останній прийняв пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118/-01, зі строком дії до 28 листопада 2019 року.

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін.

31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. В даній Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2020 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №26, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2021 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 28 листопада 2018 року.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2024 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

23.02.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №23/0224-01. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 23.02.2024 до Договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 15153,90 грн.

07.11.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу №0711/24/Е, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 15 153,90 грн.

Як зазначено у позові, відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, у зв`язку із чим позивач був вимушений звернутися з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №822810517 від 03.01.2022, яка становить 15 153,90 грн та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 13 957,71 грн та заборгованості за несплаченими відсотками у розмірі 1 196,19 грн.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 06 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, представник позивача Тараненко А.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» задовольнити у повному обсязі. Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного з`ясування обставин, які мають значення для справи, а також містить висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, тому підлягає скасуванню.

Наголошує, що у Договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Акту прийому-передачі реєстру боржників до відповідного договору.

Вказує, що права вимоги за кредитним договором №822810517 від 03.01.2022 передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», а в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачу на підставі Реєстрів, які оформлені належним чином.

Зазначає, що укладення Договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем від 03.01.2022 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким Договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору Договір факторингу був чинним.

Робить висновок, що у зв`язку з цим позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Зауважує, що у чинному законодавстві немає прямої вказівки на те, що право вимоги переходить лише після оплати. Стаття 1077 ЦК України, яка регулює факторинг, лише встановлює обов`язок сплати за договором факторингу, але не визначає момент переходу прав. Це дозволяє сторонам договору самостійно визначати, коли відбувається перехід права вимоги, що відповідає загальному принципу свободи договору, закріпленому в цивільному праві.

Посилається на практику Верховного Суду, згідно з якою право вимоги може перейти раніше фактичної оплати, якщо це передбачено договором.

Робить висновок, якщо в договорі не зазначено, що право вимоги переходить тільки після оплати, то відсутність платежу не впливає на сам перехід права. У такому випадку фактор просто залишається боржником за оплатою, але це не означає, що право вимоги до боржника не перейшло. Таким чином, за наявності підписаного Реєстру та інших документів можна доводити, що право вимоги перейшло, навіть, якщо фактична оплата ще не відбулася.

Крім того, вказує, що не погоджується з позицією суду першої інстанції, який послався на практику Верховного Суду (постанова від 24.04.2018 у справі №914/868/17, постанова від 18.10.2023 у справі №905/306/17), оскільки наведена судова практика не може бути застосована до цього спору з огляду на суттєві відмінності у фактичних обставинах справи.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат зазначає, що позивач у зв`язку з розглядом справи поніс витрати у розмірі 18 056,00 грн. Наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат:

судовий збір за подання позовної заяви – 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги – 3633,60 грн; витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, становлять 6 000,00 грн та пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції – 6 000,00 грн. Зауважує, що зазначені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, необхідно покласти на відповідача.

Крім того, від представника ТОВ «ФК «Ейс» Полякова О.В. надійшли додаткові пояснення, в яких він просить врахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25.

Звертає увагу, що у цій постанові було зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу №28/1118-0128 від 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», та вказано, що до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не повністю відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, пославшись на постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17 та від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, зазначив, що законодавство допускає відступлення майбутніх вимог лише за умови їх визначеності. Передача невизначених вимог тягне наслідки неукладеності правочину через недосягнення згоди щодо його предмета.

Крім того, суд послався на правовий висновок Верховного Суду, згідно з яким доказами набуття права вимоги за кредитним договором є належно оформлений договір про відступлення права вимоги, реєстр договорів із зазначенням відповідного кредитного договору, а також докази оплати за таким договором (постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №905/306/17).

Отже, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами набуття права вимоги до ОСОБА_1 . Договір факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено 28.11.2018, тобто до виникнення спірного зобов`язання за кредитним договором №822810517 від 03.01.2022, укладеним з ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять доказів того, що право вимоги за цим кредитним договором було належним чином включене до предмета відступлення та в подальшому передане позивачу.

Крім того, суд зазначив, що позивач не надав доказів виконання умов договорів факторингу, зокрема здійснення оплати за відступлення права вимоги, що також ставить під сумнів факт переходу до нього права вимоги до відповідача. З огляду на це суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія вважає, що заявлені позовні вимоги дійсно не доведені, однак не повністю погоджується з наведеними мотивами відмови в позові, у зв`язку з чим вважає за необхідне викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

03.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №822810517, згідно з умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 у тимчасове платне користування грошові кошти у сумі 18 000,00 грн строком на 140 днів зі сплатою 0,69 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Відповідно до п.п.5.1 п.5 кредитного договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила і Паспорт споживчого кредиту, які надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Відповідно до п.п.5.2 п.5 кредитного договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, згідно з Правилами та Законом України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118/-01, зі строком дії до 28 листопада 2019 року.

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін.

31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. В даній Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2020 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №26, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2021 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 28 листопада 2018 року.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2024 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

23.02.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №23/0224-01. Предметом цього Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленого у відповідному Додатку до Договору (п.4.1).Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 23.02.2024 до Договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 15153,90 грн.

07.11.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу №0711/24/Е, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 15 153,90 грн.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.89 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки відсутності належних і допустимих доказів укладення кредитного договору, а також не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази виконання первинним кредитором свого обов`язку за цим договором щодо перерахування відповідачу відповідних грошових коштів.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вважав, що кредитний договір №822810517 від 03.01.2022 був підписаний електронним підписом ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Також в матеріалах справи міститься Графік платежів, який є Додатком до Договору №822810517 від 03.01.2022. Зазначений Графік містить напис, що його було підписано одноразовим ідентифікатором MNV36Z4Q, який був надісланий відповідачу 03.01.2022 та введений 03.01.2022 о 12:08:15.

Водночас у Розділі 6 «Реквізити сторін» Договору №822810517 від 03.01.2022 підпис одноразовим ідентифікатором MNV36Z4Q зі сторони відповідача – відсутній.

Аналогічні зауваження стосуються Паспорту споживчого кредиту та Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, за продуктом «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Відповідно до п.4.1 кредитного договору, зазначені Правила є його невід`ємною частиною. Водночас вказані Правила не містять підпису відповідача або іншого належного підтвердження його ознайомлення та погодження саме з цією їх редакцією, що унеможливлює встановлення факту приєднання відповідача до відповідних умов. За таких обставин відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач погодився саме з тими умовами, на які посилається позивач.

Пунктом 5.2 Договору №822810517 від 03.01.2022, який позивач надав суду, встановлено наступне: сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Водночас, як вже було зазначено, одноразовий ідентифікатор MNV36Z4Q у Розділі 6 «Реквізити сторін» Договору №822810517 від 03.01.2022 – відсутній.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, саме позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Однак позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку доказування, не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують, що кредитний договір було підписано позичальником одноразовим ідентифікатором як його підписом, у порядку та формі, передбачених Законом України.

У справі відсутні належні та допустимі докази щодо порядку накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачем. Без цього сама по собі Довідка щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» – не є належним і достатнім доказом того, що Договір був укладений відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланого йому на мобільний телефон/електронну адресу.

Ключове значення у цій справі має доведення факту автентичності дій сторони, тобто того, що саме ця особа здійснила вхід у систему, отримала код підтвердження, ввела його та прийняла умови договору.

Отже, Договір №822810517 від 03.01.2022 не містить одноразового ідентифікатора, і навіть при тому, що Графік платежів підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV36Z4Q 03.01.2022 о 12:08:15, це не дає підстави вважати належно підтвердженим факт укладення кредитного договору в електронній формі саме відповідачем.

Договір також не містить електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а також аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів ОСОБА_1 .

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за Договором у частині перерахування відповідачу відповідних грошових коштів.

Пунктами 3,21,28,29,30,31,36,37,40,52,54,68,81,82,85,86,90,94 частини 1 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» від 30 червня 2021 року №1591-IX (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що безготівкові розрахунки – перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів; ініціатор – особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач.

Користувач платіжних послуг (далі - користувач) – фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком – клієнт банку; кредитовий переказ – платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника; кредитовий трансфер – платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу або миттєвого кредитового переказу; ліцензія на надання фінансових платіжних послуг (далі - ліцензія) – ліцензія, що надається Національним банком України юридичній особі відповідно до цього Закону та засвідчує право такої юридичної особи на провадження діяльності з надання всіх або окремих фінансових платіжних послуг; надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку – надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника для виконання платіжних операцій; надавач платіжних послуг з ініціювання платіжної операції – юридична особа, яка в установленому цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України порядку отримала право на надання послуг з ініціювання платіжної операції; небанківський надавач платіжних послуг – надавач платіжних послуг, що не є банком. До небанківських надавачів платіжних послуг для цілей цього Закону належать надавачі платіжних послуг, передбачені пунктами 2-7 частини першої статті 10 цього Закону.

Отримувач – особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції або яка отримує суму платіжної операції в готівковій формі; платіжна інструкція – розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції; платник – особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів; розрахунковий банк – уповноважений оператором відповідної платіжної системи банк, що бере участь у проведенні розрахунків у платіжній системі; споживач – фізична особа, яка отримує або має намір отримати платіжну послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю; суб`єкти платіжних операцій – користувачі (платники, отримувачі) та відповідні надавачі платіжних послуг; сума платіжної операції – відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції має бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі; унікальний ідентифікатор – комбінація літер, цифр, символів або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/або його рахунок для цілей виконання платіжної операції; фінансова установа, що має право на надання платіжних послуг, – юридична особа, яка отримала ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових послуг та ліцензію на надання окремих фінансових платіжних послуг, з урахуванням обмежень, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги: 1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуг щодо відкриття; 2) обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців); 3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; 4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; 5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів; 6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку; 7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.

Статтею 10 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до надавачів платіжних послуг належать: 1) банки; 2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи); 3) філії іноземних платіжних установ; 4) установи електронних грошей; 5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг; 6) оператори поштового зв`язку; 7) надавачі нефінансових платіжних послуг; 8) Національний банк України; 9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Банки мають право надавати платіжні послуги на підставі банківської ліцензії без отримання окремої ліцензії відповідно до цього Закону.

Згідно з даними з Державного реєстру юридичних осіб, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (код ЄДРПОУ 38569246) включено до реєстру, серед видів діяльності зазначено грошове посередництво (основний вид діяльності) та надання іншої допоміжної діяльності у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення.

Згідно з ч.1 ст.29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14 грудня 2021 року №1953-IX, фінансова компанія – це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох з таких видів фінансових послуг: 1) надання коштів та банківських металів у кредит; 2) надання гарантій; 3) факторинг; 4) фінансовий лізинг; 5) торгівля валютними цінностями; 6) фінансові платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів.

На момент виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі за текстом – Інструкція №22), яка в подальшому була замінена Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі за текстом – Інструкція №163).

Відповідно до Інструкції №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів; отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі; сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією №22.

На підтвердження надання 03.01.2022 відповідачу кредитних коштів у розмірі 18 000,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №a822bf09-64ae-4702-a886-386b87e49eab від 03.01.2022, складене ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та виписку з особового рахунку за кредитним договором №822810517 від 03.01.2022, підготовлену ТОВ «ФК «Ейс», що не відповідають вимогам законодавства до первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первісним кредитором грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первісного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника або платіжне доручення з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, передбаченою зазначеною Інструкцією №22.

Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первісним кредитором у цій справі, який не є банківською фінансовою установою, а також на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з цими висновками, кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, шляхом подання первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з виписки з особового рахунку чи інших наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що відповідний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первісного кредитора на користь відповідача на підставі вищевказаного кредитного договору. Надані позивачем на підтвердження виконання первісним кредитором обов`язків за укладеним між сторонами кредитним договором документи не містять інформації щодо номера рахунку отримувача, а містять неповний номер картки. Також, за відсутності на них відмітки банку про здійснення відповідної грошової операції у безготівковій формі вони не є належними доказами фактичного виконання умов кредитного договору щодо передачі кредитних коштів первісним кредитором (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою для виникнення зобов`язань у позичальника згідно з умовами цього договору.

Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_2 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Зазначене відповідає змісту пункту 3.1 глави 3 Інструкції №22 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування/прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.

Аналогічні недоліки наявні й у виписці з особового рахунку за кредитним договором №822810517 від 03.01.2022, поданої ТОВ «ФК «Ейс», оскільки вона створена самим позивачем, є похідним, аналітичним документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Позивач посилався також на Довідку №10/2024, видану відповідно до Договору №1336 від 26.09.2013 з АТ «ПриватБанк» про те, що за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було здійснено успішний платіж №1872857392 через платіжний сервіс банку на карту відповідача №5168-74ХХ-ХХХХ-9035.

Разом з тим, ці докази не є належними і допустимими для підтвердження здійснення перерахунку грошових коштів, якими мають бути у даному випадку лише первинні –бухгалтерські документи.

Колегія суддів констатує, що відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено факту укладення кредитного договору, а також не доведено належними та допустимими доказами факту перерахування кредитних коштів відповідачу та їх отримання ним, відсутні підстави для висновку про виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед первісним кредитором, а отже, і перед позивачем у даній справі.

За змістом статей 509, 1046, 1054 ЦК України, кредитне зобов`язання виникає за умови надання кредитодавцем грошових коштів позичальнику, а обов`язок позичальника щодо повернення кредиту та сплати процентів кореспондує факту отримання таких коштів.

Відповідно до статей 512, 514, 1077 ЦК України, предметом договору факторингу є відступлення факторові наявної грошової вимоги клієнта до боржника. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, за відсутності належних і допустимих доказів виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед первісним кредитором, останній не набув права грошової вимоги до відповідача, яке могло б бути предметом відступлення за договором факторингу.

Відтак договори факторингу, укладені між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а також між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем, у частині відступлення права вимоги до відповідача не підтверджують набуття позивачем будь-яких прав щодо відповідача, оскільки предметом такого відступлення фактично було право вимоги, яке не існувало на момент укладення зазначених договорів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню з інших підстав.

Відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови у задоволенні позову, однак у зазначеній частині – з помилкових мотивів, відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови .

Керуючись ст.ст.141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» в особі представника Тараненка Артема Ігоровича задовольнити частково.

Рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 06 травня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 11 червня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.Ю. Тичкова

Ю.М. Мальований.