Вирок від 02 червня 2026 р. у справі №635/3280/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/3280/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/927/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.286 КК України

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

потерпілої - ОСОБА_7 ,

представника потерпілої - ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

захисника - ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_7 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 23 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 23.01.2026 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новосибірськ рф, громадянина України, одруженого, офіційно працевлаштованого, раніше не судимого, якиймає на утриманні неповнолітнього сина 2014 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 85 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експертів в сумі 9232 гривні 40 коп.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 та товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» про відшкодування шкоди – залишено без розгляду.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 07.02.2025 у справі № 635/1098/25 (провадження № 1-кс/635/406/2025) на транспортний засіб «VOLKSWAGEN GOLF» д.н.з. НОМЕР_1 .

Вирішено долю речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.

Оскаржуваним вироком суду першої інстанції встановлено, що 05.02.2025 близько 17:15, ОСОБА_9 , керуючи технічно справним транспортним засобом «VOLKSWAGEN GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який разом з пасажирами ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рухалися зі сторони вул. Полтавський шлях, м. Харків в напрямку с-ще Високий, Харківського району, Харківської області, а саме на автодорозі біля місця з координатами 49.9157663, 36.1348530, водій ОСОБА_9 обрав таку швидкість руху і такі прийоми керування, при яких втратив контроль над керуванням автомобіля, в результаті чого водій, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, не обравши такі прийоми керування, які дозволяли б постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, спричинив виїзд за межі проїжджої частини та скоїв наїзд своєю задньою частиною на пішохода ОСОБА_7 .

Дії ОСОБА_9 не відповідають вимогам п. 12.1, Правил дорожнього руху, відповідно до якого:

- п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

Внаслідок дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримала пошкодження травми голови і тулуба у вигляді забійної рани м`яких тканин обличчя, закритого перелому суглобового відростку нижньої щелепи ліворуч, закритого перелому лонної та сідничної кісток ліворуч. За ступенем тяжкості дане тілесне ушкодження відноситься до середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров`я строком понад 3 тижні (більше як 21 день).

У даній дорожній обстановці водій автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху.

В дорожньо-транспортній обстановці, яка склалася, водій автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF» ОСОБА_9 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог п 12.1 Правил дорожнього руху.

Дії водія автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF» ОСОБА_9 не відповідають вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху, які, з технічної точки зору, знаходились у причинному зв`язку з ДТП.

Не погодившись з рішенням районного суду захисник ОСОБА_10 та потерпіла ОСОБА_7 подали на нього апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 просить скасувати вирок Харківського районного суду Харківської області від 23.01.2026 щодо ОСОБА_9 , ухваливши новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В обґрунтування апеляційних вимог потерпіла посилається на те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання, недостатньо враховав відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та фактичні обставини кримінального провадження, а саме те, що обвинувачений, керуючи своїм транспортним засобом, не врахував погодні умови, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням та здійснив на неї наїзд, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження, тривалий час лікувалась, отримала 3 групу інвалідності, у зв`язку з чим потребує подальшого лікування та реабілітації.

Апелянт також зазначає, що обрана обвинуваченим позиція не свідчить про щире каяття останнього, оскільки він не засуджую свою поведінку, не прагне усунути заподіяну шкоду, а також не відшкодував матеріальну та моральну шкоду у добровільному порядку.

Захисник ОСОБА_10 просить скасувати вирок Харківського районного суду Харківської області від 23.01.2026 щодо ОСОБА_9 , ухваливши новий вирок, яким призначити останньому покарання у виді штрафу у розмірі три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень, без застосування додаткового виду покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім того, захисник просить стягнути з ОСОБА_9 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експертів в сумі 9232 грн. 40 коп.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що наявність у ОСОБА_9 права керування транспортними засобами безпосередньо впливає на функціонування його господарської діяльності, отримання ним доходів для забезпечення потреб його сім`ї та організації робочих місць в його бізнесових структурах. Крім того, захисник зазначає, що дії та поведінка ОСОБА_9 під час досудового розслідування і судового розгляду щодо визнання вини, допомоги у розкритті злочину та встановленні об`єктивних обставин скоєного правопорушення, відшкодування шкоди, не є формальними, узгоджуються з положенням п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України і можуть бути оцінені як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільна участь в процесі лікування потерпілої, бажання надання матеріальної допомоги в подальшому, від отримання якої потерпіла відмовилася.

Захисник також посилається на те, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення вперше, має стійкі соціальні зв`язки, працевлаштований, має постійне місця проживання, перебуває у зареєстрованому шлюбі, має на утриманні малолітньої дитини, позитивно характеризується за місцем проживання, у зв`язку з чим існують усі підстави для суду призначити його підзахисному покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді штрафу, але не в максимальному розмірі та не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк.

В свої апеляційних доводах захисник також зазначає, що в судовому засіданні потерпіла та її представник наполягали на призначенні ОСОБА_9 реального покарання з обов`язковою ізоляцією від суспільства, але при цьому потерпіла відмовилася від отримання грошового відшкодування, а свою позицію щодо призначення реального покарання обвинуваченому нічим не обґрунтувала.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи потерпілої та її представника, які підтримали свою апеляційну скарга та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги захисника, думку прокурора, який просив залишити оскаржуваний вироку без змін, а подані апеляційній скарги – без задоволення, доводи обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту і заперечували щодо задоволення апеляційної скарги потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 належить залишити без задоволення, а апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та ніким із учасників судового провадження не оспорюються, у зв`язку з чим судовий розгляд в суді першої інстанції було проведено у спрощеному порядку дослідження доказів, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, а тому колегією суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряються оскаржуваний вирок в цій частині.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_7 , конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, не в повній мірі виконав вимоги ст.ст.50, 65 КК України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, відомості про особу обвинуваченого, який не має судимості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина 2014 року народження, отримує дохід від підприємницької діяльності, характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до вчиненого злочину ставиться з розумінням своєї вини та відповідальності, вживав заходи для відшкодування завданої шкоди але не зміг їх реалізувати через небажання потерпілою прийняти відшкодування.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_9 відповідно до ст.66 КК України, суд визнав щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Судом першої інстанції також врахована позиція потерпілої щодо необхідності призначення обвинуваченому покарання в максимальному його розміру, передбаченого санкцією ч.1 ст.286 КК України, враховуючи розмір і характер завданої їй шкоди.

Крім того, судом першої інстанції врахована поведінка обвинуваченого, який після вчинення кримінального правопорушення не залишив місце події, викликав швидку медичну допомогу, у подальшому розкаявся у скоєному та вибачився перед потерпілою, намагався відшкодувати завдану шкоду, від чого потерпіла відмовилась.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 основного покарання у виді штрафу у виді штрафу у розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 можливе без ізоляції його від суспільства.

Такий підхід при призначенні покарання, з урахуванням насамперед фактичних обставин справи, колегія суддів находить таким, що не відповідає вимогам процесуального закону і тим критеріям, які наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, відомості про особу обвинуваченого, думку потерпілої, а також поведінку обвинуваченого після вчиненого злочину.

Разом з цим, судом першої інстанції не приділено належної уваги фактичним обставинам кримінального провадження, а саме те, що ОСОБА_9 , керуючи технічно справним транспортним засобом, діючи необережно, не вибрав безпечної швидкості руху, втратив контроль над керуванням автомобілем, не обравши такі прийоми керування, які дозволяли б постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, спричинив виїзд за межі проїжджої частини та скоїв наїзд своєю задньою частиною на пішохода ОСОБА_7 , чим порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху.

Колегія суддів враховує, що думка потерпілої, яка в цьому кримінальному провадженні просила суд призначити ОСОБА_9 реальне покарання за ч.1 ст.286 КК України, хоча і не є визначальною, однак у сукупності з іншими обставинами справи безпідставно не була взята до уваги судом під час призначення обвинуваченому покарання, з урахуванням того, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпіла ОСОБА_7 , перебуваючи на пішохідній зоні, отримала тілесні ушкодженнясередньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров`я строком понад 3 тижні (більше як 21 день).

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, внаслідок чого тривалий час лікувалась, отримала інвалідність 3-ї групи, до цього часу негативні наслідки не минули і вона потребує подальшого лікування та реабілітації.

При цьому, колегія суддів враховую, що потерпіла, поза розумним сумнівом, зазнала обмежень у звичайному способі життя, внаслідок вчиненого стосовно неї злочину та отриманої групи інвалідності, що спричиняє їй значні незручності і больові страждання.

Зазначені обставини потерпіла ОСОБА_7 підтвердила і під час апеляційного розгляду, що не оспорювала сторона захисту.

Належить також зазначити, що потерпіла ОСОБА_7 пояснила в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що обвинувачений ОСОБА_9 не вибачився перед нею за вчинений злочин та потерпіла сторона не змогла з ним домовитись щодо розміру відшкодування завданої шкоди.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначеним обставинам щодо характеру допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, наслідків вчиненого правопорушення, які настали для потерпілої, - не було надано належної оцінки судом першої інстанції.

За таких обставин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, негативних наслідків, які настали для потерпілої, враховуючи підвищену суспільну небезпеку скоєного, ставлення обвинуваченого до скоєного, рішення суду першої інстанції про можливість призначення ОСОБА_9 основного покарання у виді штрафу у розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки, яке хоча і передбаченого санкцією ч.1 ст.286 КК України, але, на переконання колегії суддів, не ґрунтується на вимогах ст.ст. 50, 65 КК України та не відповідає принципам співмірності, справедливості, достатності та індивідуалізації покарання, а тому вирок суду в цій частині не можна вважати законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідно до положень статті 370 КПК України.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України, необхідність застосування більш суворого покарання є підставою для скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції і ухвалення свого вироку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначеного ОСОБА_9 покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, наявність обставини, що пом`якшує покарання відповідно до ст.66 КК України, - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання згідно ст.67 КК України, а також вищезазначені позитивні відомості про особу обвинуваченого.

Крім того, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами потерпілої ОСОБА_7 щодо наявності обставини, що пом`якшує покарання, - щирого каяття, оскільки обвинувачений визнав свою вину у вчиненому злочині та намагався частково відшкодувати завдані збитки.

Разом із цим, наявність щирого каяття у ОСОБА_9 та його ставлення до вчиненого злочину, враховуючи характер допущених останнім порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого стався наїзд на потерпілу, яка в цей час перебувала на узбіччі, а також з урахуванням наслідків, які настали для потерпілої, на думку колегії суддів, не свідчать про можливість призначення обвинуваченому більш м`якого покарання ніж обмеження волі, яке передбачено санкцією ч. 1 ст. 286 КК України.

Водночас, враховуючи наявність обставини, яка пом`якшує покарання, а також намагання обвинуваченого частково відшкодувати потерпілій спричинену шкоду, від якої остання відмовилась, колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_9 мінімального основного покарання у виді обмеження волі за санкцією інкримінованого йому злочину.

При цьому, колегія суддів ставиться критично до апеляційних доводів захисника про можливість застосування до ОСОБА_9 положень ст.69 КК України та звільнення обвинуваченого від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засоби, з огляду на наступне.

Так, статтею 55 КК України встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчинені злочинів, є позбавлення права керувати транспортними засобами.

Частиною 1 статті 286 КК України передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.2 ст. 69 КК України, на підставах, передбачених у частині 1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, з вищевикладеного убачається, що частина 1 статті 69 КК України може бути застосована лише при призначенні особі основного виду покарання, а частина 2 надає суду можливість не призначати особі додаткове покарання, яке є обов`язковим, за винятком вищевикладеного випадку.

Отже, ця норма не надає суду дискреційних повноважень щодо незастосування обов`язкового додаткового покарання у випадках призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Така позиція узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеної в постановах від 16.03.2023 у справі № 185/1030/22 (провадження № 51-3134 км 22), від 31.05.2023 у справі № 727/6826/23 (провадження № 51-1771 км 23) та від 26.03.2023 у справі № 751/5198/22 (провадження № 51-3251 км 23).

Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_9 визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, санкція якого передбачає одне з основних покарань у виді штрафу від трьох до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що виключає можливість застосування до обвинуваченого положень частини 2 статті 69 КК України при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання, яке є обов`язковим.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 положень ч.2 ст.69 КК України та не призначати останньому обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що передбачене санкцією ч.1 ст.286 КК України, у зв`язку з чим апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 є суб`єктивною та безпідставною.

З огляду на викладене, виходячи з вимог ст. ст. 50, 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявності обставини, яка пом`якшує покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, вищезазначених позитивних відомостей про особу обвинуваченого, його намагання частково відшкодувати завдану шкоду, а також з урахуванням фактичних обставин у цьому кримінальному провадженні, характеру допущених ОСОБА_9 порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого стався наїзд на потерпілу, яка в цей час перебувала на узбіччі, внаслідок чого вона отримала численні тілесні ушкодження та третю групу інвалідності, у зв`язку з чим тривалий час лікувалась та потребує подальшого реабілітації, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення обвинуваченому мінімального покарання у виді обмеження волі та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобам у максимальному його розмірі, що передбачено санкцією ч.1 ст.286 КК України.

На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання буде відповідати вимогам статей 50, 65 КК України, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним та достатнім для досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Підстав для застосування положень статей 69 та 75 КК України, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 належить залишити без задоволення, а апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Відповідно до п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.

Початок строку відбування покарання слід рахувати з дня прибуття і постановки ОСОБА_9 на облік у виправному центрі.

Крім того, колегія суддів роз`яснює потерпілій ОСОБА_7 , що вона не позбавлена процесуальної можливості звернутись до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства з цивільним позовом про стягнення з засудженого ОСОБА_9 матеріальної чи моральної шкоди, завданої внаслідок вчиненого стосовно неї злочину.

Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 413, 420, 371, 373, 374 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 23 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 в частині призначеного покарання - скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рахувати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

В решті вирок Харківського районного суду Харківської області від 23 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.

Роз`яснити потерпілій ОСОБА_7 процесуальну можливість звернутись з цивільним позовом до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий –

Судді :