Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №619/4818/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Харків

справа № 619/4818/25

провадження № 22-ц/818/2433/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів – Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 30 грудня 2025 року в складі судді Овсяннікова В.С.

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та пені за затримку їх сплати, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 25.08.2021 між ним та ОСОБА_2 укладено Ддговір №21-07/2021, відповідно до якого він допомагає відповідачу отримати страхове відшкодування від МТСБУ за наслідками дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015 у страховій компанії СТДВ «Гарантія», а відповідач сплачує за отриману допомогу (послуги) у розмірі 30% від отриманих коштів. Згідно п. 3.4. договору, «Фактом виконання робіт виконавцем є отримання замовником страхового відшкодування або матеріального збитку за наслідками дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015.

Згідно умов договору №21-07/21 від 25.08.2021, ОСОБА_2 мав сплатити 30% від суми, отриманого страхового відшкодування від МТСБУ за виконані за договором послуги. Кошти мали бути сплачені протягом п`яти діб, після отримання цього страхового відшкодування.

10.01.2022 ОСОБА_2 отримав від МТСБУ страхове відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015 від СТДВ «Гарантія» у розмірі 15535,96 грн, 30% від вказаної суми складає 4660,80 грн.

Зазначив, що після отримання коштів (10.01.2022) відповідач жодним чином не звертався до нього з приводу сплати передбачених договором, коштів, та не сплатив їх.

Вказав, що він звернувся до відповідача з досудовою претензією, щодо добровільної сплати коштів та надав реквізити, але коштів не отримав.

Згідно п. 6.1. договору «За порушення строків розрахунку, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу».

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 затримав платіж на протязі більше трьох років, він розрахував штрафні санкції за термін 365 діб: 4660,80 грн. * 5% = 233,04 грн за добу; 233,04 грн * 365 діб = 85 059,60 грн - сума пені за затримку платежу.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму, передбачену умовами договору №21-07/2021 від 25.08.2021, у загальному розмірі 89 720,40 грн, з яких 4660,80 грн заборгованість за договором, 85 059,60 грн сума пені за затримку платежу; визнати факт отримання ОСОБА_2 суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн від МТСБУ за фактом дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 30 грудня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та повернути справу для подальшого розгляду по суті позовних вимог до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ні під час розгляду справи № 619/464/22 в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді факт отримання відповідачем страхового відшкодування від МТСБУ не досліджувався та не встановлювався та матеріали справи не містили офіційної відповіді МТСБУ від 08.02.2024, оскільки не були долучені до справи. Зазначив, що цей факт досі не встановлено судом та він є основним фактом, який є підставою для подальших його позовних вимог, тому він подав заяву про зміну (доповнення) предмету позову. Вказав, що обставина отримання відповідачем страхового відшкодування є новою обставиною. Посилався на те, що суд не надав змоги відповідачу подати відзив на його змінену позовну заяву, а також безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про витребування доказів.

09.04.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_2 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що наявне судове рішення у справі № 619/464/22, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що 25.08.2021 між ним та ОСОБА_2 укладено договір № 21-07/21 про надання правової допомоги, за умовами якого ОСОБА_1 надає ОСОБА_2 послуги щодо отримання страхового відшкодування від МТСБУ за наслідками ДТП, яке мало місце 14.01.2015, а ОСОБА_2 виплачує йому 30% від отриманих коштів.

10.01.2022 ОСОБА_2 отримав страхове відшкодування в сумі 15 535,96 грн, однак кошти ОСОБА_1 не виплатив.

При цьому матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 4660,80 грн – 30% від суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн та 67 348,56 грн – пені у розмірі 5% за 289 діб (на той період) прострочення виплати.

Так, рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року у справі № 619/464/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року - залишено без змін.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та пені за затримку їх сплати, задоволено повністю, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року скасовано за нововиявленими обставинами та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та пені за затримку їх сплати задоволено повністю, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму передбачену Договором про надання послуг правової допомоги № 21-07/21 від 25.08.2021 у розмірі 4660,80 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму пені за затримку платежу передбачену Договором про надання послуг правової допомоги № 21-07/21 від 25.08.2021 у розмірі 67 348,56 грн; стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави суму судового збору у розмірі 1816,80 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задоволено, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2025 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року залишено в силі; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги 1488,60 грн.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що згідно умов Договору № 21-07/21 від 25.08.2021 замовник ОСОБА_2 мав сплатити виконавцю Мерзлікіну I.В. 30% від суми, отриманого страхового відшкодування від МТСБУ за виконані за договором послуги. Кошти мали бути сплачені замовником виконавцю на протязі п`яти діб, після отримання страхового відшкодування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у рішенні Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року у справі № 619/464/22, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2024 року та постановою Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, судом встановлено, що доказів отримання страхового відшкодування (регламентної виплати) ОСОБА_2 , яка здійснена шляхом безготівкового розрахунку в розмірі 15535,96 грн, матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи заяву про перегляд судового рішення ОСОБА_3 зазначав, що офіційний лист МТСБУ по страховій справі №82276 від 08.02.2024, в якому підтверджено факт отримання ОСОБА_2 суми страхового відшкодування, даний факт не був своєчасно витребуваним, отриманим і долученим до матеріалів справи, оскільки він вважав, що відсутні заперечення з боку відповідача стосовно фактичного отримання ним страхового відшкодування, а тому на його думку, він звільняється від обов`язку доказування такої обставини, і тому ця обставина є нововиявленою.

Також у постанові Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2025 року апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені ОСОБА_4 обставини не є істотними, не є нововиявленими обставинами у розумінні ст. 423 ЦПК України, оскільки під час подання апеляційної скарги на первісне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року, ОСОБА_4 було подано клопотання про долучення доказу, а саме відповіді від МТСБУ про те, що ОСОБА_2 виплачено страхове відшкодування (том №1 а.с.135), тобто даний факт враховувався при перегляді справи в апеляційній інстанції. Крім того, стороною по справі не було вжито заходів щодо підтвердження даного факту в суді першої інстанції, хоча на даному доводі ґрунтувалася позовна заява, і судом для вчинення вказаних дій будь-яких перепон процесуального характеру не допускалося (а.с.42-43).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 15 ЦК України об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18 тощо.

Матеріали справи свідчать про те, що у 2022 році ОСОБА_1 вже звертався з позовом до ОСОБА_2 у справі № 619/464/22, у межах якої вирішувались позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 4660,80 грн – 30% від суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн та 67 348,56 грн – пені у розмірі 5% за 289 діб (на той період) прострочення виплати.

У справі, що переглядається, зокрема вирішуються позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 4660,80 грн – 30% від суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн.

Отже, у справі № 619/464/22 та у даній справі одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору щодо стягнення 4660,80 грн, тобто позови в цій частині повністю співпадають за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Таким чином, в зазначеній вище частині вимог є таке, що набрало законної сили, рішення у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав, відтак суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про закриття провадження в зазначеній частині позовних вимог.

Між тим, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені за затримку платежу в розмірі 85 059,60 грн у даній справі заявлені за 365 днів, а у справі № 619/464/22 за 289 днів в сумі 67 348,56 грн.

Однак, суд першої інстанції не встановив, за який саме період ці вимоги були пред`явлені ОСОБА_1 .

Крім того, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання факту отримання ОСОБА_2 суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн від МТСБУ за фактом дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015 не була предметом розгляду у справі № 619/464/22 та відповідно щодо цієї вимоги відсутнє судове рішення, що набрало законної сили.

За таких обставин суд зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі за позовними вимогами про стягнення пені за затримку платежу в розмірі 85 059,60 грн та визнання факту отримання ОСОБА_2 суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн від МТСБУ за фактом дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015.

Отже, підстав для закриття провадження у цій справі за вказаними вимогами відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України немає.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення у відповідній частині не відповідає нормам процесуального права, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції у відповідній частині скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується спір по суті, питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381 – 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 30 грудня 2025 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про стягнення пені за затримку платежу в розмірі 85 059,60 грн та визнання факту отримання ОСОБА_2 суми страхового відшкодування у розмірі 15 535,96 грн від МТСБУ за фактом дорожньо-транспортної пригоди від 14.01.2015 – скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 30 грудня 2025 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором №21-07/2021 від 25.08.2021 в розмірі 4660,80 грн – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина