Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №398/1736/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 червня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/1736/26

провадження № 22-ц/4809/1116/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участі секретаря – Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Олександрійська міська рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 березня 2026 року у складі судді Голосеніної Т. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Олександрійської міської ради та просив стягнути на свою користь заробітну плату за період з 18.10.2017 по 03.12.2020 у розмірі 254 800 грн.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2017 року було поновлено позивача на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців Олександрійської міської ради, однак відповідач фактично це рішення не виконав.

Зокрема, ОСОБА_1 не було належним чином поновлено на роботі, ознайомлено з розпорядженням про поновлення, допущено до виконання посадових обов`язків та внесено відповідний запис до трудової книжки.

Обставини невиконання рішення суду неодноразово встановлювалися судами під час розгляду інших справ між сторонами.

Посилаючись на статтю 236 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду, позивач вважав, що у зв`язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі має право на стягнення середнього заробітку за весь час такої затримки, як наслідок, звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської міської ради про стягнення заробітної плати.

Ухвала суду мотивована тим, що спір виник у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців Олександрійської міської ради.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, оскільки відповідачем є орган місцевого самоврядування, а посада позивача належить до посад публічної служби.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 березня 2026 року та направити справу до суду за підсудністю для відкриття провадження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження, неправильно застосувавши норми процесуального права щодо визначення юрисдикції спору.

Зокрема, вимоги позивача ґрунтуються на положеннях статті 236 КЗпП України та стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Оскільки рішення про поновлення було ухвалене Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, саме цей суд відповідно до статті 236 КЗпП України повинен вирішувати питання про виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.

Зміст позовної заяви свідчить про трудовий характер спору, а його вимоги базуються виключно на нормах трудового законодавства та практиці Верховного Суду щодо трудових спорів.

Крім того, можливі технічні помилки чи неточності у позовній заяві не впливають на її суть та не можуть бути підставою для відмови у відкритті провадження.

Також у разі висновку суду про належність спору до іншої юрисдикції справа мала бути передана за належністю, а не залишена без розгляду шляхом відмови у відкритті провадження.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Олександрійської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Від представника відповідача Скляра Ю. А. надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника Олександрійської міської ради.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частина перша статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області від 11 жовтня 2017 року у справі № 398/3000/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження міського голови від 29.07.2016 № р-192-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 », від 01.08.2016 № р-196-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 », від 22.08.2016 № р-234-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Стягнуто з місцевого бюджету Олександрійської міської ради Кіровоградської області в дохід держави 2 204 грн 80 коп судового збору.

В задоволенні решти вимог за позовом відмовлено.

Зазначена справа розглядалася судом за правилами адміністративного судочинства як спір, пов`язаний із проходженням позивачем публічної служби в органі місцевого самоврядування.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання вказаного судового рішення, посилаючись на положення статті 236 КЗпП України (а. с. 1-5).

Водночас для визначення юрисдикції спору вирішальне значення має не спосіб захисту права чи норми матеріального права, на які посилається позивач, а характер спірних правовідносин, з яких виник спір.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги безпосередньо пов`язані з виконанням рішення суду про поновлення позивача на посаді публічної служби та є похідними від правовідносин щодо проходження такої служби.

При цьому, спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Подібний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з поновленням позивача на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців Олександрійської міської ради, яка є посадою в органі місцевого самоврядування та належить до публічної служби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір має трудовий характер, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статті 236 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки застосування норм трудового законодавства саме по собі не визначає юрисдикцію спору. Вирішальним є характер спірних правовідносин, які в даному випадку пов`язані з проходженням позивачем публічної служби.

Посилання позивача на те, що рішення про поновлення на роботі ухвалене Олександрійським міськрайонним судом, а тому саме цей суд повинен вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки його виконання, є помилковими, адже стаття 236 КЗпП України регулює матеріально-правові підстави для стягнення відповідних виплат, однак не встановлює правил предметної юрисдикції та не змінює визначений законом порядок розгляду спорів, пов`язаних із проходженням публічної служби.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява відповідає вимогам процесуального закону та містить лише окремі технічні неточності, адже відмова у відкритті провадження була обумовлена не недоліками позовної заяви, а висновком суду про непідсудність спору судам цивільної юрисдикції.

Також безпідставними є доводи ОСОБА_1 про необхідність передачі справи за належністю, з огляду на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, при цьому, процесуальний закон не передбачає передачу справи до суду іншої юрисдикції на стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, ухвала суду першої інстанції без змін, а остаточного рішення у справі не ухвалено, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 березня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник