Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №209/263/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1273/26 Справа № 209/263/24 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів”,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 липня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Гречана В.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі — ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулось в суд з позовом проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики №72144371 в розмірі 40000,00грн, з яких: 10 000,00грн основна сума боргу; 30 000,00грн за відсотками; та за кредитним договором №00-6342540 в розмірі 8 182,02грн, з яких: 2 310,00грн основна сума боргу; 5 872,02грн за відсотками.

Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 02 січня 2023року між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір позики №72144371.

14 червня 2021року між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ТОВ «ФК “Європейська агенція з повернення боргів” укладено договір факторингу №14/06/21. Відповідно до реєстру боржників №8 від 26 липня 2023року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021року, ТОВ «ФК ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 40 000,00грн.

Також, 26 грудня 2022року між ТОВ «Качай гроші» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №00-6342540.

25 липня 2023року між ТОВ «Качай гроші» та «ТОВ «ФК “Європейська агенція з повернення боргів” укладено договір факторингу № 25072023. Відповідно до реєстру боржників від 25 липня 2023року до договору факторингу № 25072023, ТОВ «ФК ЄАПБ» набуло право вимоги до відповідача в сумі 8 182,02грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 липня 2025року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено повністю.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності обставин укладення між кредиторами та відповідачем кредитних договорів на певних умовах в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», отримання грошових коштів та доведеності наявності у відповідача перед позивачем як новим кредитором заборгованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

02 жовтня 2025року ОСОБА_1 через адвоката Бажан В.П. подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 липня 2025року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що він проходить військову службу безперервно з 2023року, що на його думку є підставою для повного звільнення від нарахування процентів за всіма кредитними договорами на підставі п. 15 ст. 14 Закону України № 2011-XII.

Скаржник наголошував, що позивачем самі Реєстри Боржників до матеріалів справи не надано, тож ним не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, оскільки долучені до позовної заяви докази, не підтверджують факту переходу права вимоги позивачу за договором позики № 72144371 та за договором кредитної лінії № 00-6342540.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

06 жовтня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційна скарга залишена без руху до надходження справи з суду першої інстанції.

23 лютого 2026року цивільна справа надійшла до Дніпровського апеляційного суду.

02 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційна скарга залишена без руху.

У зв`язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року №412/0/15-26 про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19 березня 2026року та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 20 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено новий склад колегії суддів.

30 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

20 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду призначено розгляд справи та вирішено проводити його в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи – в письмовому провадженні.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

02 січня 2023року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №72144371. Узгоджена сума позики становить 10 000,00грн на строк 30 днів, процентна ставка 2,5% в день. Договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором O47YdBruYu.

14 червня 2021року між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/21.

26 липня 2023року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Додаткову угоду №9 до Договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021року та відповідно до витягу з реєстру боржників № 8 до Договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021року вбачається, що до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надійшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №72144371, де загальна сума заборгованості складає 40 000,00грн.

За договором позики №72144371 заборгованість становить 40 000,00грн, з яких: 10000,00грн основна сума боргу; 30 000,00грн борг за відсотками.

Також, 26 грудня 2022року між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 00-6342540. Узгоджена сума кредитного ліміту становить 2310,00грн на строк 120 днів, дата повернення – 25 квітня 2023року або достроково. Знижена процентна ставка – 0,10 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (в перші 10 днів), стандартна процентна ставка – 2,20% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (з 11 дня по дату повернення). Договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису відтвореного шляхом використання одноразового ідентифікатора.

25 липня 2023року між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 25072023, відповідно до п.2.1. якого фактор зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою, пеню за порушення грошового зобов`язання та інші платежі, право одержання яких належить клієнту.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №25072023 від 25 липня 2023року вбачається, що до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надійшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-6342540, де загальна сума заборгованості складає 8 182,02грн.

За кредитним договором №00-6342540 заборгованість становить 8 182,02грн, з яких: 2 310,00грн основна сума боргу; 5 872,02грн борг за відсотками.

Відповідно до довідки №184 від 03 лютого 2025року, виданої представником військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , наказ про зарахування у списки частини від 02 серпня 2023року №158.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності обставин укладення між кредиторами та відповідачем кредитних договорів на певних умовах в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», отримання грошових коштів та доведеності наявності у відповідача перед позивачем як новим кредитором заборгованості.

Та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що сума заборгованості за відсотками була нарахована відповідачу відповідно до умов кредитних договорів в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації строку кредитування, розрахунки кредитодавця відповідачем не спростовані та доказів належного виконання зобов`язання відповідачем не надано, а тому заборгованість за відсотками підлягає стягненню з відповідача.

Водночас суд вважав, що період військової служби з 2023році не звільняє відповідача від обов`язку сплати кредиту та нарахованих процентів за періоди до початку військової служби.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення суду.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства /стаття 526 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”- Закон за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

У справі встановлено, що для підписання кредитних договорів ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитні договори.

Отже, договори про надання кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання правочинів.

Заразом факт укладення 02 січня 2023року з ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» договору позики №72144371 та 26 грудня 2022року з ТОВ «Качай Гроші» кредитного договору № 00-6342540 та факт отримання у кредит грошових коштів за цими договорами відповідач не заперечував.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитні договори не були б укладені сторонами, ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що між відповідачем та фінансовими установами укладені кредитні договори, за умовами яких відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договорами строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Щодо кредитного договору № 00-6342540 укладеного 26 грудня 2022року між ТОВ «Качай Гроші» та відповідачем ОСОБА_1 .

Як вбачається із змісту кредитного договору між ОСОБА_1 та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів /пункти 1.4.,1.6. кредитного договору/.

Підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з їх умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Качай Гроші», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

У справі, що переглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Заразом підтверджено належними доказами перехід права вимоги до позивача, так 25 липня 2023року між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 25072023. Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №25072023 від 25 липня 2023року вбачається, що до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надійшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-6342540, де загальна сума заборгованості складає 8182,02грн.

Тож доводи апеляційної скарги про те, що позивачем самі Реєстри Боржників до матеріалів справи не надано, отже ним не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, оскільки долучені до позовної заяви докази, не підтверджують факту переходу права вимоги позивачу за договором кредитної лінії № 00-6342540, є безпідставними.

Відтак позивачем надано належні та допустимі докази укладення відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне врахувати таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 5 872,02грн, що в рази перевищує суму отриману відповідачем у позику – 2 310,00грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Качай Гроші», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом.

А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

ТОВ «Качай Гроші», як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за договором за нарахованими процентами в розмірі 5 872,02грн не є співрозмірною сумі кредиту у 2 310,00грн, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

Отже рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 00-6342540 в розмірі 8 182,02грн, підлягає зміні, шляхом зменшення суми заборгованості до стягнення з 8 182,02грн до 4 620,00грн (2 310,00грн + 2 310,00грн).

Щодо договору позики №72144371 укладеного 02 січня 2023року між ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 .

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором /частина перша статті 519 ЦК України/.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

В розумінні положень частини першої статті 1077 ЦК України поняттям договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) охоплюється те, що одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Із наведеного визначення випливає, що мова йде про надання факторингової операції між банком або іншою фінансовою установою та фізичною або юридичною особою, яка є суб`єктом підприємницької діяльності щодо предмету договору факторингу, який визначено статтею 1078 ЦК України, за змістом частини першої якої предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога, в тому числі строк платежу за якою виникне в майбутньому.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Договір позики №72144371 був укладений між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 02 січня 2023року, натомість договір факторингу 14/06/21, за яким ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» відступило право вимоги ТОВ «ФК ЄАПБ», був укладений 14 червня 2021року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК ЄАПБ» на підставі договору факторингу від 14 червня 2021року.

На час укладення договору відступлення права вимоги 14/06/21 від 14 червня 2021року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у реєстрі боржників №8 від 26 липня 2023року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021року ТОВ «ФК ЄАПБ», тобто більш ніж через два роки після укладення договору відступлення права вимоги.

Отже, між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ТОВ «ФК ЄАПБ» на час укладення договору відступлення прав вимоги 14 червня 2021року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.

Не погоджуюсь з тим, що предметом відступлення за договором факторингу 14/06/21 від 14 червня 2021року, на чому наполягав позивач, є вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору, суд виходить з конструкції згаданих правових норм, та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення.

Договір факторингу 14/06/21 від 14 червня 2021року укладено за період більш ніж два роки до укладення 02 січня 2023року Договір позики №72144371 між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та позичальником ОСОБА_1 і на момент підписання цього договору не існувало жодного зобов`язання позичальника яке могло би бути ідентифіковано хоча б в майбутньому, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.

Наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення.

Та зважаючи на конструкцію згаданої правової норми /статті 1078 ЦК/ де наведено означення предмету договору факторингу як право грошової вимоги строк платежу за якою настав (наявна вимога) можна виснувати, що до права вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) також застосовним буде означення про строк платежу за якою виникне в майбутньому – тобто на моє переконання в даній нормі в означенні майбутньої вимоги йдеться виключно про строк платежу який ще не виник, та аж ніяк не про саме зобов`язання яке ще не виникло, не має передумов до його виникнення в майбутньому, і яке в жодний спосіб не може бути ідентифіковане.

Одночасно не можна розцінювати як індивідуалізацію вимоги у відповідному Реєстрі, оскільки в даному випадку йшла би мова про нове зобов`язання, яке ніяким чином не пов`язане із предметом договору факторингу 14/06/21 від 14 червня 2021року предметом якого є відступлення в тому числі вимог, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки тих вимог, які існували на момент укладення договору – на чому наполягав позивач.

Тому оскільки клієнт сам не був кредитором на момент факторингу не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин – боржник ще не існував як сторона зобов`язання; був відсутній жодний зв`язок з конкретним зобов`язанням, та у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК ЄАПБ» на підставі договору факторингу 14 червня 2021року.

Отже, ТОВ «ФК ЄАПБ» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 02 січня 2023року між ним та ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів».

На момент укладення договору про відступлення права вимоги від 14 червня 2021року боргові зобов`язання за кредитним договором від 02 січня 2023року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 14 червня 2021року.

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Тож, встановивши, що договором позики №72144371, укладеним між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 02 січня 2023року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК ЄАПБ», суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.

На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога.

Оскільки Договір факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021року укладено за два роки до укладення 02 січня 2023року Кредитного договору, то слід наголосити, що на момент факторингу не існувало жодного зобов`язання позичальника, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.

На думку апеляційного суду наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення.

Тому оскільки фактор сам не був кредитором на момент факторингу не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин – боржник ще не існував як сторона зобов`язання.

Та за наведених обставин, позивачем фактично створені умови за яких позичальник ОСОБА_1 буде обмежений в захисті своїх прав за формальної наявності договору факторингу.

При цьому суд враховує, що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про Договір факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.

Фактично, за наведених умов, хоч заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, однак боржник не може бути штучно позбавлений можливості оспорити договори факторингу на предмет наявності у факторів права здійснювати фінансові операції через значний проміжок часу між датою підписання договору факторингу 14 червня 2021року /його укладення/ та датою фактичного погодження сторонами істотних умов такого договору 02 січня 2023року.

Одночасно занепокоєння викликає те, що за встановлених обставин, не йде мова про надання факторингової операції між фінансовою установою та іншою юридичною особою, яка не може здійснювати фінансові операції з метою надання фінансової послуги, а фактично за символічну оплату (за кожен реєстр прав вимоги) створюються штучні перешкоди для боржника з метою завадити останньому в реалізації ним своїх прав.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не надав суду достатніх доказів набуття права вимоги до відповідача за укладеним 02 січня 2023року кредитним договором, а тому слід дійти висновку про недоведення позовних вимог в повному обсязі щодо цього кредитного договору та відмову у задоволенні позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він проходить військову службу безперервно з 2023року, що на його думку є підставою для повного звільнення від нарахування процентів за всіма кредитними договорами на підставі п. 15 ст. 14 Закону України № 2011-XII, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Водночас, слід зазначити, що відповідач перебуває на військовій службі з 11 травня 2023року, а кредитні договори були укладені в січні 2023року та в грудні 2022року, що свідчить про те, що на момент укладення кредитних договорів відповідач не був військовослужбовцем, та відсотки не нараховувались відповідачу коли він отримав статус військовослужбовця. Проте його обов`язок виконувати кредитні зобов`язання визначений умовами укладених Договорів та положеннями законодавства про кредитні зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи /пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положеннями частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 290,34грн (4 620,00 / 48 182,02грн х 3028 = 290,34).

Відповідно з позивача ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 106,48грн ( 43 562,02 / 48 182,02грн х 4542,00 = 4 106,48).

Водночас, згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тож, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат по сплаті судового збору з ТОВ “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” на користь ОСОБА_1 остаточно підлягає стягненню 3 816,14грн ( 4106,48грн - 290,34грн = 3 816,14).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої загальної суми заборгованості за Кредитним договором № 00-6342540, скасуванню в частині стягнення заборгованості за Договором позики № 72144371, з ухваленням нового в цій частині про відмову у задоволенні позову та скасуванню в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 липня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” заборгованості за Кредитним договором № 00-6342540 від 26 грудня 2022року - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 8182,02грн до 4620,00грн.

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 липня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” заборгованості за Договором позики № 72144371 від 02 січня 2023року та судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за Договором позики № 72144371 від 02 січня 2023року — відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 816,14грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 09 червня 2026року.

Судді: