Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №759/27556/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/27556/25

пр. № 1-кп/759/717/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

при секретарях: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в порядку спеціального судового провадження, в режимі відеоконференції, за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 42022010000000035, внесене до ЄРДР 16 лютого 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Джанкой Автономна Республіка Крим, гр. України, освіта вища, колишній перший заступник начальника районного відділу-начальник слідчого відділення Чорноморського РВ ГУ МВС України в АР Крим, який зареєстрований на тимчасово окупованій території АР Крим за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор: ОСОБА_5

захисник: ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, здійснив надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Усвідомлюючи описану мету діяльності громадянин України ОСОБА_7 вчинив наступну протиправну діяльність будучи громадянином України та працівником Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим на посаді першого заступника начальника районного відділу - начальника слідчого відділу Чорноморського РВ ГУ МВС України в АР Крим з підпорядкуванням Міністру внутрішніх справ України, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внаслідок збройної агресії Російської Федерації у лютому-квітні 2014 року (більш точну дату встановити не виявилось за можливим) продовжив свою трудову діяльність у складі незаконно створеного так званого «Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим», яке увійшло до складу «Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації», без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України, в результаті чого, відповідно до наказу т.зв. «міністра» незаконно створеного «Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим» ОСОБА_8 № 34 л/с від 04.04.2014 його було призначено виконувачем обов`язків начальника незаконно утвореного «Черноморского отдела МВД Республики Крым», який розташований за адресою: вул. Кірова, буд. 5, смт. Чорноморське, Чорноморський р-н., АР Крим, чим останній сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.

Отже, допомога ОСОБА_7 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ Російської Федерації та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.

Таким чином, за викладених вище обставин громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у тому, що діяв з прямим умислом та усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, Чинним законодавством України суспільним всупереч врегульованим відносинам у сфері національної безпеки України, здійснив надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності

тобто у вчинені кримінального правопорушення, проти України, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Застосовані судом правові процедури.

Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_7 (том. 2 а.пр. 202, 204-205, 206, 207, 209-210,211, 212, 214-215).

Постановою прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу процесуального кервіництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь від 04.07.2023 підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у розшук (т. 2 а.пр. 221-222).

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 30.04.2026 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (т.1 а.пр. 72 - 76).

Інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, заперечень чи клопотань на адресу суду також не подавав.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою - суд реагував на випадки неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов`язків, здійснюючи у такій спосіб всі можливі дії з тим, що наданий державою захист не був формальним.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_7 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Доводи сторони захисту про те, що процедура спеціального судового провадження була розпочата безпідставно, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на процесуальному законі.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України),суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Позиція сторони захисту.

Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_7 і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення та просить прийняти законне та справедливе рішення.

На думку захисту, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на його користь.

Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 2 а.пр. 184-223), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а.пр. 177-183).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

Крім того, суд, безпосередньо дослідивши подані стороною обвинувачення докази, також встановила наступне.

ОСОБА_7 є громадянином України та на час дій, які ставляться йому у провину, з 2011 року обіймав посаду начальника слідчого відділу Чорноморського районного відділу ГУ МВС Украни в АР Крим та відповідно до наказу від 30.12.2011 №559 о/с йому присвоєно спеціальне звання майор міліції, що підтверджується листом Департаменту персоналу МВС України №76/14-116/17/3/25 від 17.03.2025 ( т.2. а.пр.189-190).

Відповідно до копії наказу МВС Республіки Крим від 04.04.2014 №34 о/с, майор поліції ОСОБА_7 призначений виконуючим обов"язки начальника Чорноморського районного відділу з 04.04.2014 (період окупації) (том 1, а.пр.36).

Відповідно до витягу з сайту "Миротворець" Центру дослідження ознак злочину проти національної безпеки Украни, миру, безпеки людства та міднародного правопорядку, ОСОБА_7 тимчасово виконує обов"язки начальника відділу поліції ВМВС РФ по Чорноморському району, додаткова інформація: зрадник Батьківщини, пособник російських окупантів (том 2, а.пр.38).

Також згідно з протоколом огляду Інтернет ресурсів від 15.10.2025 р. було здійснено перехід на сторінку "Правовий Крим", де встановлено посилання "правоохоронці", перейшовши за посиланням "мвд Криму" та територіальне ввд Крима" та, проаналізувавши сторінку, було встановлено особу ОСОБА_7 , який призначений тимчасово виконуючим обов"язки начальника полоіції в Чорноморському районв вмс рф, тобто було встановлено, що станом на 15.10.2025 року ОСОБА_9 обіймає зазначену посаду (том 2 а.пр.116-123 - диск з відеозаписом).

Відповідно до протоколу огляду від 15.10.2025 р., оглянуто Інтернет-ресурс «Влада Республіки Крим», та виявлено новину за 14.06.2015 року про призначення ОСОБА_10 тимчасовим начальником поліції Чорноморського району та про проведення засідання за його участю (т. 2 а.пр.124-134).

Також згідно з протоколом огляду Інтернет ресурсів від 15.10.2025 р. було здійснено перехід на веб-сторінку сайту "Газета Чорноморські новини" від 10.05.2018 року та оглянуто статтю про привітання співробітниками вмвс рф по Чорноморському району, в тому числі ОСОБА_7 ветеранів з Днем перемоги (том 2, а.пр.135-142).

Відповідно до протоколу огляду від 15.10.2025 р., оглянуто Інтернет-ресурс «Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим», та виявлено статтю з новинами про привітання співробітниками вмвс рф по Чорноморському району, в тому числі ОСОБА_7 в день сім"ї, лобові та вірності у палаці реєстрації шлюбів, також оглянуто новину про прийняття присяги молодими співробітниками вмвс рф по Чорноморському району, у заході також приймав участь ОСОБА_7 , також встановлено статтю про відкриття пам"ятного знаку співробітникам правоохоронних органів, у заході приймав участь ОСОБА_7 , виявлено статті про чергові зустрічі 26.01.2019, 11.02.2019 та 28.02.2019 працівників поліції, в тому числі начальника вмвс росії по Чорноморському району ОСОБА_7 з населенням, а також інші новини про проведені зустрічі за участю ОСОБА_7 (т. 2 а.пр.143-172).

Також згідно протоколу огляду від 16.10.2025 р., було здійснено перехід на сайт "Чекко", на якому можливо здійснювати пошук організацій, осіб та ін., по результатам пошуку при переході на сторінку вмвс росії по Чорноморському району на вкладці з назвою "історія змін" встановлено інформацію, що з 19.11.20121 ОСОБА_7 не є начальником вмвс росії по Чорномрському району (т. 2 а.пр.173-188).

Витяги з ЄРДР щодо кримінального провадження №42022010000000035 від 16.02.2022, постанови про виділення матеріалів досудового розслідування та визначення підслідності, постанови про призначення групи слідчих, прокурорів, повідомлення про підозру, повідомлення про початок досудового розслідування, доручення, постанови про зупинення та відновлення досудового розслідування, протоколи огляду суд також бере до уваги на підтвердження допустимості доказів, зібраних у межах даного кримінального провадження ( том 2 а.пр. 1-8, 9-10, 11-13, 14-16, 17-18, 19, 20-21, 23-24, 25-26, 27-28, 29-30, 31, 32, 33, 59-64, 65-95, 96-97, 99-102, 116-123, 124-134, 135-142, 143-172, 173-186, 192-200).

Окремо суд звертає увагу, з огляду на особливості даного кримінального провадження на правову оцінку питання громадянства ОСОБА_7

ОСОБА_7 є громадянином України.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІЙ, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

У листі Офісу Президента від 25.03.2025 № 45-01/394 зазначено, що матеріали щодо припинення або втрати громадянства ОСОБА_4 не надходили (т. 3 а.с. 3).

Згідно з листом державної прикордонної служби від 17.03.2025 № 76/14-119/17/3/25 відомостей щодо перетинання державного кордону України громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 08.11.2017 по 27.03.2025 в Базі не виявлено (т. 3 а. с. 6).

Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_7 на момент вчинення кримінальних правопорушень і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_7 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.

Усі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа згідно ст.99 КПК України, з врахуванням специфіки дослідження відеозаписів допитів свідків в умовах воєнного стану на підставі ч. 11 ст. 615 КК України, а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими.

Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище задокументовані дані про дії ОСОБА_7 , як працівника правоохоронного органу СВ Чорноморського РВ ГУМВС України в АР Крим, достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку.

Більш того, всі вказані дані узгоджуються між собою та відомостями, які суд вважає загальновідомими.

Подання окремих протоколів огляду в копіях пояснюється процесуально, оскільки є наслідком виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з інших кримінальних проваджень, про що прокурором подано відповідні достовірні докази у вигляді прийнятих та належно оформлених процесуальних рішень. Більш того, це не вплинуло на зміст самих доказів.

Отже, аналізуючи всі зібрані по справі докази у їхній сукупності, взаємозв`язку та співставленні, й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч.1 ст.111 КК України, оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто умисне вчинення громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підтривної діяльності проти України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_11 суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, наслідки вчиненого, особу обвинуваченого, який раніше не судимий.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.

На підставі наведеного, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавленні волі з конфіскацією майна в межах санкцій ч.1 ст.111 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Згідно із ст. 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Також на підставі ст. 54 КК України ОСОБА_7 необхідно позбавити спеціального звання "майор міліції".

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376, ч.15 ст.615 КПК України КПК України, ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Арешт накладений на майно ОСОБА_7 - та інші заходи забезпечення кримінального провадження залишити без змін.

На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання "майор міліції".

Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1