Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №752/18109/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/18109/25

Провадження №: 2/752/9023/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

У С Т А Н О В И В :

До Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивачка просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

В обгрунтування позову зазначає, що 26 жовтня 2017 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. Ще до реєстрації шлюбу у них народилася спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 26 жовтня 2017 року.

Як зазначає позивачка, подружжя тривалий час не підтримує сімейних відносин, не ведуть спільного господарства, проживають окремо.

Позивачка зазначає, що на даний час вона разом з дитиною проживає в Грузії, куди вимушені були переїхати у зв`язку із збройною агресією російської федерації. Позивачка орендує квартиру, орендна плата за користування якою становить 300 доларів США, також донька навчається в Грузино-Американській школі, що підтверджується контрактом від 11.04.2024 року.

Позивачка вказує, що дитина постійно проживає з нею та знаходиться на її утриманні, відповідач фактично участі у вихованні не приймає, однак частково виконує свій обов`язок щодо матеріального забезпечення доньки, перераховує 30-35 тисяч гривень щомісяця, розмір матеріального забезпечення не є достатнім, що стало підставою для її звернення до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вказана ухвала суду разом з копією позовної заяви направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем проживання та була отримана ОСОБА_2 15 жовтня 2025 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення з відміткою поштового відділення «вручено», яке долучено до матеріалів справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

28 жовтня 2025 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі, а саме 40 000 гривень щомісячно, посилаючись на необгрунтованість вказаної вимоги. Разом з тим, відповідач вважає достатнім розмір аліментів на утримання дитини у розмірі трьох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, що дорівнює 9 588 грн., також просить суд відмовити позивачу у стягненні судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Заперечуючи проти позову, відповідач указував на те, що на теперішній час позивачка разом з спільною дитиною проживає в Грузії. Для підтвердження місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , апартаменти 807, позивачка надає суду копію договору №1 оренди житла (квартири), який датований 01 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Відповідач важає, що наданий договір №1 оренди житла (квартири), від 01 вересня 2022 року між позивачем, ОСОБА_1 та її рідною сестрою ОСОБА_4 є неналежним обґрунтуванням суми аліментів. Крім того, укладення такого договору між спорідненими людьми свідчить про свідоме завищення потреб дитини. А наявність власного житла в Україні робить оренду житла необґрунтованою. Оскільки дитина забезпечена житлом в Україні, вважає вимоги позивача щодо оплати оренди за кордоном надмірними та необґрунтованими. Відповідач не заперечує щодо розумних витрат на утримання дитини.

Крім того відповідач зазначає, що надані позивачем договори про надання послуг дитячого садка були укладені у минулому 2021-2022 навчальні роки та 2023-2024 навчальні роки, а позов подано у 2025 році, а тому такі докази є неактуальним і не можуть бути використані для обґрунтування поточних аліментів, оскільки вони стосувались минулого періоду і не відображають поточні потреби дитини на даний час.

Також позивачкою надано контракт №б/н від 11.04.2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грузинсько-Американська школа міста Батумі» ідентифікаційний код 445519537 та законними представниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , предметом якого є надання початкової, базової та середньої освіти, на підставі якого позивачка стверджує, що неповнолітня ОСОБА_3 , відвідує приватну школу з 11.04.2024 року. Проте відповідач вказує, що позивачкою не надано ніякого підтвердження оплати освітніх послуг за цим контрактом. Також він був підписаний позивачкою самостійно без його відома та його погодження. Надана суду копія не містить актуальних підписів сторін та не містить належного нотаріального посвідчення перекладу.

11 січня 2026 року на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, подана представником - адвокатом Денищенко-Бостан Оленою Леонідівною, у якій остання зауважила, що у зв`язку з безпековою ситуацією на території України та постійними ракетними та дроновими (шахедними) обстрілами, ОСОБА_1 вирішила убезпечити малолітню ОСОБА_3 від реалій військового часу шляхом виїзду за кордон. Той факт, що позивачка має житло в Україні жодним чином не убезпечує спільну доньку від можливого нещасного випадку, обумовленого постійними повітряними загрозами. Зазначає, що ОСОБА_1 не заявляє вимогу про стягнення аліментів на дитину за минулий період, а надані до суду докази витрат на проживання та навчання стосуються виключно поточних витрат на утримання та розвиток дитини.

Також звертає увагу на те, що той факт що орендодавець є сестрою позивачки не свідчить про можливість безкоштовного проживання в її квартирі. Ціна вказана в договорі оренди є менше ринкової, а припущення ОСОБА_2 про удаваність договору оренди житла є безпідставними.

Разом з тим зазначає, що відповідач взагалі не зазначає про рівень своїх доходів, та не надає суду доказів отримання ним доходів або неможливості сплати аліментів у заявленому позивачкою розмірі. Слід зауважити, що ОСОБА_2 у 2024-2025 роках сплачував на утримання доньки в середньому 30000,00 грн. - 40000,00 грн. щомісячно, про що зазначалось в позові та долучено інформацію про зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів від відповідача, що свідчить про достатній дохід для встановлення аліментів в такому ж розмірі.

Разом з тим, представник позивача просив поновити строк на подання відповіді на відзив.

16 січня 2026 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач вказує на те, що ним було надіслано документи представнику позивача адвокату Денищенко-Бостон О.Л., що підтверджується Квитанцією №4888683 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС від 28.10.2025 час 11:54. Оскільки представник позивачки - адвокат Денищенко-Бостон О.Л. має зареєстрований електронний кабінет, система «Електронний суд» автоматично доставила їй Відзив у момент його завантаження 28.10.2025 року, що свідчить про грубе порушення строків, встановлених судом.

Враховуючи викладене просив повернути відповідь на відзив представнику позивача без врахування його змісту при розгляді справи по суті.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступного.

26 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Державного територіального управління юстиції у місті Києві 26 жовтня 26 жовтня 2017 року, актовий запис № 3463.

Сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Державного територіального управління юстиції у місті Києві 26 жовтня 2017 року, про що здійснено відповідний актовий запис № 5441.

Позивачка стверджує, що дитина проживає разом з нею, відповідачем даний факт не спростовувався, у зв`язку з чим у суду не виникає сумнівів щодо того, що дитина після припинення спільного проживання сторонами, дійсно залишилась проживати разом з матір`ю, тобто, позивачкою у справі та перебуває на її утриманні.

Більше того, позивачка стверджує, що відповідач частково виконує свій обов`язок щодо матеріального забезпечення дитини.

Вважаючи, що розмір матеріального забезпечення неповнолітньої дитини відповідачем не є достатнім, позивачка звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами другою, третьою статті 181 СК України передбачено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно частини першої до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).

Частиною першою статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до підпункту 3 пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Як вже було зазначено судом, ОСОБА_3 , 2017 року народження, проживає разом з матір`ю.

Судом також було встановлено, що між сторонами у справі не було досягнуто згоди щодо розміру аліментів.

Суд, при визначенні розміру аліментів не бере до уваги витрати, пов`язані з оплатою навчання дитини у приватному навчальному закладі, які не були узгоджені з батьком дитини, оскільки вважає, що на відповідача не може бути покладений беззаперечний обов`язок нести витрати на утримання дитини, які самостійно обрала мати дитини без узгодження з ним.

Крім того, позивачем не доведено факт понесення вказаних витрат та не надано суду доказів, які б підтверджували вказаний факт.

Також суд зауважує, що аліменти на утримання дитини мають забезпечувати матеріальні потреби дитини з урахуванням її віку і стану здоров`я, а також нормальні фізіологічні потреби дитини.

Витрати на навчання та оренду житла, які несе позивач, не враховуються судом при визначенні розміру аліментів, оскільки позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з окремим позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. При визначенні розміру аліментів, суд виходить також із засад розумності та справедливості, вимог забезпечення належного матеріального утримання дітей та їх гармонійного розвитку.

Судом встановлено, що відповідач не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Однак він не погоджується із запропонованим до стягнення позивачем розміру цих вимог.

Суд вважає недоведеними доводи позивача щодо того, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати щомісячно аліменти в розмірі 40 000,00 грн., оскільки доказів на підтвердження матеріального стану відповідача позивач суду не надав, як і не надано доказів понесення витрат на дитину у зазначеному розмірі.

Позивачка, вказуючи на те, що відповідач може сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 40 000 грн, доказів на підтвердження вказаних обставин не надала.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що на обох батьків покладено однаковий обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своїх дітей, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не було досягнуто, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

Разом з тим, визнаючи розмір аліментних зобов`язань, суд враховує вимоги ст. 182 СК України та вважає, що визначений позивачем розмір аліментів в сумі 40 000 грн є завищеним, оскільки матеріали справи не місять доказів достатності (наявності) у відповідача заробітку (доходу), який би надавав можливість суду визначити суму аліментів саме у такому розмірі, а також доказів того, що витрати позивача на утримання дитини перевищують 80 000 грн. на місяць (враховуючи обов`язок обох батьків нести витрати на утримання дитини).

При цьому, навівши відповідні розрахунки в позовній заяві, позивач не підтвердила їх жодними доказами.

Суд зауважує, що суттєвою обставиною, що має істотне значення для розгляду цієї справи, є розмір доходів відповідача, наявність чи відсутність у нього рухомого чи нерухомого майна тощо, проте зазначені відомості позивчем суду не надані.

Таким чином, з огляду на наведені положення закону, враховуючи те, що відповідач та позивачка проживають окремо, зважаючи на рівність обов`язку батьків по утриманню дитини, при цьому домовленість між ними про сплату аліментів на утримання дитини відсутня та, водночас, дитина перебуває на утриманні матері, з урахуванням того, що відповідач є особою працездатного віку та не надав відповідних доказів, які б свідчили, що за станом здоров`я він позбавлений можливості працювати та має на утриманні інших дітей або непрацездатних батьків чи дружину, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути аліменти на утримання дитини у твердій грошові сумі в розмірі 10 000 грн.

Вирішуючи питання щодо дати початку стягнення аліментів, суд відзначає, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а тому аліменти мають бути стягнуті, починаючи з 21 липня 2025 року.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог (25%), що складає 302,80 грн, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 10 000 (десять тисяч) грн щомісячно, з 21 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 302 грн. 80 коп.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ( АДРЕСА_2 ., РНОКПП - НОМЕР_3 );

2. Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_3 ., РНОКПП - НОМЕР_4 ).

Суддя А.О. Митрофанова