Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №644/2081/21 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/2081/21

Провадження № 1-кп/644/361/26

10.06.2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30.05.2013 року №12013220530001748, від 25.02.2014 року №12014220530000465, щодо

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Харків, українця, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, працював в ТОВ «Екотек» водієм вантажником до затримання, проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 , на момент вчинення правопорушень не судимого, зареєстрованого АДРЕСА_1 , проживав в м. Чернівці, як внутрішньо переміщена особа, що був засуджений вироком Шеченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2024 року за ч.4 ст. 408 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, вироком Немишлянського районного суду м. Харкова від 06.04.2026 року за ч.4 ст. 185 КК України, із застосуванням ч.4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді 5 років 2 місяців позбавлення волі, обвинуваченого за ч.3 ст. 289, ч.2 ст. 296 КК України, -

УСТАНОВИВ:

30.05.2013 року близько 04 години 15 хвилин неповнолітній ОСОБА_8 перебуваючи біля будинку 154 по вул. Шариковій у м. Харкові, за попередньою змовою з ОСОБА_10 , 1995 року народження, та ОСОБА_11 , 1995 року народження, маючи умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, розробили план заволодіння транспортним засобом. Так, ОСОБА_11 , діючи відповідно до розподілу ролей, із застосуванням насильства, підійшов до потерпілого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та наніс йому удар рукою в обличчя від чого він впав на асфальт.

Після чого, ОСОБА_10 , виконуючи свою роль у скоєнні злочину, заволодів ключами належного потерпілому ОСОБА_12 автомобіля Chevrolet Aveo д.н. НОМЕР_2 , які відразу передав неповнолітньому ОСОБА_8 , а той в свою чергу, реалізуючи спільний злочинний намір, за допомогою ключів, завів належний потерпілому ОСОБА_12 автомобіль, вартість якого відповідно до висновку судово-автотоварознавчої експертизи № 5748 від 16.07.2013 складає 58803,18 грн, після чого ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 сіли в автомобіль та почали рухатись, таким чином незаконно заволоділи транспортним засобом, що належить потерпілому ОСОБА_12 .

В цей час потерпілий ОСОБА_12 спробував піднятись з асфальту, у зв`язку з чим ОСОБА_11 вийшов із вказаного автомобіля та з метою доведення спільного умислу до кінця наніс декілька ударів ногами в область голови та тулуба потерпілого.

Після вчинення вказаних дій ОСОБА_11 повернувся до належного потерпілому автомобіля та ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 з місця вчинення злочину на вказаному автомобілі зникли, розпорядившись викраденим транспортним засобом на власний розсуд при чому в ході незаконного заволодіння транспортним засобом належний потерпілому Гончарову автомобіль Chevrolet Аveo, д.н. НОМЕР_2 , було пошкоджено, чим відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи № 5748 від 16.07.2013 потерпілому була завдана шкода а загальну суму 11 343,86 грн.

В ході незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілому ОСОБА_12 відповідно до висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи №100-КЕ/15 від 12.06.2015 спричинено наступні тілесні ушкодження: садна на обличчі, кожне окремо з яких за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень та закриту травму грудної клітки з переломом 6-го правого ребра по середній пахвовій лінії зі зміщенням кісткових відломків, яка в своєму перебігу ускладнилася розвитком посттравматичного правобічного ексудативного плевриту та належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за критеріями тривалого розладу здоров`я понад 3 тижнів (більш ніж 21 день) та відсутності ознак небезпеки для життя.

Крім того, 24 лютого 2014 року приблизно в 20 год. 10 хв., ОСОБА_8 в групі з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, безпричинно, діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, маючи умисел на пошкодження майна, зламали хвіртку та дерев`яну огорожу приватного домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що належить раніше незнайомій ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебувала в цей час в будівлі. Після чого, ОСОБА_16 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , проникли на територію вказаного домоволодіння, де ОСОБА_14 за допомогою цегли та металевого лому розбив скло у віконній рамі, в цей час ОСОБА_8 та ОСОБА_16 , почали виламувати вхідні дерев`яні двері в будинок, які з рештою вибили, пошкодили внутрішні двері, після чого побили скло у двох вікнах-галереях, розмір 2,5 на 1,3 метри. ОСОБА_17 почала голосно кричати та кликати на допомогу, але ОСОБА_16 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , діючи з особливою зухвалістю, за допомогою рук та металевого лому, продовжуючи свій злочинний намір, продовжили бити вікна приватного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , та розбили три скла в вікнах розмірами 70 на 140 см.

Після скоєння вказаних дій, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , злякавшись кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення з місця злочину втекли, але були затримані. ОСОБА_16 , з хуліганських мотивів проник в будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , але також втік, злякавшись відповідальності.

Внаслідок хуліганських дій, вчинених ОСОБА_16 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , було пошкоджено майно, що належить ОСОБА_15 , а саме: дерев`яну хвіртку та дерев`яну огорожу, вхідні та внутрішні дерев`яні двері, три скла в вікнах будинку, розмірами 70 на 140 см та два вікна-галереї, розмірами 2,5 на 1,3 м, чим спричинено шкоду, на загальну суму 2500 гривень.

Обвинувачений в судовому засіданні свою провину визнав в повному обсязі. Надав суду пояснення, аналогічні викладеним в обвинувальному акті, зазначав, що він щиро кається. По епізоду з потерпілим ОСОБА_12 , пояснив, що він із ОСОБА_18 та ОСОБА_19 побачили як потерпілий рухається в бік автомобіля, вирішили покататися, ОСОБА_18 вдарив потерпілого по голові, особисто він потерпілого не бачив в обличчя, потерпілий впав, вони сіли в автомобіль та поїхали, потім автомобіль зламався та вони його кинули в посадці. По епізоду з потерпілою ОСОБА_15 не заперечував проти обставин зазначених в обвинувальному акті, пояснити причину таких дії не міг, порушували громадський порядок. Каявся, просив суворо не карати, він після переїзду до м. Чернівці був мобілізований до лав Збройних Сил України, служив у війську, його документи направляли на присвоєння статусу УБД, але не знає чи присвоїли, має намір продовжити проходження служби, звертався до адміністрації установи з питання застосування вимог ст. 81-1 КК України, але йому відмовили, бо є не розглянуте провадження. Просив врахувати його сімейний стан, наявність у нього батька пенсіонера, що є непрацездатним.

Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_15 померли.

Відповідно до ч. 3 ст.349 КПК України та проти цього не заперечували учасники судового провадження судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Суд вважає, що вина обвинуваченого доказана, його дії слід кваліфікувати за епізодом з потерпілим ОСОБА_12 за ч.3 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

За епізодом з потерпілою ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинених групою осіб.

Обираючи вид та міру покарання, суд враховує дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами. Мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила правопорушення. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості.

Так, відповідно до вимог ч.3 ст. 289 КК України, в редакції закону на 30.05.2013 року передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Злочин є особливо тяжким.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 296 КК України, в редакції закону на 24.02.2014 року, передбачено покарання у вигляді обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк. Тобто, злочин є нетяжким.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, те, що злочини були вчинені обвинуваченим у неповнолітньому віці. Судом враховується, що обвинувачений на момент вчинення кримінальних правопорушень не був судимий, на обліку лікаря психіатра, нарколога не перебував та не перебуває, має місце реєстрації, проживання. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до п.1, 3 ч.1 ст.66 КК України є щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім. Обставин, які обтяжують покарання згідно зі ст. 67 КК України судом не встановлено.

Суд враховує, що заявлені цивільні позови потерпілими ОСОБА_15 , ОСОБА_12 були предметом розгляду в рамках кримінального провадження щодо інших засуджених, сума завданої шкоди була стягнута. З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне призначити покарання у вигляді позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Уилкокс и Херфорд проти Сполученого Королівства» (заяви № № 43759/10 та 43771/12), зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення, у справі «Швидка проти України» (заява № 17888/12), зазначено на те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання, а у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (заяви № 39665/98, № 40086/98) зазначає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів».

Суд враховує, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, постійне місце реєстрації та проживання, має батька похилого віку, був мобілізований до війська, проходив службу, має намір продовжити проходження служби. З урахуванням всіх викладених обставин, за наявності двох пом`якшуючих обставин, особу обвинуваченого, час який пройшов з моменту вчинення злочинів, суд вважає за можливе при призначенні покарання за ч.3 ст. 289 КК України застосувати вимоги ст. 69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, що буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових правопорушень та відповідає загальним засадам призначення покарання.

Запобіжний захід не обирався в рамках провадження.

Відповідно до вироку Шеченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2024 року ОСОБА_8 був визнаний винуватим за ч.4 ст. 408 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. В рамках даного провадження йому обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 11.04.2024 року та строк покарання обрахований з моменту фактичного затримання. Вирок набрав законної сили 10.09.2024 року.

Відповідно до вироку Немишлянського районного суду м. Харкова від 06.04.2026 року ОСОБА_8 був визнаний винуватим за ч.4 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років 2 місяців позбавлення волі та відповідно до вимог ч.4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 5 років 2 місяців позбавлення волі. Зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з дати його фактичного затримання 11 квітня 2024 року по 05 квітня 2026 року включно, строк відбуття покарання обрахований з 06.04.2026 року. Вирок Немишлянського районного суду м. Харкова набрав законної сили 07.05.2026 року.

В рамках даного провадження запобіжний захід ОСОБА_8 не обирався, відповідно до ухвали Індустріального районного суду м. Харкова від 11.12.2025 року обвинувачений ОСОБА_8 , був етапований з «ДУ «Диканівська виправна колонія (№12)» та тимчасово залишений в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на час розгляду справи. Прибув до установи 08.01.2026 року.

У цьому випадку, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, підлягає зарахуванню покарання, відбуте частково за попереднім вироком, та попереднє ув`язнення за ухвалою суду за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу. Тобто, відповідно до вироку Немишлянського районного суду м. Харкова строк попереднього ув`язнення, що зарахований у строк покарання складає з 11.04.2024 року по 05.04.2026 року, обвинувачений після набрання вироком законної сили продовжує утримуватись у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на час розгляду справи Індустріальним районним судом м. Харкова, покарання судом призначається із застосуванням вимог ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю призначених покарань, тому при призначенні остаточного покарання, у строк покарання підлягає зарахуванню частково відбутий строк покарання відповідно до вимог ст. 72 КК України за вироками Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2024 року та Немишлянського районного суду м. Харкова від 06.04.2026 року, та з урахуванням ухвали суду від 11.12.2025 року, за якою він перебував в умовах попереднього ув`язнення на час розгляду справи по суті, а саме з 11.04.2024 року по 09.06.2026 року, а початок відбуття строку покарання за даним вироком слід обраховувати з 10.06.2026 року.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 відповідно до вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07.09.2016 року, яким засуджено ОСОБА_11 , ОСОБА_10 було частково задоволено та стягнуто солідарно суму матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_15 відповідно до вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.03.2021 року, яким засуджено ОСОБА_14 та ОСОБА_20 , було задоволено та стягнуто суму завданої шкоди з ОСОБА_14 .

Судові витрати в рамках об`єднаних проваджень стягнуті відповідно вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07.09.2016 року та вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.03.2021 року, питання речових доказів також вирішено відповідно до вказаних вироків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України та ч.2 ст. 296 КК України та призначити йому покарання:

за ч.3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч.2 ст. 296 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі;

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та вироком Немишлянського районного суду м. Харкова від 06.04.2026 року остаточно призначити покарання у вигляді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обраховувати з 10.06.2026 року.

Зарахувати в строк відбуття покарання за даним вироком строк покарання, що частково відбутий за вироком Немишлянського районного суду м. Харкова від 06.04.2026 року, попереднього ув`язнення, а саме з 11.04.2024 року по 09.06.2026 року включно.

Вирок може бути оскаржено, з урахуванням ч.2 ст.394 КПК України, до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м.Харкова.

Головуючий: суддя ОСОБА_1