Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №484/5174/24 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/5174/24

Провадження № 2/484/30/26

Рішення

іменем України

(заочне)

05.06.2026 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Максютенко О.А, секретар судового засідання Завірюха В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсними

без участі сторін

встановив

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила суд визнати заповіт ОСОБА_1 , 1953 року народження , від 26.07.2019 року, який посвідчений секретарем Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, реєстровий номер 190 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що 11.08.2020 року пропала безвісти ОСОБА_3 , 1953 року народження, яка проживала в с.Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області. Вона є двоюрідною сестрою позивачки, оскільки її батько ОСОБА_4 був рідним братом її матері ОСОБА_5 , які є померлими.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.05.2023 року за заявою позивачки ОСОБА_3 була визнана безвісти відсутньою, а 11 січня 2024 року її було оголошено померлою.

Отримавши свідоцтво про смерть позивачка звернулась до нотаріуса з питання отримання спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки остання мала у власності земельні ділянки площею 0.4055 га та 4.0587 га, які розташовані в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області і на даний час знаходяться в оренді у ПСП «Ніко».

В нотаріальній конторі позивачці стало відомо, що 26.07.2019 року Лисогірською сільською радою було посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2 , яка доглядала її, оскільки була соціальним працівником.

Позивачка зазначає, що ОСОБА_6 перебувала на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом розлад особистості та поведінка внаслідок епілепсії з 2002 року.

У зв`язку з наявністю психічного розладу здоров`я ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій, увесь час кудись тікала, не могла себе обходити в побуті, їй постійно необхідна була допомога сторонніх осіб. На протязі всього життя її доглядала її мати, а після її смерті Лисогірською сільською радою було надано соціального працівника ОСОБА_2 , яка і доглядала за нею.

Все своє життя ОСОБА_3 була з психічними розладами, не могла навчатись в школі, не розуміла побутових проблем, не дотримувалась санітарно-гігієнічних норм, а тому вважає, що за станом здоров`я не мала вільного волевиявлення на посвідчення заповіту саме на користь ОСОБА_2 , тому просила визнати заповіт недійсним.

02.10.2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку загального провадження, справу призначено до підготовчого судового засідання.

09.12.2024 року ухвалою суду в підготовчому судовому засіданні витребувано докази у справі, а саме: копію спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15.01.2025 року ухвалою суду витребувано докази, а саме: медичну документацію відносно ОСОБА_3 .

18 лютого 2025 року ухвалою суду призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу.

02.06.2025 року ухвалою суду на виконання клопотання експерта було витребувано докази: медичну документацію лікаря психіатра (оригінал) відносно ОСОБА_3 , оригінали медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_3 , матеріали особової справи відносно ОСОБА_3 з обласного МСЕК Миколаївської області та з Амбулаторії загальної практики сімейної медицини медичну картку амбулаторно хворого ОСОБА_3 .

02.06.2025 року на виконання клопотання експерта в підготовчому судовому засіданні було допитано свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

29.02.2026 року на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта відносно ОСОБА_3

25.02.2026 року провадження у справі відновлено.

В підготовче судове засідання представник позивача надала заяву про слухання справи у її відсутність, просила призначити справу до судового розгляду.

В підготовче судове засідання відповідач не з`явилась, про слухання справи повідомлена належним чином, заперечень щодо позовних вимог не надала.

20.04.2026 року ухвалою суду підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача надала заяву просила слухати у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про слухання справи повідомлена належним чином.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В контексті хронології спірних правовідносин судом встановлено наступне.

26.07.2019 року, секретарем Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, було посвідчено заповіт, за яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті розпорядилась своїм майном, яке заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстровий номер заповіту.

11 січня 2024 року рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області №484/5505/23, ОСОБА_6 , 1953 року народження було оголошено померлою в день набрання рішення суду законної сили.

28.02.2024 року було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , де зазначено, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво видано Первомайським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

06 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

30.08.2024 року нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно відомостей КНП «Первомайська ЦРЛ» ОСОБА_3 перебувала під медичним наглядом у лікаря-психіатра з 2002 року, мала безстрокову інвалідність з дитинства.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12, стаття 1234 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно із частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку із хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у статті 225, статті 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Зазначене дає підстави для висновку, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19 (провадження № 61-8132св20).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

В ході судового розгляду справи судом було допитано свідків сторони позивача, які надали суду схожі за змістом покази стосовно того, що їм відомо про стан здоров`я ОСОБА_3 , яка з дитинства мала психічні розлади, вчилась до 6 - го класу, та не могла за собою доглядати самостійно, потребувала стороннього догляду.

З дослідженої медичної документації вбачається, що ОСОБА_3 з дитинства мала встановлений діагноз «Епілепсія з недоумством. Змішані припадки (напади)», постійно проходила лікування у різних психіатричних лікарнях.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №3 від 18.02.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент складання заповіту, 26.07.2019 року, страждала хронічним стійким розладом – деменцією при епілепсії. Враховуючи психічний стан ОСОБА_3 , вона на той період часу не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Наявні у ОСОБА_3 психічні розлади обумовлювали її високу сугестивність, дезорганізуючий вплив на її поведінку, порушували можливість правильно осмислювати реальну дійсність, адекватно пристосовуватися до навколишнього, зберігати правильні міжперсональні відносини, здійснювати цілеспрямовану діяльність, прогнозувати наслідки своїх дій, та позбаляла її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладення заповіту – 26.07.2019 року.

Оцінивши даний висновок, суд вважає, що експертом встановлено категоричну (абсолютну) неспроможність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладення заповіту 26.07.2019 року.

Зазначений висновок експерта є зрозумілим та чітким, містить аналіз дослідження наданої експертам медичної документації, хронології розвитку захворювань, не включає припущень, які б допускали різні варіанти тлумачення.

У сукупності з іншими доказами у справі та, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про визнання недійсними заповіту ОСОБА_3 26.07.2019 року, посвідченого секретарем Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, реєстровий номер 190.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив

позов задовольнити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 від 26 липня 2019 року, посвідченого секретарем Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, зареєстрованого в реєстрі №190.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , 1954 року народження, проживає АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 11.06.2026 року.

Суддя