Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №750/7686/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Київ

справа № 750/7686/24

провадження № 61-7365св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Чікова Тетяна Анатоліївна, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року у складі судді Супруна О. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради, в якому просила визначити їй додатковий строк у три місяці з дня набрання рішення суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була її рідною сестрою.

За життя, 23 липня 2003 року, ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла їй все належне майно. До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначала, що на момент смерті сестри вона не знала про існування заповіту, складеного на її ім`я, оскільки була обізнана про те, що ОСОБА_4 10 березня 2022 року склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 и, який не був нотаріально посвідчений.

Стверджує, що лише під час розгляду справи № 750/4986/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту дійсним їй стало відомо про існування заповіту, складеного ОСОБА_4 23 липня 2003 року на її користь.

Оскільки заповіт від 10 березня 2022 року на ім`я ОСОБА_2 не був визнаний судом дійсним, а відтак дійсним був лише заповіт, складений ОСОБА_4 23 липня 2003 року на її ім`я, вона звернулася до приватного нотаріуса Чернігівського нотаріального округу Музики Л. І. із заявою про прийняття спадщини. Проте, у прийнятті вказаної заяви їй було відмовлено у зв`язку із пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивачка вказувала, що шестимісячний строк для прийняття спадщини був пропущений нею з поважних причин, а саме через необізнаність про існування заповіту на її користь.

Ухвалою від 29 липня 2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 червня 2025 року ОСОБА_5 в особі представника - адвоката Чікової Т.А. подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язкукасаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, у якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

07 серпня 2025 року Чернігівська міська рада подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 серпня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Інни Андросюк від 27 травня 2026 року № 573/0/226-26 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. справу № 750/7686/24 (провадження № 61-7365св25) призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., у складі колегії суддів: Воробйова І. А., Зайцев А. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13 квітня 2022 року.

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Музикою Л. І. заведено спадкову справу № 23/2022 на підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини від 07 липня 2022 року .

23 липня 2003 року ОСОБА_4 було складено заповіт, за яким остання все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, у тому числі належну їй на праві приватної власності квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2 , заповіла сестрі ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори Анікейчик О. Н., зареєстровано в реєстрі за № 1-1381.

10 березня 2022 року ОСОБА_4 у простій письмовій формі склала заповіт, згідно з яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом матиме право, у тому числі належну на праві приватної власності квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_2 . Вказаний заповіт нотаріально не посвідчено.

У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду м.Чернігова з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила визнати дійсним заповіт, складений в м. Чернігові 10 березня 2022 року ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у Російській Федерації, м. Самарі, мешкала в АДРЕСА_2 , засвідчений її підписом, за яким вона заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося ОСОБА_2 (справа № 750/4986/22).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2023 року у справі № 750/4986/22 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту дійсним. Визнано дійсним заповіт, складений у м. Чернігові 10 березня 2022 року ОСОБА_4 , за яким усе належне майно вона заповіла ОСОБА_2 .

05 вересня 2023 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Постановою приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Музики Л. І. від 05 вересня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що входить до спадкової маси після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , оскільки здійснити перевірку реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі не має можливості, бо такий заповіт не внесений до Спадкового реєстру.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі № 750/4986/22 апеляційну скаргу Чернігівської міської ради задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2023 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту дійсним відмовлено.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Чернігівської міської ради, в якому просила визнати дійсним заповіт, складений в м. Чернігові 10 березня 2022 року ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у Російській Федерації, місті Самарі, яка мешкала в АДРЕСА_2 , засвідчений її підписом, за яким вона заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, ОСОБА_2 (справа № 750/2093/24).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2024 року у справі № 750/2093/24, яке набрало законної сили 12 липня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради про визнання заповіту дійсним.

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 , адресована Чернігівському міському нотаріальному округу, про прийняття спадщини після смерті її сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , складена 07 лютого 2024 року на території російської федерації в м. Самара, посвідчена нотаріусом Волжського району Самарської області Лазовською Г. О.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані

з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -

в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє

у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 рокуу справі №686/5757/23(провадження № 14-50цс24) виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Встановлено, що ОСОБА_4 була рідною сестрою ОСОБА_6 , а відтак позивачка є спадкоємцем за законом другої черги. Наявність спадкоємців за законом першої черги матеріалами справи не підтверджується.

Врахувавши наведені норми матеріального права та встановлені обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів наявності об`єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті її сестри ОСОБА_4 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Чікова Тетяна Анатоліївна, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев