Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №127/7743/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

Дата: 18 травня 2026 р.

Справа: №127/7743/25

Суддя: Романчук Р. В.

Справа № 127/7743/25

Провадження № 3-в/127/35/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2026 р.м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романчук Р.В., розглянувши клопотання, яке надійшло з Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, про вирішення питання щодо відстрочки виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області з Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області надійшло клопотання про вирішення питання щодо відстрочки виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП.

Клопотання мотивоване тим, що в ході виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у виді адміністративного арешту на строк 10 діб за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, було встановлено, що ОСОБА_1 за місцем свого проживання тривалий час відсутній і місце його знаходження не відоме. В зв`язку з тим, що в ході виконання постанови виявлено обставини, які ускладнюють виконання постанови у відповідності із ст. 301 КУпАП просили вирішити питання щодо відстрочки виконання постанови.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання, так як за адресою АДРЕСА_1 , зазначеною у постанові, є зареєстрованим, але фактично там не проживає, що саме по собі не свідчить про ухилення від виконання постанови. За вказаною адресою проживає його мати, на дану адресу не надходило жодних повідомлень від суду чи органів поліції та працівники поліції з метою виконання постанови не приходили.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Красномовець Н.П. пояснила, що ОСОБА_1 не мав наміру ухилятися від виконання вищезазначеної постанови. За адресою, вказаною у постанові, проживає мати ОСОБА_1 , якій не було відомо про візити працівників поліції. Щодо пояснень осіб, визначених як свідки або мешканці будинку, які наявні у матеріалах справи, дані особи не відомі ОСОБА_1 , дані пояснення не відповідають критеріям належності та допустимості доказів у розумінні ст. 251 КУПАП, оскільки не містять чітких відомостей щодо обставин виконання постанови, не підтверджені іншими процесуальними доказами та не забезпечують можливості їх об?єктивної перевірки. Таким чином, такі матеріали не можуть бути покладені в основу висновків щодо виконання постанови або встановлення факту ухилення від її виконання. Твердження органу поліції про неможливість встановлення місця перебування особи не відповідають фактичним обставинам. Згідно з договором оренди житлового приміщення від 08.08.2025 року, ОСОБА_1 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , у період до 08.01.2026 року. Після закінчення строку дії вказаного договору, згідно з договором оренди від 06.03.2026 року, місцем його фактичного проживання є: АДРЕСА_3 . Таким чином, у різні періоди часу особа мала визначене фактичне місце проживання, яке могло бути встановлене та перевірене уповноваженим органом у межах вжиття заходів щодо виконання постанови суду. Надані договори оренди підтверджують відсутність умисного ухилення від виконання постанови та спростовують доводи про неможливість встановлення місцезнаходження особи. Копії зазначених договорів додаються до матеріалів справи як докази фактичного місця проживання особи у відповідні періоди. З урахуванням викладеного, та враховуючи, що строк, передбачений ст. 303 КУпАП, сплив; належні докази звернення постанови до виконання відсутні; органом поліції не доведено вжиття достатніх та ефективних заходів для її виконання; клопотання про відстрочку спрямоване на подолання наслідків бездіяльності уповноваженого органу, просила в задоволені клопотання відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, суд дійшов таких висновків.

В судовому засіданні встановлено, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 діб, стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.

Згідно із наданими органом Національної поліції матеріалами, вжитими заходами на виконання вказаної постанови не вдалось встановити місцезнаходження ОСОБА_1 , внаслідок чого ускладнено виконання постанови.

Статтею 300 КУпАП встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Орган Національної поліції забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 301 КУпАП, за наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних чи громадських робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 304 КУпАП, питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Відповідно до ст. 326 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення.

Відповідно до ст. 327 КУпАП осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи Національної поліції. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові. Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.

Суд зазначає, що 23.11.2018 рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018 (3911/15) (далі – КСУ) за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 1 ст. 294, ст. 326 КУпАП визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): положення ч. 1 ст. 294 КУпАП, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 («Адміністративний арешт») цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення ст. 326 КУпАП, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 КУпАП, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення, яке є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Під зверненням постанови до виконання у ст. 303 КУпАП необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу Національної поліції, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови, що було дотримано судом після винесення постанови.

Безпосереднє виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту забезпечує орган Національної поліції у порядку, встановленому законами України (ч. 2 ст. 300 КУпАП), однак системний аналіз основних положень цього Кодексу, в тому числі і розділу V, дає суду підстави для висновку, що незважаючи на назву ст. 303 законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання, що, своєю чергою, необґрунтовано обмежує права, свободи і законні інтереси осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності та нівелює завдання КУпАП та засади судочинства, які закріплені у ст. 1, 7, 39, 245, 246, 268, 298, 300, 303, 305 і 326 КУпАП; розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»; ст. 3, 24, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України.

Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.

КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

Цей висновок об`єктивно узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28.03.2000 у справі «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), заява № 28358/95). ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), п. 33, Reports 1996-V), а у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07) зазначив, «встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», п. 1 ст. 5 не просто відсилає до національного закону... він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права... При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні – для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п. 111, рішення від 23.10.2008).

За змістом ст. 301 КпАП, відстрочка виконання постанови – це право, а не обов`язок відповідного органу чи посадової особи, вона застосовується на його розсуд та у виняткових випадках. До таких випадків належать поважні причини, які перешкоджають виконанню постанови. Строк, на який допускається відстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, обмежено одним місяцем.

При цьому суд враховує і той факт, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 набрала законної сили 14.06.2025 року та була звернута судом до виконання 17.06.2025 року, тобто, з часу звернення постанови до виконання пройшов тривалий час, крім того, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять достатніх доказів про ухилення ОСОБА_1 від виконання адміністративного стягнення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання, яке надійшло з Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, про вирішення питання щодо відстрочки виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП, задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 283, 284, 285, 287, 301 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання, яке надійшло з Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, про вирішення питання щодо відстрочки виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП, - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua