Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №908/2925/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 м.Дніпро

Справа № 908/2925/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.,

за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.

представника позивача (апелянт) – Гайдук С.П.

представника відповідача – Железняк-Кранг І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 (суддя Мірошниченко М.В.) та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 (суддя Проскуряков К.В.) у справі № 908/2925/25

за позовом: Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області

до відповідача: Фермерського господарства виробничого комплексу «Агроленд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт-Швайне»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області

про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області (позивач, апелянт, скаржник) звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фермерського господарства виробничого комплексу «Агроленд» (відповідач), в якому просила: 1) стягнути з відповідача несплачену орендну плату в розмірі 91 691,81 грн за договором оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га; 2) розірвати договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га (невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) – сіножаті) від 18.05.2017, укладений між Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області та відповідачем (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 04.07.2018); 3) зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку, кадастровий номер 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га, позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 18.05.2017 щодо сплати орендної плати протягом 2019– 2025 років у належному розмірі, внаслідок чого утворилася заборгованість. У зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивач просив на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України розірвати цей договір та зобов`язати відповідача повернути орендовану земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 (повний текст рішення складено 03.03.2026) позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства виробничого комплексу «Агроленд» (69089, м. Запоріжжя, вул. Бориса Грінченка, буд. 4, ідентифікаційний код 40559085) на користь Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Травнева, буд. 50, ідентифікаційний код 05383342) 91 691,81 грн (дев`яносто одну тисячу шістсот дев`яносто одну грн. 81 коп.) несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 19.03.2026) заяву Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 20.02.2026 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства виробничого комплексу «Агроленд» на користь Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 666 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 66 коп.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Степненська сільська рада є правонаступником Наталівської сільської ради з 11.11.2020 в силу приписів законодавства, а відтак до позивача перейшли повноваження орендодавця за договором оренди землі від 18.05.2017. Суд встановив, що з 01.01.2019 загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення є обов`язковою для застосування, а відповідач у податкових деклараціях з плати за землю за 2019– 2025 роки зазначав занижені значення нормативної грошової оцінки та річної суми орендної плати, внаслідок чого не в повному обсязі сплачував орендну плату. Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача несплаченої орендної плати у розмірі 91 691,81 грн. Водночас суд першої інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, зазначив, що відповідач сплачував орендну плату протягом спірного періоду в розмірі, погодженому в договорі, а підстави для стягнення збільшеної орендної плати встановлені лише даним судовим рішенням, тому не встановив підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України у зв`язку з істотним порушенням умов договору. Суд також зазначив, що позивач не надав доказів повідомлення відповідача про зміну орендодавця за договором, не надав доказів повідомлення податкового органу про зміну орендодавця та не надав доказів звернення до відповідача в досудовому порядку щодо сплати орендної плати у збільшеному розмірі.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд зменшив витрати на правничу допомогу з 39 000,00 грн до 29 000,00 грн, визнавши неспівмірність фіксованого гонорару за участь у судових засіданнях підготовчого провадження, та стягнув витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1/3), що склало 9 666,66 грн.

Не погоджуючись з ухваленими рішенням та додатковим рішенням, Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області звернулася з апеляційними скаргами на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 по справі 908/2925/25 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 по справі 908/2925/25, в яких просить:

- рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі 908/2925/25 у частині відмови в задоволенні позовних вимог – скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області – задовольнити, а саме: розірвати договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790 площею 45,66 га (невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) – сіножаті), від 18.05.2017, укладений між Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області та Фермерським господарством виробничий комплекс «Агроленд» (зі змінами, внесеними Додатковою угодою від 04.07.2018); зобов`язати Фермерське господарство виробничий комплекс «Агроленд» (ЄДРПОУ 40559085, 69089, м. Запоріжжя, вул. Бориса Грінченка, 4) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790 площею 45,66 га Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області (ЄДРПОУ 05383342, 70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Травнева, 50). В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі 908/2925/25 залишити без змін;

- додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/2925/25 в частині розподілу між сторонами судових витрат змінити, ухвалити судове рішення, яким заяву Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про включення до складу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, їх стягнення з Фермерського господарства виробничий комплекс «Агроленд» – задовольнити у повному обсязі та Стягнути з відповідача – Фермерське господарство виробничий комплекс «Агроленд» (ЄДРПОУ 40559085, 69089, м. Запоріжжя, вул. Бориса Грінченка, 4) на користь Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Травнева, 50, ЄДРПОУ 05383342) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 39 000 (тридцять дев`ять тисяч) гривень 00 коп.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Щодо апеляційної скарги на рішення суду від 20.02.2026:

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення несплаченої орендної плати відповідачем не оскаржується, а отже ФГ ВК «Агроленд» погодилось з висновками суду щодо неналежного виконання орендарем обов`язків за договором оренди землі, сплати орендної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, неврахування при розрахунках загальнонаціональної нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, проведеної у 2018 році, що набрала чинності з 01.01.2019, та правильності розрахунку позивачем несплаченої орендної плати. Висновки суду щодо наявності підстав для стягнення несплаченої орендної плати нерозривно пов`язані з вимогою про розірвання договору оренди.

За доводами скаржника, суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 148-1 Земельного кодексу України до спірних правовідносин. Зазначена стаття регулює правовідносини, пов`язані з переходом права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні. Однак право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790 від держави до територіальної громади не переходило, оскільки невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних органів. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 917/2031/19, від 28.10.2020 у справі № 923/965/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 та інші. Відтак, у Степненської сільської ради не міг виникнути обов`язок щодо опублікування інформації у друкованих медіа відповідно до ч. 3 ст. 148-1 ЗК України, а висновок суду про невиконання позивачем обов`язку повідомлення відповідача є безпідставним.

Апелянт стверджує, що посилання суду на ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» щодо обов`язку повідомлення податкового органу не має відношення до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма стосується випадків укладення нових договорів, внесення змін до існуючих та їх розірвання, а не випадків зміни орендодавця в силу закону. Правовідносини між органом місцевого самоврядування та органом податкової служби не стосуються відповідача та не скасовують, не змінюють і не зупиняють для нього необхідність належного виконання обов`язків орендаря.

На переконання скаржника, ФГ ВК «Агроленд» було обізнано щодо розташування земельної ділянки на території Степненської громади, зазначало відповідну інформацію в податкових деклараціях з плати за землю, а також зверталось саме до Степненської сільської ради щодо надання згоди на укладання договору суборенди, що свідчить про визнання орендарем Степненської сільської ради належним орендодавцем.

Апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що досудовий порядок звернення до відповідача щодо сплати орендної плати у збільшеному розмірі є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки досудовий порядок вирішення спору не вимагається законом.

Апелянт категорично не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач сплачував орендну плату в розмірах, погоджених договором. Розмір орендної плати визначений у відсотках від нормативної грошової оцінки (10% — п. 9 договору від 18.05.2017), а після запровадження з 01.01.2019 загальнонаціональної нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення розмір орендної плати автоматично змінився. Відповідач сплачував орендну плату у меншому розмірі, ніж передбачено договором, що підтверджено самим судом першої інстанції, який задовольнив позов у частині стягнення несплаченої орендної плати. Цей висновок суду суперечить його ж висновкам щодо наявності підстав для стягнення заборгованості.

Також, апелянт наполягає, що несплачена орендна плата у розмірі 91 691,81 грн є істотним порушенням договору оренди землі. Загальна сума орендної плати, що підлягала до сплати за 2019– 2025 роки, становить 232 760,18 грн, проте відповідачем було сплачено лише 133 452,32 грн, тобто лише 57,33% від належної суми. Для органу місцевого самоврядування сільської громади така сума є значною, плата за землю є одним з основних місцевих податків, його належне справляння забезпечує збалансованість місцевого бюджету. Апелянт посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2026 у справі № 908/1462/25, де суд визнав істотним порушенням сплату орендної плати у розмірі 69,17% від належного розміру.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції формально послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, проте не врахував правові висновки щодо застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України. Згідно з п. 76 зазначеної постанови під «систематичністю» розуміються два та більше випадки несплати орендної плати. Неповна сплата орендної плати мала місце більше шести років поспіль (2019– 2025 роки), що свідчить про систематичність. Апелянт також посилається на постанови Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 924/617/22, від 24.11.2021 у справі № 922/367/21, від 04.07.2023 у справі № 906/649/22 та інші, згідно з якими сам факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі.

Апелянт вказує, що підстави для стягнення несплаченої суми орендної плати виникли з 01.01.2019 у зв`язку із загальнонаціональною нормативною грошовою оцінкою земель, а не встановлені лише судовим рішенням, як помилково зазначив суд першої інстанції. Несплата орендної плати орендарем у повному обсязі була наслідком того, що ФГ ВК «Агроленд» з метою ухилення від сплати податків використовувало значення нормативної грошової оцінки станом на час укладання договору, яка з 01.01.2019 втратила чинність.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення здійснив розподіл судових витрат, проте у резолютивній частині про стягнення судового збору з відповідача на користь позивача нічого не зазначено, та просить змінити розподіл судових витрат і стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 9 084,00 грн у повному обсязі.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 04.03.2026:

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального (ст. 627 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 124, 126, 129 ГПК України) права, не врахував правові висновки Верховного Суду в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України. Суд безпідставно вдався до оцінки часу адвоката, витраченого на участь у кожному судовому засіданні, під яким розумів лише час між початком та завершенням засідання, тобто лише завершальну частину часу адвоката. При цьому судом не враховано, що участь адвоката в судовому засіданні включає підготовку до засідання, ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з документами іншого учасника, прибуття в засідання або налаштування технічних засобів тощо.

Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з якою розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини; неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України. Договором встановлено фіксований розмір гонорару за участь у судовому засіданні, тому зменшуючи ці витрати, суд вдався до переоцінки умов договору між адвокатом та довірителем.

Апелянт також посилається на постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, постанову Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22, згідно з якими зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, а суд не може вирішувати це питання з власної ініціативи. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що кількість судових засідань була викликана зловживанням процесуальними правами зі сторони відповідача (неявкою в судові засідання, неодноразовими клопотаннями про відкладення).

Апелянт зазначає, що суд безпідставно зменшив витрати адвоката з 18 000 грн до 8 000 грн за участь у 6 судових засіданнях, хоча перед тим зазначив, що зменшив суму з 18 000 грн до 10 000 грн, що свідчить про внутрішню суперечність додаткового рішення. Витрати на складання позову (10 000 грн), відповіді на відзив (5 000 грн) та письмових пояснень (6 000 грн) суд вважав співмірними, загальна присуджена сума склала 29 000 грн, яку суд стягнув пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1/3), що склало 9 666,66 грн.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Фермерське господарство виробничий комплекс «Агроленд» подало відзив на апеляційні скарги, згідно якого заперечує проти апеляційних скарг Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області та вважає їх необґрунтованими, просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції — без змін, посилаючись на наступне:

Відповідач зазначає, що позиція позивача при обґрунтуванні апеляційної скарги не відрізняється від його позиції при розгляді справи судом першої інстанції та містить лише суб`єктивну незгоду з ухваленим рішенням. Договір оренди землі було укладено між відповідачем та Запорізькою РДА, а позивач наполягає на тому, що з 01.01.2019 є орендодавцем, однак не виконав обов`язку щодо повідомлення орендаря про зміну орендодавця відповідно до вимог ч. ч. 3– 5 ст. 148-1 Земельного кодексу України. Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач не надав доказів повідомлення відповідача про зміну орендодавця за договором, не повідомив податковий орган та не звертався до відповідача в досудовому порядку щодо сплати орендної плати у збільшеному розмірі.

Відповідач стверджує, що посилання позивача на обізнаність відповідача є абстрактними та не спростовують встановлених фактів невиконання позивачем власних зобов`язань. Особа, що набуває прав, повинна дотримуватися виконання власних обов`язків, а розділення прав та обов`язків, між якими існує причинно-наслідковий зв`язок, є усіченим складом цивільно-правової визначеності.

Щодо відсутності підстав для розірвання договору відповідач зазначає, що за умовами п. 13 договору розмір орендної плати переглядається сторонами один раз на рік у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, однак жодного разу позивач до відповідача не звертався з такою пропозицією протягом шести років. Відповідач сплачував розмір оренди, визначений сторонами, який є істотною умовою договору, здійснюючи при цьому індексацію орендної плати.

Відповідач наводить власні розрахунки нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі Довідника показників нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь в Україні, згідно з якими загальна сума орендної плати за 2019– 2025 роки мала б становити 162 810,86 грн, відповідачем сплачено 130 273,04 грн, а часткова недоплата мала б становити 32 537,82 грн замість зазначених позивачем 91 691,81 грн.

Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, зазначаючи, що несплата орендної плати в розумінні п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України охоплює випадки лише повної несплати орендної плати, а часткова несплата (недоплата) може бути підставою для розірвання договору лише у разі кваліфікації такого порушення як істотного. Сума заборгованості не є істотною, а розірвання договору, строк оренди якого становить 49 років, є непропорційним заходом, що створює дисбаланс між правами та обов`язками сторін. Належним способом захисту прав позивача є стягнення відповідної суми з відповідача.

Щодо додаткового рішення відповідач зазначає, що суд першої інстанції правильно дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом наданих послуг. Відповідач звертає увагу на наявність у провадженні Господарського суду Запорізької області більше ніж 10 аналогічних справ за позовом позивача з тим самим предметом позову, де представником позивача подано один і той самий договір про надання правової допомоги, що свідчить про відсутність додаткових зусиль при підготовці кожного окремого позову. Витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, неспівмірними, а з урахуванням часткового задоволення позовних вимог у розмірі 1/3 від заявлених, додаткове рішення ухвалено відповідно до вимог ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт-Швайне» не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою суду від 30.03.2026 апеляційну скаргу Степненської сільської ради Запорізької району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 по справі 908/2925/25 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

На виконання вказаної ухвали апелянтом усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 по справі 908/2925/25 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 по справі 908/2925/25. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 по справі 908/2925/25 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 по справі 908/2925/25. Витребувано з Господарського суду Запорізької області справу № 908/2925/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.05.2026 о 10.00 годині.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги викладені в апеляційних скаргах підтримав.

Представник відповідача проти задоволення апеляційних скарг заперечував.

Представники третіх осіб – ТОВ «Еліт-Швайне» та Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області в судове засідання не з`явились, відомостей про причини неявки до суду не надали. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомленні належним чином.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

18.05.2017 Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області (орендодавець) та Фермерським господарством виробничим комплексом «Агроленд» (орендарем, відповідачем) було укладено договір оренди землі (далі – договір), предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га (сіножаті, не витребувані земельні частки (паї) із земель колишнього КСП «Колос»), яка розташована на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту (п. п 1, 2 цього договору).

Договір укладено на 14 років (п. 8 договору).

Земельну ділянку передано орендарю 18.05.2017 за актом приймання-передачі земельної ділянки.

04.07.2018 сторонами договору було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою продовжено строк дії договору на 49 років.

Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України від 12.06.2020 №713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Запорізької області» Степненська та Наталівська сільські ради Запорізького району Запорізької області увійшли до складу Степненської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області з адміністративним центром в селі Степне.

Згідно з пп. пп. 4, 9 п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади.

Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою

Рішенням Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 11.11.2020 №1 «Про початок повноважень сільського голови та депутатів сільської ради» визнано повноваження Степненського сільського голови Запорізького району Запорізької області та депутатів Степненської сільської ради.

Відтак, Степненська сільська рада (позивач) є правонаступником Наталівської сільської ради з 11.11.2020 в силу приписів законодавства.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га (сіножаті, не витребувані земельні частки (паї)) розташована на території Степненської територіальної громади (UAUA3060270000087706).

Згідно з ч. 1 ст. 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Таким чином, до позивача перейшли повноваження орендодавця за договором оренди землі з відповідачем.

Як вказує позивач у позовній заяві, оригінали договору оренди землі від 18.05.2017 та додаткової угоди №1 від 04.07.2018 до нього передані від Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області до Степненської сільської ради.

Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, яка залучена до участі в даній справі в якості третьої особи, не висловила заперечень щодо переходу до позивача прав орендодавця за договором оренди землі з відповідачем.

Позовна заява містить вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача як правонаступника орендодавця суми 91691,81 грн. несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 2322186800:01:003:2790, площа 45,66 га), про розірвання вказаного договору оренди та про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати протягом 2019 – 2025 років у належному розмірі, внаслідок чого утворилася заборгованість, що, на думку позивача, є істотним порушенням умов договору та слугує підставою для його розірвання на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 5 договору згідно з листом Міжрайонного управління у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру Запорізької області від 11.05.2017 №0-8-0.18-492/117-17: 1 га сіножатей станом на 01.01.2017 на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту становить (з урахуванням коефіцієнту індексації) 4570,59 грн.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 208693,14 грн.

Згідно з п. п. 9, 10 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що разом складає 20869,31 грн.

Відповідно до отриманого позивачем витягу №НВ-9977852692025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо орендованої відповідачем земельної ділянки із кадастровим номером 2322186800:01:003:2790 на дату формування витягу 12.09.2025 складає 428417,54 грн.

Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років (для сільськогосподарських угідь) визначені Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастром) на виконання статті 289 Податкового кодексу України та становлять: 2017 – 2022 роки – 1,0, 2023 рік – 1,051, 2024 рік – 1,12.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, к.н. 2322186800:01:003:2790, з урахуванням коефіцієнтів індексації складає у 2025 році - 428417,54 грн., у 2024 році - 382554,66 грн.; у 2019 – 2023 роках - 363991,11 грн.

Степненська сільська рада отримала Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, к.н. 2322186800:01:003:2790, у 2025 році та розрахувала величини нормативної грошової оцінки за попередні роки, застосовуючи коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, визначені та офіційно оприлюднені Держгеокадастром.

Розмір орендної плати за Договором оренди землі від 18.05.2017, земельної ділянки, к.н. 2322186800:01:003:2790, дорівнює 10% від нормативної грошової оцінки землі (пункт 9 договору). Такий самий розмір орендної плати зазначено відповідачем у податкових деклараціях з плати за землю за 2019 – 2025 роки.

На підставі нової нормативної грошової оцінки землі, яка підлягає обов`язковому застосуванню з 01.01.2019, позивач з урахуванням задекларованих відповідачем у податкових деклараціях з плати за землю та сплачених за спірний період (2019 – 2025 роки) сум орендної плати, донарахував орендну плату за договором оренди земельної ділянки в розмірі 91691,81 грн., виходячи з такого розрахунку.

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Запорізькій області відповідачем задекларовано та сплачено в 2019 році суму орендної плати 20869,31 грн., у 2020 році - 20869,31 грн., у 2021 році - 20869,31 грн., у 2022 році – 3478,22 грн., у 2023 році – 20869,31 грн., у 2024 році – 21933,65 грн., у 2025 році задекларовано 24563,21 грн., сплачено 10234,67 грн.

За 2019 – 2021 роки річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 36399,11 грн., відповідачем задекларовано та сплачено 20869,31 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 15529,80 грн. на рік (36399,11 грн. - 20869,31 грн.) відповідно за 2019, 2020 та 2021 роки.

Позивач не заперечує право відповідача на звільнення від сплати орендної плати за землю протягом березня 2022 року – грудня 2022 року з урахуванням приписів статті 69.14 Податкового кодексу України та віднесення Степненської сільської територіальної громади (UA23060270000087706) до території активних бойових дій у зазначений період. Тому доводи та аргументи заперечень відповідача з цього приводу є безпідставними.

За 2022 рік позивачем враховано тільки недоплату орендної плати за два місяці (січень – лютий), виходячи з такого розрахунку: річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 6066,52 грн., річна орендна плата за декларацією 3478,22 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 2588,30 грн. (6066,52 грн. - 3478,22 грн.).

За 2023 рік річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 36399,11 грн., відповідачем задекларовано та сплачено 20869,31 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 15529,80 грн. (36399,11 грн. - 20869,31 грн.).

За 2024 рік річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 38255,47 грн., відповідачем задекларовано та сплачено 21933,65 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 16321,82 грн. (38255,47 грн. - 21933,65 грн.).

За 2025 рік позивач розрахував річну орендну плату у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки в розмірі 42841,75 грн., відповідачем задекларовано 24563,21 грн. Однак позивач здійснив розрахунок заборгованості тільки за сім місяців 2025 року станом на 01.09.2025 (на дату подачі позову). Звідси сума орендної плати за новою оцінкою за сім місяців 2025 року врахована в розмірі 24991,02 грн., задекларована відповідачем сума за сім місяців 2025 року виходить 14328,54 грн., різниця - 10662,48 грн., яка донарахована позивачем. Сплачена сума не перевищує задекларованої, тому на суму донарахування в даному випадку не впливає (враховано ту суму, яка підлягає доплаті з урахуванням задекларованої).

Таким чином, загалом донарахована відповідно до нової оцінки та несплачена відповідачем орендна плата складає 91 691,81 грн.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026, яким позов задоволено частково — стягнуто з відповідача на користь позивача 91 691,81 грн несплаченої орендної плати, а в задоволенні вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку відмовлено, а також додаткове рішення від 04.03.2026, яким стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 666,66 грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині, якою відмови в задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваного рішення лише в тій частині, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно приписів статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.05.2017 Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області (орендодавець) та Фермерським господарством виробничим комплексом «Агроленд» (орендарем, відповідачем) було укладено договір оренди землі (далі – договір), предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790, площею 45,66 га (сіножаті, не витребувані земельні частки (паї) із земель колишнього КСП «Колос»), яка розташована на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту (п. п 1, 2 цього договору).

Договір укладено на 14 років (п. 8 договору).

Земельну ділянку передано орендарю 18.05.2017 за актом приймання-передачі земельної ділянки.

04.07.2018 сторонами договору було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою продовжено строк дії договору на 49 років.

Оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 713-р від 12.06.2020 Наталівська сільська рада увійшла до складу Степненської сільської територіальної громади, права та обов`язки щодо спірної земельної ділянки перейшли до правонаступника — Степненської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області.

З урахуванням наведеного, у справі належним суб`єктом владних повноважень та правонаступником орендодавця є Степненська сільська територіальна громада, яка набула повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою після проведення адміністративно-територіальної реформи та передачі земель у комунальну власність територіальних громад.

Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавець, зокрема має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Положеннями статті 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, водночас орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про оренду землі» у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Відповідно до вимог статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачають можливість зміни або розірвання договору в судовому порядку не лише у випадку істотного порушення договору однією зі сторін, а й в інших випадках, прямо встановлених законом або самим договором.

Отже, право сторони на звернення до суду з вимогою про зміну чи розірвання договору виникає за наявності передбачених законом чи договором підстав, незалежно від того, чи було попередньо реалізовано процедуру позасудового врегулювання спору.

Сам по собі факт незвернення сторони до іншої сторони договору з пропозицією про внесення змін або його розірвання у позасудовому порядку не позбавляє її права на судовий захист та не є перешкодою для розгляду відповідного спору судом, оскільки можливість судового вирішення такого питання прямо передбачена частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 та від 26.05.2020 у справі №908/299/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала в своїх рішеннях на тому, що реалізація позивачем належного йому права вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди землі залежить від настання чи ненастання обставин, які зумовлюють виникнення такого права в силу положення договору чи вказівки закону і пов`язується з моментом виникнення таких обставин. Що ж до питання про наявність чи відсутність підстав для захисту права позивача у спірних правовідносинах, то вони пов`язані з існуванням чи відсутністю тих обставин, які мають наслідком зміну чи припинення відповідних договірних відносин у судовому порядку.

Пунктом в) частини 1 статті 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

За положеннями статті 651 Цивільного кодексу України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом з питань регулювання відносин оренди земельних ділянок, встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Систематична несплата земельного податку або орендної плати, з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 наголосила, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору».

Отже, визначальним критерієм істотного порушення договору є не сам факт невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, а наслідки такого порушення для потерпілої сторони. Закон пов`язує істотність порушення із завданням стороні таких втрат або негативних наслідків, які значною мірою позбавляють її очікуваного результату від договору.

При цьому йдеться не лише про матеріальні збитки чи інші грошові втрати, а й про випадки, коли сторона фактично втрачає можливість використати результат договору або досягти мети його укладення. Саме співвідношення між очікуваним результатом договору та фактичними наслідками його порушення має вирішальне значення для встановлення істотності порушення у розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).

Отже, вирішуючи питання про розірвання договору, суд має забезпечити дотримання балансу інтересів обох сторін договірних правовідносин. Сам по собі факт порушення умов договору не є безумовною підставою для його розірвання, оскільки таке розірвання може спричинити для сторони, яка допустила порушення, непропорційно негативні наслідки у порівнянні з характером допущеного порушення. Саме тому законодавець пов`язує можливість розірвання договору із критерієм істотності порушення та необхідністю оцінки наслідків такого порушення для сторін договору.

При цьому у правовідносинах оренди землі визначальне значення має не лише закон, а й сам договір оренди як основний регулятор взаємних прав та обов`язків сторін щодо користування земельною ділянкою. Відтак до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні засади цивільного законодавства, закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме принципи справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на це як положення чинного законодавства, так і умови договору оренди землі мають тлумачитися та застосовуватися крізь призму зазначених засад цивільного права. Відповідно, оцінка істотності порушення договору у розумінні абзацу другого частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України повинна здійснюватися з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, які є фундаментальними засадами регулювання приватноправових відносин та спрямовані на забезпечення справедливого балансу прав та інтересів сторін договору.

Позивач наголошує на істотності порушення умов договору оренди землі що має прояв у систематичній недоплаті орендної плати.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно зі статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Стаття 287 Податкового кодексу України визначає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Запорізькій області відповідачем задекларовано та сплачено в 2019 році суму орендної плати 20869,31 грн., у 2020 році - 20869,31 грн., у 2021 році - 20869,31 грн., у 2022 році – 3478,22 грн., у 2023 році – 20869,31 грн., у 2024 році – 21933,65 грн., у 2025 році задекларовано 24563,21 грн., сплачено 10234,67 грн.

За 2019 – 2021 роки річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 36399,11 грн., відповідачем задекларовано та сплачено 20869,31 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 15529,80 грн. на рік (36399,11 грн. - 20869,31 грн.) відповідно за 2019, 2020 та 2021 роки.

Позивач не заперечує право відповідача на звільнення від сплати орендної плати за землю протягом березня 2022 року – грудня 2022 року з урахуванням приписів статті 69.14 Податкового кодексу України та віднесення Степненської сільської територіальної громади (UA23060270000087706) до території активних бойових дій у зазначений період.

За 2022 рік позивачем враховано тільки недоплату орендної плати за два місяці (січень – лютий), виходячи з такого розрахунку: річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 6066,52 грн., річна орендна плата за декларацією 3478,22 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 2588,30 грн. (6066,52 грн. - 3478,22 грн.).

За 2023 рік річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 36399,11 грн., відповідачем задекларовано та сплачено 20869,31 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 15529,80 грн. (36399,11 грн. - 20869,31 грн.).

За 2024 рік річна орендна плата у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки складає 38255,47 грн., відповідачем задекларовано та сплачено 21933,65 грн., донарахована орендна плата, яка не сплачена відповідачем, складає 16321,82 грн. (38255,47 грн. - 21933,65 грн.).

За 2025 рік позивач розрахував річну орендну плату у розмірі 10% від нової нормативно грошової оцінки в розмірі 42841,75 грн., відповідачем задекларовано 24563,21 грн. Однак позивач здійснив розрахунок заборгованості тільки за сім місяців 2025 року станом на 01.09.2025 (на дату подачі позову). Звідси сума орендної плати за новою оцінкою за сім місяців 2025 року врахована в розмірі 24991,02 грн., задекларована відповідачем сума за сім місяців 2025 року виходить 14328,54 грн., різниця - 10662,48 грн., яка донарахована позивачем. Сплачена сума не перевищує задекларованої, тому на суму донарахування в даному випадку не впливає (враховано ту суму, яка підлягає доплаті з урахуванням задекларованої).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що за період з 2019 по вересень 2025 відповідач виконував договірні зобов`язання щодо сплати орендної плати за договорами за кожен місяць; відповідні платежі були прийняті, жодних зауважень щодо платника орендної плати відповідачу не пред`явлено.

Колегія суддів акцентує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач протягом двох і більше розрахункових періодів взагалі не сплачував орендну плату. Відтак позивачем не доведено наявності систематичної несплати орендної плати як підстави для припинення права користування земельною ділянкою.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідач не допускав повної несплати орендних платежів, а здійснював їх у неповному розмірі, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, апеляційний суд дійшов висновку, що положення пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Колегія суддів зазначає, що навіть у разі виходу з того, що допущена відповідачем недоплата орендної плати може розцінюватися як порушення умов договору, саме по собі таке порушення не зумовлює автоматичного розірвання договору оренди землі, оскільки суд зобов`язаний перевірити наявність підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, а саме істотність допущеного порушення та його наслідки для орендодавця.

У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що допущена відповідачем недоплата орендної плати спричинила для позивача такі наслідки або істотно порушила баланс прав та обов`язків сторін договору. При цьому суд враховує, що відповідач продовжував виконувати договір, сплачував орендну плату та не ухилявся від виконання своїх зобов`язань, а між сторонами існував спір щодо належного розміру орендної плати, який був вирішений судом у межах цього провадження.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сплата відповідачем орендної плати у розмірі 57,33 % від суми, яку позивач вважає належною до сплати, сама по собі свідчить про істотне порушення умов договору оренди землі.

Посилання апелянта на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2026 у справі №908/1462/25 не спростовує висновків суду у даній справі, оскільки висновок про наявність чи відсутність істотного порушення договору у розумінні частини другої статті 651 ЦК України має оціночний характер та здійснюється з урахуванням установлених обставин кожної конкретної справи, характеру допущеного порушення та його наслідків для сторін договору.

Сам по собі відсоток несплаченої орендної плати не є самостійним та достатнім критерієм для висновку про істотність порушення договору. Вирішальне значення мають наслідки такого порушення для сторони, яка вимагає розірвання договору, а саме - чи була вона значною мірою позбавлена того, на що розраховувала під час укладення договору.

У даній справі позивач не навів та не довів обставин, які б свідчили, що внаслідок допущеної відповідачем недоплати орендної плати він зазнав таких негативних наслідків, які б виправдовували застосування крайнього способу захисту у вигляді дострокового розірвання договору оренди землі. Натомість встановлена судом заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку, що забезпечує відновлення майнових прав позивача та усунення наслідків допущеного порушення.

При цьому позивачем не доведено, що стягнення заборгованості як спосіб захисту є недостатнім для відновлення його майнових прав або що збереження договірних відносин створює реальну загрозу їх подальшого порушення

Разом з тим суд враховує, що відповідач протягом усього періоду дії договору не припиняв внесення орендної плати, користування земельною ділянкою здійснював на підставі чинного договору, а спір між сторонами фактично виник щодо правильності визначення розміру орендної плати після зміни нормативної грошової оцінки земель.

Саме лише існування заборгованості або тривале невиконання грошового зобов`язання не звільняє суд від обов`язку встановити наявність передбачених частиною другою статті 651 ЦК України наслідків такого порушення для кредитора. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок спірної недоплати позивач значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, підстави для застосування такого виняткового способу захисту, як розірвання договору оренди землі, відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки позивачу.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності зміни розподілу судових витрат.

Так, скаржник посилається на те, що в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у сумі 3 028,00 грн, тоді як у резолютивній частині рішення відповідний висновок відсутній.

Разом з тим наведені обставини самі по собі не є підставою для зміни оскаржуваного рішення в порядку ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат у разі зміни рішення або ухвалення нового рішення без передачі справи на новий розгляд. Натомість наведені скаржником доводи стосуються не правильності розподілу судових витрат, а наявності розбіжностей між мотивувальною та резолютивною частинами рішення суду першої інстанції.

При цьому процесуальним законом передбачено спеціальний механізм усунення випадків, коли судом не вирішено питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення. Отже, відсутність у резолютивній частині рішення висновку щодо стягнення судового збору за наявності відповідних міркувань у мотивувальній частині рішення не може бути самостійною підставою для зміни рішення в апеляційному порядку та застосування положень частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 131 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За положеннями статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України).

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно змісту пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Відповідно частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження надання Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області послуг з професійної правничої допомоги адвоката на суму 39 000,00 грн Заявником додано: Договір №1 про участь Адвоката у цивільному, кримінальному, господарському, адміністративному провадженні, провадженні по справах про адміністративне правопорушення від 10.01.2025; Ордер серії СЕ №1111682 на надання правничої допомоги Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області на підставі договору №1 від 10.01.2025 адвокатом Гайдук С.П.; Акт №22-S приймання-здавання наданих послуг від 22.12.2025 до договору №1 від 10.01.2025; рахунок-фактуру №22-S від 22.12.2025 на суму 27 000,00 грн.; Договір №1 про участь Адвоката у цивільному, кримінальному, господарському, адміністративному провадженні, провадженні по справах про адміністративне правопорушення від 05.01.2026; Ордер серії СЕ №1129664 на надання правничої допомоги Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області на підставі договору №1 від 05.01.2026 адвокатом Гайдук С.П.; Акт №3-S приймання-здавання наданих послуг від 17.02.2026 до договору №1 від 05.01.2026; рахунок-фактуру №3-S від 17.02.2025 на суму 12 000,00 грн.; Свідоцтво про право гр. Гайдук С.П. на заняття адвокатською діяльністю серії № 531, видане 27.04.2012 на підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.04.2012 №41/5.

Судом встановлено, що зі змісту пункту 1, пп. 5.1. - 5.4 пункту 5, пп. 7.1 пункту 7 Договору № 1 від 10.01.2025, укладеного між адвокатом Гайдук С.П. та Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області, слідує, що Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу Клієнту при провадженні, зокрема, у господарській справі, використовувати способи та методи захисту з метою з`ясування обставин, які доводять правомірність вимог Клієнта, підтверджують його правову позицію по справі, захищають права та охоронювані законом інтереси Клієнта, а Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар за надання юридичних послуг. За надання правової допомоги Клієнт зобов`язується сплачувати Адвокату гонорар щомісячно. Загальна сума, що підлягає сплаті за цим договором, становить 199 999,00 грн. Щомісячна сума гонорару залежить від об`єму наданих Адвокатом юридичних послуг та підтверджується рахунком-фактурою та Актом приймання-здавання наданих послуг. Клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг Адвокату протягом десяти календарних днів з дати складення сторонами Акту приймання-здавання наданих послуг. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025.

Згідно з Актом №22-S приймання-здавання наданих послуг до Договору № 1 від 10.01.2025, Адвокатом були надані Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області наступні послуги по справі №908/2955/25:

- підготовка позовної заяви Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області до Фермерського господарства виробничий «Агроленд» (к.н. 2322186800:01:003:2790) (в т.ч. опрацювання: договору оренди землі, додаткової угоди до договору оренди землі, витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, листування з органом податкової служби, здійснення розрахунків несплачених сум за договором оренди землі, підготовка матеріалів позову, формулювання правової позиції органу місцевого самоврядування у справі, вивчення правових висновків, викладених в судових рішеннях Верховного Суду по аналогічним справам, складання заяви по суті справи - позовної заяви) - 10 000,00 грн.;

- підготовка відповіді на відзив (в т.ч. ознайомлення з відзивом на позовну заяву, визначення правової позиції органу місцевого самоврядування щодо доводів та міркувань відповідача, складання заяви по суті справи - відповіді на відзив) - 5 000,00 грн.;

- підготовка письмових пояснень у справі від 15.12.2025 - 3 000,00 грн.;

- участь 20.10.2025 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2925/25 - 3 000,00 грн.;

- участь 18.11.2025 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2925/25 - 3 000,00 грн.;

- участь 16.12.2025 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2925/25 - 3 000,00 грн.;

Загальна вартість наданих послуг: 27 000,00 грн.

В Акті вказано, що претензії щодо якості, кількості та строку наданих послуг у Клієнта відсутні. Акт приймання-здавання наданих послуг підписано Адвокатом та Клієнтом та скріплені їх печатками.

Також 05.01.2026 між адвокатом Гайдук С.П. та Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області укладено Договір №1 про участь Адвоката у цивільному, кримінальному, господарському, адміністративному провадженні, провадженні по справах про адміністративне правопорушення, відповідно пункту 1, пп. 5.1. - 5.4 пункту 5, пп. 7.1 пункту 7 якого, Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу Клієнту при провадженні, зокрема, у господарській справі, використовувати способи та методи захисту з метою з`ясування обставин, які доводять правомірність вимог Клієнта, підтверджують його правову позицію по справі, захищають права та охоронювані законом інтереси Клієнта, а Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар за надання юридичних послуг. За надання правової допомоги Клієнт зобов`язується сплачувати Адвокату гонорар щомісячно. Загальна сума, що підлягає сплаті за цим договором, становить 100 000,00 грн. Щомісячна сума гонорару залежить від об`єму наданих Адвокатом юридичних послуг та підтверджується рахунком-фактурою та Актом приймання-здавання наданих послуг. Клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг Адвокату протягом десяти календарних днів з дати складення сторонами Акту приймання-здавання наданих послуг. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2026.

Відповідно до Акту №3-S приймання-здавання наданих послуг від 17.02.2026 до Договору № 1 від 05.01.2026, Адвокатом були надані Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області наступні послуги по справі №908/2955/25:

- підготовка письмових пояснень у справі від 13.01.2026 - 3 000,00 грн.;

- участь 14.01.2026 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2925/25 - 3 000,00 грн.;

- участь 21.01.2026 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2925/25 - 3 000,00 грн.;

- участь 17.02.2026 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2925/25 - 3 000,00 грн.

В Акті вказано, що загальна вартість наданих послуг: 12 000,00 грн. Претензії щодо якості, кількості та строку наданих послуг у Клієнта відсутні.

Акт приймання-здавання наданих послуг підписаний Адвокатом та Клієнтом та скріплені їх печатками.

На виконання умов вказаних Договорів Адвокат виставив Степненській сільській раді Запорізького району Запорізької області рахунки-фактури №22-S від 22.12.2025 на суму 27 000,00 грн. та №3-S від 17.02.2025 на суму 12 000,00 грн.

Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 39 000,00 грн є підтвердженим належними та допустимими доказами.

Надаючи оцінку розміру витрат, їх обґрунтованості, співмірності зі складністю справи, витраченому адвокатом часу, колегія апеляційного господарського суду враховує наступне.

Враховуючи характер і складність справи, що переглядалася судом апеляційної інстанції, обсяг виконаної адвокатом роботи, відсутність необхідності у здійсненні значного обсягу підготовчих процесуальних дій, колегія суддів доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності і співмірності.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Для включення всієї суми витрат позивача на професійну правничу допомогу у відшкодування за рахунок відповідача – Фермерського господарства виробничого комплексу «Агроленд», відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Слід зазначити, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку з розглядом даної справи, враховуючи фактичний обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності, співмірності та розумності розміру цих витрат, складності справи, витраченому адвокатом часу, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності та співмірності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в оскарженій частині, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу із наведенням доводів щодо їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом на їх надання.

Розглядаючи зазначене клопотання, місцевий господарський суд дослідив подані заявником докази та встановив, що частина заявлених до відшкодування витрат стосується участі адвоката у шести судових засіданнях, вартість участі в кожному з яких визначена у фіксованому розмірі 3 000,00 грн.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що підготовчі судові засідання, проведені 20.10.2025, 18.11.2025, 16.12.2025, 14.01.2026 та 21.01.2026, тривали відповідно 8 хвилин, 2 хвилини, 14 хвилин, 8 хвилин та 4 хвилини, а під час їх проведення не розглядалися складні процесуальні питання чи клопотання сторін. За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що заявлена до компенсації вартість участі адвоката у зазначених судових засіданнях не повною мірою відповідає критеріям співмірності та розумності, визначеним частиною четвертою статті 126 ГПК України.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим. Визначаючи розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, суд першої інстанції не поставив під сумнів факт надання адвокатом відповідних послуг та їх зв`язок із розглядом справи, однак здійснив оцінку заявленого розміру компенсації крізь призму критеріїв розумності та співмірності, передбачених процесуальним законом, виснувавши, що фіксований гонорар адвоката у сумі 3 000,00 грн за участь у вказаних судових засіданнях є неспівмірним зі складністю справи, тривалістю судових засідань та часу, витраченого адвокатом, у зв`язку з чим клопотання відповідача задоволено часткового та за участь адвоката у шести судових засіданнях господарським судом зменшено розмір відшкодування витрат на правничу допомогу до 10 000,00 грн.

Слід зазначити, що сам по собі факт погодження клієнтом та адвокатом вартості наданих послуг не означає безумовного покладення всієї суми таких витрат на іншу сторону спору. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен перевірити не лише реальність понесених витрат, а й обґрунтованість їх розміру для цілей компенсації за рахунок іншої сторони.

Враховуючи результат вирішення спору та здійснивши розрахунок відповідно до вимог пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з цим з відповідача – Фермерського господарства виробничого комплексу «Агроленд» на користь Степненської сільської ради Запорізької області підлягає стягненню 9 666,66 грн, що становить 1/3 від загального розміру витрат на професійну правничу допомогу, що, на думку суду, відповідає критеріям співмірності, розумності та необхідності.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу всупереч умовам договору та принципу свободи договору, є необґрунтованими та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин щодо співмірності заявлених витрат.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, діяв у межах повноважень, визначених статтями 126, 129 ГПК України, та правомірно виходив із критеріїв реальності, необхідності та співмірності витрат, а також з обсягу фактично виконаних адвокатом робіт у межах розгляду справи.

Доводи апелянта про те, що суд неправомірно втрутився у договірні відносини між адвокатом та клієнтом, є помилковими, оскільки визначення розміру витрат, що підлягають компенсації за рахунок іншої сторони спору, не тотожне регулюванню договірних відносин між сторонами договору про надання правничої допомоги.

В даному випадку договір про надання правової допомоги визначає зобов`язання, що виникають виключно між позивачем та його представником. Відтак, така угода жодним чином не може обов`язувати суд, який при вирішенні питання про судові витрати оцінює їх у розрізі фактичного понесення стороною, що потребувала правничої допомоги. Водночас наявність відповідного договору зумовлює обов`язок суду перевірити розумність таких витрат, що саме по собі не є втручанням у договірні відносини сторін.

Щодо доводів апелянта про неправомірність оцінки судом першої інстанції часу, витраченого адвокатом на участь у судових засіданнях, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не виходив виключно з тривалості судових засідань як такої, а дослідив характер процесуальних дій у кожному засіданні, обсяг складності процесуальних питань, що розглядалися, та фактичний обсяг участі адвоката у відповідних судових засіданнях.

Посилання апелянта на необхідність врахування підготовчих дій адвоката до судових засідань є загальними та не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини самі по собі не доводять неспівмірність зменшення витрат, враховуючи встановлену незначну процесуальну складність відповідних судових засідань.

Доводи апелянта щодо нібито зловживання процесуальними правами з боку відповідача є припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть впливати на оцінку розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо обов`язковості врахування умов договору про надання правничої допомоги є безпідставними, оскільки такі висновки не виключають обов`язку суду здійснювати оцінку співмірності витрат у контексті статей 126, 129 ГПК України при вирішенні питання про їх розподіл.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права та зводяться до незгоди з оцінкою доказів, а тому підстав для скасування додаткового рішення не вбачається.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/2925/25 є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з наданням належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваних рішень не вбачається.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/2925/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 (суддя Мірошниченко М.В.) та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 (суддя Проскуряков К.В.) у справі № 908/2925/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/2925/25– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 11.06.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів