Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №910/12254/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2026 р. Справа№ 910/12254/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Кононенко Ольга Володимирівна (в режимі ВКЗ);

від відповідача: Вовк Уляна Ярославівна (в режимі ВКЗ);

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026

у справі № 910/12254/25 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА"

про стягнення 303 186,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої позовної заяви та рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" (надалі - відповідач) про стягнення 303 186,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором транспортного експедирування №К-147/УКТ від 30.04.2024 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 264 175,60 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня у розмірі 18 323,45 грн та 35% річних - 20 687,75 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" заборгованість у розмірі 264 175 грн 60 коп., пеню - 18 323 грн 45 коп., 35% річних - 20 687 грн 75 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 638 грн 24 коп. Ухвалено: органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 35% річних за формулою: С х 35 х Д : 365 або 366 (в залежності від кількості днів у році за спірний період) : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення) на суму боргу 264 175,60 грн за період з 01.10.2025 до моменту виконання рішення суду відповідачем. Роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" суми боргу, нарахування 35% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості, за наведеною вище формулою.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" 09.02.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 10.02.2026), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" відмовити в повному обсязі.

11.02.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику сплатити судовий збір у встановленому відповідним законодавством розмірі (5 457,36 грн), про що надати суду докази в десятиденний строк.

26.02.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25. Розгляд справи призначено на 07.04.2026.

03.03.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.

13.03.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25.

18.03.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі ВКЗ, яке задоволено судом апеляційної інстанції.

26.03.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі ВКЗ, яке задоволено судом апеляційної інстанції.

08.04.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою призначено до розгляду в судовому засіданні розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25 на 23.04.2026, в режимі ВКЗ.

09.04.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивовано тим, що адвокатка Вовк У.Я. в цей час буде здійснювати представництво в іншій справі №914/3379/25 в Господарському суді Львівської області, про що надано відповідні докази.

Розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва, зокрема, 19.05.2026 - на 02.06.2026.

В судове засідання 02.06.2026 з`явились адвокатки обох сторін. Адвокатка скаржника апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового - про відмову в позові. Адвокатка позивача проти задоволення апеляційної скарги в судовому засіданні 02.06.2026 заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, з метою забезпечення принципів рівності та змагальності сторін в розумінні ст. 7, 13 ГПК України, враховуючи подання відповідачем клопотання про відкладення, з урахуванням дії воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога", перебої з електроживленням та інші чинники.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що ухвалене без повного і всебічного дослідження обставин справи.

На думку відповідача, суд безпідставно визнав доведеним факт направлення позивачем рахунків на оплату. Як підтвердження надсилання рахунків позивач надав скріншоти електронної пошти, складені російською мовою без перекладу українською та належного засвідчення. Такі документи, на думку скаржника, не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо мови судочинства та не можуть вважатися належними і допустимими доказами.

Крім того, скаржник вважає, що суд не врахував положення пункту 8.3 договору, відповідно до якого документи, надіслані електронною поштою, вважаються належно направленими лише за умови подальшого надсилання їх оригіналів рекомендованим листом або вручення під підпис. Позивач не надав доказів направлення оригіналів рахунків, а тому не довів факту їх належного вручення відповідачу та, відповідно, настання строку оплати.

Також суд залишив поза увагою доводи відповідача щодо фактичної зміни сторонами порядку розрахунків. Хоча договором і протоколами узгодження цін передбачалася попередня оплата послуг, протягом усього періоду співпраці позивач надавав послуги без отримання 100-відсоткової передоплати, а відповідач здійснював оплату після їх надання. Приймаючи такі платежі без заперечень, позивач фактично погодився на інший порядок розрахунків, що свідчить про мовчазну згоду сторін на відступлення від первісних умов договору. Апелянт також не погоджується зі стягненням пені.

Окремо апелянт вказує на безпідставну відмову суду у зменшенні розміру 35 % річних та пені. На його думку, суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру процентів річних та неустойки з огляду на принципи справедливості, добросовісності та пропорційності. Відповідач вважає, що заявлені до стягнення санкції є надмірними та неспівмірними наслідкам порушення зобов`язання, а їх стягнення у повному обсязі призводить до необґрунтованого покладення на боржника надмірного фінансового тягаря.

Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним запереченням, неповно з`ясував обставини справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам і доказам у справі, що є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

5. Вимоги відзиву на апеляційну скаргу та короткий зміст наведених у ній доводів

Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Щодо доводів про неналежність доказів направлення рахунків позивач зазначає, що скріншоти електронного листування були надані виключно для підтвердження факту та дати направлення рахунків на погоджену сторонами електронну адресу, тоді як самі рахунки та інші первинні документи складені державною мовою. Відповідач протягом виконання договору не заперечував ані проти способу документообігу, ані проти мови листування, а також частково оплачував отримані рахунки, що підтверджує їх отримання та прийняття встановленого сторонами порядку обміну документами.

Позивач також вказує, що до матеріалів справи подано докази направлення відповідачу оригіналів документів поштовими відправленнями. При цьому відповідач фактично не заперечує отримання рахунків та не оспорює наявність основної заборгованості, а лише намагається уникнути відповідальності за її несвоєчасну оплату. Твердження про мовчазну зміну порядку розрахунків на післяплату позивач вважає безпідставними, оскільки жодних змін до договору сторони не вносили, а сам факт надання послуг без попередньої оплати не свідчить про зміну погоджених умов договору.

Заперечуючи доводи щодо штрафних санкцій, позивач зазначає, що вони прямо передбачені договором та стали наслідком систематичного порушення відповідачем грошових зобов`язань. Так, відповідач був обізнаний з умовами відповідальності та міг уникнути нарахування санкцій шляхом своєчасної оплати послуг.

Також позивач вважає безпідставними вимоги про зменшення пені та 35 % річних, оскільки відповідач не надав жодних належних доказів існування виняткових обставин, скрутного фінансового становища чи інших підстав для зменшення відповідальності. Навпаки, матеріали справи свідчать про його спроможність виконати договірні зобов`язання.

Отже, за доводами позивача, мотиви апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Таким чином, позивач вважає, що апеляційна скарга не містить належних та достатніх підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Доводи скаржника не спростовують встановлених судом обставин, зокрема, факту надання послуг, наявності заборгованості, належного направлення документів та правомірності нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрейн» (за договором - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» (надалі - клієнт) укладено договір транспортного експедирування № К-147/УКТ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого експедитор зобов`язується за дорученням, за плату та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажу (зернові, зернобобові, олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом у вагонах-зерновозах (надалі - послуги) по залізницях України, якщо інше не вказано у додаткових договорах та/чи заявах на організацію перевезення вантажу (надалі - заява) до цього договору, у власних орендованих вагонах або вагонах, які знаходяться під управлінням експедитора на інших законних підставах (надалі - вагони експедитора), а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.2. договору, перевезення заявленої партії вантажу оформляється окремими заявами.

Клієнт надає експедитору заяву в двох примірниках, підписаних уповноваженим представником клієнта та скріплених відбитком його печатки, не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку надання послуг (пп. 1.2.1. п. 1.2. договору).

Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. договору визначено, що клієнт зобов`язаний здійснювати оплату рахунків експедитора в строки та в порядку передбаченому п. 3 цього договору.

Відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг за цим договором здійснюється клієнтом у вигляді передоплати згідно виставленого експедитором рахунку (не пізніше 1 банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку від експедитора) у розмірі 100 % попередньо розрахованої вартості послуг, яка погоджується сторонами в протоколах узгодження цін та включає в себе вартість винагороди експедитора, вартість залізничного тарифу, запірно-пломбувальні пристрої та інші можливі витрати, які повинні підтверджуватись відповідними документами у встановленому чинним законодавством України порядку тощо.

Згідно з п. 3.6. договору, факт надання послуг за цим договором підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг (надалі - акт). Акт експедитор направляє клієнту в двох примірниках підписаних зі своєї сторони, не пізніше двох робочих днів з моменту перевезення кожної партії вантажу.

Не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснюється звірка виконаних сторонами обов`язків, після чого експедитор надає клієнту 2 примірники акта звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків підписується сторонами відповідно до п. 3.6. договору цього договору. У відповідності до акту звірки здійснюються кінцеві взаєморозрахунки сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору, сторони несуть відповідальність, у тому числі матеріальну за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України. У разі порушення зобов`язань за договором винна сторона повинна негайно усунути порушення і вжити усіх необхідних заходів для усунення наслідків.

Згідно з п. 4.8. договору, за прострочення в оплаті послуг, робіт, витрат експедитора понад строк, зазначений у цьому договорі або іншому погодженому сторонами документі, клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню у розмірі 0,7% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за невиконання грошових зобов`язань нараховуються протягом усього строку прострочення. Крім того, клієнт на вимогу експедитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання перейнятих на себе зобов`язань за даним договором (п. 6.1. договору).

На виконання умов договору за загальний період червень-серпень 2025 року позивач надав, а відповідач отримав послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом на загальну суму 294 175,60 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами прийому-передачі виконаних робіт № 0963 від 30.06.2025 на суму 59 535,00 грн, № 0970 від 09.06.2025 на суму 40 260,40 грн, № 0971 від 21.07.2025 на суму 45 576,60 грн, № 0972 від 12.07.2025 р. на суму 52 380,00 грн, № 0980 від 12.07.2025 на суму 37 926,72 грн, № 0975 від 27.06.2025 на суму 30 450,68 грн, № 0998 від 31.07.2025 на суму 11 860,00 грн, № 0992 від 06.08.2025 на суму 16 186,20 грн та актом звірки взаємних розрахунків за період серпень 2025, підписаних сторонами представниками та скріплених печатками сторін без будь-яких зауважень.

Також позивачем до матеріалів справи на підтвердження виконання зобов`язань за договором надано такі документи: протоколи погодження договірної ціни № 38 від 28.04.2025 № 39 від 12.05.2025 № 40 від 12.05.2025 № 41 від 16.05.2025№ 42 від 25.05.2025 № 43 від 04.06.2025 № 44 від 10.07.2025 № 45 від 18.07.2025, підписані сторонами, та рахунки на оплату № 0963 від 28.04.2025, № 0970 від 12.05.2025, №0971 від 12.05.2025, № 0972 від 16.05.2025, № 0980 від 06.06.2025, № 0975 від 27.06.2025, № 0998 від 18.07.2025, № 0992 від 06.08.2025, які направлялися відповідачу як на електронну пошту відповідача, яка вказана в розділі 9 договору "Реквізити сторін", а саме: inter.logistic.ua@gmail.com, що підтверджується роздруківками з електронної скриньки позивача, так і засобами поштового зв`язку, що підтверджується описами вкладення у цінне поштове відправлення та фінансовими чеками Укрпошти, доданими до позовної заяви.

На підставі платіжної інструкції № 3253 від 29.07.2025 відповідач сплатив 30 000,00 грн, які були зараховані позивачем в рахунок оплати рахунку № 0970 від 09.06.2025, оскільки відповідачем у призначенні платежу було зазначено лише реквізити договору без посилання на конкретний рахунок або акт прийому-передачі виконаних робіт.

Отже, спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором транспортного експедирування № К-147/УКТ від 30.04.2024 щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що позивач просив суд стягнути з відповідача 264 175,60 грн основного боргу, а також нарахованих за порушення виконання грошових зобов`язань 18 323, 45 грн пені та 20 687,75 грн 35% річних.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 173, абзацом 4 частини 1 статті 174, частини 1 статті 175, частин 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 32 Господарського кодексу України, глави 61 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відхиляючи доводи скаржника про недоведення факту направлення позивачем рахунків на оплату, а також неврахування положень пункту 8.3 договору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п. 3.2 договору транспортного експедирування № К-147/УКТ від 30.04.2024, оплата послуг за цим договором здійснюється клієнтом у вигляді передоплати згідно виставленого експедитором рахунку не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку від експедитора у розмірі 100 (сто) % попередньо розрахованої вартості послуг, яка погоджується сторонами в протоколах узгодження цін та включає в себе вартість винагороди експедитора, вартість залізничного тарифу, запірно-пломбувальні пристрої, та інші можливі витрати, які повинні підтверджуватись відповідними документами у встановленому законодавством України порядку тощо.

Відповідно до п. 8.3 договору, всі повідомлення, листи, заяви, протоколи узгодження цін, додаткові договори, акти, рахунки та інші документи вважаються належним чином надісланими, якщо їх копії передаються електронною поштою чи засобами факсимільного зв`язку з подальшим (не пізніше 5 (п`яти) робочих днів) направленням оригіналів поштою рекомендованим листом чи врученням уповноваженому представнику іншої сторони під його особистий підпис.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, рахунки-фактури, які містяться в матеріалах справи, направлялися на електронну пошту відповідача, яка вказана в розділі 9 договору "Реквізити сторін", а саме: inter.logistic.ua@gmail.com, що підтверджується роздруківками з електронної скриньки позивача.

Разом з цим, відхиляючи доводи скаржника про неотримання оригіналів документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що до позовної заяви позивачем було долучено накладні служби доставки «Нова Пошта» та «Укрпошта», які підтверджують факт направлення оригіналів документів. Вказані оригінали рахунків були надіслані відповідачу як окремо, так і в одному відправленні разом з відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт на адресу, вказану у договорі.

Суд апеляційної інстанції частково приймає доводи апелянта з посиланням на положення ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в контексті того, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими доводи скаржника про неналежність доказів в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України, оскільки такі складені російською мовою без перекладу українською та належного засвідчення. Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не містить заборони на використання електронного листування чи інших технічних документів, оформлених повністю або частково іноземною мовою, як доказів факту комунікації між сторонами. Тоді як сам по собі факт часткового листування між сторонами російською мовою не впливає на зміст електронного повідомлення та не спростовує факту його надсилання чи отримання адресатом (з урахуванням того, що первинно-облікові документи були складені українською мовою).

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що протягом виконання договору відповідач жодного разу не висловлював заперечень щодо мови електронного листування, мови інтерфейсу електронної пошти або способу направлення рахунків позивачем. Навпаки, рахунки, направлені на електронну адресу відповідача в аналогічний спосіб, частково оплачувалися останнім, що свідчить про прийняття ним встановленого сторонами порядку електронного документообігу, а також форми та змісту відповідних документів. За таких обставин посилання апелянта на мову інтерфейсу електронної пошти як на підставу для невизнання відповідних доказів в розумінні ст. 74, 76, 79, 80, 86, 269 ГПК України - є необґрунтованими та не спростовують факту здійснення сторонами електронного листування і надсилання спірних рахунків.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника щодо фактичної зміни сторонами порядку розрахунків в частині того, що протягом усього періоду співпраці позивач надавав послуги без отримання 100-відсоткової передоплати, а відповідач здійснював оплату після їх надання (що, за доводами апелянта, свідчить про мовчазну згоду сторін на відступлення від первісних умов договору).

В цій частині обґрунтованими є доводи відзиву на апеляційну скаргу, оскільки навіть якщо позивач (експедитор) іноді допускав надання послуг за відсутності передоплати, це не свідчить про зміну узгоджених сторонами умов договору.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна договору можлива лише за згодою сторін та має бути оформлена у письмовій формі, якщо інше не передбачено договором або законом. Жодного належного доказу письмової зміни умов договору відповідачем не надано. А тому прийняття позивачем коштів від відповідача не свідчить про зміни умов договору та скасовування умов договору про попередню оплату. А тому доводи апелянта в цій частині не є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Необґрунтованими також є доводи апелянта про неправомірне стягнення пені. Так, згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В цій частині обґрунтованими є доводи позивача, що апелянт добровільно погодився та підписав договір із визначеними умовами, правами та обов`язками сторін. А тому, підписуючи договір та виконуючи його, відповідач був обізнаний і не заперечував проти зазначеного в ньому розміру штрафних санкцій та того, які санкції будуть застосовані у разі порушення ним грошових зобов`язань. Таким чином, апелянту було відомо про існування обов`язку та строків для оплати рахунків і послуг позивача, і він міг, здійснивши своєчасну та повну оплату, уникнути нарахування штрафних санкцій або зменшити їх розмір.

Щодо доводів скаржника про необхідність зменшення розміру нарахованих річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.8 договору, відповідач добровільно погодився на застосування підвищеного розміру відповідальності у вигляді 35% річних у разі порушення ним строків здійснення грошових розрахунків. Таким чином, наявність простроченої заборгованості дає позивачу право вимагати стягнення як індексу інфляції, так і відсотків у розмірі, визначеному умовами договору, що повністю узгоджується з приписами ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статті 551 ЦК України, зокрема, свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.

Положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом норми статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча сторони і передбачили підвищений розмір річних (20 687,75 грн), такі розумно співвідносяться з сумою основного боргу (264 175,60 грн). В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що в судовому засіданні 02.06.2026 судом з`ясовувалось питання щодо сплати суми основного боргу (як підстави для зменшення нарахованих річних та пені). Так, адвокатка позивача зазначила, що сума основного боргу сплачена не була. Вказані обставини адвокатка апелянта не спростувала.

За таких обставин, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом апеляційної інстанції в межах вирішення даного спору не встановлено. Тоді як наведені у клопотанні аргументи, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання, що зумовило знецінення коштів позивача. Навіть на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції апелянтом не сплачено суму основного боргу.

А тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 35% річних, у зв`язку з чим клопотання відповідача про зменшення розміру 35% річних до суми 5 000, 00 грн - не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 303 186,80 грн у даній справі. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично є незгодою скаржника з рішенням суду першої інстанції. А тому порушене майнове право позивача правомірно було задоволено судом першої інстанції в розумінні ст. 4 ГПК України.

А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з меж, передбачених ст. 269 ГПК України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України) не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених до стягнення позовних вимог.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, ч. 4 ст. 236, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений скаржником судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/12254/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич