Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №910/6318/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2026 р. Справа № 910/6318/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 28.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025

повний текст рішення складено 09.12.2025

у справі № 910/6318/25 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Франклін Групп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лищук Людмила Анатоліївна

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса, повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва (прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Франклін Групп" (відповідач), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1171 га (кадастровий номер 8000000000:69:179:0005) по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві шляхом:

- скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Л.А. від 03.12.2021 (індексний номер рішення: 62040948) та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "Франклін Групп" на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по вул. Волошина Августина, 31-А у м. Києві з одночасним припиненням права власності ТОВ "Франклін Групп" на вказане майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна 2519250380000;

- зобов`язання ТОВ "Франклін Групп" повернути земельну ділянку площею 0,1171 га (кадастровий номер 8000000000:69:179:0005) по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - автомайстерні загальною площею 65,9 кв.м (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б");

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 площею 0,1171 га по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги.

Позовні вимоги мотивовано тим, що нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, та розташоване на спірній земельній ділянці, є самочинним будівництвом, позивачем жодних рішень про надання у власність чи користування вказаної земельної ділянки будь-яким особам не приймалось, дозволу на будівництво не надавалось. Таким чином, зареєстроване за відповідачем самочинно побудоване майно підлягає знесенню з припиненням права власності ТОВ "Франклін Групп" на це майно, а державна реєстрація земельної ділянки, сформованої під самочинною забудовою - скасуванню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6318/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Людмилу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25 позов задоволено частково. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Франклін Групп" повернути земельну ділянку площею 0,1171 га (кадастровий номер 8000000000:69:179:0005) по вул. Августина Волошина, 31-А у місті Києві територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - автомайстерні загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б"). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Франклін Групп" на користь Київської міської прокуратури 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позовні вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Л.А. від 03.12.2021 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "Франклін Групп" на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по вул. Волошина Августина, 31-А у м. Києві з одночасним припиненням права власності "Франклін Групп" на вказане майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 площею 0,1171 га по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги є неефективним способом захисту та не призведе до відновлення порушеного права власності Київської міської ради, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. За висновком суду, позовні вимоги в частині зобов`язання ТОВ "Франклін Групп" повернути спірну земельну ділянку з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва та задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю самочинного будівництва по вул. Волошина Августина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва у встановленому законом порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25, 29.12.2025 Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову прийняте з неповною відповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування в цій частині. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) існування незаконно сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 перешкоджає Київській міській раді сформувати за рахунок відповідних комунальних земель іншу земельну ділянку при оформленні прав на землі комунальної власності; (2) скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі унеможливить порушення інтересів держави шляхом неправомірної реєстрації ТОВ «Франклін Групп» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності/користування земельної ділянки; (3) формування земельної ділянки відбулось з метою подальшого отримання земельної ділянки в обхід процедури земельних торгів, а наявність на ній самочинно збудованих об`єктів нерухомості використано для уникнення проведення аукціону; (4) скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі унеможливить реєстрацію речових прав щодо неї та її незаконне набуття ТОВ «Франклін Групп» або іншими особами; (5) судом першої інстанції не враховано, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 в Державному земельному кадастрі передбачений законодавством, відповідає змісту та характеру порушення інтересів держави, усуває таке порушення, а тому є правомірним і ефективним; (6) наявність зареєстрованого за ТОВ «Франклін Групп» права власності на об`єкти нерухомості на земельній ділянці площею 0,1171 га, кадастровий номер 8000000000:69:179:0005, яка не відводилась ТОВ «Франклін Групп» для будівництва, позбавляє територіальну громаду вільно розпоряджатись такою земельною ділянкою, а відтак прокурором обрано спосіб захисту, який реально зможе відновити порушені права держави в особі Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки; (7) вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності є належним способом захисту визначеним законодавством.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/6318/25 передано на розгляд головуючому судді Сибізі О.М.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 29.12.2025 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/6318/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Отрюх Б.В., Алданова С.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 у зв`язку з перебуванням суддів Отрюха Б.В. та Алданової С.О. у відпустці для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/6318/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/6318/25.

22.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6318/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6318/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 та призначено розгляд справи на 05.03.2026.

02.03.2026 та 03.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Франклін Групп» надійшли відзив на апеляційну скаргу та доповнення до нього, в яких проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та доповнень до нього зводяться до того, що (1) державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Франклін Групп" на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по вул. Волошина Августина, 31-А у м. Києві проведено у відповідності до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; (2) ТОВ "Франклін Групп", як землекористувач земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005, сплачує плату за користування нею; (3) відповідач, який не є власником спірної земельної ділянки, не є належним відповідачем в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 площею 0,1171 га по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві; (4) ТОВ "Франклін Групп" є добросовісним набувачем нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у зв`язку з перебування судді Владимиренко С.В. у відпустці та судді Ходаківської І.П. з 05.03.2026 у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6318/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 для розгляду справи № 910/6318/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А

05.03.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження справу № 910/6318/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 та призначено розгляд справи на 23.04.2026.

В судовому засіданні 23.04.2026 оголошувалась перерва до 28.05.2026.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 19.05.2025 № 427439163 вбачається, що 24.11.2021 на підставі рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 61925055 від 29.11.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В. проведено первинну державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено на підставі технічного паспорту, серія та номер: ТІ01:5300-0666-8332-3677, виданий 18.11.2021, видавник: ЄДЕССБ, та довідки про показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 111/21-31 від 11.11.2021, які складено та видано ТОВ "Інжбуд-консалтинг" на замовлення ОСОБА_1 .

Зі змісту довідки про показники об`єкта нерухомого майна № 111/21-31 від 11.11.2021 вбачається, що автомайстерня літ "А" загальною площею 65,9 кв.м та естакада літ. "Б" загальною площею 15,0 кв.м по АДРЕСА_1 побудовані до 05.08.1992.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 19.05.2025 № 427439163 вбачається, що 03.12.2021 на підставі рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень індексний номер: 62040948 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Л.А. проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по АДРЕСА_1 за ТОВ "Меблі Дизайн".

Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено на підставі акту прийому-передачі, серія та номер: 7770, 7771 від 01.12.2021.

Відповідно до акту прийому-передачі № 7770, 7771 від 01.12.2021 директором ТОВ "Меблі Дизайн" прийнято від ОСОБА_1 в якості внеску до статутного капіталу товариства нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по АДРЕСА_1 .

Рішенням учасника ТОВ "Меблі дизайн" № 0112/21 від 01.12.2021 ОСОБА_1 включено до складу учасників товариства та змінено найменування товариства з ТОВ "Меблі Дизайн" на ТОВ "Франклін Групп".

У зв`язку з проведенням державної реєстрації права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , ТОВ "Франклін Групп" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,1171 га з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005, на якій розташоване нерухоме майно - автомайстерня загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б").

За інформацією Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), викладеною у листі № 055-5021 від 09.04.2025, земельна ділянка по вул. Волошина Августина, 31-А в м. Києві за функціональним призначенням відноситься до території вулиць та доріг, розташована в межах червоних ліній і в зоні обмеження забудови за умов безпеки польотів.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру 28.12.2021 на підставі розробленої ФОП Холявко В.М. технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель до Державного земельного кадастру внесено відомості (здійснено реєстрацію) про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005, яка розташована за адресою: місто Київ, Солом`янський район, вул. Волошина Августина, 31-А; площею - 0,1171 га; вид використання - для експлуатації та обслуговування автомайстерні; цільове призначення - 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

22.11.2024 на підставі заяви ТОВ "Франклін Групп" на розгляд Київської міської ради винесено проект рішення про передачу ТОВ "Франклін Групп" в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 на АДРЕСА_1 у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке на ній розташоване.

У відповідності до інформації з офіційного сайту Київської міської ради (за посиланням https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya-kyyivskoyi-miskoyi-rady-28701) вказаний проект не розглянуто та рішення не прийнято.

В рамках кримінального провадження № 42023102090000251 від 08.12.2023 проведено огляд земельної ділянки по вул. Волошина Августина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва, про що складено протокол огляду місця події від 08.04.2025, в якому зафіксовано, що на земельній ділянці по вул. Волошина Августина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва розташована автомайстерня, яка являє собою одноповерхову споруду без фундаменту, та металева естакада. На земельній ділянці організовані паркувальні місця, на яких запарковані транспортні засоби.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 на АДРЕСА_1 не зареєстровано.

За інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) рішення про передачу гр. ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 у власність або користування Київською міською радою не приймалось, як і не приймалось рішення щодо передачі (надання) у власність чи користування, в тому числі на правах оренди, будь-яким фізичним чи юридичним особам.

Прокурор стверджує, що державну реєстрацію права власності за ТОВ "Франклін Групп" на самочинно збудоване нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по АДРЕСА_1 проведено на підставі рішення державного реєстратора № 62040948 від 03.12.2021 в порушення вимог чинного законодавства, тому таке рішення підлягає скасуванню в судовому порядку з одночасним припиненням права власності ТОВ "Франклін Групп" на вказане майно, а самочинно збудоване майно - знесенню.

Також прокурор зазначає, що на Порталі державної електронної системи у сфері будівництва відсутня інформація про реєстрацію дозвільних документів, що надають право на проведення будівельних (підготовчих) робіт та засвідчують прийняття збудованих об`єктів за вказаною адресою в експлуатацію, отже нерухоме майно по вул. Волошина Августина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва збудовано на земельній ділянці, яка не була відведена будь-яким фізичним чи юридичним особам, зокрема, для будівництва нерухомого майна, та є самочинно збудованим нерухомим майном.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом з метою усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 на вул. Волошина Августина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

05.02.2025 за № 44-1341вих25, 10.03.2025 за № 44-2657вих-25 Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) направлено запити, в яких прокурор повідомляв про виявлені порушення вимог земельного законодавства щодо незаконної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці територіальної громади міста Києва по вул. Августина Волошина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва та необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів держави та просив надати інформацію про вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів держави.

Аналогічний запит також було направлено на адресу Київської міської ради 18.03.2025 за № 44-2998вих-25.

У відповіді на запит № 057-4048 від 28.03.2024 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повідомлено, що Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру з порушених питань не вживались. У разі наявності підстав для судового захисту органами прокуратури, Департамент сприятиме у наданні наявної та необхідної інформації щодо зазначеного питання.

Отже, Київська міська рада, будучи обізнаною про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжила достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів територіальної громади.

06.05.2025 за № 44-4888вих-25 Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлено повідомлення, що прокуратурою підготовлено позов в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Франклін Групп" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по вул. Августина Волошина, 31-А у Солом`янському районі міста Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") з одночасним припиненням права власності на вказане майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна, знесення самочинно збудованого нерухомого майа та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 Цивільного кодексу України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 Цивільного кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Колегія суддів констатує, що у залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:

(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому варто враховувати, що відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Поряд з цим, згідно із частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до статей 9, 12 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями (стаття 122 Земельного кодексу України) щодо розпорядження землями територіальної громади міста Києва, зокрема, щодо передачі комунальних земельних ділянок у власність чи користування громадянам та юридичним особам відповідно до Земельного кодексу України.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із введенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто, всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI, а також враховуючи правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, сформований у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 щодо правильного застосування наведених правових норм, саме Київська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах міста Києва, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Як вже зазначалося, належна територіальній громаді міста Києва земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 площею 0,1171 га по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві ані ОСОБА_1., ані ТОВ «Франклін Групп» в користування чи власність не відводилась, рішення про таке відведення Київською міською радою не приймалось.

З огляду на те, що рішення про надання земельної ділянки для розміщення спірного нерухомого майна по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві Київською міською радою не приймалось, будь-яких дозвільних документів на будівництво компетентними органами не видавалось, зареєстроване за ТОВ "Франклін Групп" нерухоме майно - автомайстерня загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") є самочинним будівництвом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах є вимога про знесення самочинного будівництва і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішує юридичну долю спірного самочинного будівництва по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві у встановленому законом порядку.

Таким чином, задоволення позовних вимог у цій справі в частині усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Міської ради у користуванні та розпорядженні відповідною земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТОВ «Франклін Групп» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 площею 0,1171 га по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві з приведенням її у придатний до використання стан шляхом знесенням самочинного будівництва, колегією суддів визнається правомірним та обґрунтованим.

При цьому, незаконність проведеної державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно є підставою для закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відповідної реєстраційної справи щодо самочинно побудованого об`єкта.

Звертаючись до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, факт існування реєстрації права власності на майно, яке за судовим рішенням має бути знесено як самочинне, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 викладено висновок про те, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21, у якій додатково зазначив, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту й не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, зазначивши про те, що у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

За таких обставин, у задоволенні інших вимог прокурора про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Л.А. від 03.12.2021 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "Франклін Групп" на нерухоме майно - автомайстерню загальною площею 65,9 кв.м. (автомайстерня літ "А", естакада літ. "Б") по вул. Волошина Августина, 31-А у м. Києві з одночасним припиненням права власності "Франклін Групп" на вказане майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:179:0005 площею 0,1171 га по вул. Августина Волошина, 31-А у м. Києві у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги, слід відмовити через обрання прокурором неналежного способу захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/6318/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/6318/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров