Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №914/3057/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3057/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: Лукинів М.П.;

від відповідача: Дмитрук О.І.;

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича б/н від 02.01.2026,

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 суддя Мазовіта А.Б., м.Львів, повний текст рішення складено 20.11.2025,

у справі № 914/3057/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УТА», м. Варшава, Республіка Польща

до відповідача фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича, м. Львів

про стягнення 326 644,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

12.12.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «УТА» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича про стягнення 326 644,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.10.2022 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 4800416, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу для користування сервісні картки UTA, які дають відповідачу право користуватись послугами і право купівлі товарів від імені і за рахунок UTA (з обов`язковим відшкодуванням витрат відповідачем), винятково за межами України. На виконання умов даного договору, позивачем надіслано відповідачу для підписання акти виконаних робіт від 30.06.2024 на суму 3458,86 євро, від 15.07.2024 на суму 1260,16 євро, від 31.07.2024 на суму 1221,64 євро, від 15.08.2024 на суму 30,76 євро. Однак відповідач їх не підписав, підписані примірники не повернув та не здійснив оплату сум, що вказані в цих актах. Позивач вважає, що відповідно до умов договору, за відсутності вмотивованої відмови відповідача від підписання вищевказаних актів виконаних робіт, надані послуги вважаються прийнятими без зауважень щодо вартості та об`єму послуг, акт погодженим і підписаним. З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідач має обов`язок сплатити вказані в актах суми основного боргу в розмірі 5 971,42 євро. Для покриття заборгованості позивачем зараховано сплачений відповідачем гарантійний платіж у розмірі 1 274,60 євро та суму повернення ПДВ у розмірі 261,10 євро, отже розмір заборгованості становить 4 435,72 євро. У зв`язку з порушенням строків оплати вартості послуг відповідачу нараховано штраф згідно п. 5.2. договору у розмірі 0,5 % в сумі 2 977,25 євро, 3% річних в сумі 41,01 євро. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 7 453,98 євро (326 644,58 грн).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УТА» 4 435,72 євро основного боргу, 424,14 євро пені, 41,01 євро 3% річних, 2 577,23 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «УТА» на користь фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича 16 806,06 витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позивачем доведено факт надання відповідачу послуг за договором, їх обсяг та вартість, а також факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо їх оплати. Суд встановив, що акти про виконання робіт (надання послуг) були належним чином направлені відповідачу, який не подав мотивованих заперечень щодо обсягу та вартості наданих послуг, а тому визнав доведеним існування заборгованості у розмірі 4 435,72 євро. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України в сумі заявленій позивачем.

Разом з тим суд дійшов висновку, що передбачена пунктом 5.2 договору санкція у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення за своєю правовою природою не є штрафом, як її визначили сторони договору, а є пенею, оскільки відповідно до частин 2 та 3 статті 549 ЦК України штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов`язання одноразово, тоді як пеня нараховується у відсотках від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення. З огляду на це суд застосував до спірних правовідносин законодавчі обмеження щодо максимального розміру пені, а саме встановлені статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», відповідно до якої розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення. Оскільки позивач здійснив нарахування пені виходячи зі ставки 0,5 % за кожен день прострочення, що перевищувало встановлений законом граничний розмір, суд здійснив її перерахунок на підставі подвійної облікової ставки НБУ та визначив до стягнення 424,14 євро замість заявлених 2 977,25 євро, у зв`язку з чим позов у цій частині задовольнив частково.

Крім того, суд розглянув заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49 068,80 грн. Суд визнав підтвердженими та співмірними витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 49 068,80 грн, однак з огляду на часткове задоволення позову, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України суд стягнув з позивача на користь відповідача 16 806,06 грн витрат на професійну правничу допомогу пропорційно вимогам, у задоволенні яких відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

02.01.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича б/н від 02.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24, в якій останні просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту надання позивачем послуг і наявність заборгованості. Скаржник вважає, що позивач не виконав обов`язку щодо надання розрахунків інформаційного характеру №52384524, №52484682, №52577547, №52689442, які свідчать про обсяг наданих послуг і є підставою для підписання актів виконаних робіт, а отже підстави для підписання вищевказаних актів у відповідача відсутні, як немає і підстав здійснювати оплату по них. Крім того, акти виконаних робіт без надання до них розрахунків інформаційного характеру №52384524, №52484682, №52577547, №52689442 не відповідають вимогам, що встановлені для первинних бухгалтерських документів, та не засвідчують надання позивачем послуг. Також позивач не виконав визначеного договором зобов`язання щодо забезпечення належного відправлення та отримання кореспонденції згідно адрес, вказаних в даному договорі. Як вбачається з наданих до матеріалів справи документів, позивачем не надано доказів направлення оригіналів актів виконаних робіт, на яких грунтуються дані позовні вимоги, відповідачу Мусі П.О., а надано докази направлення поштових відправлень з невідомим вмістом іншій особі - Саксановській Л.

Відповідач додатково зазначив, що ознайомившись з наданими документами та провівши власні розрахунки встановив, що акти виконаних робіт, надані позивачем, не відповідають фактичному обсягу наданих послуг, суми в них є безпідставно завищеними на суму, не менше ніж 1 251,93 євро.

З огляду на недоведеність основного боргу апелянт також вважає безпідставним стягнення 424,14 євро пені та 41,01 євро 3 % річних.

09.02.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича б/н від 02.01.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24- без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 справу №914/3057/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 з підстав, що визначені ч.2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича б/н від 02.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича б/н від 02.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 справу №914/3057/24 призначено на 25.03.2026.

У судове засідання 25.03.2026 з`явились представники сторін.

Представник відповідача та відповідач підтримали вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним в ній, просили її задоволити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, при цьому наводив доводи аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 25.03.2026 оголошено перерву до 13.05.2026.

У зв`язку із відпусткою головуючого судді Бойко С.М. з 13.05.2026 по 14.05.2026 включно, розгляд вищевказаної справи 13.05.2026 не відбувся.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 справу №914/3057/24 призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.06.2026.

У судове засідання 03.06.2026 з`явились представники сторін.

Сторони підтримали свою позицію викладену в попередньому судовому засіданні.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 оскаржується відповідачем в повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав

Предметом позову є вимога ТОВ «УТА» про стягнення з ФОП Мухи Павла Орестовича заборгованості за договором № 4800416 від 28.10.2022 у загальному розмірі 326 644,58 грн (7 453,98 євро), що складається з основного боргу, штрафу та 3 % річних.

Як встановлено судами, 28.10.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «УТА» та фізичною особою-підприємцем Мухою Павлом Орестовичем (клієнт) укладений договір №4800416 (надалі - договір).

За цим договором ТОВ «УТА» (позивач) надає клієнту (відповідачу) для користування сервісні картки UTA, які дають клієнту право користування послугами і право купівлі товарів від імені і за рахунок UTA (з обов`язковим відшкодуванням витрат клієнтом), винятково за межами України, а саме: безготівкову закупку паливно-мастильних матеріалів на автозаправних станціях, що належать нафтовим компаніям, що приймають КК-UTA і зареєстровані UTA в його мережі авторизованих автозаправних станцій; безготівкову оплату за товари та послуги в фірмах: сервісних, ремонтних, допомоги на дорогах, прикордонних, на поромних переправах та інших, що приймають КК-UTA і зареєстровані UTA в його мережі авторизованих сервісних станцій; оплат за користування дорогами, автострадами, мостами, тунелями (т.зв. платне користування дорогами) (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.4. договору клієнт зобов`язується використовувати КК-UTA на умовах, зазначених в «Загальних правилах користування» (далі ЗПК), які є невід`ємною частиною даного договору та є обов`язковими для дотримання сторонами.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що оплата послуг і товарів, про які йде мова в ЗПК, придбаних клієнтом при використанні КК-UTA, проводиться на підставі стандартних актів про виконання робіт (надання послуг), які ТОВ «УТА» надає клієнтові два рази на місяць у спосіб, передбачений цим договором. Термін розрахунку за цим актом вказується безпосередньо в тексті акту.

Згідно з п. 2.3. договору, факт надання послуг ТОВ «УТА» фіксується в акті про виконання робіт (надання послуг), що підписується ТОВ «УТА» і клієнтом. Після складання акту, ТОВ «УТА» надсилає його клієнту електронною поштою на електронну адресу, зазначену в цьому договорі. Оригінали актів ТОВ «УТА» на власний розсуд надсилає клієнту, або поштовим відправленням, або засобами кур`єрської доставки, або вручає через свого уповноваженого представника в Україні ТОВ «УТА КАРД Україна». Акт вважається отриманим клієнтом на 5 календарний день з дня його надсилання поштовим відправленням, або засобами кур`єрської доставки, якщо клієнт не підтвердив отримання акту раніше. Сторони зобов`язуються забезпечити належне відправлення та отримання кореспонденції згідно адрес вказаних в даному договорі/додатковій угоді.

Після отримання оригіналу акту від ТОВ «УТА», клієнт зобов`язаний його підписати і негайно, але в будь-якому випадку протягом 5 календарних днів з дати надсилання акту, відправити такий акт ТОВ «УТА» засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою, а оригінал акту надіслати поштовим відправленням, або кур`єрською службою доставки на адресу для листування.

У випадку неотримання ТОВ «УТА» /ТОВ «УТА КАРД Україна» підписаного клієнтом акту, або вмотивованої відмови від його підписання протягом 7 календарних днів з дня надсилання ТОВ «УТА» оригіналу акту клієнту, надані послуги вважаються прийнятими клієнтом без зауважень щодо вартості та об`єму послуг, акт погодженим і підписаним клієнтом.

У зв`язку із наданням відповідачу відповідних послуг, позивачем було оформлено:

- акт про виконання робіт (надання послуг) від 30.06.2024 на загальну суму 3 458,86 євро із строком оплати до 20.07.2024, який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 05.07.2024 - на електронну адресу: mukhapavlo.fop.bukhhalteriya@gmail.com; 24.07.2024 - кур`єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20450967460102), який отримано 30.07.2024;

- акт про виконання робіт (надання послуг) від 15.07.2024 на загальну суму 1 260,16 євро із строком оплати до 04.08.2024, який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 22.07.2024 - на електронну адресу: mukhapavlo.fop.bukhhalteriya@gmail.com; 24.07.2024 - кур`єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20450967460102), та отримано 30.07.2024;

- акт про виконання робіт (надання послуг) від 31.07.2024 на загальну суму 1 221,64 євро із строком оплати до 20.08.2024, який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 07.08.2024 - на електронну адресу: mukhapavlo.fop.bukhhalteriya@gmail.com; 18.08.2024 - кур`єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20450979881461), та отримано 04.09.2024;

- акт про виконання робіт (надання послуг) від 15.08.2024 на загальну суму 30,76 євро із строком оплати до 04.09.2022 який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 20.08.2024 - на електронну адресу: mukhapavlo.fop.bukhhalteriya@gmail.com; 01.10.2024 - кур`єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20451009308871), та отримано 15.10.2024.

Відповідно до п. 2.4. договору, розрахунки за даним договором проводяться в євро. Витрати на переказ грошей оплачує клієнт.

Згідно з п. 2.5. договору клієнт зобов`язується проводити оплату на користь ТОВ «УТА» у безготівковій формі протягом 20 календарних днів від дати виставлення стандартного акту виконаних робіт до дати зарахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «УТА» .

Відповідно до п. 4.2. договору, виконання зобов`язань за цим договором забезпечується шляхом перерахування клієнтом протягом 5 календарних днів з моменту підписання даного договору гарантійним платежем в розмірі 1 300 євро. Розмір гарантійного платежу може змінюватись за ініціативою ТОВ «УТА» пропорційно зміні об`єму послуг і вартості товарів, які отримує клієнт.

Згідно з п. 28 ЗПК, клієнт зобов`язаний негайно засобами електронного зв`язку проінформувати ТОВ «УТА» про зміну електронної адреси та адреси для листування та іншу зміну його правового статусу. ТОВ «УТА» не відповідає за помилки, що виникли до моменту надання інформації клієнтом про вищезазначені зміни та будь-які письмові повідомлення, вимоги, направлені на адресу клієнта, вважатимуться отриманими клієнтом.

Відповідно до п.5.1. договору, відповідальність сторін і порядок застосування штрафних санкцій за даним договором визначається відповідно до ЗПК, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п.5.2. договору, у разі порушення строків оплати послуг ТОВ «УТА» нараховує клієнту штраф у розмірі 0,5% за кожен день прострочення. Штраф нараховується від першого дня прострочення платежу до дня оплати щодо кожної суми, належної до оплати. Днем оплати заборгованості вважається день, коли зазначені кошти зараховані на розрахунковий рахунок ТОВ «УТА» .

30.09.2024 позивач надіслав відповідачу вимогу з проханням сплатити протягом 5 банківських днів, від дати отримання даної вимоги, суму заборгованості за договором, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

18.10.2024 позивач надіслав відповідачу повторну вимогу про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 4 435,72 євро основного боргу, 2 977,25 євро відсотків (штрафу згідно п. 5.2. договору), 41,01 євро 3% річних.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст.20 ГПК України, згідно з п.1 ч.1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Пунктом 8.1. договору сторони погодили, що спори, які виникають при виконанні умов цього договору, вирішуються шляхом переговорів. При неможливості вирішення шляхом переговорів, вирішення спірного питання передається на розгляд Господарського суду України.

Відповідно до п.8.2. договору, відносини, не врегульовані даним договором, регулюються із застосування матеріального і процесуального права України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" (п. 1 ч. 1 ст. 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Як встановлено судом першої інстанції, доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону «Про міжнародне приватне право», при яких господарський суд не може розглядати справу, суду не подано та таких підстав судом не встановлено.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право», при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Дослідивши матеріали справи, суди встановили, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання та надав відповідачу послуги, передбачені договором № 4800416 від 28.10.2022, на загальну суму 5 971,42 євро.

На виконання пункту 2.1 договору позивачем було оформлено та виставлено відповідачу акти про виконання робіт (надання послуг) від 30.06.2024 на суму 3 458,86 євро зі строком оплати до 20.07.2024, від 15.07.2024 на суму 1 260,16 євро зі строком оплати до 04.08.2024, від 31.07.2024 на суму 1 221,64 євро зі строком оплати до 20.08.2024 та від 15.08.2024 на суму 30,76 євро зі строком оплати до 04.09.2024.

Відповідно до пункту 2.3 договору зазначені акти були направлені відповідачу на погоджену сторонами електронну адресу та засобами поштового зв`язку. При цьому після отримання актів відповідач був зобов`язаний підписати їх та протягом 5 календарних днів повернути позивачу або надати вмотивовану відмову від їх підписання. У разі неотримання позивачем підписаного акту або мотивованої відмови від його підписання протягом 7 календарних днів з дня надсилання оригіналу акту клієнту послуги вважаються прийнятими без зауважень щодо їх обсягу та вартості, а акт - погодженим і підписаним клієнтом.

Згідно з пунктом 2.5 договору відповідач був зобов`язаний здійснити оплату вартості наданих послуг протягом 20 календарних днів від дати виставлення відповідного акту виконаних робіт (надання послуг), однак у визначені договором строки свої зобов`язання не виконав.

Як вбачається із долучених до матеріалів справи актів про виконання робіт (надання послуг), які були надіслані відповідачу на його електронну адресу, а також засобами поштового зв`язку, останній зауважень щодо виконаних робіт та наданих послуг не висловив, мотивів відмови від підписання не зазначив.

Щодо аргументів апелянта про те, що позивач не виконав обов`язку щодо надання розрахунків інформаційного характеру, то як вбачається із матеріалів справи, розрахунок носить інформаційний характер і доступ до такого розрахунку відповідач мав через особистий кабінет клієнта на сайті uta.com. Крім того, позивачем на електронну адресу відповідача були надіслані розрахунки інформаційного характеру, в тому числі заархівовані версії таких розрахунків надіслано відповідачу 09.09.2024 та 02.10.2024.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що розрахунки інформаційного характеру є обов`язковими додатками до актів про виконання робіт та повинні направлятися разом із такими актами. Ні умовами договору, ні змістом спірних актів не передбачено, що розрахунки інформаційного характеру є невід`ємною частиною актів або що їх ненадання разом з актом звільняє відповідача від обов`язку підписати акт чи здійснити оплату наданих послуг. Навпаки, відповідно до пункту 2.3 договору саме акт про виконання робіт (надання послуг) є документом, яким фіксується факт надання послуг та на підставі якого здійснюються розрахунки між сторонами.

Безпідставними є також доводи відповідача щодо неотримання актів про виконання робіт (надання послуг), оскільки, як вбачається з матеріалів справи, попередні акти про виконання робіт (надання послуг), складені до спірного періоду, позивач аналогічно надсилав засобами кур`єрської служби «Нова Пошта», отримувачем була та ж особа - Саксановська Л. Вказані акти були отримані відповідачем, підписані та оплачені останнім в повному обсязі.

Крім того, апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження його тверджень про втрату доступу до електронної адреси mukhapavlo.fop.bukhhalteriya@gmail.com з 01.06.2024. При цьому, всупереч пункту 28 Загальних правил користування, відповідач не повідомив позивача про зміну електронної адреси або втрату доступу до неї. Натомість матеріали справи містять докази того, що після 01.06.2024 зазначена електронна адреса продовжувала використовуватися відповідачем та його представниками для листування з позивачем.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що судом першої інстанції встановлено, що у листі, надісланому відповідачем позивачу 15.10.2024, відповідач повідомляв останнього про отримання актів на суму 30,76 євро та 1221,64 євро.

Крім того, судами встановлено, що у листі від 15.10.2024 скерованому позивачу, відповідач фактично підтвердив отримання актів на суми 30,76 євро та 1 221,64 євро, що додатково спростовує його доводи щодо їх неотримання.

Заперечення відповідача про безпідставне завищення позивачем обсягу наданих послуг на суму 1 251,93 євро також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки відповідачем не подано належних, допустимих та достовірних доказів на спростування відомостей, зазначених у спірних актах.

Подані відповідачем карти доріг, роздруківки з електронних сервісів розрахунку вартості проїзду платними дорогами, калькулятори мереж платних доріг та складені ним самостійно зведені таблиці не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України, оскільки не підтверджують фактичний обсяг послуг, наданих позивачем відповідачу. При цьому окремі документи викладені іноземною мовою без належного перекладу українською мовою, а наведені у них розрахунки мають прогнозний та орієнтовний характер. Отже такі документи не можуть спростовувати відомості, що містяться у первинних документах позивача та актах про виконання робіт (надання послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 5 971,42 євро.

Як встановлено судами, позивачем у рахунок погашення заборгованості було зараховано гарантійний платіж у розмірі 1 274,60 євро та суму повернення ПДВ у розмірі 261,10 євро.

Таким чином, після проведення зазначених зарахувань несплаченою залишилася вартість наданих послуг у розмірі 4 435,72 євро.

Оскільки відповідач у встановлені договором строки не здійснив оплату отриманих послуг у повному обсязі, він є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 4 435,72 євро.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до пункту 5.2. договору, у разі порушення строків оплати послуг позивач нараховує відповідачу штраф у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення.

Позивачем відповідно до вимог цього пункту договору нараховано та заявлено до стягнення за період з 21.07.2024 по 11.12.2024 неустойку у вигляді штрафу в сумі 2 977,25 євро.

Однак, виклавши в договорі умову про сплату неустойки у вигляді штрафу в такій редакції, сторонами не враховано положення ст. 549 ЦК України.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, розмір погодженої сторонами в п. 5.2. договору штрафної санкції, обрахованої від простроченої суми, за кожний день прострочення, не відповідає поняттю «штраф». Таким чином, передбачена сторонами у пункті 5.2. договору відповідальність клієнта за прострочення платежів у вигляді штрафу в розмірі 0,5% від простроченої суми, за кожний день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

Апеляційний суд погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що наведене не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати вартості послуг, позивачем заявлено позов про стягнення неустойки, різновид якої має другорядне значення. Умовами договору передбачено можливість стягнення лише одного з різновидів неустойки, тобто, стягнення неустойки згідно п. 5.1. договору у вигляді пені виключає можливість стягнення штрафу.

Як зазначалося судами вище, у п. 8.2. договору сторони передбачили, що відносини, не врегульовані даним договором, регулюються із застосування матеріального і процесуального права України.

Таким чином, до вимог щодо стягнення пені за неналежне виконання відповідачем договору підлягає застосуванню саме законодавство України.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України, який втратив чинність 28.08.2025, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, Законом України №4196-IX від 09.01.2025 ч. 3 ст. 549 ЦК України доповнено новим абзацом, відповідно до якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналіз наведених норми чинного законодавства свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у договорі, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №917/2139/23, до зобов`язань, виражених в іноземній валюті, слід застосовувати обмеження пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, оскільки таке не суперечить чинному законодавству України.

У даній справі позивачем є юридична особа-нерезидент, а правовідносини виникли на підставі зовнішньоекономічного договору, який було укладено відповідно до міжнародних комерційних умов та правил міжнародної торгівлі. При цьому умови договору передбачали виконання договірних зобов`язань та відповідальність перед позивачем за несвоєчасно здійснену оплату за надані послуги позивачем у вигляді пені в іноземній валюті, оскільки це не суперечить чинному законодавству України, зокрема й вимогам статей 192, 533 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначений період апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не застосовано розмір пені, який установлено законом як граничний, а тому обчислення слід здійснювати на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, судом першої інстанції арифметично правильно здійснено перерахунок пені, яка після перерахунку становить 424,14 євро.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення 41,01 євро 3% річних.

Апеляційний суд перевіривши розрахунок 3% річних зазначає, що місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що такі нараховано правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 4 435,72 євро основного боргу, 424,14 євро штрафу та 41,01 євро 3 % річних. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності здійснених судом першої інстанції висновків та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Натомість заперечення позивача, наведені в судовому засіданні, узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення Господарського суду Львівської області в частині стягнення з позивача на користь відповідача 16 806,06 грн витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується, доводів щодо незаконності чи необґрунтованості зазначених висновків апеляційна скарга не містить.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 ГПК України, рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не переглядається та залишається без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Павла Орестовича б/н від 02.01.2026 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 у справі №914/3057/24 - залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2026.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.