Суд: Придніпровський районний суд м. Черкас
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 27 травня 2026 р.
Справа: №677/970/25
Суддя: Демчик Р. В.
Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 677/970/25
Номер провадження2/711/248/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Кобилки Є.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області,-
встановив:
ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Красилівського районного суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області.
Позов обгрунтовує тим, що з відповідачкою вони перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали в с. Западинці Хмельницького району Хмельницьої області.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_4 .
Відповідачка ОСОБА_3 в 2015 році добровільно залишила сина ОСОБА_5 з ним, надавши розписку, а сама вибула в невідомому напрямку. З того часу вона приїжджала до дитини лише один раз в 2023 році.
Після припинення спільного проживання з відповідачкою син постійно проживає з ним в його батьківському будинку за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ними проживає його мати, яка з вересня 2017 року по листопад 2018 року офіційно була опікуном дитини, оскільки він відбував покарання, а після звільнення з місць відбування покарання, 07.11.2018 року опіка була припинена.
Він любить свого сина і забезпечує його всім необхідним. На даний час син є учнем 6 класу, характеризується позитивно, завжди поважає вчителів і однокласників, добре спілкується з оточуючими, що свідчить про гарне виховання.
В червні 2022 року він був мобілізований до ЗСУ та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , але постійно підтримує зв`язок із сином, спілкується з ним, забезпечує його матеріально, між ними є психологічний контакт, прив`язаність один до одного.
В лютому 2025 року від сина йому стало відомо, що в с.Западинці приїжджала відповідачка ОСОБА_3 з двома невідомими чоловіками на автомобілі та намагалась забрати сина з собою. Також при спілкуванні з керівником Служби у справах дітей Красилівської міської ради Тимченко О.С. він дізнався, що відповідачка ОСОБА_3 у телефонній розмові заявила , що хоче забрати сина з собою в м.Черкаси.
Він, як батько неповнолітнього ОСОБА_4 , усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про сина, створення для нього належних соціально - побутових умов проживання, збереження його психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку вважає за необхідне визначити його місце проживання. А враховуючи те, що відповідачка, яка є матір`ю ОСОБА_5 , залишила його в 2-х річному віці та протягом 10 років не цікавилась сином ,не піклувалась про нього , в даний час користуючись тим, що він тимчасово перебуває на військовій службі, може в любий час приїхати і забрати неповнолітнього сина проти його бажання з собою, він вимушений з даним позовом звернутись до суду.
Дитина з народження проживає в с.Западинці в будинку, де створені належні умови для його проживання, навчання, відпочинку. Там все для нього рідне та близьке, там у нього є друзі. Син перебуває в звичному для нього оточенні серед рідних та люблячих його людей. Він переконаний, що син повинен проживати разом із ним.
Відповідно до висновку Служби у справах дітей Красилівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області №2237 від 22.04.2025 року про визначення місця проживання малолітньої дитини, враховуючи інтереси дитини, орган опіки та піклування Красилівської міської ради вважає що визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом його батьком ОСОБА_2 , є доцільним та відповідає інтересам дитини.
Він не перешкоджав та не маю наміру перешкоджати відповідачці в здійсненні її прав та обов`язків щодо нашого сина.
Разом з тим враховуючи ту обставину що відповідачка з листопада 2015 року залишивши сина з ним, добровільно матеріальної допомоги на його утримання не надає а тому у нього є підстави вважати що вона і в подальшому буде ухилятись від матеріального утримання дитини в добровільному порядку, тобто сплати аліментів.
Просить суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , року народження разом з його батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути аліменти з відповідачки ОСОБА_3 на його користь на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно з дня звернення з даним позовом до досягнення сином повноліття .
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 19.06.2025 року відкрите загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 19.06.2025 року цивільну справу № 677/970/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів надіслано за підсудністю до Черкаського районного суду Черкаської області.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 21.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області та відкрити провадження у справі.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 18.09.2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області передано для розгляду за територіальною підсудністю до Придніпровського районного суду міста Черкаси.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області.
Слід зазначити, що 03.09. 2025 року до Черкаського районного суду Черкаської області надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач повністю визнала позовні вимоги.
Також, 29.10.2025 року до Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшов відзив ОСОБА_3 , в якій вона повністю визнала позовні вимоги та не заперечувала щодо їх задоволення. Відповідач погоджується з правовою оцінкою обставин, наданою представником позивача у позовній заяві.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.11.2025 року відмовлено у прийнятті визнання ОСОБА_3 позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області. Продовжено судовий розгляд справи.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.12.2025 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до розгляду по суті.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, та просила їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні пояснила суду що вона залишила добровільно дитину на утримання батька, але на даний час хоче спілкуватися з дитиною, але не змогла чітко та зрозуміло пояснити суду, з ким повинна проживати дитина.
Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій справу просить розглянути у його відсутності.
При встановленні фактичних обставин даної справи судом в порядку ст.171 СК України був опитаний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який пояснив, що він проживав з батьком та бабусею. У нього не дуже нормальні стосунки з мамою, оскільки мама хотіла забрати його до м. Черкаси. Зараз його доглядає бабуся. Він не хоче змінювати своє місце проживання та бажає проживати із татом.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , яке видане 18.02.2013 року ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Як вбачається з довідки про склад зареєстрованих у житловому будинку осіб від 20.03.2025 року, в будинку АДРЕСА_1 , хмельницька область зареєстровані: ОСОБА_2 (заявник), ОСОБА_4 (син, постійно проживає з 06.11. 2015 року), ОСОБА_7 (мати).
Згідно з ч.2 ст. 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Відповідно до частин 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно із ч.7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, провадження № 61-23366св19, на яку посилається заявник).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, провадження № 61-530св23.
Суди повинні з урахуванням обставин справи та бажання дитини, оцінити її найкращі інтереси, зокрема забезпечення стабільного, надійного середовища перебування, навчання та розвитку дитини.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує повагу, серед іншого, до сімейного життя. Тому суди, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, мають враховувати легітимну мету захисту прав і свобод саме дитини.
Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Верховний Суд зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, провадження 61-37492св18, від 16 листопада 2020 року у справі № 313/310/18, провадження № 61-4263св20, від 06 лютого 2019 року у справі № 127/15879/17-ц, провадження № 61-37587ск18, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 14 липня 2020 року у справі № 127/28537/18, провадження № 61-7403св20
У справі «Ген та інші проти України» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19, 42767/19, пункт 66) ЄСПЛ зазначив, що право дитини висловлювати власні погляди (небажання бачитись дитини з одним із батьків) не потрібно тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю.
Як вбачається з довідки Западинської гімназії Красилівської міської ради від 20.03.2025 року, ОСОБА_4 дійсно навчається в Западинській гімназії Красилівської міської ради Хмельницької області з першого класу по даний час. В даний час ОСОБА_5 навчається у шостому класі.
10.03.2025 року комісією в складі старости Западинського старостинського округу Красилівської міської ради Валентини КОНСТАНТІН, бібліотекаря Надії ЯКИМЧУК складено акт №3 умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 власником якого є ОСОБА_7 .
Згідно цього акту, в домогосподарстві, що по АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_7 , її син- ОСОБА_2 та онук ОСОБА_4 .
Згідно вказаного акту, житловий будинок складається з трьох кімнат , кухні, коридора. Кімнати мають відповідні меблі. Також є телевізор, холодильник, морозильна камера, в яких достатньо продуктів харчування.
В будинку пічне опалення. Тепловий режим в приміщенні відповідає нормам, в будинку тепло. В ОСОБА_5 своя окрема кімната, яка обладнана відповідними меблями і письмовим столом для підготовки домашніх завдань.
Сім`я забезпечена необхідною кількістю продуктів харчування. На період перевірки мука, різні крупи, макаронні вироби, олія, масло, м`ясо, овочі та ін.
Побутові умови в будинку за даною адресою відповідають умовам для проживання.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, рішенням виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області № 2237 від 22.04.2025 року затверджено висновок Служби у справах дітей Красилівської міської ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з народження проживав у сім`ї свого батька у селі Западинці Хмельницького району Хмельницької області. 06.11.2015 року ОСОБА_3 у присутності секретаря виконавчого комітету Западинської сільської ради Мостов`юк О.В. власноруч написала розписку про те, що добровільно залишає свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у його батька ОСОБА_2 . Згідно з вироком Красилівського районного суду від 30.05.2016 року у справі № 677/649/16-к, батька дитини – ОСОБА_2 засуджено но позбавлення волі. Згідно з розпорядженням Красилівської районної державної адміністрації від 14.09.2017 року, малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до п.24 постанови Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Згідно з розпорядженням Красилівської районної державної адміністрації від 20.09.2017 року, встановлено опіку над малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено опікуна ОСОБА_7 (бабуся дитини). Після повернення батька дитини – ОСОБА_2 з місць позбавлення волі, згідно з його заявою про повернення у його сім`ю сі розпорядженням Красилівської районної державної адміністрації від 07.11.2018 року, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 втратив статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Згідно з розпорядженням Красилівської районної державної адміністрації від 07.11.2018 року, припинено опіку над малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У червні 2022 року ОСОБА_2 мобілізований до лав ЗСУ, де знаходиться по теперішній час.
27.02.2025 року до начальника Служби у справах дітей зателефонувала гр. ОСОБА_3 , мати дитини, заявивши про те, що має бажання забрати свого малолітнього сина до міста Черкас, де вона зараз проживає. ОСОБА_3 було роз`яснено, що дитина уже такого віку, що має право висловлювати свою думку щодо свого місця проживання і матері потрібно першу чергу спілкуватися з дитиною та погоджуватися на її бажання. Натомість ОСОБА_8 заявила, що малолітній ОСОБА_5 згоден переїхати до неї.
Згідно з характеристикою, виданою Западинським старостинським округом від 10.03.2025 року № 29/17.10-04, ОСОБА_9 серед жителів поводить себе добре, алкогольними напоями не зловживає, добрий, працює, любить свого сина та дійсно займається його вихованням. Скарг від жителів громади на ОСОБА_10 не було.
Зі слів батька, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у село до будинку ОСОБА_11 під`їхав автомобіль, в якому була мати дитини. Враховуючи те, щ після довготривалої відсутності матері її приїзд до будинку з двома незнайомими чоловіками спровокували у ОСОБА_5 ще більший страх, батько, ОСОБА_9 зателефонував начальнику Служби у справах дітей, повідомивши про те, що мати хоче забрати сина, з її слів, щоб поїхати щось йому купити. ОСОБА_6 відмовлявся, але мати наполягала допоки дитина не розплакалася. Начальник Служби у справах дітей в телефонному режимі спілкувалася і з батьком дитини і з матір`ю та порадила забрати дитину до будинку та тільки дорослим домовлятися між собою, враховуючи бажання дитини.
Служба у справах дітей Красилівської міське ради не встановила обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини – ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю - ОСОБА_3 , що приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення його проживати разом з батьком – ОСОБА_2 у звичному для нього середовищі.
У зв`язку із вищенаведеним, орган опіки та піклування Красилівської міської ради вважає, що визначення місця проживання малолітньої дитині: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з й батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 доцільним та відповідає інтересам дитини.
Разом з тим, висновок органу опіки і піклування має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду та оцінюється у сукупності з іншими доказами у справі.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_12 з батьком, суд визнає його необґрунтованим, виходячи з наступного.
Так у висновку зазначено, що згідно з характеристикою, виданою Западинським старостинським округом від 10.03.2025 року № 29/17.10-04, ОСОБА_9 серед жителів поводить себе добре, алкогольними напоями не зловживає, добрий, працює, любить свого сина та дійсно займається його вихованням. Скарг від жителів громади на ОСОБА_10 не було.
Разом з тим, згідно цієї ж характеристики, яка міститься в матеріалах справи, зареєстрований та проживаючий на території села Западинці ОСОБА_2 зарекомендував себе задовільно. Крім цього, у висновку зазначено, що батько дитини ОСОБА_2 у червні 2022 року мобілізований до лав ЗСУ, де знаходиться по теперішній час. Висновок органу опіки та піклування не містить характеризуючих даних позивача за період з червня 2022 року по день складання висновку.
Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 судам роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18, провадження № 61-16426св20, Верховний Суд дійшов висновку, що саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
Також, з Єдиного державного реєстру судових рішень (що є загальнодоступною інформацією) судом встановлено, що судовим наказом Красилівського районного суду Хмельницької області від 23.09.2021 року стягуються з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , аліменти на доньку ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та менше ніж 50 (п`ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (справа №677/1472/21).
Постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 12.03.2024 року, яка набрала законної сили 23.03.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Згідно вказаної постанови, 26.02.2024 о 23 год. 09 хв. в с. Западинці, по вул. Центральній, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом мотоблок ZUBR, з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота,порушення мови, тремтіння пальців рук). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, чим скоїв правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.
Також в провадженні Красилівського районного суду Хмельницької області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 24.03.2023 року зупинено судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України до його звільнення з військової служби (справа № 677/1550/22).
Вказані обставини не були враховані органом опіки та піклування під час складання висновку про місце проживання дитини саме з батьком – ОСОБА_2 .
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами що визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним буде відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини.
Особливу увагу суд звертає увагу на те, що 06.11.2015 року ОСОБА_3 у присутності секретаря виконавчого комітету Западинської сільської ради Мостов`юк О.В. власноруч написала розписку про те, що добровільно залишає свого сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у його батька – ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що беззаперечне визнання відповідачем позову по цій справі, її процесуальна поведінка під час судового розгляду, а також вище встановлені судом обставини, свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому суд вважає, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
Також, при вирішенні спору, суд враховує правову позицію, викладену ВС в постанові від 15.01.2025 року у справі № 755/15383/23, згідно якої:
«Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Малолітня народження, проживає разом із батьком, а мати дитини під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24».
За встановлених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст. 3, 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, ст.ст. 141, 150, 155, 161 Сімейного кодексу України, Законом України “Про охорону дитинства”, п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273,354 ЦПК України, суд,
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області – відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 28.05.2026 року
Головуючий: Р. В. Демчик
Оригінал: reyestr.court.gov.ua