Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №753/7242/21 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 753/7242/21

Провадження № 2/369/1089/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.06.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному позовному провадженні цивільну справу

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, стягнення грошових коштів, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою призваною власністю

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року позивачка звернулася до Дарницького районного суду м.Києва з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 1987 року. Мають спільних дітей: ОСОБА_5 , 1988 року народження, та ОСОБА_6 , 1996 року народження. Спільне життя не склалось та постановою суду від 02 листопада 2020 року їх шлюб розірвано. За час спільного проживання ними набуто як нерухоме майно, так і цінне рухоме майно, грошові кошти. Дійти згоди щодо його поділу в добровільному порядку не можуть, тому вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просила суд:

- визнати спільним сумісним майном подружжя і поділити навпіл грошові заощадження, кошти, які були інвестовані в майнові права та відображені у декларації відповідача за 2020 рік, а саме:

грошові заощадження у розмірі: 386 898 грн. - кошти, розміщені на банківському рахунку; 7 509 доларів США - кошти, розміщені на банківських рахунках; 105 000 доларів США - готівкові кошти; 81 000 євро - готівкові кошти; 4 020 000 грн. - готівкові кошти; 719 000 грн. - дохід від відчуження рухомого майна; 936 000 грн. - дохід від відчуження рухомого майна;

кошти у сумі 1 013 320 грн. інвестовані в майнові права на нерухомість до ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції»; кошти у сумі 461 448 грн. інвестовані в майнові права на нерухомість до ТОВ «Каппіно-Буд»;

- визнати спільним сумісним майном та визнати право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м.; зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , та передати їй ключі від вхідних дверей вищевказаної квартири;

- визнати спільним сумісним майном подружжя наступне рухоме майно:

колекцію фарфорових статуеток виробництва іспанської компанії «LLadro», загальною вартістю 150 000 доларів США;

зібрання (бібліотека) книг, вартістю 5 000 000 доларів США, що містить в собі: антикварні книги «Біблія Гутенберга» видавництва XVI століття; зібрання Уільяма Шекспіра (Фоліо) видавництва XVII століття, зібрання П`єра Гассенді; зібрання Вольтера видавництва XIX століття; зібрання Мольєра видавництва XVIII століття;

колекцію гобеленів міста Обюссон (Aubusson), вартістю 85 000 доларів США;

колекція картин, загальною вартістю 40 000 доларів США, що складається із репродукцій картин ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (картина « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), ОСОБА_11 (картина « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), репродукцій картин « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «Народження Венери»;

колекція ікон вартістю 470 000 доларів США, що складається із антикварної ікони «Триптих», розмірами 1 м. на 1 м., виготовлена у XV столітті, вартістю близько 200 000 доларів США, антикварної Ікони «Пантелеймон цілитель», виготовлена на латунному листі розмірами 2,5 м. на 1 м. у XVII столітті, вартістю близько 100 000 доларів США, 12 (дванадцять) антикварних ікон з образами Святих, виконаних на дереві та латуні у XV - XIX столітті, вартістю близько 120 000 доларів США, та 12 (дванадцять) сучасних ікон, розмірами 50 см. на 40 см., з позолоченими окладами, із образами: «Божої матері», «Миколи чудотворця» та Святих, вартістю близько 50 000 доларів США;

колекція китайських ваз у кількості 7 (сім) штук, вартістю 10 000 доларів США;

предмети побуту, декору та меблі, а саме: ваза «Ангел» із бронзи, вартістю 470 євро; бокали «Bicos» в формі кубка, вартістю 480 євро; диван «Theodore Alexander», зі шкіри та англійського сукна, вартістю 7 700 євро; комод «Монтерей» дерево, вартістю 4 200 євро; стійка-вішалка «Theodore Alexander», дерево, вартістю 2 300 євро; крісло шкіряне, «Theodore Alexander», вартістю 5 400 євро; годинник бронза, вартістю 2 300 євро; столик для сервіровки «Авеню», «Theodore Alexander», вартістю 2 700 євро; столик «Весткод», «Theodore Alexander», дерево, вартістю 1 300 євро; крісло шкіряне, кабінетне, вартістю 4 800 євро; крісло шкіряне, «Maitland-Smith», вартістю 5 000 євро; диван «Черчіль» шкіряний, «Theodore Alexander», вартістю 7 700 євро; кабінетна консоль, із дерева «Theodore Alexander», вартістю 3 100,00 євро; бар-книги з графином та стаканами, вартістю 650 євро; годинник у вигляді птиці «Сова» із бронзи зі сріблом, «Theodore Alexander», вартістю 2 300,00 євро; настільна, кабінетна лампа, «Fabian Smith», вартістю 450 євро; диван шкіряний із зігнутими підлокітниками «Fabian Smith», вартістю 7700,00 євро; диван шкіряний з подушками «Fabian Smith», вартістю 8 600 євро; ваза, оброблена позолотою, антикваріат, вартістю 1 800 євро; приставний столик (до дивану), дерево, «Fabian Smith», вартістю 2 300 євро; бронзова статуетка «Сова», «Theodore Alexander», вартістю 1100 євро; бронзовий компас, настільний, «Theodore Alexander», вартістю 700 євро; - італійські скульптурні бокали «Capriccio» «VETRERIE DI ENPOLI», вартістю 1 800 євро; бронзова статуетка «Кінь», вартістю 230 євро; диван шкіряний «Constable TETRAD», вартістю 7 700 євро; письменний стіл «Theodore Alexander», дерево, вартістю 4 800 євро; диван шкіряний у вітальні, вартістю 4 400 євро; позолочений набір, вартістю 1 900 євро; консоль, дерево «Theodore Alexander», вартістю 1 900 євро; подарунковий набір, в шкіряному портфелі з приналежностями, вартістю 1 900 євро; бінокль, вартістю 340 євро; підзорна труба, вартістю 760 євро; підставки для книг, вартістю 430 євро; диван шкіряний, вартістю 9 800 євро; антикварне крісло (із спальні), вартістю 5 000 доларів США; антикварний прожектор із Сінгапуру, вартістю 10 000,00 доларів США; спортивний інвентар, тренажери «Matrix» вартістю 15 000 доларів США, еліптичний, велотренажер, бігова доріжка, багатофункціональний тренажер, гребний тренажер;

- у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_3 рухоме майно та зобов`язати ОСОБА_4 передати позивачу виділене їй рухоме майно:

63 штуки великих фарфорових статуеток (скульптурних фігурок) виробництва «LLadro» за ціною 4 000 доларів США за одну, загальною вартістю 252 000 доларів США;

95 штук середніх фарфорових статуеток (скульптурних фігурок) виробництва «LLadro» за ціною 1 000 доларів США за одну, загальною вартістю 95 000 доларів США;

250 штук маленьких фарфорових статуеток (скульптурних фігурок) виробництва «LLadro» за ціною 300 доларів США за одну, загальною вартістю 75 000 доларів США;

антикварна книга « ІНФОРМАЦІЯ_6 » видавництва XVI століття; антикварне зібрання книг ОСОБА_12 (Фоліо) видавництва XVII століття; антикварне зібрання книг ОСОБА_13 ;

три гобелени французького міста Обюссон (Aubusson) розмірами 2,5 м. на 1,5 м., вартістю 42 500 доларів США;

репродукції картин ОСОБА_7 ; репродукції картин ОСОБА_8 ; репродукції картин ОСОБА_14 ; репродукція картини ОСОБА_10 (картина « ІНФОРМАЦІЯ_1 »);

антикварна ікона « ІНФОРМАЦІЯ_7 », виготовлена на латунному листі у XVII столітті, розмірами 2,5 м. на 1 м., вартістю 100 000 доларів США;

6 антикварних ікон з образами Святих, виконаних на дереві та латуні, XV - XIX століття, вартістю 60 000 доларів США;

6 сучасних ікон з образами «Божої матері», «Миколи чудотворця» та Святих, з позолоченим окладом, розмірами 50 см. на 40 см., вартістю 25 000 доларів США;

4 китайські вази вартістю 5 000 доларів США;

ваза «Ангел» із бронзи, вартістю 470 євро;

бокали «Bicos» в формі кубка, вартістю 480 євро;

диван «Theodore Alexander», зі шкіри та англійського сукна, вартістю 7 700 євро;

комод «Монтерей» дерево, вартістю 4 200 євро;

стійка-вішалка «Theodore Alexander», дерево, вартістю 2 300 євро;

крісло шкіряне, «Theodore Alexander», вартістю 5 400 євро;

годинник бронза, вартістю 2 300 євро;

столик для сервіровки «Авеню», «Theodore Alexander», вартістю 2 700 євро;

столик «Весткод», «Theodore Alexander», дерево, вартістю 1 300 євро.

крісло шкіряне, кабінетне, вартістю 4 800 євро;

крісло шкіряне, «Maitland-Smith», вартістю 5 000 євро;

диван «Черчіль» шкіряний, «Theodore Alexander», вартістю 7 700 євро;

кабінетна консоль, дерево «Theodore Alexander», вартістю 3 100,00 євро;

бар-книги з графином та стаканами, вартістю 650 євро;

годинник у вигляді птиці «Сова» із бронзи зі сріблом, «Theodore Alexander», вартістю 2 300,00 євро;

настільна, кабінетна лампа, «Fabian Smith», вартістю 450 євро;

диван шкіряний із зігнутими підлокітниками «Fabian Smith», вартістю 7 700,00 євро;

диван шкіряний з подушками «Fabian Smith», вартістю 8 600 євро;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 коштовності та зобов`язати ОСОБА_4 передати позивачу коштовності, а саме:

каблучка із платини з діамантом у 2,7 карат, вартістю 52 000 євро; годинник наручний із золота прикрашений розсипом діамантів, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_8 ; каблучка «Damiani» із золота прикрашена діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_9 ; годинник наручний «Chopard» із золота прикрашений діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_10 ; набір « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (сережки та каблучка) із золота, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_12 ; годинник наручний «Chanel» із кераміки прикрашений діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_13 ; сережки «Van Cleef» із золота, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_14 ; каблучка « ІНФОРМАЦІЯ_11 » із золота прикрашена діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_15 ; годинник наручний із золота, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_9 ; набір «Метелики» (сережки та каблучка) « ОСОБА_15 », із золота прикрашений діамантами та цитрином, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_16 ; каблучка «Damiani» із золота прикрашена діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_9 ; годинник наручний «Chanel» із золота прикрашений діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_17 ; годинник наручний «Chanel» із кераміки та сталі прикрашений діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_18 ; наручний годинник «Chanel» із сталі прикрашений діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_15 ; сережки «Comete», бренду «Chanel» із золота прикрашені діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_10 ; каблучка «Chanel» із золота прикрашена діамантами вартістю ІНФОРМАЦІЯ_19 ; каблучка, «Зірка», бренду « ІНФОРМАЦІЯ_20 » із золота прикрашена діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_17 ; каблучка «Damiani» із золота прикрашена діамантом в 1,4 карати, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_21 ; сережки «Damiani» із золота з двома діамантами у 0,7 карати, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_22 ; каблучка «Palmiero» прикрашена діамантами, сапфірами, рубінами, чорними діамантами - лімітована колекція, вартістю 21 000 євро.; каблучка «Palmiero» прикрашена діамантами, сапфірами, рубінами, чорними діамантами, вартістю ІНФОРМАЦІЯ_22 ; годинник наручний «Hublot» із золота прикрашений цитринами, вартістю 35 000 євро.; годинник наручний «Hublot» із золота прикрашений діамантами вартістю 26 000 євро; кольє із золота прикрашене діамантами, вартістю 50 000 євро;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200 000 грн. та 45 000 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200 000 грн. та 45 000 доларів США;

- судові витрати покласти на ОСОБА_4 .

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 19 квітня 2021 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

13 січня 2022 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_4 вказав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з 1987 року. Фактично шлюбні відносини між ними припинились повністю ще в 2019 році, проживали окремо, спільного господарства не вели. Тому грошові кошти, які вказані в його декларації за 2020 рік, не є спільними коштами подружжя, а є його особистими коштами.

Дійсно, у травні 2017 року ним придбані майнові права у ПАТ ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції» на нерухомість. Сплачені кошти є його особистими коштами, отриманими від продажу належного йому автомобіля. Проінвестовані майнові права на нерухомість в ТОВ «Каппіно-Буд» та оплата квартири в с.Новосілки відбулась у період вже розірваного шлюбу, тому також є його особистою власністю.

За час шлюбу, ОСОБА_3 відчужувала належне їй нерухоме майно, отримувала грошові кошти за нього. Але він ніколи не претендував на ці кошти, не зберігав їх у себе. Проміжок часу між їх продажем у 2008-2013 роках та відомостями у декларації за 2018-2019 роки не підтверджує її право особистої власності на ці кошти.

У позовній заяві ОСОБА_3 вказувала, що цінне рухоме майно, особисте майно, грошові кошти знаходилось в домоволодінні в с.Горобіївка Бориспільського району, яке ОСОБА_3 продала в 2019 році. Вважає, що відсутні докази наявності у нього даного майна чи вивезення ним цього майна з домоволодіння. У кримінальному провадженні йому підозри не пред`явлено. Де перебуває майно йому не відомо.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року рішення районного суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 29 січня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

23 квітня 2024 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю. Свої вимоги обґрунтовував тим, що фактично шлюбні відносини між ним та ОСОБА_3 припинились ще в 2018 році. Тому в 2019 році ним подано позов про розірвання шлюбу. Хоч шлюб фактично розірваний лише 2020 році. Але з 2018 року вони проживають окремо, спільного господарства не вели, шлюбних відносин не підтримували. Саме за час роздільного проживання та за свої особисті кошти ним придбано квартиру в с.Новосілки, в якій він тимчасово проживав разом з сином ОСОБА_6 після продажу в 2019 році ОСОБА_3 домоволодіння в с.Горобіївка. Тому дана квартира не може вважатись спільною сумісною власністю подружжя, а є його особистим майном. Оскільки ОСОБА_3 заперечує його особисту власність на дану квартиру, тому вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просив суд визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У підготовчому судовому засіданні 08 травня 2024 року зустрічний позов прийнято до розгляду разом з первісним позовом ОСОБА_3 та об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року витребувано з Державної прикордонної служби України:

- інформацію про перетинання державного кордону України фізичною особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_23 , ( ОСОБА_16 ), паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.11.1998 року за період з 01.07.2018 по 31.12.2020 із зазначенням дат в`їзду/виїзду пункт перетину кордону й місця спрямування;

- інформацію щодо останньої дати виїзду за межі України із зазначенням пункту перетину кордону й місця спрямування фізичної особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_23 ( ОСОБА_16 ), паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.11.1998 року та вказати чи був після цього зафіксований її в`їзд (повернення) в Україну.

03 червня 2024 року до суду надійшов відзив на зустрічний позов. Не погоджуючись з доводами позову, ОСОБА_3 вказала, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1987 року 02 листопада 2020 року. Саме у цей час придбана спірна квартира в с.Новосілки. ОСОБА_4 не надав жодного доказу на підтвердження придбання квартири лише за особисті кошти, не спростував презумпції спільності майна. Саме на ОСОБА_4 покладений обов`язок доведення своїх вимог. Суд не може посилатись на встановлення певних фактів, зазначених у рішенні про розірвання шлюбу, оскільки судове рішення скасоване. Просила відмовити у задоволенні зустрічного позову.

04 та 05 червня 2024 року до суду надійшла відповідь на ухвалу суду від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

08 жовтня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив. Додатково ОСОБА_4 вказав, що квартира придбана ним за власні кошти, для проживання, оскільки власного житла не мав, за час роздільного проживання. Доводи про лікування ОСОБА_3 за кордоном вважає необґрунтованими, оскільки належних доказів цим обставинам не надала. А з 2021 року вона взагалі залишила країну та не поверталась. Просив врахувати, що квартира придбана за особисті кошти, отримані від продажу майна, та задоволити зустрічний позов.

17 жовтня 2024 року до суду надійшли заперечення на відзив на зустрічний позов. Додатково ОСОБА_3 вказала, що вони вимушено залишила країна та довгий час лікувалась, час від часу поверталась до країни для вирішення питань продажу свого майна. Жодних доказів підробок медичних довідок матеріали справи не містять, а є лише припущеннями позивача за зустрічним позовом. Просила відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у позові та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, вимоги за зустрічним позовом підтримала. Просила відмовити у задоволенні позову та задоволити зустрічний позов.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

При розгляді справи судом встановлено, що 11 липня 1987 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстрований шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , актовий запис № 1294.

Сторони мають спільних дітей: донька ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_24 , та син ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_25 .

Згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.

Режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя. Якщо подружжя дійшло спільної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання через неможливість спільного проживання або через небажання спільно проживати, суд своїм рішенням встановлює сепарацію. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі.

В частині припинення шлюбних відносин відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним вказує про те, що саме з 2019 року сторони остаточно припинили шлюбні відносини, не вели спільне господарство, не підтримували шлюбних стосунків. При цьому посилається на те, що ці обставини встановленні судовими рішення у справі про розірвання шлюбу. Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним ці обставини категорично заперечувала.

Що стосується аргументів. про преюдиційність обставин, установлених у справі 753/6394/19 до обставин у цій справі.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Преюдиційність відрізняється від обов`язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

У пунктах 60,63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95,п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17.

При розгляді справи судом з`ясовано, що у березні 2019 року відповідач звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва в справі № 753/6394/19 від 25.11.2019 року шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1294 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Постановою Київського апеляційного суду в справі № 763/6394/19 від 02.11.2020 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25.11.2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, а саме позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1294 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Постанова апеляційної інстанції набрала законної сили 02 листопада 2020 року. Відомості про оскарження рішення до суду касаційної інстанції матеріали справи не містять.

Таким чином сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 1987 року по 02 листопада 2020 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Разом з тим, при вирішенні спору суд враховує, що як позивач, так і відповідач не заперечували по суті факту окремого проживання з березня 2019 року і по 02 листопада 2020 року. Але ОСОБА_3 вказувала на поважність причини – перебування на лікуванні, що відповідно до ст.3 СК України визнається також сім`єю.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

При вирішенні питання щодо проживання/не проживання колишнього подружжя разом, суд враховує обставини встановлені у судовому рішенні (у постанові апеляційного суду), а саме: «Зі справи вбачається, та її матеріалами підтверджено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 1987 року і неповнолітніх дітей не мають. За заявою позивача з липня 2018 року сімейно-шлюбні відносини між ним та відповідачем повністю припинилися, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть та спільного побуту не мають. Крім того, протягом 2019 року в період з березня по листопад відповідач знаходилася на стаціонарному лікуванні за межами України, що нею не заперечувалося.»

Тодурова О.В. постанову апеляційного суду не оскаржувала в частині встановлених судом обставин.

З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби щодо перетину кордону ОСОБА_3 встановлено, що саме починаючи з березня 2019 року термін її перебування в країні триває всього кілька днів, а з 15 грудня 2021 року взагалі відсутні відомості про повернення її до України.

Саме в цей період ОСОБА_3 , як власник домоволодіння по АДРЕСА_2 , відчужила його у березні 2019 року. Саме з даного домоволодіння за твердженням позивачки ОСОБА_4 неправомірно вивіз спільне цінне рухоме майно. Суд враховує, що ОСОБА_3 не надала жодних пояснень де і як проживала її родина після продажу будинку, чому виникла необхідність у продажу спільного сімейного будинку. Крім того, згідно показів свідка ОСОБА_18 після продажу будинку його батько переїхав проживати до нього у березні 2019 року.

Посилання ОСОБА_3 про лікування за кордоном як поважної причини роздільного проживання подружжя суд оцінює критично. Так, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 була у вкрай важкому стані, процедури лікування, встановлені діагнози та призначене лікування, який унеможливив її проживання з чоловіком, відсутні пояснення чому виникла необхідність лікуватись саме там, а не можливість лікування на території України, чому в такому стані її не підтримав чоловік, не провідував її за кордоном у період інтенсивного лікування, хто і яким чином проводив оплату за таке лікування. Наприклад, не подано переписки подружжя за цей період, який би підтвердив існування почуттів у подружжя, наявність підтримки у складний період, збереження відносин, притаманних подружжю. Не надала жодних пояснень позивачка і щодо загального родинного побуту у період її окремого проживання, стверджуючи про існування родини. Натомість матеріали справи містять скріншоти з мережі Інтернет за цей спірний період щодо активного соціального життя за кордоном ОСОБА_3 , прийняття нею участі в різноманітних заходах, створення організацій, отримання нагород; при цьому її чоловік на жодному заходу не значився, не коментував всі її досягнення.

З огляду на підстави та обґрунтування позовних та зустрічних позовних вимог, мотивування судового рішення про розлучення, покази допитаних в судовому засіданні свідків, подані сторонами докази як щодо роздільного проживання, надані пояснення та докази, з наданих сторонами доказів не можливо встановити саме з якого часу сторони почали проживати разом, суд приходить до висновку, що подружжя ОСОБА_19 припинили свої відносини, факт роздільного проживання з березня 2019 року. Враховуючи наведене, суд при вирішенні спору про поділ майна подружжя враховує період перебування у зареєстрованому шлюбі та спільного проживання з 11 липня 1987 року по березень 2019 року, а також факт роздільного проживання з березня 2019 року по 02 листопада 2020 року.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтями 119, 120 СК України передбачена режиму окремого проживання подружжя. А саме, режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя; у разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі.

Скасовуючи судові рішення, судом касаційної інстанції вказано, що на майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю. Тому саме на відповідача покладається обов`язок спростувати презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно набуте за час зареєстрованого шлюбу та спільного проживання. При вирішенні даної справи, враховуючи період роздільного проживання сторін, обов`язок доведення спільності майна покладається і на позивача.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила суд визнати спільним сумісним майном подружжя і поділити у рівних частках грошові заощадження, які були відображені у декларації відповідача за 2020 рік, а саме грошові заощадження у розмірі: 386 898 грн, розміщені на банківському рахунку; 7 509 доларів США, розміщені на банківському рахунку; 105 тис. доларів США - готівкові кошти; 81 тис. Євро - готівкові кошти; 4 020 000 грн - готівкові кошти; 719 тис. грн - дохід від відчуження рухомого майна; 936 тис. грн - дохід від відчуження рухомого майна; 81 тис Євро та 4 020 000 грн готівкових коштів. А також визнати за нею право особистої власності та стягнути грошові кошти в розмірі 200 000 грн. та 45 000 дол.США, що вказані у деклараціях як її особисті кошти.

З аналізу декларацій ОСОБА_4 , поданих ним з 2017 року по 2020 рік вбачається, що ще за час спільного проживання грошові кошти як чоловіка, так і дружини вказувались окремо з чітким зазначенням типу власності (100% особиста власність чи 50%/50% як спільна сумісна власність). При цьому жодних зауважень ОСОБА_3 не мала щодо такого визначення та натомість просила стягнути з чоловіка на свою користь грошові кошті в розмірі 200 000 грн. та 45 000 дол.США (вказані у деклараціях як її особисті кошти). Тобто вказані грошові кошти чоловіка вона вважає спільними коштами, а грошові кошти дружини – лише особиста власність. Жодних пояснень щодо такої розбіжностей в оцінці не надала.

Суд враховує, що чинним законодавством встановлений обов`язок декларанта вказувати не лише джерело коштів, а й зазначенням прав інших осіб на таке майно (грошові кошти в даному випадку). На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що в родині ОСОБА_19 відбувалось розмежування грошових коштів, які підлягали відображенню в деклараціях, що не заборонено сімейним законодавством і не заперечувалось сторонами.

Щодо визнання за нею право особистої власності на грошові кошти, суд враховує, що ОСОБА_4 визнавав за позивачкою саме право особистої власності на 200 000 грн. та 45 000 дол.США, що чітко відображено в деклараціях. Обираючи спосіб захисту свого порушеного права як визнання такого права, ОСОБА_3 не вказала та не надала доказів того, що її колишній чоловік заперечує таке право і що ці грошові кошти перебували чи перебували у нього. Сам по собі факт декларування особистих коштів дружини не може ототожнюватись з знаходженням цих коштів у декларанта. Жодних доказів винних дій декларанта (обвинувальний вирок суду, стягнення необґрунтованих активів тощо) матеріали справи не містять.

Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються грошові активи, наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї станом на останній день звітного періоду.

Тобто, у декларації зазначаються ті грошові активи, у тому числі готівкові кошти, суб`єкта декларування або членів його сім`ї, які наявні в них станом на останній день звітного періоду. При цьому, для декларацій «щорічна» таким днем є 31 грудня 2020 року.

При розгляді справи ОСОБА_4 також заперечував ту обставину, що протягом 2020 року сторони здійснювали ведення спільного господарства, мали шлюбні відносини і здійснювали спільний побут, посилаючись на те, що між сторонами повністю припинені шлюбні відносини у 2019 році, вказана обставина встановлена і в постанові Київського апеляційного суду від 02.11.2020 року, і доведено при розгляді даної справи роздільне проживання подружжя з 2019 року.

За наданих суду доказів, суд приходить до висновку, що докази, які надані відповідачем доводять ту обставину, що подружжя з березня 2019 році фактично припинили шлюбні відносини, проживали окремо, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та спільного побуту. Позивачка не надала даних про те, що джерелом набуття грошових заощаджень, які відображені в декларації відповідача станом на 31.12.2020 року, були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, не заявлено нею клопотань про витребування таких доказів у разі складнощів в їх отриманні. Натомість суд враховує, що наявність готівкових коштів ОСОБА_4 декларував і в судовому засіданні надав відповідні договори щодо продажу подарованого йому майна (зокрема автомобілів). Тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо коштів у сумі 1 013 320 грн. - інвестовані в майнові права на нерухомість до ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції» та коштів у сумі 461 448 грн. - інвестовані в майнові права на нерухомість до ТОВ «Каппіно-Буд».

Встановлено, що 03 квітня 2017 року ОСОБА_20 подарувала відповідачу автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, випуску 2007 року, кузов НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований УДАІ ГУ МВС України 04.12.2007 року, що підтверджується даними договору дарування автомобіля, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поповченко Ю.В. 03.04.2017 року та зареєстрованого в реєстрі за № 363.

07 квітня 2017 року відповідач продав автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, випуску 2007 року, кузов НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який йому був подарований донькою ( ОСОБА_20 ). Вартість продажу автомобіля вчинено за 1 350 000 грн. 00 коп.

Також судом встановлено, що 25.05.2017 року відповідач придбав майнові права у ПАТ ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції» на нерухомість в сумі 1 013 320 грн.

На спростування даних обставин ОСОБА_3 не надано будь-яких доказів, не заявила клопотань про їх витребування, враховуючи короткий проміжок часу між продажем автомобілів, укладенням договору щодо майнових прав, тому суд приходить до висновку, що інвестовані відповідачем кошти в розмірі 1 013 320 гривень в майнові права на нерухомість в ПАТ «ЗНВКІФ «Збалансовані інвестиції» є особистою власністю відповідача ОСОБА_4 і поділу не підлягають.

На підтвердження обставин вкладення особистих грошових коштів ОСОБА_4 надав суду копію договору-купівлі продажу майнових прав № К5/221 від 07.12.2020 року, акту приймання-передачі майнових прав від 14.12.2020 року та копію довідки про внесення ним 100% оплати у розмірі 461 448 грн. за нерухоме майно від 14.12.2020 року.

Із вказаних документів вбачається, що грошові кошти, інвестовані відповідачем у нерухоме майно до ТОВ «Каппіно-Буд» в сумі 461 448 грн. 00 коп. вже після припинення шлюбних відносин.

На підставі наведеного, враховуючи, що ОСОБА_3 не довела вкладення або особистих або спільних коштів подружжя у придбання цих прав, суд встановив, що кошти в розмірі 461 448 гривень інвестовані в майнові права на нерухомість до ТОВ «Каппіно-Буд» у 2020 році, тобто після припинення шлюбних стосунків сторін та за час роздільного проживання, а тому також є особистою власністю ОСОБА_4 та поділу не підлягають.

Щодо визнання спільним сумісним майном та визнання право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м.; зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_3 ; а також зустрічних вимог про визнання квартири особистою власністю чоловіка.

Звертаючись із наведеними вимогами ОСОБА_3 посилалася на відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказуючи, що квартира набута за договором купівлі-продажу майнових прав від 08.11.2017 року з ПАТ «ВПБФ «Атлант», тобто за часів перебування в шлюбі, за спільні кошти подружжя. В підтвердження вказаної обставини посилалася на інформацію з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_4 .

Натомість ОСОБА_4 вказував, що квартира була придбана 22 січня 2020 року за його особисті кошти, у період, коли подружжя не проживали разом, не мали спільного бюджету і не вели спільного господарства.

За загальним правилом застосування презумпції спільної сумісної власності, визначеної ст. 60 СК України, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 382/2454/15-ц.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_4 вбачається, що власником квартири загальною площею 45 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 є ОСОБА_4 . Право власності на квартиру було зареєстровано 22.01.2020 року державним реєстратором на підставі акту приймання-передачі майнових прав, виданого ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант», технічного паспорту, серія та номер: інвентаризаційна справа № 2001006, виданий 22.01.2020, договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер ОД1/525, виданий 08.11.2017, додаткового договору про внесення змін до договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер 1, виданий 22.01.2020 ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант», довідки, серії та номер ОД1/525, виданий 22.01.2020, витяг зі списку інвесторів будинку, серія та номер 01 /ОД1/525, виданий 22.01.2020.

Відповідно до додаткового договору № 1 про внесення змін до Договору купівлі-продажу майнових прав № ОД1/525 від 8 листопада 2017 року, укладеного 22 січня 2020 року між ПрАТ Виробнича проектно-будівельна фірма «АТЛАНТ», гр. ОСОБА_21 та ОСОБА_4 вбачається, що сторони домовилися (п.1) про заміну сторони у зобов`язанні та набуття всіх прав та обов`язків за договором купівлі-продажу майнових прав новою стороною. При цьому, акт приймання-передачі майнових прав та довідка про 100% оплату у розмірі 405 810 грн. за квартиру АДРЕСА_1 складені 22.01.2020 року.

Згідно пункту третього частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Аналізуючи зібрані докази, а також з`ясувавши джерело і час придбання спірного майна, суд вважає доведеним ту обставину, що нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем, за його особисті кошти, у період, коли подружжя фактично повністю припинили шлюбні відносини і не вели спільного господарства, у період роздільного проживання. При розгляді справи позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вкладення спільних коштів колишнього подружжя у купівлю квартири, не заявила клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні. Тобто, відповідачем спростовано презумпцію спільної сумісної власності вказаного нерухомого майна.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , а відтак вимога про визнання вказаної нерухомості спільною сумісною власністю та її поділ, усунення перешкод в користуванні не підлягає задоволенню. Натомість вимога ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартиру підлягає задоволенню.

Щодо поділу цінного рухомого майна та коштовностей.

Звертаючись до суду з даними вимогами, ОСОБА_3 вказувала, що все цінне рухоме майно, її прикраси зберігались в будинку і саме ОСОБА_4 вивіз все з будинку самоправно без її дозволу, її частку в майні не повернув, не компенсував вартості.

Разом з тим, не надала суду жодного доказу того, що дані речі ними придбавались в період спільного проживання та за спільні кошти. Оскільки речі, які бажає розділити позивачка не є простими речами, зважаючи на їх вартість, тому подання таких доказів є обов`язком позивачки. А разі неможливості подати такі докази, мала заявити клопотання про їх витребування. Натомість обмежилась наданням фото, зроблених з мережі Інтернет, без жодної прив`язки до будинку, де вони проживали та який саме позивачка продала в 2019 році. З даних фото не можливо встановити хто, коли, за які кошти придбав їх, чи було дане майно станом на березень 2019 року в судовому засіданні не встановлено, оскільки жодні докази цього відсутні. По суті позивачка обмежилась власними поясненнями.

При вирішенні спору суд враховує також і покази свідка ОСОБА_22 , яка вказала, що будинок дійсно продавався ОСОБА_3 з меблями.

Інших доказів не лише наявності майна, а в цілому його купівлі подружжям матеріали справи не містять. Крім того, цінне рухоме майно підлягає також декларуванню. Але з наявних декларацій ОСОБА_4 вбачається, що такого майна у власності декларант не має. Позивачка не надала суду доказів того, що ОСОБА_4 вказував не достовірні відомості, ухилявся від декларування (зокрема, обвинувальний вирок суду, наявність обґрунтованої підозри, стягнення необґрунтованих активів судовим рішенням, тощо). Відсутні такі відомості і в деклараціях, поданих відповідачем за останні роки.

А відтак, суд вважає, що рухоме майно, а також коштовності, які перераховані позивачкою у позовній заяві, не можуть бути предметом поділу між сторонами, оскільки суду не надано належних і допустимих доказів у підтвердження придбання сторонами рухомого майна та коштовностей, перебування їх у власності відповідача або вивезення їх відповідачем.

Наявність же кримінального провадження № 42020111100000066, яке розпочате 23.06.2020 року слідчим відділом Бориспільського ВП ГУНП в Київській області за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і на яке посилалася позивачка, не підтверджують факту наявності або вивезення відповідачем майна з будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

До того ж, згідно листа слідчого СВ Бориспільського РУП ГУНП в Київській області від 19.12.2021 вих. № 1178/109/1200/08, у кримінальному провадженні № 42020111100000066, станом на 19.12.2021 року нікому не пред`явлено підозру про вчинення злочину, ОСОБА_4 не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого.

А постановою СВ розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Київській області від 04 квітня 2025 року кримінальне провадження № 42020111100000066, яке розпочате 23.06.2020 року, закрито на підставі ч.1 п.2 ст.284 КПК України у звязку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

З даної постанови вбачається, що подаючи заяву ОСОБА_3 не надала і органу досудового розслідування будь-яких підтверджуючих документів придбання нею майна, вказаного у допиті. Також на повторний допит ОСОБА_3 , остання та її представник не з`явились. Не повідомив і представник позивача щодо неможливості з`явитись для повторного допиту потерпілої.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, не є доказом вини відповідача наявність кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Огляд в судовому засіданні СD-диска та відеозаписів показав, що дані електронні докази не містять інформації про події вивезення відповідачем спірного рухомого майна, а також інформації про наявність у період подружнього життя рухомого майна, яке згадує у позові позивачка. Фото і відео підтверджують лиш факт перебування на території домоволодіння автомобілів, людей. Але встановити що це транспортні засоби, хто ці люди та що вони там роблять – не можливо. Фото і відео не підтверджено, що ОСОБА_4 виносив та вивозив речі, зокрема меблі. На відео вбачається, що якийсь чоловік щось носить у пакетах, але встановити хто це і що виносить – не можливо. Не встановлено і органами досудового розслідування те, що це відповідач, який виносить спірне цінне рухоме майно.

Не пояснила позивачка не можливості надати суду докази наявності спірного рухомого майна в будинку в період їх спільного проживання (особисті фото, відео зі святкування подій, зустрічі з друзями, звичайні побутові фото, облаштування оселі тощо).

Також відсутні докази вартості спірного майна на час його поділу. Суд касаційної інстанції вказував, що посилання суддів на відсутність квитанцій, товарних чеків чи інших доказів, які підтверджують належність спірного майна сторонам у справі та вартості такого майна, є передчасними, оскільки позивачка не просила суд компенсувати вартість цього майна, а просила виділити належну їй частку в натурі.

Разом з тим, без визначення дійсної вартості речей на час їх поділу в натурі не можливо дотриматись балансу прав сторін на поділ саме в рівних частинах та компенсації вартості майна, у разі неможливості поділу на рівні частини. Суд не може ґрунтувати рішення про поділ та відшкодування вартості на припущеннях не лише цінності речі, а й взагалі їх набуття колишнім подружжям за час спільного проживання.

Суд враховує, що у випадку неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Разом з тим, з поданих позивачем доказів не можливо встановити де ці речі перебувають, їх вартість, зважаючи на специфіку речей, на час вирішення спору. Відповідач не погоджувався ні з їх поділом, ні їх вартістю, вказуючи, що взагалі їй не відомо про доцю цих речей. Не повідомлено суду причини неможливості провести оцінку майна та надати суду відповідний висновок щодо його вартості, або призначити судову експертизу при розгляді справи. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо особистих прикрас відповідачки.

На підтвердження своїх доводів щодо їх наявності надала особисті фото, на яких вона зображена у різних місцях. Але дані фото не підтверджують ні часу коли вони зроблені, ні придбання цих речей подружжям, ні їх вартість. На думку суду, подані фото підтверджують лиш той факт, що ОСОБА_3 їх носила у певний час.

Суд враховує, що особливо цінні прикраси мають відповідні сертифікати. Але доказів цього позивачка не подала, не конкретизувала коли і що, за яку ціну було придбано. З поданих фото не можливо встановити оригінальність виробу, а не підробка. Не відображені ці коштовності й в деклараціях ОСОБА_4 (ні по суб`єкту декларування, ні по його дружині). ОСОБА_3 не надала пояснень чому такі цінності відсутні і в декларації за 2017 рік (ще на час спільного проживання), чому її особисте майно (коштовності) та за яких обставин перебуває у відповідача по справі. Жодних обставин неправомірного заволодіння відповідачем майном (крадіжка) не встановлено і на досудовому розслідуванні.

Не можуть підтверджувати наявність майна у відповідача просто зроблені перелік майна по фото з мережі Інтернет та власними дописами позивачка про їх цінність.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № ЗОЗА, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, стягнення грошових коштів, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою призваною власністю задоволити.

Визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Інформація про позивача:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_26 , адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Інформація про відповідача:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_27 , адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ