Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №168/398/26 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/398/26

Провадження № 1-кп/168/80/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У КР А Ї Н И

11 червня 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря с/з - ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 ,

представника потерпілого – ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026030560000072 від 18 березня 2026 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любохини Старовижівського району Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, пенсіонера, особа з інвалідністю 3-ї групи, одруженого, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_4 17 березня 2026 року, близько 17 год., більш

точного часу в ході досудового та судового розслідування не встановлено, діяв умисно ,в умовах воєнного стану, що діє на підставі Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з наступними змінами. Тоді ж обвинувачений ОСОБА_4 перебував на території кварталу 35 виділу 21 Любохинівського лісництва Ковельського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що знаходився раніше у Старовижівському, а тепер Ковельському районі Волинської області. Саме тут згідно спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубного квитка) №20260227000089 проводилась суцільнолісосічна рубка. Обвинувачений ОСОБА_4 керувався корисливим мотивом, реалізовував умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, усвідомлював протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій. Останній був впевненим, що його дії залишаться непоміченими іншими особами. Тоді ж, обвинувачений ОСОБА_4 шляхом вільного доступу, таємно, використав трактор марки «KENTAVR 404 SD» із д.н.з. НОМЕР_1 із гужовою підводою, за допомогою встановленого гідравлічного навісного навантажувача з зажимними лещатами кустарного виробництва, зі штабелю деревини породи «Сосна звичайна», яка зберігалась на вказаній території здійснив навантаження трьох колод деревини породи «Сосна звичайна», довжиною по 5,1 м кожна, з діаметром у верхньому торці 27 см, 37 см та 30 см, класу якості С, загальною кубомасою 1,419 м3.. Власником деревини, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Лісового кодексу України являється державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Чим обвинувачений ОСОБА_4 заподіяв вказаному підприємству майнової шкоди на загальну суму 7 349,08 грн.

В подальшому, того ж дня, точного часу досудовим та судовим розслідуванням не встановлено, обвинувачений ОСОБА_4 , діяв умисно, усвідомлював суспільно небезпечний і протиправний характер своїх дій. Тоді ж останній навантажив 3 колоди деревини породи «Сосна звичайна» на підводу трактора марки «KENTAVR 404 SD» із д.н.з. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_7 . Останній з протиправним умислом обвинуваченого ОСОБА_4 обізнаний не був та вивіз їх з місця крадіжки, в зв`язку з чим мав реальну можливість розпорядитись викраденим майном та в подальшому перевозив їх до місця свого проживання в АДРЕСА_1 . Тоді ж під час руху, неподалік вказаного населеного пункту, був виявлений та зупинений працівниками СВП ВРПП Ковельського РУП ГУНП у Волинській області.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Таким чином, встановлені достатні підстави вважати винним ОСОБА_4 , у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (частина 6 статті 22 КПК України).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Позиція обвинуваченого та його захисника

Так, обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, яке передбачене частиною 4 статті 185 КК України і викладене в обвинувальному акті у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026030560000072 від 18 березня 2026 року. Щиро розкаявся та ствердив, що про введення воєнного стану в Україні знав. Вказав, що більше такого вчиняти не буде. Зазначив, що матеріальну шкоду відшкодував повністю шляхом повернення деревини.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 підтримав позицію свого підзахисного.

Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник – адвокат ОСОБА_5 звернулися до суду з клопотанням допустити по справі застосування положень частини 3 статті 349 КПК України, оскільки обвинувачений повністю розуміє весь обсяг пред`явленого обвинувачення, в повному обсязі та беззастережно визнає свою провину у скоєнні зазначеного злочину, та вважає зібрані в справі докази його провини достовірними, допустимими та достатніми, в зв`язку з чим досліджувати їх, а також допитувати інших осіб, немає ніякої необхідності.

Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Позиція представника потерпілої сторони

В судовому засіданні представник потерпілої сторони - ОСОБА_6 не заперечив щодо застосування положень частини 3 статті 349 КПК України. Вказав, що заподіяну шкоду в розмірі 7 349,08 грн. обвинувачений відшкодував повністю шляхом повернення деревини.

З`ясувавши думку прокурора, який не заперечував проти застосування у справі положень частини 3 статті 349 КПК України, представника потерпілої сторони, роз`яснивши додатково обвинуваченому ОСОБА_4 сутність висунутого обвинувачення, правові наслідки застосування вказаної норми закону, з якими останній погодився, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та застосував при розгляді даної справи положення частини 3 статті 349 КПК України.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності його позиції. Тому суд, у відповідності до вимог частини 3 статті 349 КПК України, визнав можливим обмежитися лише допитом обвинуваченого, представника потерпілого та з`ясуванням даних про особу обвинуваченого. При цьому судом обвинуваченому та іншим учасникам було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026030560000072 від 18 березня 2026 року, відомостей наданих сторонами у судовому засіданні, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, є доведеною в повному обсязі.

Зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, законні інтереси, передбачені КПК України, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду речі, документи, інші докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права.

Також, суд сприяв рівності сторін у їх процесуальних правах, дослідив, проаналізував показання обвинуваченого, представника потерпілого, всі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, у відповідності критерію доведення ними обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, поза розумним сумнівом, що відповідає положенням частині 2 статті 17 КПК України.

При цьому, суд констатує факт, що під час підготовчого судового засідання та судового розгляду не заявлялися клопотання щодо виклику свідків, витребування речей та документів в якості доказів.

Судом встановлено, що внаслідок кримінального правопорушення Державному спеціалізованому підприємству «Ліси України» завдано шкоди на суму 7 349,08 грн., яка в ході досудового розслідування обвинуваченим ОСОБА_4 відшкодована повністю шляхом повернення деревини потерпілій стороні.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 4 постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суд в судовому засіданні також встановив, що після заволодіння майном державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» обвинувачений ОСОБА_4 розпорядився ним на власний розсуд. Тому суд дійшов до переконання, що в діях обвинуваченого наявні ознаки саме закінченого кримінального правопорушення.

Кваліфікацію дій обвинуваченого органом досудового розслідування здійснено за частиною 4 статті 185 КК України, як крадіжку (таємне викрадення чужого майна) в умовах воєнного стану.

На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026030560000072 від 18 березня 2026 року, відомостей наданих сторонами у судовому засіданні,дослідженими в судовому засіданні доказами, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинена в умовах воєнного стану. А вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення є доведеною в повному обсязі.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.

Обов`язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Суд висновує, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану є доведеною в повному обсязі.

Бо Указом Президента України від 24.02.2022 року за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією РФ проти України в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.

З подальшими змінами та доповненнями Укази Президента України та Закони України продовжували періоди дії воєнного стану по даний час.

Таким чином, при кваліфікації злочину, вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану слід зазначати, як кваліфікуючу ознаку.

Тому, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 органом досудового розслідування за частиною 4 статті 185 КК України, як крадіжку (таємне викрадення чужого майна), вчинену в умовах воєнного стану,суд вважає вірною.

Отже, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 повинен нести кримінальну відповідальність за вчинений злочин за частиною 4 статті 185 КК України.

Тому суд висновує таке. Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 185 КК України.

Щодо призначення міри покарання.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доводиться матеріалами справи. Просила визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. Із застосуванням статей 75,76 КПК України, призначити 2 роки іспитового строку. Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався. Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів становлять 1337,10 гривень за проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта № СЕ-19/103-26/4061-ТВ від 27 березня 2026 року – стягнути з обвинуваченого на користь держави. Арешт згідно ухвали від 19 березня 2023 року слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області - скасувати. Представник потерпілого – ОСОБА_6 в судовому засіданні вказав, що враховуючи, що обвинувачений повернув три колоди потерпілій стороні, тому завдану шкоду в розмірі 7 349,08 грн. вважати відшкодованою.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просили суд призначати обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі мінімального строку. А іспитовий строк - 1 рік.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об`єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, та суд кваліфікує їх за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Суд висновує, що обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, пенсійний вік, є особою з інвалідністю 3-ї групи.

Бо обвинувачений ОСОБА_7 щиро покаявся у скоєному. Цю обставину, відповідно до вимог статті 66 КК України, суд враховує як пом`якшуючу покарання обвинуваченого ОСОБА_4 .

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень.

Вказана форма пост кримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового розгляду кримінального провадження, на переконання суду, свідчить про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд.

Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття.

Крім того, з правового висновку Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №288/1158/16-к вбачається, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

Обвинувачений ОСОБА_4 щиро покаявся. До того ж доведеність винуватості ґрунтується, у тому числі, й на зізнавальних показаннях самого ОСОБА_4 , що також підтверджує наявність вищевказаної пом`якшуючої обставини.

Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як активне сприяння обвинуваченого в розкритті кримінального правопорушення, яка зазначена у обвинувальному акті.

Обставин, обтяжуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно статті 67 КК України судом не встановлено.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією частиною 4 статті 185 КК України, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Так, відповідно до статті 12 КК України злочин, передбачений частиною 4 статті 185 КК України є тяжким.

Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Натомість, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.

Суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до категорії тяжких, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, його позитивну характеристику за місцем проживання, пост кримінальну законослухняну поведінку, а також позицію представника потерпілого, прокурора щодо необхідності призначення покарання з іспитовим строком, суд висновує таке.

Обвинувачений ОСОБА_4 не є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства. А тому виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігання його злочинній діяльності можливо й без його ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, у сукупності із даними, що характеризують особу ОСОБА_4 , його відношення до скоєного злочину та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції частини 4 статті 185 КК України у виді позбавлення волі на строк п"ять років.

У частині 2 статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Щодо застосування при призначенні покарання положень статті 75 КК України, то це не може бути перешкодою для застосування судом при призначенні покарання положень вказаної норми кримінального закону. Крім того, суд враховує, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (частина 3 статті 75 КК України).

Окрім зазначеного вище суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий і вчинив тяжкий злочин.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, згідно з роз`ясненнями, які містить пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень статті 75 КК України. Тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.

Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив умисний тяжкий злочин проти власності в умовах воєнного стану, його пенсійний вік, є особою з інвалідністю 3-ї групи.

Хоча правові підстави для призначення обвинуваченому реального покарання судом не встановлені, суд вважає за доцільне з метою виконання приписів статей 50 та 65 КК та забезпечення виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 встановити йому мінімальний іспитовий строк.

При цьому суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною 1 статті 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_4 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України.

На підставі вище зазначеного, суд вважає, що саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Щодо запобіжного заходу.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_4 не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги статтей 131, 132, 177, 178 КПК України і дані про його особу, суд не вбачає підстав для його застосування.

Тому, суд висновує, що запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирати.

Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.

Цивільний позов не заявлено. Матеріальну шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення ДСП «Ліси України» на суму 7 349,08 грн. вважати відшкодованою обвинуваченим, в зв`язку з поверненням потерпілій стороні три колоди дерева породи сосна, довжиною 5,1 м кожна.

Судові витрати на залучення експерта за проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта № СЕ-19/103-26/4061-ТВ від 27 березня 2026 року) - 1 337 гривня 10 копійок, відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.

Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.

Ухвалою від 19 березня 2026 року слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області наклали арешт на тимчасово вилучене 17 березня 2026 року майно, а саме на: трактор марки «KENTAVR 404SD», р.н.з. НОМЕР_2 , із гужовою підводою, три колоди дерева породи сосна, довжиною 5,1 м кожна, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_3 , та заборонили власнику (володільцю) відчужувати, користуватися та розпоряджатися вказаним майном.

А ухвалою від 20 квітня 2026 року слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області арешт, накладений на трактор марки «KENTAVR 404SD», р.н.з. НОМЕР_2 , із гужовою підводою, та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , накладений в кримінальному провадженні №12026030560000072 від 18 березня 2026 ухвалою слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області від 19 березня 2026 року, в частині заборони власнику (володільцю) права користування вказаним майном скасували. Скасування арешту майна в частині заборони користування було підставою для його повернення власнику або особі, в якої воно було вилучене.

Тому, арешт згідно ухвали від 19 березня 2023 року слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області на три колоди дерева породи сосна, довжиною 5,1 м кожна - скасувати.

Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.

На підставі викладеного,

керуючись статтями 50, 63, 65- 67, 75, 76,185 КК України,

статтями 100, 349, 367-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України,

суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п"ять) років.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 (один) рік.

Відповідно до частин 1, 2 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Покласти нагляд за особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, на орган з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_4 .

Роз`яснити про те, що якщо засуджений ОСОБА_4 не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 відраховувати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирати.

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати на залучення експерта за проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта № СЕ-19/103-26/4061-ТВ від 27 березня 2026 року) - 1 337,10 (одна тисяча триста тридцять сім гривень 10 копійок) гривень, відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.

Арешт згідно ухвали від 19 березня 2023 року слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області на 3 (три) колоди дерева породи сосна, довжиною 5,1 м кожна, - скасувати.

Речові докази:

- трактор марки «KENTAVR 404SD», д.н.з. НОМЕР_2 , із гужовою підводою, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_3 – повернути власнику ОСОБА_7 .

Матеріальна шкода, завдана внаслідок кримінального правопорушення ДСП «Ліси України» на суму 7 349,08 гривень, відшкодована ОСОБА_4 шляхом повернення потерпілій стороні три колоди дерева породи сосна, довжиною 5,1 м кожна.

9 (дев`ять) зрізів деревини, які зберігаються у ВП № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області, згідно квитанції про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 20/2026 – знищити.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції через Старовижівський районний суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з урахуванням особливостей передбачених статтею 394 КПК України.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Оскарження в апеляційному порядку вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України не допускається.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Вирок ухвалений і надрукований в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.

Суддя ОСОБА_1