Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №727/14005/25 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 727/14005/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.06.2026 м.Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області

в складі головуючого судді Шевчук Р.М.,

при секретарі судового засідання Єлащуку Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Заставна цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,

ВСТАНОВИВ:

До Заставнівського районного суду Чернівецької області з Шевченківського районного суду м.Чернівців надійшли матеріали цивільної справи за № 727/14005/25 для розгляду за підсудністю.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», звернувся з позовом до суду, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором за № 101413923, у загальному розмірі 41 950,00 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 422,40 грн, витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 07.09.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 укладено Договір за № 101413923, відповідно до умов якого відповідачка здійснила дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем (ТОВ «ФК «МІЛОАН») було перераховано грошові кошти у розмірі 5000.00 гривень. Договір було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора Z6206 який було надіслано на номер телефону відповідачки - НОМЕР_1 .

Відповідно до умов Договору позики, дата видачі кредиту 07.09.2021, дата повернення кредиту 07.10.2021 (включно), термін користування кредитом 30 діб. Комісія за надання кредиту 950 гривень.

Згідно Договору позики, за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплатити Товариству плату згідно Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до цього Договору). Умовами Договору позики на період зазначений в п.п. 1.5.2. Договору, плата за користування Кредитом встановлена в розмірі 2.50 % за кожен день користування Кредитом.

Також Договором позики встановлено, що плата за користування Кредитом нараховується в процентному значенні, за фактичну кількість днів, користування Кредитом, визначену у п.п. 1.6. цього Договору ставка процентна ставка за користування кредитом становить 5.0% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день.

Також вказує, що 17.12.2021 було укладено договір факторингу за № 17-12/21-62 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитним договором до позичальників, в тому числі за договором № 101413923.

10.01.2023 було укладено договір факторингу за № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101413923.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідачки за договором за № 101413923.

Внаслідок невиконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами у відповідачки утворилася заборгованість в загальному розмірі за вищевказаним кредитним договором в загальному розмірі 41 950, 00 грн.

Заочним рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24.02.2026 року позовні вимоги було задоволено повністю.

03.03.2026 року до суду з заявою про перегляд заочного рішення звернулася відповідачка ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 04.03.2026 року заяву було прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 22.04.2026 року заочне рішення від 24.02.2026 року у справі 727/14005/25 було скасовано та призначено справу до розгляду за правила спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін на 12.05.2026 року.

Представник позивача в позовній заяві просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, крім того надав заяву в якій позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву в якій просить суд провести розгляд справи за її відсутності. Просила відмовити в задоволені позову з підстав наведених в її письмових поясненнях та просила застосувати строк позовної давності до вказаного позову з підстав наведених в клопотанні.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи не здійснювалося.

Суд, взявши до уваги заяви сторін, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідачка змінила своє прізвище із « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що стверджено копією паспорту, яку відповідачка надіслала на адресу суду.

Крім того, судом береться до уваги та обставина, що ОСОБА_3 визнала, що саме нею 07.09.2021 року було укладено Договір про споживчий кредит за № 101413923, надавши ряд заяв з приводу обставин даної справи.

Крім того, встановлено, що 07.09.2021 року між ОСОБА_4 та ТзОВ «МІЛОАН» укладено Договір про споживчий кредит за № 101413923.

Відповідачка здійснила дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем (ТОВ «ФК «МІЛОАН») було перераховано грошові кошти у розмірі 5000.00 гривень. Договір було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора Z6206 який було надіслано на номер телефону відповідачки - НОМЕР_1 .

Відповідно до умов Договору позики, дата видачі кредиту 07.09.2021, дата повернення кредиту 07.10.2021 (включно), термін користування кредитом 30 діб. Комісія за надання кредиту 950 гривень.

Згідно Договору позики, за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплатити Товариству плату згідно Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до цього Договору). Умовами Договору позики на період зазначений в п.п. 1.5.2. Договору, плата за користування Кредитом встановлена в розмірі 2.50 % за кожен день користування Кредитом.

Також Договором позики встановлено, що Плата за користування Кредитом нараховується в процентному значенні, за фактичну кількість днів, користування Кредитом, визначену у п.п. 1.6. цього Договору ставка процентна ставка за користування кредитом становить 5.0% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.

На підтвердження перерахунку коштів на рахунок відповідачки, позивач надав суду, квитанцію від 07.09.2021 року про проведення платежу транзакції за № 101413923 в сумі 5 000 грн, який був здійснена 07.09.2021 року на платіжну картку – маска

НОМЕР_2 справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідно до пункту 10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Відповідно до розрахунку, який долучений позивачем ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до матеріалів справи, сума заборгованості становить – 41 950 грн.

За тілом кредиту - 5 000 гривень, заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги – 36 000 гривень та заборгованість за комісією – 950 гривень.

17.12.2021 було укладено договір факторингу за № 17-12/21-62 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитним договором до позичальників, в тому числі за договором № 101413923.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101413923.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідачки ОСОБА_1 , за договором № 101413923.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно з ст. 1077 ЦПК України , за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно ст. 1078 ЦК України , предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно ст.1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.

Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

За положеннями частини 1 статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Таким чином суд доходить висновку, що у позивача виникло право вимагати від ОСОБА_4 повернення тіла кредиту в розмірі 5 000 грн, комісії за надання такого та сплати процентів за користування кредитом.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (такий правовий висновок викладений в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12).

Відповідно до умов договору, погодженим строком кредитування є строк 30 днів (п. 1.3. Договору).

Обставини продовження чи пролонгації строку кредитування позивачем не обґрунтовувалися (ч.1 ст.81 ЦПК України).

На підставі вказаного, суд вважає, що позивач вправі нараховувати проценти за користування кредитом лише за період погодженого строку кредитування, тобто в межах 30 днів.

Отже, за розрахунком суду, сума процентів за користування кредитом, сплати яких позивач вправі вимагати, становить 3 750 грн (5 000 грн (тіло кредиту) х 2,5 % (процентна ставка) х 30 днів (строк кредитування).

За наданим стороною позивача розрахунком проценти нараховувалися поза межами строку кредитування, а тому суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають проценти у розмірі 3 750 грн.

Наведене узгоджується із умовами договору, де обумовлено строк кредитування з 07.09.2021 року по 07.10.2021 року, де з ОСОБА_1 було погоджено саме 30 днів строку кредитування, а також графіком платежів за договором про споживчий кредит №101413923.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов`язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а не ст. 1048 ЦК України.

Доводи позивача про те, що відбулася автоматична пролонгація договору на 60 днів за підвищеною ставкою 3,00% 5,00%, 10.00% (п. 2.3 Договору) виключно через факт неповернення коштів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чіткої та однозначної згоди споживача.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (зокрема, акцептованих додаткових угод, доказів сплати комісій за пролонгацію тощо), які б свідчили про волевиявлення позичальника ОСОБА_4 на продовження строку дії договору після 07.10.2021 року на нових, значно гірших умовах.

Сам лише факт прострочення повернення кредиту не може вважатися згодою на продовження строку користування ним.

Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), нарахування процентів за період після 07.10.2021 року є безпідставним.

Сторони Договору передбачили сплату позичальником комісії за надання кредиту в сумі 950 грн (пункт 1.5.1 договору).

10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у ЗУ «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Положення ч.1, 2, 5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності ЗУ «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, вказаний Закон передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

За таких обставин, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 950 грн, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

З врахування вище наведеного, з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає стягненню заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 9 700 грн з яких: 5 000 грн тіло кредиту, 3 750 грн відсотки за користування та 950 грн комісія.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідачки ОСОБА_4 про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, огляду на те, що договір нібито укладені в 2021 році, а товариство звернулося до суду в 2025 року та зауважує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 12.03.2020 на всій території України встановлений карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Тобто строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину, який було відмінено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину», з 24 години 30 червня 2023 року на всій території України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято ЗУ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набрав чинності 17.03.2022, відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст.257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому вказаний пункт був виключений з прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 04.09.2025 на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025.

Таким чином, строк позовної давності спочатку був продовжений у зв`язку з введенням карантину (з 02.04.2020 по 01.07.2023), а потім був зупинений у зв`язку з введенням правового режиму воєнного стану (з 24.02.2022 по 04.09.2025).

Позивач звернувся з позовом до суду 04.11.2025 року.

У зв`язку з цим, суд враховує, що закінчення трирічного строку позовної давності навіть з моменту укладення кредитного договору (07.09.2021 року) припадає на період дії карантину, коли положення щодо строків позовної давності були продовжені на його строк дії та в подальшому взагалі перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану. Відтак підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Судом встановлено, що відповідачкою, не надано доказів, які спростовують наявність заборгованості у неї перед позивачем та підтверджують належне виконання зобов`язань за кредитним договором. У той же час, наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 звернулася до первинного кредитора – ТОВ «МІЛОАН» з метою отримання кредитних коштів, за результатами її звернення, було підписано кредитний договір за № 101413923 від 07.09.2021 року, після підписання якого у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у первісного кредитора виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачці, а у відповідачки виникло зобов`язання повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах визначених договором.

У свою чергу, взяті на себе зобов`язання відповідачка належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за договорами на загальну суму 9 700 грн.

Зважаючи на те, що у відповідачки утворена заборгованість перед кредитором, а на підставі договору факторингу право вимоги було відступлено на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», підлягає стягненню з відповідачки на користь фактора сума заборгованість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись з позовом, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідачки грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем, позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підлягають часткову задоволенню.

Крім цього, позивачем при поданні позову понесено судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн. а також сплачено витрати на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Стосовно витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір та замовлення про надання правничої допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, детальний опис наданих послуг, заявка на надання юридичної допомоги за № 2056 від 01.09.2025 витяг з Акту за № 14 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 року.

Суд також зазначає, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.

Зважаючи, що відповідачка надала суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, їх пропорційності до ціни позову, а також з огляду на конкретні обставини справи, обсяг і зміст наданих правничих послуг та пропорційність задоволених позовних вимог (16 000 грн ? 9 700 грн : 41 950 грн = 3 699,64 грн), суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_7 на користь позивача 2 000 грн у рахунок відшкодування таких витрат.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 560,12 грн (2 422,40 грн х 9 700 грн : 41 950,00 грн).

Керуючись ст.ст. 526, 536, 627, 626 ,628, 549, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 76-82, 89, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, заборгованість у загальному розмірі 9 700 (дев`ять тисяч сімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, сплачений судовий збір в розмірі 560 (п`ятсот шістдесят) гривень 12 копійок та 2 000 (дві тисячі) гривень витрат понесених на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Шевчук Р.М.