Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №642/3496/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/3496/26

Провадження № 3/642/786/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі головуючої судді Балабая С.С., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),

встановив:

До Холодногірського районного суду м. Харкова з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції надійшов адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною першою статті 130 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 652658 від 29.04.2026, 29.04.2026 о 09:10 год в м. Харкові по пров. 2й Золочівський поблизу буд. 34, водій ОСОБА_1 керував електросамокатом обладнаним електродвигуном потужністю до 3 кіловат з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ м. Харкова у лікаря нарколога відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Конверти із судовими повістками повернуті на адресу суду з довідками «Укрпошта», причиною невручення зазначено відсутність адресата за вказаною адресою. Письмових заперечень до суду також не надійшло.

При цьому будь-яких зауважень, зокрема щодо правильності зазначення його місця проживання, в протоколі не зазначено. Про зміну місця проживання ОСОБА_1 суд не повідомляв. Дані щодо будь-якої іншої адреси місця проживання, в матеріалах справи також відсутні.

Таким чином, судом було вжито всіх можливих заходів для виклику ОСОБА_1 до суду задля реалізації його права приймати участь в розгляді справи.

Неявка особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, належним чином повідомленої про час та місце судового розгляду справи, є її волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав.

Як вбачається з положень пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 268 КУпАП, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачених частиною першою статті 130 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України» згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції.

В пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» ( 974_256 ) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, пункт 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

Верховним Судом в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Подальше відкладення розгляду справи нівелюватиме завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Розгляд справи у розумні строки з одного боку забезпечує можливість своєчасного відновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадку необґрунтованості та безпідставності провадження у справі стосовно нього, а з іншого своєчасне вжиття заходів спрямованих на запобігання іншим правопорушенням, у випадку наявності підстав застосування адміністративного стягнення з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття (стаття 23 КУпАП України). У будь-якому випадку відповідні дії мають бути вчинені своєчасно, з метою недопущення негативних наслідків, пов`язаних із тривалим розглядом справи та не вирішенням її по суті.

Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, вважає можливим провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, що сприятиме досягненню завдань, визначених статтею 245 КУпАП України, та розгляду справи в межах строків, передбачених статтею 38 КУпАП України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.

ОСОБА_1 ставиться у провину порушення вимог п.2.5 ПДР України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ч.1 ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), тому вона є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.

Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно до усталеної практики ЄСПЛ до адміністративних правопорушень, які підпадають під визначення «кримінального обвинувачення» застосовуються гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції, однією з яких відповідно п. 2 цієї статті (кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку) є презумпція невинуватості.

Так, у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Також Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».

Згідно ч. 3ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

З огляду на викладене, за відсутності інших об`єктивних джерел фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню в цій справі, дані, що відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №652658 від 29.04.2025 року, який складено відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП зазначено, що 29.04.2026 09:10 м. Харків, провул. Золочівський, 34 останній керував електроскутером обладнаним електродвигуном потужністю до трьох кіловат з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, поведінк, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охороно здоров`я ОСОБА_1 відмовився чим порушив п. 2.5 ПДР.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування особою транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або у разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

У п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Крім того, в постанові у справі №404/4467/16-а від 20.02.2019 року Верховний Суд зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Отже, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Суд зазначає, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення докази не є належними, оскільки не узгоджуються з відео фіксацією подій.

Так, відповідно до записів з бодикамер співробітників поліції, досліджених судом, вбачається, що працівником поліції що водія зупинено під час керування електроскутером. В ході бесіди співробітниками поліції запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, при цьому співробітник поліції повідомив водію, що він має право відмовитись від проходження огляду, на що водій повідомив про відмову від проходження огляду та заперечив факт вживання наркотичних речовин.

З відео фіксації обставин адміністративного правопорушення вбачається, що поведінка ОСОБА_1 відповідала обстановці, він розумив події, які відбуваються, з співробітниками поліції поводився чемно, не грубив, пальці його рук не тремтіли та ця обставина взагалі не перевірялася працівниками поліції. При цьому працівниками поліції не було роз`яснено водієві які саме ознаки наркотичного сп`яніння ними виявлено.

Отже, матеріали даної справи про адміністративне правопорушення не містять достатніх доказів про наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, тобто не доведена об`єктивна сторона даного адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП.

Таким чином, суд не знаходить підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1ст. 130 КУпАП України через відсутність в його діях складу даного адміністративного правопорушення.

Також суд зазначає, що співробітниками поліції введено в оману ОСОБА_1 щодо наявності у нього права відмовитись на їх вимогу від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, в той час як це відповідно до п. 2.5 ПДР України є обов`язком водія, що й є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та нероз`яснено наслідки такої відмови. Приймаючи до уваги цю обставину, а також відсутність доказів наявності у водія ознак наркотичного сп`яніння, суд розцінює дії працівників поліції, як намагання штучного створення ознак нібито наявності складу відповідного адміністративного правопорушення з метою складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю внаслідок відсутності складу правопорушення.

Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст.40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

Керуючись статтями130, 247, 252, 283, 284 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Харківського апеляційного суду.

Суддя С.С. Балабай