Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №766/2561/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/819/951/26

Єдиний унікальний номер справи: 766/2561/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Бездрабко В.О.,

Радченка С.В.,

секретар Андреєва В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи – служба у справах дітей Центральної районної у м.Херсоні ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Нікітін Руслан Валерійович, на ухвалу Херсонського міського суд Херсонської області від 14 квітня 2026 року, у складі головуючого судді Зуб І.Ю.,

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Центральної районної у м.Херсоні ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що він з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі та мають спільну дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що майже відразу після народження дитини шлюбні відносини між ними погіршилися на фоні байдужого ставлення матері до процесів догляду за дитиною, виховання сина та ведення домашнього господарства.

З вересня 2024 року дитина постійно проживає з ним у м.Херсоні, а мати дитини створила нову родину і почала нові відносини, постійно змінюючи місця проживання в різних населених пунктах, не відвідуючи дитини та не піклуючись про неї, не приймаючи участі в її утриманні та не цікавлячись її розвитком.

За наведених обставин та зважаючи на звикання дитини до вже сформованих умов життя, її знаходження в комфортному для неї соціальному середовищі, відсутності у її матері постійного місця проживання і джерела доходів, за відсутності протилежних аргументів, різка зміна оточуючої обстановки та залишення за матір`ю активної ролі у її вихованні, яка до цього не прагне, не відповідатиме найкращим інтересам дитини та може призвести до створення для неї негативних факторів у подальшому вихованні та розвитку.

На підставі наведеного позивач просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним – батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03 листопада 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 квітня 2026 року закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Ухвала мотивована відсутністю у даній справі спору про місце проживання дитини, оскільки батьки самостійно визначили місце проживання дитини. При цьому позивач звернувся з позовом до суду для вирішення спору, якого не існує, оскільки батьки сторони вирішили де буде проживати їх син. Як наслідок, права, свободи чи інтереси позивача щодо визначення місця проживання дитини не є порушеними, невизнаними або оспорюваними, а тому вони і не потребують здійснення ефективного судового захисту, що є підставою для закриття провадження у справі згідно пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Нікітін Р.В. подав апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в основу прийнятого судового рішення суд поклав стислу відповідь позивача, який не є фахівцем в галузі права, на питання суду де він пояснив, що спору із відповідачкою не має. При цьому позивач не відрізняє поняття побутового спору (сварка, скандал, дискусія, суперечка) від правового спору, який є складною конструкціє, що має у своїй структурі безліч елементів. Представник позивача конкретизував відповідь позивача, акцентувавши увагу на тому, що позивач не чітко усвідомлює термін правовий спір, зазначивши, що між сторонами довгий час існував і на момент розгляду справи все ще існує саме правовий спір, який полягає в самоусуненні відповідачки від вирішення питань життєдіяльності спільної дитини сторін, у тому числі щодо вирішення в установленому законом порядку питання про визначення місця її проживання, акцентувавши увагу, що в кінцевому підсумку належним чином це питання не оформлене та, відповідно, не вирішене, надавши комплексне обґрунтування існування спору та необхідності його вирішення в судовому порядку із досягненням чіткого зафіксованого у визначеній законом формі кінцевого результату.

Разом з тим, суд, посилаючись на наявність в матеріалах справи нотаріально посвідченої заяви відповідачки щодо визнання нею позову та відсутності заперечень відносно визначення місця проживання дитини разом із позивачем, не прийняв до уваги того, що ця заява є реакцією сторони саме на пред`явлений позов, а не комплексною мірою, направленою на підкріплення свого дійсного волевиявлення на кінцеве врегулювання спору в добровільному порядку. Суд, посилаючись на приписи частини першої статті 160 СК України, дійшов до передчасного висновку відносно того, що на момент розгляду справи місце проживання повноцінно та всебічно визначено за згодою батьків. Так, частиною 4 статті 157 СК України прямо визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Саме укладення лише такого договору може свідчити про досягнення сторонами повної узгодженості та вирішення (припинення) спору.

Таким чином, апелянт акцентує увагу на тому, що із обставин справи вбачається, що між сторонами, не зважаючи на визнання відповідачкою позовних вимог та висловлювання згоди щодо проживання дитини разом з батьком, залишились неврегульоване питання в частині належного оформлення попередньо досягнутих домовленостей, оскільки, як зазначалось вище, закон встановлює відповідну форму, яка закріплює факт остаточного повного вирішення спірного питання щодо дитини.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка та представники третіх сторін не скористалися.

Представник позивача – адвокат Нікітін Р.В., приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав за обставинами, викладеними у скарзі, просив ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Від представника служби у справах дітей виконавчого комітету Херсонської міської ради – органу опіки та піклування Олени Федіної надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи, або про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, проаналізувавши обставини позову, врахувавши тривалий час проживання дитини разом з батьком, відсутність заперечень відповідачки проти проживання дитини з позивачем, а також надання органом опіки та піклування висновку щодо проживання дитини разом із батьком з огляду на надання матір`ю нотаріально засвідченої згоди на таке проживання, вважав, що між сторонами відсутній предмет спору, тому дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи сторони по справі з 09 серпня 2023 року по 02 грудня 2024 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.6,8).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в них народилась дитина – ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17 липня 2023 року (а.с.7).

З долученої до матеріалів справи нотаріально посвідченої заяви відповідачки ОСОБА_2 від 17 липня 2025 року вбачається, що відповідач не заперечує щодо місця проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із батьком – ОСОБА_1 , для чого раніше надавала дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини. Позовні вимоги визнає в повному обсязі. На теперішній час вона не має чітко визначеного власного місця постійного проживання та джерела стабільних доходів, тому самостійно не має об`єктивної можливості забезпечити належні умови для проживання і виховання дитини. У зв`язку із цим, з урахуванням того, що майже рік дитина вже фактично проживає разом із батьком, вважає за доцільне щоб дитина залишалася проживати разом із батьком (а.с.85).

Згідно із Актом обстеження умов проживання від 28 липня 2025 року, дитина проживає разом з батьком та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 , де їй створено належні умови для проживання (а.с.94).

У висновку виконавчого комітету Центральної районної ради у м. Херсоні – органу опіки та піклування, який затверджено рішенням від 22.08.2025 року за № 211 зазначено про доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком. Щодо мотивування, то вказано про існуючий факт проживання дитини разом із батьком та надання матір`ю нотаріально засвідченої згоди на таке проживання (а.с.107).

Відповідно до частини першої статті19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції (ч. 1 ст. 23 ЦПК).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач посилався на відповідні обґрунтування свого позову та просив визначити місце проживання його дитини разом з ним, тобто, на час звернення до суду позивач зазначив як предмет так і підстави позову.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2020 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зроблено висновок, що «закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань».

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц також зазначив про те, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, на час пред`явлення позову існував спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини сторін. Тобто в той час предмет спору мав місце.

Відсутність заперечень зі сторони відповідачки щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, остання пояснювала тим, що на даний час вона не має чітко визначеного власного місця постійного проживання та джерела стабільних доходів, самостійно не має об`єктивної можливості забезпечити належні умови для проживання і виховання дитини, тому проживання дитини з її батьком відповідатиме її інтересам.

Зважаючи на подану відповідачкою заяву від 17 липня 2025 року описаного змісту, позивач заяви про відмову від позову до ухвалення судом першої інстанції судового рішення на підставі статті 206 ЦПК України не подав.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у випадку відсутності спору щодо визначення місця проживання, між батьками, як визначено у частині першій статті109 СК України, може бути укладений письмовий договір про те, з ким із них буде проживати дитина, яку участь у забезпеченні умов її життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дитини. Однак, такого змісту договір сторони по справі не укладали.

Таким чином, сама по собі відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дитини разом із позивачем, тобто батьком дитини, не може свідчити про відсутність предмету спору щодо визначення місця проживання дитини на час звернення позивача до суду із цим позовом, а також на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а тому суд першої інстанції не мав достатніх підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про постановлення ухвали про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду. Суду необхідно було з`ясувати чи не залишилося між сторонами неврегульованих питань та розглянути по суті заявлені позовні вимоги, а у випадку їх необґрунтованості - відмовити у їх задоволенні через безпідставність чи недоведеність згідно із вимогами ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Нікітін Руслан Валерійович, підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала, як така, що постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 374, 379, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Нікітін Руслан Валерійович, задовольнити.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 квітня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 11 червня 2026 року.

Головуючий Л.А.Приходько

Судді: В.О.Бездрабко

С.В.Радченко