Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №581/570/21 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м.Суми

Справа №581/570/21

Номер провадження 22-ц/816/311/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Сидоренко А. П. , Сізова Д. В.

з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,

у присутності:

представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Васильцової Ольги Миколаївни,

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Козін Тетяни Володимирівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Васильцовою Ольгою Миколаївною,

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 19 березня 2025 року у складі судді Бутенка Д.В., ухвалене в сел. Липова Долина Сумської області, повне рішення складено 25 березня 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, витрачених на будівельні матеріали та ремонтні роботи,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Васильцову О.М., звернувся до суду з даним позовом, уточнивши який (т.2, а.с. 162-163), мотивував його тим, що 06 квітня 2017 року між ним та ОСОБА_2 , від імені якого діяв на підставі нотаріальної довіреності Король С.М., укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, згідно з умовами якого сторони зобов`язувалися в майбутньому, в строк не пізніше 01 квітня 2020 року, підписати та належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до п.2.1. попереднього договору, в підтвердження наміру придбати об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу квартири (основного договору), він передав представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 до підписання цього договору, а представник продавця - ОСОБА_3 прийняв в якості гарантійних забезпечувальних коштів грошову суму в розмірі 271500 грн 00 коп., що еквівалентно 10000,00 (десять тисяч) доларів США 00 центів, яка при розрахунках за основним договором, зараховується у ціну об`єкту. У подальшому позивачем протягом 2018-2019 років сплачено відповідачу в якості оплати частини забезпечувального платежу 25030,43 доларів США, що згідно з комерційним курсом ОТП Банку продажу готівкового долара США на дату оплати коштів складало у сумі 650926 грн 00 коп. У подальшому зазначена вище квартира йому у власність не перейшла, її власником на день звернення до суду з позовом є відповідач. Також у термін обумовлений попереднім договором, основний договір купівлі-продажу квартири між позивачем та відповідачем укладений не був, а кошти отримані відповідачем за попереднім договором позивачу повернуті не були. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 травня 2021 року по справі №581/915/20, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 566654 грн 44 коп. боргу, 6086 грн 97 коп. судового збору та 15771 грн 20 коп. понесених витрат на правничу допомогу. Відразу після укладення попереднього договору він розпочав робити ремонтні роботи в квартирі, так як з травня 2017 року він став проживати в квартирі сам, а з червня 2017 року став проживати зі своєю дружиною і сином та продовжував ремонтні роботи в квартирі.

Позивачем, із залученням будівельників, були виконані певні ремонтні роботи, а саме:

- на 1-ому поверсі (кухня-гостинна з холом, санвузол): тепла підлога; кахель на підлогу, клей, монтаж кахелю; кахель-фартух (кухня), клей, монтаж кахелю; переніс електрокоробки на кухні; ГКЛ (гіпсокартоні листи) на стелю; монтаж підвіконників; відкоси на вікнах; санвузол: монтаж ГКЛ, кахель, монтаж кахелю, клей, монтаж розеток, монтаж унітазу, фарбування стелі; електропроводка;

- на 2-ому поверсі (санвузол, дві кімнати, коридор): санвузол: монтаж ГКЛ; кахель на підлогу; клей; монтаж кахелю; кахель на стіни; монтаж сантехніки; освітлення; монтаж розеток; монтаж унітазу і ванної; шпаклівка стелі; фарбування стелі; кімнати: монтаж ОSВ на підлогу; монтаж підвіконників; відкоси; освітлення; коридор та сходи: монтаж шафи із ГКЛ на сходах; шпаклівка шафи; монтаж стелі ГКЛ; монтаж металевих перил на сходах; освітлення; монтаж ОSВ на підлогу; електропроводка; фарбування стелі на 1-2 поверхах. Також позивачем придбавалися будівельні матеріали та техніка до санвузлів та інше устаткування для ремонту квартири на загальну суму 480000 гривень.

Наприкінці 2017 року він разом із дружиною та сином виїхали до Польщі на роботу. Кошти за квартиру за попереднім договором виплачувались за весь час, а саме з квітня 2017 року по вересень 2020 року, також за цей період позивачем сплачувались усі комунальні послуги.

Наприкінці вересня 2020 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 заселив у зазначену вище квартиру інших людей. На його прохання повернути грошові кошти витрачені на ремонтні роботи та їх особисті речі; в тому числі чеки, квитанції на придбання будівельних матеріалів, меблів, сантехніки та інше ОСОБА_2 категорично відмовився та перестав виходити на зв`язок. При спробі потрапити до вказаної квартири, з метою повернення своїх особистих речей і документів, виявлено факт заміни замків. За результатами призначеної судом оціночно-будівельної експертизи №1187/05-24 від 13 серпня 2024 року позивачем обрахована вартість поліпшення вищезазначеної квартири в розмірі 502508 грн 00 коп., який позивач просив стягнути з відповідача разом із судовим збором 5025 грн 80 коп. за подання позовної заяви, 454 грн 00 коп. судового збору за забезпечення позову, 12577 грн 89 коп. витрат за проведення судової оціночно-будівельної експертизи та 9300 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 19 березня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, витрачених на будівельні матеріали та ремонтні роботи.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10000 грн 00 коп. витрат за надану професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Васильцову О.М., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та вирішити питання розподілу понесених позивачем судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач за власні кошти здійснив ремонт належної відповідачу квартири, внаслідок чого збільшилася вартість поліпшеного майна, яке неможливо відокремити від майна без його пошкоджень, а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 390 ЦК України підлягає стягненню з власника вартість невідокремлених поліпшень, пропорційно збільшенню вартості майна внаслідок цих поліпшень. Просить врахувати правову позицію Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 390 ЦПК України, викладену у постановах від 07 вересня 2016 року у справі №6-398цс16, від 12 червня 2023 року у справі №127/20330/20, від 16 січня 2019 року у справ №203/6836/14-ц, від 11 листопада 2019 року у справі №335/7363/15-ц, від 03 березня 2021 року у справі 766/8694/16-ц.

Зазначає, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права визнав висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №1187/05-24 від 13 серпня 2024 року неналежним та недостовірним доказом.

Представником відповідача – адвокатом Козін Т.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність на обґрунтованість судового рішення, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги просить залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06 квітня 2017 року ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кушнір Л.Г. 29 листопада 2016 року за реєстром № 1846 діяв ОСОБА_3 (продавець), підписав з ОСОБА_1 (покупцем) попередній договір про укладення в майбутньому, в термін не пізніше 1 квітня 2020 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бадрудіновою Н.О. за реєстровим № 469 (п.1.1. договору). У відповідності до п.3.2. договору вартість об`єкту на день укладення договору становить 1493250 грн., що еквівалентно 55 000 доларів США.

У підтвердження наміру придбати об`єкт нерухомості та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу квартири в майбутньому у відповідності до п. 2.1. договору позивач передав представнику продавця ОСОБА_3 в якості гарантійних забезпечувальних коштів грошову суму в розмірі 271500 грн., що еквівалентно 10000 доларів США, яка при розрахунках за основним договором, зараховується у ціну об`єкта.

Відповідно до п. 2.2. договору решту частини гарантійних забезпечувальних коштів, що також зараховується в суму основного договору, а саме: 1221750 грн 00 коп., що еквівалентно 45000,00 (сорок п`ять тисяч) доларів США, покупець зобов`язався сплатити продавцю до оформлення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) наступним чином: до 30 червня 2017 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3750 доларів США, до 30 вересня 2017 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3 750 доларів США, до 30 грудня 2017 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3750 доларів США, до 30 березня 2018 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3 750 доларів США, до 30 червня 2018 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3 750 доларів США, до 30 вересня 2019 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3 750 доларів США, до 30 грудня 2019 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, до еквівалентна 3 750 доларів США, до 30 березня 2019 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3750 доларів США, до 30 червня 2019 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3 750 доларів США, до 30 вересня 2019 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3750 доларів США, до 30 грудня 2019 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, що еквівалентна 3750 доларів США, до 30 березня 2020 року кошти в національній валюті України у гривні в сумі, до еквівалентна 3 750 доларів США.

Пунктом 5.3. цього договору визначено, що покупець має право проживати, робити ремонт у квартирі та зобов`язується сплачувати комунальні платежі (а.с. 7-8).

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 травня 2021 року, яке набрало законної сили 29 липня 2021 року, первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задоволено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 566 654 грн 44 коп. боргу. По справі проведено розподіл судових витрат.

Як установлено судом під час розгляду зазначеної справи, 22 травня 2018 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, заявою, посвідченою приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бадрудіновою Н.О. за реєстровим № 679, підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 100000 грн., що еквівалентно 3831 доларів США, в якості оплати частини забезпечувального платежу, відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бадрудіновою Н.О. 6 квітня 2017 року, за реєстровим №469.

12 вересня 2019 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, заявами, посвідченими приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук В.С., за реєстровими № 2386, 2387, 2388, підтвердив отримання від ОСОБА_1 частини забезпечувального платежу за умовами п. 2.2. попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 6 квітня 2017 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бадрудіновою Н.О., за реєстровим № 469: в сумі 99800 грн., що еквівалентно 4000 доларів США; в сумі 99995 грн.; в сумі 79631 грн. Всього за умовами попереднього договору в якості частини забезпечувальних платежів позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 сплачено представникам відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 25030,43 доларів США, що згідно з комерційним курсом ОТП Банку продажу готівкового долара США на дату оплати коштів складало суму 650 926 грн.

07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу, в якій зазначив, що оскільки в обумовлений попереднім договором термін основний договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладений не був, жодна зі сторін не направляла другій стороні пропозицію про його укладення, то зобов`язання за попередній договором припинено, тому просив ОСОБА_2 повернути сплачені ним кошти в якості оплати забезпечувального платежу за попереднім договором від 06 квітня 2017 року в сумі, еквівалентній 25030,43 доларів США, перерахувавши кошти на зазначений ним рахунок (а.с.10-16, ІНФОРМАЦІЯ_1

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10 вересня 2021 року право власності на зазначену вище квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 21 грудня 2016 року (а.с.9).

15 жовтня 2021 року поліцейським Ірпінського МП УПО в Київській області складено протокол прийняття заяви від ОСОБА_5 про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується, з приводу заселення власником будинку ОСОБА_2 в частину будинку (квартиру АДРЕСА_2 ) інших людей та про відмову у повернені речей, які перебували у будинку, який за попереднім договором із її сином ОСОБА_6 домовилися придбати у розстрочку. Цього ж дня ОСОБА_5 подала заяву про крадіжку речей домашнього використання та особистого майна з наведенням їх переліку за адресою АДРЕСА_3 , а також про заселення вищевказаної квартири іншими особами, які на час звернення із заявою проживають у квартирі, потрапити до квартири позивачу не представлялося можливим, ОСОБА_2 погрожував позивачу щоб він не підходив до квартири та нічого не зміг пояснити з приводу зникнення їх речей, просила внести відомості до ЄРДР за ч.4 ст.185 КК України, невідкладно розпочавши досудове розслідування кримінального провадження. В окремих поясненнях зазначала про те, що до вересня 2020 року проводилася оплата комунальних платежів за вищевказану квартиру, проте пізніше заявнику стало відомо про використання у цій квартирі газу, води та світла, і на запитання до ОСОБА_2 останній повідомив про проживання у квартирі інших осіб і про те, щоб сім`я ОСОБА_7 до цієї квартири більше не приїздила (а.с.17-23 т.1).

У повідомленні від 30 серпня 2022 року № 1110/02-22 судовий експерт Харченко В.В. проінформував про неможливість проведення експертизи із визначенням ринкової вартості трьохповерхової квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 у зв`язку із воєнним вторгненням росії на територію України та через значне пошкодження об`єкту оцінки внаслідок обстрілів (із фототаблиці із 6 фотокарток вбачаються чисельні зовнішні пошкодження фасадної частини квартири, вибиття вікон, із очевидними ознаками загорання вікон та житлових приміщень всередину квартири (а.с.185-189 т.1).

Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, 12-ти квартирний житловий будинок в АДРЕСА_5 , загальною площею 1216,1 кв.м., збудований замовником ОСОБА_2 , вважався закінчений будівництвом 08 листопада 2016 року, про що повідомлено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради (а.с.2-4 т.2).

Із фотокопії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Юні пак» 30 вересня 2016 року, вбачається те, що зазначена квартира складається із кухні-вітальні, двох санвузлів, коридору, трьох житлових кімнат, загальна площа приміщень 100,4 кв.м., 2 поверхи та один поверх мансардного типу (а.с.117-121 т.2).

Відповідно до висновку експерта Харченка В.В. за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 1187/05-24 від 13 серпня 2024 року ринкова вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , станом на 08 жовтня 2021 року (на дату відкриття провадження у справі) з урахуванням особливостей, зазначених в попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2017 року складала 2 254 365 грн 00 коп. Ринкова вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , станом на 08 жовтня 2021 року (на дату відкриття провадження у справі) з урахуванням виконаних ремонтних робіт складала 2 756 873 грн 00 коп. (а.с.134-156 т.2).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз зібраних у даній справі доказів підтверджує ті обставини, що позивач та члени його сім`ї, починаючи з часу фактичного допуску до приміщення та підписання із відповідачем попереднього договору купівлі-продажу квартири (з березня-квітня 2017 року) і по час фактичного проникнення та заселення ОСОБА_2 у зазначену квартиру інших осіб (по серпень-вересень 2020 року, а також до 01 квітня 2020 року на підставі п.5.3. зазначеного вище попереднього договору купівлі-продажу квартири) добросовісно володіли й користувалися зазначеною нерухомістю, проводячи в ній певні ремонтні роботи (включаючи, облаштування частково підлоги плиткою на І-му поверсі, встановлення підлогового покриття із використанням OSB плит на ІІ-му поверсі (у житлових кімнатах та коридорі) та частково на ІІІ-му поверсі, шпаклювання та фарбування стін та стелі у квартирі, часткове обкладання кахелем стін на кухні-вітальні, облаштування кахелем та сантехнікою санвузлу на першому поверсі, облаштування ванної кімнати на другому поверсі з покладанням кахелю на стінах та сантехнічної плитки на підлозі, обладнання електромережі будинку із встановленням підрозетників, встановлення гіпсокартонної стелі на ІІІ-поверсі), сплачуючи комунальні платежі, зберігаючи в приміщенні власні речі та інше рухоме майно.

Разом із цим, належними та допустимими доказами позивачем достовірно не доведена вартість проведеного обсягу ремонтних робіт із визначенням які саме будівельні матеріали були використані для цього, включаючи безпосереднє використання у ремонтних роботах тих матеріалів та предметів, які були придбані позивачем та членами його сім`ї у будівельних магазинах протягом 2017 року. Ці обставини є обов`язковими для встановлення судом у даному спорі згідно з ч.4 ст.390 ЦК України.

За час перебування спірної квартири у володінні та користуванні ОСОБА_1 останній здійснив певні невід`ємні поліпшення зазначеного нерухомого майна, внаслідок чого ринкова вартість вищезазначеної квартири могла б збільшитися, проте, на думку суду, точна вартість таких поліпшень в експертному порядку не визначена, інших належних та допустимих доказів в підтвердження зазначених доводів сторона позивача суду не надала.

Повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц).

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тобто, добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.

Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.

Тлумачення ч. 4 ст. 390 ЦК України дає підстави для висновку, що поліпшення майна повинні бути здійснені особою саме як добросовісним набувачем, тобто за відсутності обізнаності щодо протиправного вибуття цього майна з володіння власника.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 зазначено, що:

«відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.

Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т. ч. домовилися про оплату та проживання позивачки в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті).

Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. При цьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц (провадження № 61-23365св18) зазначено, що:

«відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Проте, судами не враховано, що відповідно до положень частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду зазначеної справи, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право позивач на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходив з вартості ремонтно-будівельних робіт, які здійснено позивачем на поліпшення отриманого ним майна. Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України, апеляційний суд не врахував, що до відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене. При цьому, надані позивачем на підтвердження понесених витрат договір від 14 вересня 2007 року № 09/03 та акти здачі-прийняття виконаних робіт на суму 238 420,00 грн щодо проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1, є лише доказом понесених витрат. Також апеляційний суд безпідставно не надав оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15 та відповідно не перевірив правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача відшкодування вартості здійснених витрат на невід`ємні поліпшення майна у сумі 440 784,00 грн. Таким чином внаслідок порушення апеляційним судом норм процесуального права належно не досліджено зібрані у справі докази в їх сукупності, не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи є позивач добросовісним набувачем, чи забезпечили проведені в квартирі ремонтні роботи приріст ринкової вартості цього майна, оскільки поліпшення майна були здійснені у 2007 році, а тому для визначення суми, на яку збільшилася вартість майна, необхідні відомості про його вартість до поліпшення та після поліпшення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18) вказано, що:

«спір між сторонами в цій справі виник з приводу того, на яку саме компенсацію в межах заявлених позовних вимог має право позивач у зв`язку з витребуванням у неї спірної квартири, яку за час володіння вона встигла відремонтувати, та з кого з відповідачів і в якому розмірі слід її стягнути.

Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

За змістом вказаної правової норми лише добросовісний набувач має право на залишення за собою поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач має право на відшкодування здійснених на поліпшення витрат у сумі, на яку збільшилася їх вартість. Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц (провадження № 61-35681св18) вказано, що:

«з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна. Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.»

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та члени його родини добросовісно володіли та користувалися належною відповідачу на праві власності квартирою АДРЕСА_2 . Позивачем під час користування вказаною квартирою здійснено певні невід`ємні поліпшення цього нерухомого майна. Вказані висновки суду першої інстанції сторонами в апеляційної порядку не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядаються.

Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що в даній судовій справі підлягає встановленню вартість проведеного обсягу ремонтних робіт із визначенням які саме будівельні матеріали були використані для цього, включаючи безпосереднє використання у ремонтних роботах тих матеріалів та предметів, які були придбані позивачем та членами його родини у будівельних магазинах, адже вони не узгоджуються із положенням ч. 4 ст. 390 ЦК України та правовими позиціями Верховного Суду, вкладених у вищевказаних постановах щодо застосування ч. 4 ст. 390 ЦК України.

Як уже зазначалося, добросовісному набувачу, в силу ч. 4 ст. 390 ЦК України, підлягає відшкодуванню сума, на яку збільшилася вартість майна, у зв`язку з внесенням невідокремлених поліпшень, а не витрати понесенні цією особою на поліпшення майна.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 109 ЦПК України).

На переконання колегії суддів, складений 13 серпня 2024 року судовим експертом за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №1187/05-24 висновок не є достовірним доказом розміру суми, на яку збільшилася вартість майна позивача, за рахунок внесених позивачем поліпшень.

Так, на вирішення судової оціночно-будівельної експертизи судом поставлені наступні питання: 1. Яка ринкова вартість трьохрівневої квартири АДРЕСА_6 , станом на 08 жовтня 2021 року (на дату відкриття провадження у справі) із урахуванням особливостей, зазначених в Попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2017 року?

2. Яка ринкова вартість трьохрівневої квартири АДРЕСА_6 , станом на 08 жовтня 2021 року (на дату відкриття провадження у справі) із урахуванням виконаних ремонтних робіт?

З розділу ІІ «Дослідження» висновку експерта слідує, що вихідними даними для проведення дослідження були: інформація з наданих на дослідження матеріалів кримінального провадження, правовстановлююча, технічна документація та дані визначені в нормативних документах, чинних у галузі в галузі законодавства з оцінки, оціночної процедури та діючих та території України на час визначення ринкової вартості.

При вивченні наданих на дослідження матеріалів цивільної справи з урахуванням поставлених на вирішення експертизи питань та в відповідності до Стандарту житлово-комунального господарства України СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 «Житлові будинки. Правила оцінки фізичного зносу житлових будинків» технічний стан та якість внутрішнього оздоблення об`єкту дослідження були прийняті експертом: при вирішенні першого питання – як задовільний, а при вирішенні другого питання – як добрий.

Разом з тим, за змістом пунктів 1, 4.1, 4.5, 4.6 вказаного Стандарту, він застосовується для визначення фізичного зносу житлових будинків, а також фізичного зносу конструктивних елементів та внутрішніх систем інженерного обладнання.

Правила визначення фізичного зносу житлових будинків (далі – Правила) поширюються на визначення технічного стану житлових будинків (далі будинків) при технічній інвентаризації, визначення вартості нерухомості, плануванні та проектуванні ремонту і їх реконструкції.

Під фізичним зносом конструкцій, технічних пристроїв і будинків у цілому мається на увазі втрата ними первісних техніко-експлуатаційних показників (міцності, стійкості, надійності і т. ін.) внаслідок дії природно - кліматичних, технічних факторів та життєдіяльності людини. СОУ ЖКГ 75.11 – 35077234. 0015:2009 3

Величина фізичного зносу на момент його визначення характеризує ступінь погіршення технічних і пов`язаних з ними експлуатаційних показників будинків (конструкцій, технічних пристроїв) порівняно з первісними і виражається співвідношенням вартості об`єктивно необхідних робіт для усунення ознак фізичного зносу до їх вартості відтворення.

Величина фізичного зносу елементів будинку визначається візуальним обстеженням з використанням необхідних приладів.

У Таблиці 5.1 «Приблизна шкала оцінки зносу елементів будинку» вказана така характеристика технічний стан як добрий - пошкоджень і деформацій немає. Є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента і усуваються під час ремонту», а задовільний - елементи будівлі в цілому придатні для експлуатації, але потребують ремонту, який найдоцільніший на цій стадії.

Експертом, при складанні вказаного висновку не конкретизовано критерії оцінки технічного стану спірної квартири як задовільний (на час укладення сторонами попереднього договору купівлі-продажу) та як добрий (на час відкриття провадження у даній судовій справі).

Крім того, експертом у ході дослідження не було встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та в якій пропорції відбулося збільшення вартості квартири внаслідок внесених позивачем поліпшень за час користування цим майном.

Експертом застосовано порівняльний підхід обрахунку ринкової вартості квартири із визначенням ринкової вартості об`єкта дослідження шляхом визначення лише обрахування середньоарифметичного значення приведених вартостей об`єктів-аналогів наведених у таблиці 1 при відсутності повних та достовірних даних щодо цього об`єкту в частині до та після проведених ремонтних робіт, без проведення співставлення даних щодо цієї квартири за даними попереднього договору та станом на день проведення експертизи із використанням зібраних у матеріалах справи відомостей про стан виконаних ремонтних робіт.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження суми на яку збільшилася вартість спірної квартири в наслідок внесених ним поліпшень, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Отже, рішення суду першої інстанції на п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Васильцовою Ольгою Миколаївною, задовольнити частково.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 19 березня 2025 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 червня 2026 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: А. П. Сидоренко

Д. В. Сізов