Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №322/1643/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

РІШЕННЯ

11 червня 2026 рокуСправа № 322/1643/25

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Гасанбекова С.С.,

при секретарі судового засідання Татуковій А.Д.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Карої Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом:ОСОБА_1

до:ОСОБА_2

про:стягнення заборгованості за договором позики.

03.11.2025 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 52179,62 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики, з яких: 45945,00 грн. сума боргу, 4318,83 грн. сума інфляційних втрат, 1915,79 грн. – 3% річних.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 11.12.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також визначено для сторін строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Вища рада правосуддя рішенням від 30 грудня 2025 року № 2814/0/15-25 із 02 січня 2026 року змінила територіальну підсудність судових справ Новомиколаївського районного суду Запорізької області шляхом її передачі до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.

Згідно з ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вищезазначене рішення Вищої ради правосуддя стало підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді Новомиколаївського районного суду Запорізької області, до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.03.2026 № 386/0/15-26 суддю Новомиколаївського районного суду Запорізької області Гасанбекова Сергія Сергійовича було відряджено до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя для здійснення правосуддя строком на 1 (один) рік із 23 березня 2026 року.

23.03.2026 вищезазначену справу було передано судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Гасанбекову С.С.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Протягом серпня 2021 року позивач передав в борг відповідачу грошові кошти в розмірі 45945,00 грн., про що відповідач написав розписку.

15.07.2024 позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу в семиденний строк з моменту отримання вимоги. Вимогу відповідач отримав 17.07.2024, отже позивач вважає, що строк повернення позики – 24.07.2024.

Відповідач позику не повернув.

Посилаючись на норми ст.ст. 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, позивач вважає, що відповідач повинен повернути йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних в розмірі 52179,62 грн.

Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити його вимоги.

Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечив укладення договору позики з позивачем та просив відмовити в задоволенні позову з цих підстав.

У відповіді на відзив позивач зазначив про необґрунтованість доводів відповідача, з огляду на те, що відповідач не звертався до правоохоронних органів з приводу підробки розписки, а також не ініціював питання про проведення експертизи з метою спростування факту її написання саме ним.

У запереченнях відповідач зазначив, що у наданому позивачем договорі позики без дати не містяться відомості про передачу позивачем грошових коштів та отримання ОСОБА_2 цих грошових коштів, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

У судовому засіданні позивач підтримав позов з вищенаведених підстав.

Водночас відповідач у судовому засіданні зазначив, що він дійсно брав у позивача гроші в загальному розмірі 45945,00 грн, з умовою їх повернення після продажу належного відповідачу земельного паю. Відповідач підтвердив те, що всі підписи у розписці, наданій позивачем, від його імені виконані ним особисто, крім останнього підпису навпроти суми 1000,00 грн. Також, відповідач стверджував, що він особисто не писав вступну частину розписки, в якій зазначено, що він позичає кошти. При цьому, за твердженням відповідача, він брав у позивача кошти, приблизно у 2016 – 2017 році та повернув їх йому у 2017 році. На запитання суду про те, яким чином у позивача залишився оригінал розписки, у разі повернення боргу за нею, відповідач зазначив, що під час повернення коштів позивач стверджував, що загубив розписку, а нову розписку (про прийняття боргу) відповідач у позивача не вимагав, оскільки перебував з ним у дружніх відносинах.

Представник відповідача у судовому засіданні, враховуючи названу відповідачем дату позичання коштів у позивача, просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.

У судовому засіданні 05.06.2026 судом було постановлено ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірку їх доказами, після чого оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено ухвалення і проголошення судового рішення, оголошено дату і час його проголошення – 11.06.2026 об 11год. 50хв.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумах: 5000,00 грн, 300,00 грн, 700,00 грн, 3000,00 грн, 2700,00 грн, 3000,00 грн, 245,00 грн, 2500,00 грн, 1500,00 грн, 5000,00 грн, 1000,00 грн, 20000,00 грн, 1000,00 грн, а всього – 45945,00 грн, що підтверджується розпискою відповідача.

Справжність цієї розписки відповідачем не оспорюється, за винятком останнього запису на суму 1000,00 грн, проте будь-яких належних та допустимих доказів на спростування того факту, що підпис навпроти останньої суми в розмірі 1000,00 грн виконаний не ним, а іншою особою, відповідач суду не надав. Відповідачем не заявлено клопотання про призначення почеркознавчої або технічної експертизи наданої позивачем розписки з метою спростування факту її виконання відповідачем або з метою визначення часу її складання.

Розписка не містить строку повернення позики, а також умов щодо сплати процентів за користування позикою.

15.07.2024 позивач направив відповідачу письмову вимогу про сплату боргу за розпискою в розмірі 45945,00 грн в семиденний строк з дня отримання цієї вимоги, яка була отримана відповідачем 17.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, та було визнано відповідачем у судовому засіданні.

Отримані за розпискою гроші в сумі 45945,00 грн відповідач позивачу не повернув, що підтверджується наявністю оригіналу розписки у позивача.

Будь-яких належних доказів виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачу боргу за розпискою суду не надано.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При кваліфікації правовідносин сторін, що виникли внаслідок складання відповідачем розписки, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 02.10.2019 по справі № 296/9084/15-ц (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 85354677), та зазначає таке.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Отже, зміст розписки відповідача та його пояснення, надані у судовому засіданні, свідчать про укладення між сторонами по даній справі договору позики, оскільки у ній зазначено, що відповідач позичає у позивача гроші.

За правилами ст. 545 ЦК України: прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (ч. 1); якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч. 2); наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (ч. 3); у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 4).

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Відповідний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 по справі № 200/5857/16-ц (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 97393716).

Відсутність дати складання розписки у цій справі не має правового значення, оскільки незалежно від того, чи була складена ця розписка у 2016-2017 роках, як стверджує відповідач, чи у 2021 році, як стверджує позивач, укладений між сторонами договір позики не містить дати повернення позики, при цьому позивачем не заявляються вимоги про стягнення процентів за користування позикою, відтак у цьому випадку правове значення має саме момент пред`явлення позивачем вимоги відповідачу про сплату боргу (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позивачем помилково визначено строк повернення позики – 24.07.2024, адже згідно з вищезазначеними положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України, за відсутності застереження про інше у розписці, позика повертається протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, тобто останнім днем строку повернення позики є 16.08.2024. Позивач, надсилаючи відповідачу вимогу про сплату боргу, не має право в односторонньому порядку зменшувати цей строк.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з липня 2024 року по жовтень 2025 року, під час якого в Україні діяв воєнний стан, задоволенню не підлягають.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише основна сума боргу за договором позики в розмірі 45945,00 грн.

Посилання представника відповідача на пропуск позивачем позовної давності є безпідставним, оскільки загальна позовна давність становить три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України), яка у цій справі має обчислюватися не з моменту укладення договору позики, а з дати невиконання пред`явленої позикодавцем вимоги про повернення позики, тобто з 17.08.2024, отже позов пред`явлено у межах позовної давності. Відповідний висновок викладено у п. 66 постанови Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 755/7216/21 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР: 110339299).

Твердження відповідача про те, що він повернув суму боргу за договором позики, проте не взяв з позивача розписки про отримання виконання через дружні відносини з ним, суд відхиляє, оскільки у договірних відносинах особа не повинна покладатися виключно на слова контрагента та має проявляти розумну обачність. Навіть за умови дружніх відносин між сторонами, відповідач позичав кошти під розписку, отже повинен був проявити розумну обачність і під час повернення боргу, дотримавшись вищезазначених положень статті 545 ЦК України. Не зробивши цього, відповідач позбавив себе можливості підтвердити належними та допустимими доказами факт виконання свого зобов`язання за договором позики.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню у вищезазначеній частині.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До позовної заяви додано квитанцію від 08.12.2025, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн., отже, враховуючи часткове задоволення позову на суму 45945,00 грн., що становить 88,05% від заявленої позивачем суми, розмір судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 1211,20*88,05% = 1066,46 грн.

Інші судові витрати, понесені учасниками справи, відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 – 265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу за договором позики в розмірі 45945,00 грн (сорок п`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять гривень 00 коп.).

3. В задоволенні решти позову – відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1066,46 грн. (одна тисяча шістдесят шість гривень 46 коп.) витрат по сплаті судового збору.

5. Реквізити учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 11 червня 2026 року.

Суддя С.С. Гасанбеков