Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №509/2546/24 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2546/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

третьої особи - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в селище Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 , про надання додаткового строку на прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

01.05.2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_5 про надання додаткового строку на прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла жителька с.Грибівка ОСОБА_6 . Після її смерті залишилося спадкове нерухоме майно у вигляді земельної ділянки та жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ще за життя, а саме 13.12.2006 року ОСОБА_6 склала нотаріально посвідчений заповіт, яким вищевказане майно заповіла позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначав, що він є людиною пенсійного віку, яка хворіє на хронічні захворювання, зокрема, на інсулінозалежний цукровий діабет, гіпертонію, захворювання опорно-рухового апарату та серцеві захворювання. В 2021 році він перехворів на COVID-19, що ускладнило течію всіх його хвороб. 27.12.2023 року медико-соціальною комісією він був визнаний інвалідом ІІ групи безстроково з загального захворювання з ураження опорно- рухового апарату. Вказане підтверджується медичними документами: пенсійним посвідченням сепії НОМЕР_1 від 17.01.2024року, оглядом сімейного лікаря від 21.02.2020р., випискою з медичної карти № 5839 стаціонарного хворого від 14.12.2021р., довідкою до огляду медико-соціальної комісії серії 12 ААГ № 878539 від 27.12.2023р., програмою реабілітації від 27.12.2023р., випискою№ 310 з медичної карти стаціонарного хворого від 22.11.2023р., а також актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 25.02.2024р., складеним депутатом Дальницької сільської ради Сальниковим С. та секретарем Кудринською Ж.

В березні 2024 року він звернувся до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф., однак вона надала листа № 197/02-14 від 01.04.2024 року, в якому повідомила, що видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом не має можливості з тих підстав, що ОСОБА_1 пропустив 6-місячний строк на прийняття спадщини та рекомендувала звертатися до суду.

Зазначав, що оскільки має численні хвороби, що загострилися після смерті ОСОБА_6 , в т.ч. переніс операцію у лівому кульшовому суглобі тазостегнового суглобу, що спричинило обмеження самостійно рухатися, не зміг з цих підстав своєчасно звернутися до нотаріуса, а тому пропустив 6-місячний строк на подання заяви про бажання прийняти спадщину з поважних причин.

В своїй позовній заяві посилався також на те, що на момент відкриття спадщини на території України відбувається збройна агресія рф, введений режим воєнного стану, строк дії якого неодноразово продовжувався і діє на час подання позовної заяви, на постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», відповідно до якої строк на подання заяви про прийняття спадщини був подовжений на 10 місяців.

Саме ці обставини і призвели до пропуску строку на прийняття спадщини. Просив визначити додатковий строк тривалістю 6 місяців для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_6 .

Згідно з розпорядженням керівника апарату суду № 829/25 від 19.12.2025 р. (у зв`язку з відстороненням судді ОСОБА_7 від здійснення правосуддя) проведено повторний автоматизований розподіл вищевказаної справи, що передана для розгляду головуючому судді Кочко В.К.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.12.2025 року суддею Кочко В.К. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи розпочато спочатку за правилами загального позовного провадження суддею одноособово.

Відповідач ОСОБА_5 надала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що заперечує проти позовних вимог позивача, оскільки той був присутній на похороні ОСОБА_6 , знав про наявність заповіту на його користь. Стосовно хвороби, про яку зазначає позивач, то інвалідність була йому встановлена лише 27.12.2023 року, на стаціонарному лікуванні він перебував з 17.11.2023 по 22.11.2023 року, тобто вже після спливу 6-місячного строку на подання заяви про вступ до спадщини. Вважає, що незважаючи на хворобу, позивач не був позбавлений можливості подати заяву поштою, або через сільську раду, або викликати нотаріуса додому (відстань від с.Грибівка до Овідіополья 12 км).

03.03.2025 року до суду надійшли пояснення від треьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , в яких він заперечував проти позову, просив у позові відмовити в повному обсязі у зв`язку з пропуском позивачем ОСОБА_1 строку на прийняття спадщини без поважних причин.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідачки та третьої особи ОСОБА_4 , покази свідка ,дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається в позові, як на підставу своїх вимог, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла гр. ОСОБА_6 .

Після її смерті залишилося спадкове нерухоме майно у вигляді земельної ділянки та жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

За життя ОСОБА_6 склала нотаріально посвідчений заповіт, яким все вищевказане майно заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач звернувся до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф, в березні 2024 року, що підтверджується його листом від 21.03.2024р., зареєстрованим 27.03.2024р. та відповіддю нотаріуса за № 197/02-14 від 01.04.2024р. , в якому та зазначила, про те, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , заведена спадкова справа № 20/2023, але він своєчасно протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини не звернувся про прийняття спадщини та не надав докази постійного проживання зі спадкодавцем, а відтак пропустив строк, встановлений для прийняття спадщини, рекомендувала звернутися з питання поновлення строку в суд.

13.03.2023 року приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Куркан Н.Ф. за заявою чоловіка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 відкрила спадкову справу № 20/2023, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 71397659 від 07.02.2023р..

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 20/2023, заява від ОСОБА_8 приватному нотаріусу Куркан щодо прийняття спадщини після померлої дружини ОСОБА_6 надійшла 10.02.2023р. 10.08.2023р. надійшла заява про видачу йому свідоцтва про право на спадкове майно за законом.

10.08.2023 року приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Н.Ф.Куркан видала ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається з: житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишній номер будинку АДРЕСА_3 ) , який складається в цілому з житлового будинку під літ.А,а, житловою площею 37,9 кв.м., загальною площею – 101,0 кв.м., літньої кухні з підвалом під літ. Б,б,б1, б2, вбиральні-душу під літ.В, гаража під літ.Г, навісу під літ. Д, навісу під літ.Е, споруди № 1-11, І., що належав померлій на підставі Договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Мірошніченко Л.М. 02.09.1994 року за реєстровим № 2072 та право власності на який зареєстровано в Овідіопольському РБТІ Одеської області 30.11.2006 року за № 16938885, номер запису 162, в книзі 2.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до змісту статей 1216,1217ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу) ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦПК України.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно з частиною третьою статті 1272ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання щодо визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, він не скористався правом на прийняття спадщини, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі №720/1079/19, провадження № 61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження № 61-13558св19.

Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі №676/47/21 зазначив, що правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку "присікає" право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правил а щодо строку на прийняття спадщини. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

У даній справі її матеріалами підтверджено, що спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся до нотаріуса лише 21.03.2024 року, тобто більш ніж через шість місяців з часу відкриття спадщини. Доказів того, що позивач раніше звертався до нотаріуса і йому було надано відповідь про те, що реєстри не працюють, а строк для прийняття спадщини зупинено, матеріали справи не містять.

Представник позивача у позові просить визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Причиною пропуску строку для прийняття спадщини вказує те, що строк на прийняття спадщини пропущений позивачем є поважним, пов`язаний з початком воєнних дій на всій території України та перериванням строку на увесь час воєнних дій та того, що позивач є людиною пенсійного віку, яка хворіє на хронічні захворювання, а саме інсулінозалежний цукровий діабет, гіпертонію, захворювання опорно-рухового апарату та серцеві захворювання. Через погіршення стану здоров`я 27.12.2023р. медико-соціальною комісією він в визнаний інвалідом 2 групи безстроково з загального захворювання з ураження опорно-рухового апарату.

Наведені посилання позивача на існування труднощів, пов`язаних з питанням прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини.

З огляду медичних документів, наданих позивачем, суд вважає, що вказані обставини не могли завадити позивачу подати заяву про прийняття спадщини в письмовому вигляді на адресу нотаріуса, що він, до речі, і зробив в березні 2024 року.

Позивачем не доведено ту обставину, що запровадження в Україні воєнного стану перешкоджало йому у реалізації права на прийняття спадщини. Доказів конкретних перешкод, пов`язаних із введенням в Україні воєнного стану, та яким саме чином і які обмеження заважали йому вчасно протягом 6-місячного строку звернутися до нотаріуса суду не надано, та не зазначено про таке.

В судовому засідання було заслухане пояснення третьої особи ОСОБА_4 , який пояснив, що з ОСОБА_1 знайомий, той мешкає по сусідству з ОСОБА_9 . ОСОБА_6 хресна його дружини ОСОБА_5 . Дітей у ОСОБА_9 не було, тому був складений заповіт на ОСОБА_5 , оскільки він, як її чоловік завжди допомагав ОСОБА_9 .Про заповіт на ОСОБА_1 нічого не знали, вважає, що ОСОБА_6 повідомила б їй про зміну заповіту. Щодо хвороби ОСОБА_1 та обмеження його в пересуванні у зв`язку із хоробою, зазначив, що бачив його після смерті ОСОБА_6 , він самостійно пересувався, навіть керував автомобілем, він бачив його, перебуваючи на блокпосту перед очисними спорудами біля Чорноморська.

В судовому засіданні також була допитана свідок ОСОБА_10 , яка пояснила, що мешкає в с.Дальник, сторони по справі не є її родичами, вона є соціальним працівником, з 2022 по 2024 рік обслуговувала сім`ю ОСОБА_9 , спочатку ОСОБА_6 , потім після її смерті - ОСОБА_8 . Про заповіт та спадщину нічого пояснити не може. Але сам ОСОБА_8 казав їй про те, що до нього приходили ОСОБА_11 , так він називав ОСОБА_11 , та казали, що мають документи на його хату, які саме йому не показували.

Згідно з нормами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких, в тому числі, є й витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що відповідачем заявлено до стягнення з позивача на його користь 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. До матеріалів заяви представником відповідача подано документальне підтвердження витрат на правничу допомогу: копія договору № 40 від 22.08.2024р.,розрахунок суми гонорару, копія квитанції № 22 від 22.08.2024 року на суму 5000 грн., копію акту виконаних робіт від 03.06.2026 року.

Згідно з приписами ч.ч. 1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи, що позивач та його представник не заперечували щодо розміру судових витрат відповідачки на правову допомогу, не заявляли про їх зменшення, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви.

Керуючись ст.ст.12, 76 - 81, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.1216-1218, 1222, 1223, 1268-1270, 1272, 1273-1275 ЦК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 , про надання додаткового строку на прийняття спадщини - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя В.К.Кочко