Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №352/1432/25 — Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1432/25

Провадження № 2/352/82/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Івасів В.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог.

20.06.2025 року представник позивача звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, загальною площею 0,2500 га з цільовим призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: урочище «Петрово», село Драгомирчани, Тисменицького району, Івано Франківської області. Право власності на вказану земельну ділянку позивач набула згідно договору купівлі-продажу від 28.03.2011 року, укладеного між нею та ОСОБА_5 , якій земельна ділянка належала на підставі державного акту серії ЯЛ №480152. Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Глущенко І.В. 28 березня 2011 року на державному акті серії ЯЛ № 480152 було зроблено відповідну відмітку нотаріуса, а 01.04.2011р. проставлено штамп управління Держкомзему у Тисменицькому районі Івано-Франківської області про реєстрацію в Поземельній книзі за №2625880901:01:049:0035:3:001 та посвідчено підписом начальника управління Держкомзему у Тисменицькому районі Прокопів В. М. печаткою.

Однак, в процесі формування відомостей про належне на праві приватної власності позивачу нерухоме майно з відповідного реєстру було встановлено, що власником спірної земельної ділянки є інша особа – відповідач. Право власності на спірну земельну ділянку відповідач отримав на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та відповідачем, тобто ОСОБА_6 повторно продала вже неналежну їй земельну ділянку. При цьому вказаний договір вчинявся на підставі реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_5 , вчинену державним реєстратором та оголошення у газеті про втрату державного акту.

Окрім цього, у відповідь на адвокатський запит представник позивача отримав відомості від ГУ ДГК в Івано-Франківській області, у яких було підтверджено перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 від гр. ОСОБА_5 до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ВРЕ № 595382 від 28.03.2011, зареєстрованого в реєстрі за № 672. Відомості про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 було внесено до Поземельної книги відповідно до вимог чинного станом на час законодавства, що підтверджується відомостями журналу обліку заяв та інформацією, зазначеною на державному акті, оригінал якого знаходиться у позивачки. Однак відомості про перехід права власності не були перенесені до Державного земельного кадастру та, відповідно, відсутні і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з незалежних від позивачки причин, оскільки згідно Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості про земельні ділянки мали переноситись до Державного земельного кадастру у автоматизованому порядку без необхідності звернення суб`єкта права власності.

Як вказує позивач, наразі існує невідповідність між відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та наявними оригіналами правовстановлюючих документів на паперових носіях. Тому позивач просила позовні вимоги задовольнити.

ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому зазначив, що 29.09.2016 року відповідачем було придбано земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035. У пункті 2. Договору купівлі продажу від 29.09.2016 року вказано, що земельна ділянка, яка продається за цим договором зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер 31404030 від 15.09.2016 року, сформованого ОСОБА_7 на підставі копії примірника втраченого державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЛ № 480152, виданий 12.11.2010 Драгомирчанською сільською радою; оголошення про втрату документа, серія та номер 34 виданий 25.08.2016, видавник Газета «Західний кур`єр»; Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер НВ-2601888782016, виданого 17.08.2016 відділом Держгеокадастру у Тисменицькому районі Івано-Франківської області. Зазначені документи містяться у матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В., сформованої при посвідченні договору купівлі-продажу від (реєстровий № 1290). Із сукупності зазначених документів вбачається, що станом на дату укладення договору купівлі-продажу 29.09.2016 чинним власником спірної земельної ділянки була саме ОСОБА_5 .

Вказує, що право власності позивачки не виникло в розумінні ст. 125 ЗК України, оскільки відсутня державна реєстрація її права власності, зокрема у Поземельній книзі, Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та відсутній відповідний обмінний файл XML, in4.

Окрім цього вказує, що позивач не довела за допомогою належних та допустимих доказів факту виникнення (державної реєстрації) її права власності у 2011 році, а отже, на думку відповідача, відсутній об`єкт її права власності, який міг би вибути. Вказав, що придбання земельної ділянки відповідачем у ОСОБА_5 , право власності якої на момент укладення договору купівлі-продажу було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно «зареєстрованим власником» у 2016 року, не є вибуттям земельної ділянки поза волею, а тому відсутні підстави для віндикації. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що доводи, наведені відповідачем у відзиві є безпідставними і необґрунтованими, ґрунтуються на невірній оцінці обставин справи та розумінні і тлумаченні норм законодавства. Окрім цього зазначив, що згідно норм чинного законодавства, в редакції станом на 2011 рік (ст. 125, ч.2, ч.6 ст. 126 ЗК України) між позивачкою та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки ВРЕ № 595382 від 28.03.2011, зареєстрований в реєстрі за № 672, оригінал якого знаходиться у Позивача. Після цього, нотаріусом на Державному акті Серії ЯЛ № 480152 було проставлено відповідну відмітку про відчуження земельної ділянки та перехід права власності до ОСОБА_4 а органом, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень (Управління Держкомзему у Тисменицькому районі Івано-Франківської області) було зроблено відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на Державному акті Серії ЯЛ № 48. Відтак відбулося набуття права власності позивачем на спірну земельну ділянку ще у 2011 році.

Відповідач помилково вважає, що відомості про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_4 не було зареєстровано у Поземельній книзі, оскільки такі відомості зареєстровано у Журналі обліку заяв і наданих послуг та на державному акті проставлено відмітку про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі за № 2625880901:01:049:0035:3:001 від 01.04.2011. Однак відомості про перехід права власності не були перенесені до Державного земельного кадастру та, відповідно, відсутні і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з незалежним від позивачки причин, оскільки згідно Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості про земельні ділянки мали переноситись до Державного земельного кадастру у автоматизованому порядку без необхідності звернення суб`єкта права власності.

З приводу посилань відповідача на відсутність підстав для віндикації представник позивача зазначив, що укладення договору між відповідачем та третьою особою з приводу земельної ділянки, яка належить позивачу фактично відповідає підставі для можливості витребування земельної ділянки, передбаченій у п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, - вибуття з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, оскільки таке вибуття відбулось всупереч волі власника, а саме шляхом відчуження особою, яка не мала права на це.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що позивач помилково вважає набутим право власності на спірну земельну ділянки, оскільки у 2011 році порядок державної реєстрації прав на землю регулювався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №1021 від 09.09.2009 р., яка з 01.01.2011 набрала чинності. Згідно з цією постановою було запроваджено ведення Поземельної книги – документа державного реєстру земель, що містить відомості про земельну ділянку та суб`єктів прав на неї. Одночасно з Поземельною книгою велася і Книга записів про державну реєстрацію державних актів (в паперовій та електронній формах). Право власності на земельну ділянку вважалося зареєстрованим лише після внесення відповідного запису до Поземельної книги та Книга записів про державну реєстрацію державних актів. Зокрема, згідно вищевказаної постанови №1021 датою державної реєстрації права є дата внесення відомостей до Поземельної книги.

Окрім цього, вказав, що якщо реєстраційного запису в самій Поземельній книзі немає, тому відмітка управління Держкомзему у Тисменицькому районі Івано Франківської області з підписом начальника управління ОСОБА_8 на державному акті про реєстрацію у поземельній книзі не підтверджує державної реєстрації права, бо є похідною від неіснуючого запису. Тобто, наявність відмітки на державному акті сама по собі не доводить існування зареєстрованого права, якщо немає запису в Поземельній книзі, який ця відмітка підтверджує. Окрім цього підпис ОСОБА_8 на державному акті і у відмітці значно відрізняється.

Позивач в судове засідання не з`явилась, своє представництво в суді здійснює через представника - адвоката Сторожука А.Л.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач та його представник проти позовних вимог заперечували.

Третя особа ОСОБА_5 в попередніх судових засіданнях просила позовні вимоги позивача задовольнити. Окрім цього третя особа надала суду письмові пояснення, у яких зазначила, що у 2015-2016 роках ОСОБА_9 цікавився спірною земельною ділянкою, що належала третій особі. Однак, остання повідомила його про те, що спірна земельна ділянка відчужена ОСОБА_4 ще у 2011 році. Однак ОСОБА_10 зазначив, що у нього є документи щодо вказаної земельної ділянки і її продаж можливий. В подальшому у приватного нотаріуса третьою особою та її чоловіком підписано документи, зміст яких третя особа не пригадує, за що останні отримали від ОСОБА_10 400 доларів США. В подальшому у 2025 році до неї зателефонувала ОСОБА_4 , яка повідомила про факт повторного продажу земельної ділянки відповідачу. ОСОБА_5 вказує, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 є ОСОБА_4 , тому просила позов задовольнити. В подальшому в судовому засіданні від наданих нею пояснень відмовилась.

ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 23.06.2025 року постановлено накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 2625880901:01:049:0035, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, с. Драгомирчани, ур. «Петрово».

Ухвалою судді від 25.06.2025 року позову заяву було залишено без руху.

27.06.2025 року представником позивача усунуто недоліки, вказані в ухвалі судді.

Ухвалою судді від 01.07.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 28.08.2025 року постановлено витребувати у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан Маї Вікторівни нотаріальну справу щодо посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2016 р., реєстровий № 1290, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 18.09.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_4 – адвоката Сторожука Андрія Леонідовича про залучення спеціаліста по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, постановлено відмовити.

Ухвалою суду від 18.09.2025 року постановлено задовольнити клопотання представника позивача про виклик свідків.

Ухвалою суду від 18.09.2025 року постановлено визнати обов`язковою явку в судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 для дачі особистих пояснень.

Згідно ухвали суду від 23.10.2025 року у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі експертизи відмовлено.

Ухвалою суду від 23.10.2025 року постановлено витребувати у приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Глущенко Інни Володимирівни нотаріальну справу щодо посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2011 р., реєстровий № 672, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 23.10.2025 року постановлено викликати для допиту у судовому засіданні в якості свідка державного кадастрового реєстратора ОСОБА_11 .

Згідно ухвали від 07.11.2025 року постановлено витребувати у приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Глущенко Інни Володимирівни належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2011 року, реєстровий № 672, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з документами на підставі яких вчинявся договір.

Ухвалою суду від 19.11.2025 року призначено справу до судового розгляду по суті.

Згідно ухвали суду від 18.02.2026 року постановлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовити.

ІV. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 28.03.2011 року між ОСОБА_5 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_12 , та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, загальною площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: урочище «Петрово», село Драгомирчани, Тисменицького району, Івано Франківської області, що належить продавцю ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №480152, виданого 12.11.2010 року Драгомирчанською сільською радою на підставі рішення 23 сесії 5 скликання Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 року, який є зареєстрований 26.11.2010 року управлінням Держкомзему у Тисменицькому районі Івано-Франківської області в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011031200256 (том 1 а.с.15).

Відповідно до копії журналу обліку заяв і наданих послуг з присвоєння на державному акті відмітки про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі за реєстровим № 117 від 29.03.2011 року внесено відомості про цивільно-правову угоду – договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 від 28.03.2011 року, номер запису внесення нотаріальних дій – 672, відомості про державний акт: серія ЯЛ №480152 (том 1 а.с.39-40).

28.03.2011 року вказаний договір за №4383276 зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з останнього №9722745 від 28.03.2011 року (а.с.17).

У відповідності до копії Державного акту на право на земельну ділянку серії ЯЛ №480152, виданого 12.11.2010 року Драгомирчанською сільською радою, ОСОБА_5 , яка проживає в АДРЕСА_1 , на підставі рішення 23 сесії 5 скликання Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 року, є власником земельної ділянки площею, 0,2500 га, що знаходиться в урочище «Петрово», село Драгомирчани, Тисменицького району, Івано Франківської області з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На державному акті начальником управління Держкомзему у Тисменицькому районі Івано-Франківської області проставлено відмітку на штампі про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі за № 2625880901:01:049:0035:3:001 від 01.04.2011 року. Окрім цього на Державному акті міститься запис приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Глущенко І.В. від 28 березня 2011 року за реєстровим №672 про посвідчення договору купівлі-продажу, на підставі якого право власності на земельну ділянку переходить до ОСОБА_4 (том 1 а.с.18-19).

Згідно довідки виконавчого комітету Драгомирчанської сільської ради від 14.03.2011 року №206, виданої громадянці ОСОБА_5 , про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, власником якої вона є (згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ЯЛ №480152 від 26.11.2010 року) будинків та споруд немає, будівельні роботи не ведуться (том 2 а.с.142).

Матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2011 року разом із документами на підставі яких він посвідчувався, надані приватним нотаріусом Глущенко І.В. на вимогу ухвали суду, в яких серед інших міститься заява чоловіка ОСОБА_5 . ОСОБА_13 у змісті якої останній не заперечував щодо відчуження його дружиною вказаної земельної ділянки.

У нотаріально засвідченій заяві чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_13 , останній не заперечував проти відчуження спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 (том 2 а.с.150).

Згідно копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2601888782016 від 17.08.2016 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 належить ОСОБА_5 (том 1 а.с.23-24).

У копії з газети Західний кур`єр за 25.08.2016 року міститься оголошення про те, що втрачений державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 480152, виданий ОСОБА_5 вважати недійсним (том 1 а.с.28-29).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31727490 від 05.10.2016 року, яке вчинене приватним нотаріусом Кочан М.В., вирішено провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на земельну ділянку з реєстраційним номером 1027474426258, що розташована в Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Драгомирчани, кадастровий номер земельної ділянки 2625880901:01:049:0035, за суб`єктом: ОСОБА_2 (том 1 а.с.22).

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2016 року та документи на підставі яких вчинявся даний договір, що надані приватним нотаріусом Кочан М.В. на вимогу ухвали суду. У відповідності до вказаного договору земельна ділянка з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 від власника ОСОБА_5 , інтереси якої за довіреністю представляв ОСОБА_10 , була відчужена на користь ОСОБА_2 . До документів, на підставі яких вчинявся договір додані серед інших, зокрема, довідка Драгомирчанської сільської ради від 26.09.2016 року №1026, видана громадянці ОСОБА_5 , про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, власником якої вона є (згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2601942432016) будинків та споруд немає, будівельні роботи не ведуться та нотаріально засвідчена заява чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_13 , в якій він не заперечував проти відчуження спірної земельної ділянки, заява ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про те, що протягом звітного податкового періоду (2016 рік) дохід від продажу земельної ділянки, площею 0,2500га, з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, яка належить ОСОБА_5 як платником податку отримано вперше (том 2 а.с.4, 9,30, 31).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Рестру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, №69294733 від 29.09.2016 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, площею 0,25 га в частці 1 є ОСОБА_5 (том 2 а.с.42).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, №424912107 від 01.05.2025 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, площею 0,25 га в частці 1 є ОСОБА_2 . Вказаний запис внесений приватним нотаріусом Кочан М.В. 29.09.2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.10.2016 року №31727490. Документом, поданим для державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки №1290 від 29.09.2016 року (том 1 а.с.13).

На адвокатський запит ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 04.06.2025 року надало відповідь у якій вказано, що станом на 01.01.2013 за гр. ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2500га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в ур. Петрово, на території с. Драгомирчани (кадастровий номер 2625880901:01:049:0035) відповідно до державного акту на право власності серії ЯЛ №480152, зареєстрованого за № 011031200256 від 26.11.2010, виданого на підставі рішення 23 сесії 5 скликання Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010. Додатково зазначено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки ВРЕ №595382 від 28.03.2011, зареєстрованого в реєстрі за №672 відбувся перехід права власності на вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , на підставі якого зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку у Журналі обліку заяв і наданих послуг та на державному акті проставлено відмітку про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі за №2625880901:01:049:0035:3:001 від 01.04.2011. Відповідно до Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про земельні ділянки (файли обміну in4, xml), зареєстровані до 01.01.2013 у Державному реєстрі земель, станом на 01.01.2013 адміністратором системи ДП «Центр ДЗК» в автоматизованому порядку перенесені до Державного земельного кадастру, проте відомості про перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 на підставі відмітки перенесені не були. Окремо зазначено, що штамп про перехід права власності проставлявся лише на примірнику державного акту власника земельної ділянки, таким чином на архівному примірнику державного акту відомості про Відмітку відсутні (том 1 а.с.37-38).

З відповіді на адвокатський запит адвоката Сторожука А. ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 27.05.2025 року встановлено, що згідно з Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі на території колишнього Тисменицького району станом на 01.01.2013 за гр. ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2500га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в ур. Петрово, на території с. Драгомирчани (кадастровий номер 2625880901:01:049:0035) відповідно до державного акту на право власності серії ЯЛ №480152, зареєстрованого за № 011031200256 від 26.11.2010, виданого на підставі рішення 23 сесії 5 скликання Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010. Додатково зазначено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки ВРЕ №595382 від 28.03.2011, зареєстрованого в реєстрі за №672 відбувся перехід права власності на вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 . Окремо зазначено, що штамп про перехід права власності проставлявся лише на примірнику державного акту власника земельної ділянки, таким чином на архівному примірнику державного акту відомості про Відмітку відсутні. Звернення осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 щодо надання копії архівного примірника державного акту серії ЯЛ № 480152 від 12.11.2010 в Головному управлінні не зареєстровані (том 1 а.с.35-36).

У відповідності до записів поземельної книги земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, яку відкрито державним кадастровим реєстратором Н.В. Сухолитка 26.11.2010 року, 21.06.2016 року внесено запис №001 щодо відомостей про дану земельну ділянку щодо її місця розташування, площі та цільового призначення. Згідно запису №002 від 21.06.2016 року внесено кадастровий план земельної ділянки, координати поворотних точок меж земельної ділянки, експлікація земельних угідь. Згідно запису №003 поземельної книги, від 21.06.2016 року зазначено власника земельної ділянки – ОСОБА_5 , документ що посвідчує право власності на земельну ділянку – державний акт ЯЛ№480152. У відповідності до запису №004 від 16.09.2016 року, внесено відомості про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно від 14.09.2016 року за ОСОБА_5 . В подальшому, згадно запису №005 відбулося скасування права власності ОСОБА_5 та за записом №006 новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 став ОСОБА_16 , право власності за яким було зареєстровано 29.09.2016 року (том 1 а.с.134-154).

З відповіді на адвокатський запит представника відповідача ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 27.07.2025 року вбачається, що з 01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр» згідно з яким повноваження територіальних органів Держкомзему/Держземагентства у частині державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельної ділянкою і договорів оренди землі припинилися.

Згідно положень статей 7, 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який діє з 01.01.2013 року, реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в тому числі і на земельні ділянки належить до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру на даний час відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 станом на 01.01.2013 poкy перенесені адміністратором системи ДЗК ДП «Центр ДЗК» в автоматизованому порядку з державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, відомості про перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 на підставі відмітки перенесені не були.

Відповідно до Поземельной книги, державна реєстрація речового права на нерухоме майно право за ОСОБА_17 зареєстровано 14.09.2016 року, реєстраційний номер земельної ділянки у державному реєстрі прав 16403985, орган державної реєстрації Старолисецька сільська рада Тисменицького району; право за ОСОБА_2 зареєстровано 29.09.2016 року, реєстраційний номер земельної ділянки у державному реєстрі прав 16750366, орган державної реєстрації - Івано-Франківський міський нотаріальний округ.

Згідно інформації наданої Відділом № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного Управління, згідно з Книгою записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договори оренди землі на території колишнього Тисменицького району станом 01.01.2013 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в урочищі «Петрово» на території села Драгомирчани, земельна ділянка з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035 та видано державний акт серія ЯЛ 480152 зареєстрований за № 011031200256 від 26.11.2010 р. Також, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки 28.03.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 672, зареєстрований перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:049:0035, державний акт серія ЯЛ № 480152, відмітка про перехід права власності на земельну ділянку в Журналі обліку заяв і наданих послуг з присвоєння на державному акті відмітки про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній Книзі за №2625880901:01:049:0035:3:001 (том 1а.с.155-156).

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні зазначив, що до нього звернувся ОСОБА_2 який просив вирішити питання щодо можливості укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходилася в с. Драгомирчани та яка згідно даних відкритої кадастрової карти України належала ОСОБА_5 . При зустрічі із ОСОБА_5 , остання була здивована тим, що до неї звернулися з приводу продажу земельної ділянки та зазначила, що документів на земельну ділянку немає. Вказав, що запитав у ОСОБА_5 , що якщо б він віднайшов документи, то вона б відчужила земельну ділянку. Остання зазначила, що подумає над цією пропозицією. Пояснив суду, що інформацію про відсутність у ОСОБА_5 документів на земельну ділянку повідомив ОСОБА_2 . В подальшому зателефонував до ОСОБА_5 з метою з`ясувати чи надала б вона довіреність на його ім`я для виготовлення документів і відчуження земельної ділянки на що остання погодилась. Після цього вказав, що вони зустрілися у нотаріуса, де він передав кошти в сумі від 300 до 450 доларів, що в еквіваленті становить 7000-10000 грн. В подальшому ним було розміщено оголошення про втрату державного акту, оформлено інші документи та відповідно до доручення, яке йому було надано ОСОБА_5 , підписав договір купівлі-продажу, відповідно до якого земельна ділянка була продана ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що є державним реєстратором Держгеокадастру та 21.06.2016 року нею була заведена поземельна книга на спірну земельну ділянку, відповідно до даних які містилися в обмінному файлі, який був наявний в системі та інформація до якого вносилася ДП «Центр ДЗК». Вказала, що до 01.01.2013 року поземельні книги були у паперовому вигляді, а в електронному вигляді зберігалися виключно обмінні файли. По даній земельній ділянці був наявний обмінний файл станом на 2013 рік, який містив державний акт на прізвище ОСОБА_5 . Зазначила, що проставлення штампу Держгеокадастру на державному акті свідчить про перехід права власності, однак, відомості з штампу в електронному вигляді для внесення змін в обмінний файл вноситься ДП «Центр ДЗК», до якого в подальшому передавалися всі необхідні документи. Крім того зазначила, що випадки невнесення відомостей в обмінний файл є непоодинокими, а тому згідно ст. 37 Закону України «Про державний земельний кадастр» заінтересовані особи звертаються до Держгеокадастру для усунення помилок.

V. Мотиви з яких виходить суд та норми права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст.204 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

До спірних правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин), які визначають умови на момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому ЄСПЛ дотримується фундаментальної позиції, яку висловлював неодноразово, в тому числі у рішенні «Рисовський проти України», а саме, що ризик будь-якої помилки чи недоліку державного органу має покладатися на саму державу, а не на особу. Тобто громадянин не повинен страждати, платити штрафи чи втрачати майно через те, що чиновники припустилися помилки під час оформлення документів або ведення процедури.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У частині першій статті 388 ЦК України зазначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що добросовісність набувача майна, придбаного за відплатним договором, не є запорукою неможливості витребування такого майна, якщо воно вибуло з володіння первісного власника поза його волею.

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 сформулювала такі фундаментальні висновки, застосовні у спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння, які виникають між особами приватного права:

- відсутність факту чи наміру зловживання позивачем своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об`єктивної форми вираження її волевиявлення), вказує на відсутність підстав для відмови у захисті його права власності;

- недоторканність набутого добросовісним набувачем права власності за рахунок позбавлення законного власника, який не допускав недобросовісного користування своїми правами та не виражав волевиявлення на передачу майна, можливості поновити своє порушене, внаслідок вибуття належного йому майна за неукладеним правочином, майнове право суперечить завданню цивільного судочинства;

- принцип мирного володіння майном, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується не лише кінцевого добросовісного набувача майна, а й первинного законного володільця, який маючи у власності певне майно, розраховує, що його право на мирне володіння майном буде захищене належним правовим регулюванням;

- у разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

- водночас добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо;

- витребування майна, яке вибуло з володіння позивачки поза її волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивачки та інтересами відповідачки, яка не позбавлена права на відшкодування завданих їй збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбала нерухоме майно. У разі понесення відповідних витрат на підставі приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України відповідачка має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених нею із часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Як добросовісний набувач (володілець) відповідачка має право залишити собі здійснені нею поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, вона має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість;

- висновки щодо неможливості покладення на добросовісного набувача надмірного індивідуального тягаря у зв`язку з витребуванням майна на користь законного володільця, зокрема ті, що викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, є незастосовними до правовідносин за участі фізичних осіб, оскільки сформульовані у справі, де позивачем був орган місцевого самоврядування, а спірне майно вибуло з комунальної власності внаслідок незаконної, за доводами позивача, приватизації, у той час як у справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, законний володілець - фізична особа взагалі не була учасником правовідносин, за яких майно вибуло з її володіння, та не підписувала договору купівлі-продажу.

Щодо дотримання стандартів правомірності втручання у право власності відповідача - кінцевого набувача суд зазначає наступне.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання. Зокрема, у статті 1 Першого протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії (що мають оцінюватися у сукупності), як: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine].

Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».

У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність. Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. У свою чергу, втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним.

Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним. Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

VІ. Висновки суду.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Так, встановивши, що 28.03.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2625880901:01:049:0035, що розташована за адресою: урочище Петрово с. Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області, запис про який був внесений до Державного реєстру правочинів, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 в межах свого суб`єктивного права розпорядилася своєю власністю, передавши це право ОСОБА_4 . Правочин, на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку, є правомірним, недійсним у встановленому законом порядку не визнався.

Крім того, судом встановлено, що відмітка про перехід права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 здійснена приватним нотаріусом Глущенко І.В. на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_5 , а 01.04.2011 року відомості щодо переходу права власності на вказану земельну ділянку зареєстровані відділом Держкомзему у Тисменицькому районі, про що свідчить відмітка на державному акті на право власності на земельну ділянку.

Відтак унаслідок укладення 28.03.2011 року договору купівлі-продажу право власності на спірне нерухоме майно, яке включає правомочності володіння, користування та розпорядження, перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 .

В той же час, щодо відсутності таких відомостей у Поземельній книзі на земельну ділянку, то суд зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ, про яку вказано вище, ризик будь-якої помилки чи недоліку державного органу не має покладатися на особу.

Так, в судовому засіданні в якості свідка була допитана державний кадастровий реєстратор ОСОБА_11 , яка поміж іншого вказала, що випадки відсутності відомостей у поземельних книгах за наявності на державних актах відміток про реєстрацію таких у поземельних книгах є непоодинокими, оскільки для того, щоб інформація, починаючи з 01.01.2013 була автоматизовано перенесена в поземельну книгу, остання мала бути внесена ДП «Центр ДЗК» до обмінного файлу, що в таких випадках ними зроблено не було.

З огляду на зазначене, на переконання суду, дана обставина, не може бути підставою для відмови у позові.

Крім того, як встановлено судом 29.09.2016 року приватним нотаріусом Кочан М.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо власника земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 2625880901:01:049:0035, що розташована за адресою: урочище Петрово с. Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області. Підставою виникнення права власності на земельну ділянку зазначає копію примірника державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЛ № 480152, виданий 12.11.2020 року, видавник: Драгомирчанська сільська рада; оголошення про втрату документа, серія та номер 34, виданий 25.08.2016 року, видавник Газета «Західний кур`єр». Попередньо, 25.08.2016 року у газеті «Західний кур`єр» № 34 (1555) опубліковано оголошення наступного змісту: «Втрачений державний акт на земельну ділянку ЯЛ № 480152, реєстраційний номер 0110031200256 від 26.11.20210, виданий ОСОБА_5 , вважати недійсним».

Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_5 у 2011 році розпорядилася своєю земельною ділянкою шляхом укладення з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу, який станом на вересень 2016 року недійсним не визнавався, підстави для повторної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 були відсутні.

В той же час, вирішуючи спір про витребування майна, суд має надати оцінку обставинам вибуття майна з володіння первісного власника, обставинам набуття майна у власність набувачем та, безперечно, оцінити перспективи можливості відновлення своїх прав кожної із сторін на предмет їх реальності та виконуваності.

Крім того, неможливо не зауважити, що майновий інтерес первісного власника виник раніше і, за відсутності його волевиявлення на відчуження майна, мав би захищатися з певною долею пріоритету.

Так, у даній справі, з пояснень свідка ОСОБА_10 встановлено, що за проханням ОСОБА_2 останній звернувся до ОСОБА_5 з пропозицією відчужити земельну ділянку, на що остання повідомила, що державний акт у неї відсутній. Цю інформацію за твердженням свідка останній передав ОСОБА_2 та повідомив, що є механізм відновлення втрачених документів. Після цього, ОСОБА_5 на пропозицію ОСОБА_10 надала довіреність від 11.08.2016 року відповідно до якої останній мав право розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

ОСОБА_5 в судовому засіданні вказала, що повідомляла ОСОБА_18 , що земельну ділянку продала, однак останній запевнив, що документи всі «на ньому». Заначила, що підписувала документи у нотаріуса, зміст таких не пам`ятає, належність їй підпису, який наявний у довіреності від 11.08.2016 року, підтвердила.

На переконання суду, оскільки ОСОБА_5 не повідомляла ОСОБА_10 про втрату державного акту, про що він зазначив в судовому засіданні, то відсутні були підстави для отримання копії державного акта на право власності на земельну ділянку та повторної реєстрації за ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно на підставі такої копії.

Отже, у відповідача у цій справі, який маючи відомості про те, що відчуження йому спірного нерухомого майна відбувалось на підставі копії державного акту на право власності на земельну ділянку, мали б виникнути об`єктивні сумніви щодо наявності у продавця права відчужувати спірне нерухоме майно.

Наведені обставини безумовно мають враховуватися судом при вирішенні спору по суті, у тому числі під час застосування Конвенції та Першого протоколу до неї.

Так, у пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 також зазначено, що, вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього

Так, суд зауважує, що законність втручання в цій справі обумовлена тим, що право власності є конституційним правом особи, передбаченим статтею 41 Конституції України, воно є непорушним та набувається в порядку, визначеному законом. Законний власник не втрачає право власності на належне йому майно, якщо воно вибуває з його володіння без належної на те законної підстави чи не з його волі, тому таке право підлягає захисту.

Легітимною метою (виправданістю втручання загальним інтересом) є необхідність захисту гарантованого Конституцією України права законного володільця, майно якого вибуло з його володіння без відповідної на те правової підстави чи не з його волі.

Що стосується принципу пропорційності, то суд уважає, що: 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.

Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення законної власниці на підставі виданого без достатніх на те правових підстав дубліката державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування такого майна на користь законного власника від відповідача є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Встановивши зазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність передбачених ст 388 ЦК України підстав для витребування від ОСОБА_2 як останнього набувача на користь позивача спірної земельної ділянки із незаконного володіння.

А відтак, позов слід задовольнити повністю.

Щодо скасування заходів забезпечення позову, то суд зазначає, що останні, відповідно до ч.7 ст. 158 ЦПК України продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

VІІ. Судові витрати.

Згідно із ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, згідно квитанцій до платіжної інструкції позивачем в загальному сплачено 6056 грн судового збору за подання позовної заяви та 605,60 грн судового збору за забезпечення позову.

Тому, зважаючи на задоволення позову в повному обсязі, з відповідача слід стягнути 6661,60 гривень судового збору на користь позивача.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд, дійшов такого висновку.

Представник позивача до суду подав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема за надання такої адвокатом Сторожук А.Л. ОСОБА_19 в розмірі 41000 грн.

Відповідач надіслав суду заперечення проти розміру правничої допомоги, що підлягає стягненню з відповідача та просив у задоволенні клопотання представника позивача відмовити. Зазначив, що у разі якщо суд дійде висновку про покладення таких витрат на відповідача – зменшити розмір витрат на правничу допомогу до розміру не більше 5000 грн.

На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивач надав такі докази:

договір про надання правничої допомоги від 01.05.2025 року між Адвокатським бюро «Андрія Сторожука» та ОСОБА_4 (том 3 а.с.50-52);

акт №1 від 30.04.2026 року приймання-передачі наданих послуг до договору про правничої допомоги від 01.05.2025 року на загальну суму 41000 грн (а.с.53);

довідка №01/30-04/26д від 30.04.2026 року, якою підтверджено сплату ОСОБА_4 гонорару за правничу допомогу згідно Акту №1 від 30.04.2026 року (а.с.54);

Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В частині 1ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 41000 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився та здійснив їх оплату.

В той же час, враховуючи характер виконаної адвокатським бюро роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

На підставі ст.328, 392, 1272, 1296, 1297 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 142, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 2625880901:01:049:0035, площею 0,2500 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1027474426258, яка знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, с. Драгомирчани, ур. «Петрово» у власність ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 6 661 (шість тисяч шістсот шістдесят одна) грн 60 коп. та витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Рішення складене в повному обсязі 10.06.2026 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Гриньків Д.В.