Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №465/3721/14-к — Франківський районний суд м. Львова

465/3721/14-к

1-кп/465/16/26

Вирок

Іменем України

11.06.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

представника потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150080000702 від 05.03.2013, відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця с. Плешевичі, Мостиського району, Львівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, раніше не судженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 осб.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України,-

встановив:

ОСОБА_4 , працюючи директором ТзОВ «Західно-український центр «Медсервіс» (наказ №1 від 01.08.1995 року), будучи службовою особою, яка виконує організаційно розпорядчі обов`язки, прийняв на роботу свого сина ОСОБА_7 на посаду електромеханіка по ремонту і монтажу рентгенівського обладнання, про що свідчить винесений ним наказ № 28 від 02.09.1996 «Про прийом на роботу». ОСОБА_7 фактично до виконання роботи не приступав, на роботу не виходив, функціональних обов`язків не виконував. Окрім того, ОСОБА_7 не мав відповідної освіти та навичок для виконання вказаних робіт.

30.12.1997 відповідно до наказу № 36, ОСОБА_4 перевів свого сина ОСОБА_7 з посади електромеханіка на посаду економіста ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс». 02.12.2011 ОСОБА_7 звільнився з ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс» за власним бажанням (наказ № 28 К від 02.12.2011). За вказаний період часу ОСОБА_7 була нарахована заробітна плата у сукупному розмірі 71725, 3 грн.

Окрім ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_4 , працюючи директором ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс», прийняв на роботу у ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс» свою дружину ОСОБА_8 на посаду лаборанта по вимірювальній апаратурі (наказ № 7 від 29.01.1999 «Про прийом на роботу»). ОСОБА_8 відповідної освіти для виконання функцій лаборанта не мала, на роботу не виходила, жодних функціональних обов`язків не виконувала. Відповідно до наказу № 39 від 12.11.2004 ОСОБА_4 перевів свою дружину ОСОБА_8 з посади лаборанта по вимірювальній техніці на посаду менеджера ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс». 02.12.2011 ОСОБА_8 була звільнена за власним бажанням (наказ 28Квід 02.12.2011). За вказаний період часу ОСОБА_8 була нарахована заробітна плата у сукупному розмірі 101441, 63 грн.

ОСОБА_4 , працюючи директором ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс» прийняв на роботу ОСОБА_9 на посаду менеджера (наказ № 12 від 17.03.2000). ОСОБА_9 відповідної освіти не мав, до виконання трудових обов`язків не приступав та на роботу не виходив. 31.12.2008 ОСОБА_9 звільнився з вказаного підприємства за власним бажанням (наказ № 23 від 31.12.2008). За вказаний період часу ОСОБА_10 була нарахована заробітна плата у сукупному розмірі 47751,20 грн.

Окрім цього, ОСОБА_4 , працюючи директором ТзОВ Західно-український центр «Медсервіс», прийняв на роботу ОСОБА_11 на посаду економіста-фінансиста (наказ № 3 від 03.08.1995 ). ОСОБА_11 відповідної освіти для виконання функцій економіста-фінансиста не мав, до виконання трудових обов`язків не приступав. 16.01.1996 ОСОБА_11 звільнився за власним бажанням (наказ № 3 від 16.01.1996). За вказаний період часу ОСОБА_11 була нарахована заробітна плата у сукупному розмірі 596,39 грн. За рахунок ТзОВ «Медсервіс» ОСОБА_4 було безпідставно розтрачено кошти на оплату за навчання ОСОБА_9 у Комерційній академії у розмірі 780,00 грн.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України не визнав. Пояснив, що ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 розписувалися про ознайомлення з посадовими інструкціями. Табелі робочого часу вела головний бухгалтер ОСОБА_12 . Як директором, ним затверджувався розмір заробітної плати, підписувалися накази про нарахування заробітної плати. Накази про прийняття на роботу ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 підписував він як директор. ОСОБА_7 орендував приміщення в ТзОВ «Медсервіс» як фізична особа – підприємець. Також повідомив що ОСОБА_11 пропрацював на підприємстві три місяці. В той період ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не працювали.

Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту на підтвердження тих чи інших обставин, що підлягають доказуванню у вказаному кримінальному провадженні, приходить до наступного висновку.

Завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений (стаття 2 КПК України).

У відповідності до положень ст. 62 Конституції України, винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому, згідно з вимогами ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України встановлено, що обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.

Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Так, на доведення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України судом було враховано доводи та заперечення сторін, здійснено аналіз доказів, що були надані суду та досліджені в ході судового розгляду, а саме:

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12013150080000702 відносно ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України;

заяву генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно – Український Центр «Медсервіс» ОСОБА_15 про вчинене кримінальне правопорушення;

висновок судової почеркознавчої експертизи від 17.02.2014 за №6/127 згідно якого, підписи в наданих на дослідження18-ми видаткових касових ордерах в графах «Головний бухгалтер» та «Видав касир» - виконані ОСОБА_12 . Підписи в наданих на дослідження 18-ми видаткових касових ордерах в графі «Керівник» - виконані ОСОБА_4 . Підписи в наданих на дослідження 18-ми видаткових касових ордерах в графі «Підпис» або «Підпис одержувача» - виконані ОСОБА_8 ;

висновок судової почеркознавчої експертизи від 17.02.2014 за №6/128, яким встановлено, що підписи в наданих на дослідження відомостях на виплату грошей (Додаток 1 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті) на титульній сторінці у графах «Головний бухгалтер», «Виплату здійснив», «Перевірив бухгалтер», всередині сторінки у графі навпроти прізвища ОСОБА_12 та на тильній сторінці у графі «відомість склав» - виконані ОСОБА_12 підписи в наданих на дослідження відомостях на виплату грошей (Додаток 1 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті) на титульній сторінці у графах «Керівник», всередині сторінки у графі навпроти прізвища ОСОБА_4 та на тильній сторінці у графі «Відомість перевірив» - виконані ОСОБА_4 . Підписи в наданих на дослідження відомостях на виплату грошей (Додаток 1 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті) всередині сторінки у графі навпроти прізвища ОСОБА_8 – виконані ОСОБА_8 . Підписи в наданих на дослідження відомостях на виплату грошей (Додаток 1 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті) всередині сторінки у графі навпроти прізвища ОСОБА_7 – виконані ОСОБА_7 ;

висновок почеркознавчої судової експертизи від 17.02.2014 року №6/129 згідно якого підписи в наданих на дослідження платіжних відомостях (Типова ф.№70) на титульній сторінці у графах «Головний (ст.) бухгалтер», «Касир», «Перевірив: бухгалтер» всередині сторінки у графі навпроти прізвища ОСОБА_12 – виконані ОСОБА_12 . Підписи в наданих на дослідження платіжних відомостях (Типова ф.№70) на титульній сторінці у графі «Директор» та всередині сторінки навпроти у графі навпроти прізвища ОСОБА_4 – виконані ОСОБА_4 . Підписи в наданих на дослідження платіжних відомостях (Типова ф.№70) всередині сторінки навпроти у графі прізивща ОСОБА_8 – виконані ОСОБА_8 . Підписи в наданих на дослідження платіжних відомостях (Типова ф.№70) всередині сторінки навпроти у графі навпроти прізвища ОСОБА_7 – виконані ОСОБА_7 ;

повідомлення слідчого СВ Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області ОСОБА_16 від 15.05.014 року про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України;

табелі обліку робочого часу за січень - грудень 2010 року;

табелі обліку робочого часу за січень - грудень 2011 року;

витяг з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за 2006 рік;

копію доповідної ОСОБА_12 від 29.06.2006 року щодо необхідності надання підтверджуючих документів, про виконання робіт наступним працівнками ТзОВ ЗУЦ «Медсервіс»: ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ;

копію наказу директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» від 01.08.1995 року №1, згідно якого, у зв`язку з реєстрацією ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» та обранням ОСОБА_4 директором Товариства, приступив до виконання своїх обов`язків директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» з 01.08.1995 року;

статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно – український центр «Медсервіс»;

копію наказу ОСОБА_4 від 16.01.1996 року №3 про звільнення у зв`язку з навчанням у Львівській Лісотехнічній Академії ОСОБА_11 з 16.01.96р., згідно поданої заяви;

копію наказу ОСОБА_4 від 30.12.1997 року №36 про переведення ОСОБА_7 з посади ел. механіка по ремонту медобладнання на посаду економіста з 1.01.98 р.;

копію наказу ОСОБА_4 №39 від 12.11.2004 р. про призначення ОСОБА_17 заступником головного інженера ТОВ ЗУЦ з 12 листопада 2004 року та про переведення ОСОБА_8 з посади лаборанта на посаду менеджера з 12 листопада 2004 року;

копію наказу ОСОБА_4 №12 від 17.03.2000 р. про прийняття по сумісництву ОСОБА_18 на посаду ел.механіка по ремонту медичної апаратури з 17.03.2003р.;

копію наказу ОСОБА_4 від 31.12.2008 р. №23 про звільнення за власним бажанням, згідно поданих заяв ОСОБА_9 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18 ;

виписки про нараховану зарплату та податки відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ;

виписку про юридичну особу ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс»;

копію Акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №13010510504;

копію наказу ОСОБА_4 від 25.08.2006 р. №36 про призначення відповідальним за виконання обов`язків інженера по техніці безпеки по ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_20 з 25 серпня 2006 р.;

копію наказу ОСОБА_4 №7 про прийняття з 01.02.99 р. на випробовувальний термін 3 місяці ОСОБА_21 – інженер по наладці мед обладнання та ОСОБА_8 – лаборантом по вимірювальній апаратурі;

копію наказу ОСОБА_4 від 03.08.1995 р. №3 про прийняття на роботу економістом – фінансистом ОСОБА_11 ;

копію наказу ОСОБА_4 від 02 вересня 1996 року №28 про прийняття на роботу ОСОБА_7 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також про відрядження ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 ;

копію наказу ОСОБА_4 від 02.12.2011 р. №28-К про звільнення за власним бажанням, згідно поданих заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;

копію наказу ОСОБА_4 від 17.03.2000 р. №12 про прийняття на роботу ОСОБА_9 та ОСОБА_18 ;

копію наказу ОСОБА_4 від 31.12.2008 р. №23 про звільнення за власним бажанням ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 ;

виписку про нараховану зарплату та податки відносно ОСОБА_9 ;

копії наказів про нарахування заробітної плати за період 2005 по 2011 роки;

виписки про нараховану зарплату та податки відносно ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ;

посадову інструкцію електромеханіка по ремонту медичного обладнання ТзОВ «Західно – український центр «Медсервіс»;

посадову інструкцію секретаря – референта;

посадову інструкцію електромеханіка по ремонту медичного обладнання ТзОВ «Західно – український центр «Медсервіс»;

журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» за період з 26.06.2001 року по 26.10.2006 року;

журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» за період з 26.01.2007 року по 23.01.2012 року;

табелі обліку робочого часу за січень – грудень 2010 року;

калькуляції;

журнал реєстрації вхідної кореспонденції;

книгу обліку руху трудових книжок;

журнал карток транспортних засобів зареєстрованих за ОСОБА_4 ;

інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо суб`єкта від 29.08.2013 року №8677774, згідно якої ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 ;

відповідь Головного управління Держземагенства у Львівській області від 29.08.2013 року №01-16/3-5113, згідно якої земельних ділянок у власності ОСОБА_4 , на території області станом на 01.01.2013 року не зареєстровано;

відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.08.2013 року;

лист Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 20.05.2014 року №02-2210/04 за результатами проведення позапланової перевірки діяльності ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс»;

протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 17.06.2014 року;

договір оренди від 01.01.2009 року, який було укладено між ТОВ «Західно – український центр «Медсервіс» (орендодавець) та ОСОБА_7 (орендар), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі та зобов`язується сплачувати орендну плату. Адреса будинку, у якому знаходиться приміщення, що орендується: АДРЕСА_3 , номер кімнати:33. Поверх: третій;

доповідну ОСОБА_12 від 29.06.2006 року директору ТзОВ «Західно – український Центр «Медсервіс» ОСОБА_4 щодо надання підтверджуючих документів про виконання робіт ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ;

доповідну записку головного інженера ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_20 , в якій повідомляє, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 ніколи не проходили щоквартального інструктажу з охорони праці. Вищенаведені особи не з`являлись на лекції та інструктажі з охорони праці оскільки не працювали в ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» та будь – які роботи не виконували;

доповідну записку генерального директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» від 17.05.2013 року ОСОБА_15 , відповідно до якої на підприємстві не має жодного приймально – здавального акта, договорів за підписами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , так як дані громадяни на підприємстві не працювали;

лист генерального директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_15 від 13.06.2013 року про те, на підприємстві відсутні акти виконаних робіт ОСОБА_9 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , оскільки останні в товаристві не працювали і жодних робіт не виконували;

лист генерального директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_15 про відсутність актів виконаних робіт ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , оскільки останні в товаристві не працювали і жодних робіт не виконували;

книги обліку руху трудових книжок;

покази свідка ОСОБА_26 , який повідомив, що працює в ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» з 1999 року, директором був ОСОБА_4 він і приймав його на роботу. Збори відбувались два рази в місяць, суто з виробничих питань. Заробітну плату виплачували двічі в місяць – аванс і заробітна плата. Щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 то вказав, що їх не знає, а тому ствердити що вони працювати на підприємстві не може. Щодо ОСОБА_9 вказав, що його не знає, але знає ОСОБА_27 , який являється його батьком Скільки електромеханіків працювало на підприємстві йому не відомо;

покази свідка ОСОБА_14 , який вказав, що в процесі передачі документації від одного директора до нового виявилось, що четверо людей були зараховані на підприємство, але вони фактично не працювали. Засновником Товариства був ОСОБА_4 і він. Він весь час займав посаду електромеханіка. Знав особисто всіх працівників, які працювали на підприємстві, приймав участь у співбесідах при прийнятті працівників на роботу. Про ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 він дізнався після передачі документів новому директору. Приймав на роботу людей ОСОБА_4 і звільняв їх. Кадрове діловодство зберігалось у директора. Як засновник, він мав бути присутнім на зборах, але переважно виконував функції електромеханіка. Щодо звільнення ОСОБА_4 вказав, що такий звільнився за власним бажанням;

покази свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що бачила ОСОБА_28 інколи, він приходив в офіс до ОСОБА_4 . ОСОБА_8 бачила періодично на корпоративах. ОСОБА_9 і ОСОБА_11 нікола не бачила. В Товаристві працює з 1996 року на посаді бухгалтера, займається бухгалтерським обліком, а саме нарахуванням заробітної плати, бухгалтерською звітністю. Виплачувала заробітну плату. Знала всіх працівників, які коли - небудь працювали в Товаристві. ОСОБА_28 знає як сина колишнього директора. Підставою для нарахування та виплати заробітної плати був наказ директора, видавався один наказ на всіх працівників. В наказі також вказувалась сума, яку потрібно було виплатити. Табелі обліку робочого часу вона не підписувала. Директор відповідав за явку працівників на роботу. Відповідальним за веденням кадрового діловодства був ОСОБА_4 . Відомості про отримання заробітної плати підписував директор і вона. Ця відомість підтверджувала отримання заробітної плати. Приходили працівники, вона видавала гроші, а вони підписували відомість. Офіс тоді знаходився по АДРЕСА_4 на третьому поверсі. Заробітна плата виплачувалась двічі – аванс і основна заробітна плата. Вказала, що ОСОБА_4 віддавав їй відомість уже з підписами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 . Особисто в неї вони не підписувались. При передачі справ новому директору ОСОБА_15 у 2011 році вона зрозуміла, що вищезгадані особи були фіктивно оформленими;

покази свідка ОСОБА_7 , який в судовому засіданні повідомив, що на підприємстві працював спочатку на посаді електромеханіка, а потім був переведений на посаду економіста. Заробітну плату отримував у кабінеті бухгалтера ОСОБА_12 . Його мати ОСОБА_8 працювала на підприємстві. ОСОБА_11 працював недовго. Писав заяву про переведення на іншу посаду, але не пам`ятає кому заносив заяву. Станом на 1996 рік він закінчив школу, а потім вступив в інститут. Чи оформляли допуск до виконання певних робіт не може сказати. Заробітну плату отримував готівкою. Акти виконаних робіт не складав. Перед виплатою заробітної плати підписував відомість, яку йому надавала ОСОБА_12 . Через батька ніколи заробітна плата не передавалась. Крім того вказав, що він орендував приміщення в Товаристві та укладав договір оренди як фізична особа-підприємець;

покази свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що заробітну плату на підприємстві видавала бухгалтер ОСОБА_12 . Заяву про працевлаштування подавала директору ОСОБА_4 . Підписувала відомість про отримання заробітної плати. Інколи заробітну плату приносив ОСОБА_4 . При інструктажах не була присутня. Вважає, що жодних порушень не було так як вона була співвласником;

покази свідка ОСОБА_15 , який в судовому засіданні пояснив, що працював у ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» з 1995 року на посаді електромеханіка, з 2003 року головним інженером, а з 2011 року директором. Будучи електромеханіком він займався технічним обслуговуванням об`єктів. Як головний інженер направляв людей на об`єкти для виконання робіт, проводив інструктажі, перевіряв якість виконаних робіт. До 2011 року директором підприємства був ОСОБА_4 ОСОБА_7 відомий йому, так є його сусідом та він був офіційно оформленим на підприємстві на посаді електромеханіка. ОСОБА_7 не скеровував для виконання робіт за цією посадою. Також повідомив, що ОСОБА_7 інструктажі з охорони праці не проходив. ОСОБА_8 була оформлена на підприємстві на посаду лаборанта, однак інструктажів також не проходила. ОСОБА_9 не бачив ніколи та такий йому невідомий. ОСОБА_11 знає, але на підприємстві не бачив;

покази свідка ОСОБА_18 , який в судовому засіданні повідомив, що працював на посаді електромеханіка в ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс». На підприємстві проводились загальні збори двічі на місяць та всі присутні про своє прибуття відмічались в журналі. Переважно збори проводив головний інженер. ОСОБА_7 бачив в офісі, але по роботі з ним не перетинався. ОСОБА_8 не знає, бачив на робочому корпоративі, але чи виконувала вона якусь роботу на підприємстві не знає. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не знає. Пояснив, що в його обов`язки як електромеханіка входило обслуговування автоклавів, вентиляцій. Без спеціального допуску він не міг виконувати роботу на об`єктах;

покази свідка ОСОБА_20 , який повідомив, що працював на підприємстві з 2001 по 2013 рік. До 2006 року працював інженером з обслуговування медичної техніки. З 2006 року перебував на посаді заступника головного інженера. ОСОБА_7 знав як сина директора, але чим той займався, не знає. ОСОБА_8 бачив два – три рази, але чи була вона працевлаштована не знає. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не знає, з ними не контактував. Також вказав, що при прийнятті на роботу людина повинна була мати середню або вищу технічну освіту. Повідомив, що на підприємстві працював всього один економіст. Заробітна плата нараховувалась на підставі актів виконаних робіт. Інструктажі з охорони праці проводив він;

покази свідка ОСОБА_29 , який в судовому засіданні вказав, що працює на підприємстві з 1996 року на посаді електромеханіка. В його обов`язки входить ремонт та обслуговування рентген апаратури та він має спеціальний дозвіл на виконання такої роботи. ОСОБА_7 знав як сина директора, бачив його на фірмі, але на загальних зборах його не було. ОСОБА_8 бачив лише на корпоративі. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не знає. Заробітну плату отримував в касира ОСОБА_12 . Також повідомив, що робота електромеханіка відноситься до високого рівня складності;

покази свідка ОСОБА_30 , яка повідомила, що працювала в ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» з 2003 по 2007 роки на посаді секретарки. В її обов`язки входило приймати вхідні дзвінки, а також реєстрація вхідної та вихідної документації. Очолював підприємство ОСОБА_4 , а ОСОБА_14 був головою правління. ОСОБА_7 бачила в офісі, він працював як фізична особа – підприємець. ОСОБА_8 бачила на корпоративі. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не бачила;

покази свідка ОСОБА_31 , яка в судовому засіданні повідомила про те, що вона орендувала приміщення в ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс», а саме на другому поверсі. Було підписано договір оренди з ОСОБА_4 ОСОБА_7 бачила на першому поверсі, а ОСОБА_8 бачила на корпоративі;

покази свідка ОСОБА_32 , який повідомив, що працював на підприємстві з 2002 року на посаді електромеханіка. Його на роботу приймали ОСОБА_4 та ОСОБА_14 . На посаді економіста працював ОСОБА_33 . Також вказав, що збори трудового колективу проводились двічі на місяць, які організував директор та головний інженер. Повідомив, що в його обов`язки як електромеханіка входить ремонт та обслуговування медичної апаратури. Для роботи на посаді електромеханіка вимагається відповідна освіта. Також пояснив, що проходив навчання та інструктажі, здавав іспити, а також йому видавалось посвідчення. ОСОБА_7 бачив в офісі, коли приїжджав, але чи виконував останній будь - яку роботу, не знає. ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не знає;

покази свідка ОСОБА_34 , який повідомив, що працював на підприємстві з 2002 по 2021 рік на посаді електромеханіка. Директором підприємства був ОСОБА_4 ОСОБА_7 знав, бачив інколи його в офісі. ОСОБА_8 також знав, однак бачив дуже рідко, чи працювала вона на підприємстві не знає. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не знав. Вказав, що заробітну плату у фірмі видавали два рази в місяць: аванс та основна зарплата.

Сукупністю добутих в судовому засіданні доказів, суд знаходить винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення повністю доказаною, і його дії необхідно кваліфікувати за ч.4 ст.191 КК України, а саме як розтрату чужого майна, яке було у його віданні, вчинене у великих розмірах виходячи з наступного.

Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.

Родовим та безпосереднім об`єктом злочину є суспільні відносини власності (економічні відносини, що становлять основу держави).

Предметом є чуже майно, яке було ввірене винній особі, перебувало в її законному віданні або щодо якого вона наділена певними службовими повноваженнями (право розпоряджатися, керувати чи зберігати).

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене статтею 191 КК України, може бути вчинене у формі:

1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;

2) розтрати такого майна зазначеною особою;

3) заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (за умови, що майно, яким винний заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб`єкт кримінального правопорушення має право оперативного управління цим майном).

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов`язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпорядження, управління, доставки чи зберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому, не має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою - винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Загальною ознакою привласнення, розтрати або заволодіння є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб`єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», у статті 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 456/1181/15-к, ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду України від 28.01.2021 у справі № 757/55923/16-к, постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 409/1994/15-к).

Нормою ч. 4 ст.191 КК України визначено конкретні форми злочинних дій інкримінованого злочину це привласнення, розтрата, заволодіння чужого майна, яке було ввірене службовій особі чи перебувало в її віданні, якщо вони вчинені у великих розмірах.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб`єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК України) може бути лише службова особа.

При вирішенні питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, які викладено в ч. 3ст. 18 КК України. У ній зазначено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Судом встановлено, що наказом ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» №1 від 01.08.1995 року , в зв`язку з реєстрацією ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» та обранням на зборах учасників директором Товариства, ОСОБА_4 приступив до виконання своїх обов`язків директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» з 01.08.1995 року. Даний факт не заперечується самим обвинуваченим, а також підтверджується беззаперечними показами свідків, які були допитані в судовому засіданні, а також письмовими доказами.

Згідно Статуту ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс», який затверджено протоколом №1 загальних зборів учасників Товариства від 27.07.1995 року, учасниками Товариства є: ОСОБА_4 та ОСОБА_14 . Предметом діяльності товариства є: розробка, виготовлення та реалізація медичного обладнання та техніки, обслуговування медичної техніки, її ремонт, монтаж та наладка, дозиметрія медичного обладнання, обслуговування вентиляційних систем їх ремонт, монтаж та наладка тощо.

Керівництво поточною діяльністю Товариства і виконання рішень Зборів Учасників здійснює дирекція, яку очолює директор. Він вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, які входять у виключну компетенцію Зборів учасників. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства на основі єдиноначальності, в рамках компетенції і прав, визначених Статутом і рішенням Зборів Учасників.

Відтак, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, що відповідає визначенню службової особи, у зв`язку із чим він є суб`єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Щодо наявності в діях ОСОБА_4 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, яка полягає у розтраті чужого майна, яке було у його віддані, вчинене у великих розмірах, суд зазначає наступне.

Розтрата - це незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, передача в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні.

В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті на момент пред`явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Згідно наказу директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_4 від 01.02.1999 року №7, ОСОБА_8 була прийнята на посаду лаборанта по вимірювальній апаратурі. З 12 листопада 2004 року ОСОБА_8 було переведено з посади лаборанта на посаду менеджера, що підтверджується наказом №39 від 12 листопада 2004 року.

Наказом №28 від 02.09.1996 року ОСОБА_7 було прийнято на посаду ел. механіка по ремонту і монтажу рентгенівського обладнання. 30.12.1997 року ОСОБА_7 було переведено на посаду економіста з 01.01.1998 року, що підтверджується наказом №36 від 30.12.1997 року, який видано директором товариства ОСОБА_4 .

Згідно наказу №28-К від 02.12.2011 року, ОСОБА_7 (економіста) та ОСОБА_8 (менеджера) з 02.12.2011 року звільнено за власним бажанням.

Крім цього, згідно наказу №3 від 03.08.1995 року прийнято на посаду економіста – фінансиста ОСОБА_11 з покладенням на нього обов`язків касира. 16.01.1996 року ОСОБА_11 було звільнено у зв`язку з навчанням у Львівській Лісотехнічній Академії.

Наказом №12 від 17.03.2000 року прийнято на посаду менеджера ОСОБА_9 . Згідно наказу №23 від 31.12.2008 року ОСОБА_9 звільнено за власним бажанням з посади економіста.

Так, в ході судового розгляду справи та дослідження доказів встановлено, що накази про нарахування зарплати за період з 2005 по 2011 роки видавались та підписувались директором ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_4 . Такі накази видавались на підставі прийомо – здаточних актів про виконання робіт та актів технічного обслуговування. Як вбачається з наказів про нарахування зарплати за період з 2005 по 2011 роки, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 нараховувалась заробітна плата.

Як вбачається з досліджених судом журналів реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці за період з 26.06.2001 року по 26.10.2006 року та за період з 26.01.2007 року по 23.01.2012 року, такі не містять жодного підпису ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Також судом береться до уваги доповідна записка головного інженера ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_20 , в якій повідомляє, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 ніколи не проходили щоквартального інструктажу з охорони праці. Вищенаведені особи не з`являлись на лекції та інструктажі з охорони праці, оскільки не працювали в ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» та будь – які роботи не виконували; доповідна записка генерального директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» від 17.05.2013 року ОСОБА_15 , відповідно до якої на підприємстві не має жодного приймально – здавального акта, договорів за підписами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , так як дані громадяни на підприємстві не працювали;

лист генерального директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_15 від 13.06.2013 року про те, що на підприємстві відсутні акти виконаних робіт ОСОБА_9 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , оскільки останні в товаристві не працювали і жодних робіт не виконували; лист генерального директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_15 про відсутність актів виконаних робіт ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , оскільки останні в товаристві не працювали і жодних робіт не виконували.

Більше того, факт нарахування заробітної плати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтверджується табелями обліку робочого часу, в яких обліковувалися фактично відпрацьовані години та дні, та які фактично слугували підставою для нарахування заробітної плати працівникам.

Факт нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_11 підтверджується довідкою про нараховану та виплачу заробітну плату.

Судом береться до уваги, як належний та достовірний доказ лист Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 20.05.2014 року №02-2210/04 за результатами проведення позапланової перевірки діяльності ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» в ході якої було виявлено ряд порушень, а саме: порушення вимог абз.3 п.7.1 гл.7 Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок – згідно наказу №3 від 03.08.95 про прийняття Товариством на роботу економістом – фінансистом ОСОБА_11 він прийнятий Товариством на роботу, проте з вивчення книги обліку руху трудових книжок Товариства встановлено, що трудова книжка, при влаштування на роботу на працівника ОСОБА_11 не зареєстрована в цій книзі;

порушення вимог ч.1 ст.47 КЗпП України – згідно наказу №28-К від 02.12.2011 про звільнення за власним бажанням з 02 грудня 2011 року економіста ОСОБА_7 на підставі поданої ним заяви його було звільнено з роботи, а з вивчення книги обліку руху трудових книжок Товариства встановлено, що у графі отримання трудової книжки навпроти прізвища ОСОБА_7 не проставлено підпису, що може свідчити про те, що він її не отримав при звільненні;

порушення вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України – при звільненні працівників Товариства ОСОБА_35 та ОСОБА_7 виплата всіх сум, що належать їм від Товариства не проведена в день їх звільнення;

порушення вимог ст.83 КЗпП України – при звільненні працівників Товариства ОСОБА_8 та ОСОБА_7 їм не виплачена грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Судом також беруть до уваги покази свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_34 , ОСОБА_32 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_26 , які є послідовими та взаємопов`язаними, так як усі свідки вказали, що бачили ОСОБА_8 лише на корпоративі. ОСОБА_7 інколи свідки бачили в офісі, але чи виконував він роботу, чи був працевлаштований, ніхто з свідків чітко повідомити не міг. Зокрема свідок ОСОБА_30 вказала, що ОСОБА_7 працював в офісі Товариства як фізична особа – підприємець, що підтверджується дослідженим судом договором оренди від 01.01.2009 року, який було укладено між ТОВ «Західно – український центр «Медсервіс» (орендодавець) та ОСОБА_7 (орендар).

Допитані в ході судового розгляду свідки повідомили суду, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не знали та ніколи не бачили, а також вказали про те, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не були присутніми на зборах колективу, які відбувались двічі на місяць.

Аналізуючи покази свідка ОСОБА_8 , які надані в судовому засіданні, суд звертає увагу, що свідок повідомила, що підписувала відомість про отримання заробітної плати, однак інколи заробітну плату приносив їй ОСОБА_4 , а також підтвердила, що при інструктажах не була присутня.

З приводу показів свідка ОСОБА_7 , суд зазначає, що такий не міг повідомити чи оформлявся йому допуск до виконання певних робіт, будучи на посаді ел. механіка по ремонту і монтажу рентгенівського обладнання. Натомість у зв`язку з допитом свідків, які працювали на посадах елетромеханіків будо достеменно встановлено, що така робота вимагала наявності технічної освіти (спеціальної або вищої), проходження курсів, інструктажів, за результатами яких видавався допуск, так як робота електромеханіка відноситься до робіт з високим рівнем складності.

Крім цього, свідок ОСОБА_7 підтвердив, що орендував в Товаристві приміщення та укладав договір оренди як фізична особа-підприємець.

Щодо розміру завданої протиправними діями ОСОБА_4 шкоди, суд вважає за потрібне зазначити.

Станом на момент початку вчинення діяння (1996р.) та на момент закінчення вчинення продовжуваного діяння (2011р.) спричинений сукупний розмір шкоди перевищував розмір шкоди, достатній для визнання розтрати вчиненою у великому розмірі (250 неоподактованих мінімумів доходів громадян).

Доводи сторони захисту про те, що у кримінальному провадженні всупереч приписам ст. 242 КПК не було проведено експертизи для визначення розміру заподіяної матеріальної, є непереконливими, оскільки у цьому конкретному випадку це є саме та сума грошових коштів (нарахована зарплата та податки, які були нараховані та виплачені) ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 (221 684,52 грн.), ні підставі наказів директора ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_4 про нарахування зарплати. Розмір заподіяних збитків у цьому кримінальному провадженні є очевидним і доведений письмовими доказами, а саме довідками про нараховану заробітну плату, наказами про нарахування зарплати.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 09.09.2020 року у справі № 751/6180/15-к, провадження № 51-1572км20.

З суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 191 КК України вчинене ОСОБА_4 з прямим умислом, адже обвинувачений будучи директором Товариства приймав накази про прийняття на роботу, звільнення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , а також про нарахування їм заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч.4 ст.191 КК України, як розтрата чужого майна, яке було у його віданні, вчинене у великих розмірах.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

На думку суду, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, доведена «поза розумним сумнівом».

Вказаний висновок суду узгоджується з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява № 1637/04), в якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Крім цього, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, у питанні вичерпності відповідей на них та висновків суду, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам у вказаному вироку суду було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд зважає на таке.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 191 КК України, є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, та десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.

Інкриміноване ОСОБА_4 діяння, передбачене ч.4 ст. 191 КК України було вчинено в період з 1995 по 2011 роки, а відтак, судом встановлено, що на час розгляду кримінального провадження закінчився строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 191 КК України.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України, а тому ОСОБА_4 підлягає звільненню від покарання за ч.4 ст. 191 КК України.

Щодо заявленого цивільного позову, суд зазначає наступне.

Представником ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_15 заявлено цивільний позов, в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на користь «ЗУЦ «Медсервіс» шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, в розмірі 555 660,11 грн. В подальшому представником ТзОВ «ЗУЦ «Медсервіс» ОСОБА_15 подано до суду доповнення до цивільного позову, в якому просив стягнути з обвинуваченого на користь Товариства суму шкоди, завданої злочином у розмірі 693 010,50 грн. Вказана сума розрахована з урахуванням індексації за період з червня 2014 року до грудня 2015 року. 17.02.2026 року представником потерпілого подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 1 297 154,57 грн.

При цьому за змістом ст. 129 КПК суд наділений правом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Тому у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, натомість може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, цивільний позов підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 122, ст. 124 КПК витрати на проведення експертиз не підлягають стягненню з обвинуваченого та покладаються на державу.

Також, у постанові ОП ККС ВС від 12.09.2022 у справі № 203/241/17 (провадження № 51-4251кмо21) зроблено висновок, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, то процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

Відтак, процесуальні витрати пов`язані із залученням експерта в розмірі 586,80 грн. слід віднести на рахунок держави.

Речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368, 370, 374,615 КПК України, суд –

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років з позбавленням права обіймати посади, повязані із здійсненням адміністративно – господарських функцій на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Згідно ст. 76 КК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ст. 49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_4 від призначеного покарання звільнити в зв`язку з закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно – український центр «Медсервіс» ОСОБА_15 – залишити без розгляду.

Процесуальні витрати віднести на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1