Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №462/8950/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Суд: Залізничний районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 10 червня 2026 р.

Справа: №462/8950/25

Суддя: Ліуш А. І.

Справа № 462/8950/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором, покликаючись на те, що відповідачка уклала кредитний договір № 2482612 від 10.07.2019 р. із ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та отримала кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10000 грн. Так, 10 червня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу. В подальшому, 07 липня 2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» уклали договір факторингу. Таким чином, сума боргу перед новим кредитором на переконання позивача є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 15100 грн., та яку просить стягнути на його користь.

Відповідача належним чином, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Лазаренко та інші проти України", повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією, яку було повернуто до суду. Відзиву до суду надано не було.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 квітня 2026 року, в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів, відмовлено за безпідставністю.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до наступного переконання.

Судом встановлено, що 10 липня 2019 року, між ОСОБА_1 , та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» укладено кредитний договір № 2482612, за умовами якого другий мав надати відповідачці грошові кошти в розмірі 10 000 грн. /а.с.24/.

На підтвердження ніби-то перерахування ОСОБА_1 , грошових коштів, суду було надано довідку від 03 листопада 2024 року, яка підтверджує успішно проведеного платежу від 10 липня 2017 року суми 10000 грн., на банківську картку НОМЕР_1 /а.с.60/.

Суду було також надано детальний розрахунок заборгованості за договором про надання кредиту № 2482612 від 10 липня 2019 року, згідно якого загальна заборгованість відповідачки становить 20 100 грн. /а.с.17/.

В матеріалах справи також міститься вимога –повідомлення про обов`язок погашення заборгованості за кредитним договором № 2482612 від 10 липня 2019 року /а.с.64-65/.

Так, 10 червня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу. Згідно вказаного договору факторингу, відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2482612 від 10.07.2019 року.

07 липня 2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» уклали договір факторингу.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 1046, 1048, 1049 ЦК України ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Положеннями ч. 2 ст. 41, ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Разом з тим, позивачем, на підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за вказаними договорами не долучено документів, передбачених Законом України «Про платіжні послуги» та ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.

На підтвердження наявної у відповідача заборгованості перед АТ КБ «Приват Банк» позивачем надано довідку від 03 листопада 2024 року, яка підтверджує успішно проведеного платежу від 10 липня 2017 року суми 10000 грн., на банківську картку НОМЕР_1 /а.с.60/. Однак, зазначена довідка саме по собі не може підтверджувати факт належного виконання зобов`язань кредитора перед відповідачем. Суд звертає увагу на, що матеріали справи не містять жодних офіційних документів або належних доказів, які б підтверджували, що зазначена банківська картка НОМЕР_1 фактично належить відповідачу. Відсутні документи з банківської установи чи інші підтверджуючі відомості, які б дозволили суду достовірно встановити власника картки. У зв`язку з чим, твердження про зарахування грошових коштів саме на картку відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги. Відсутність таких даних виключає можливість визнання цього документа належним доказом у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, що має наслідком відмову у їх задоволенні в повному обсязі.

Крім того, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, необхідно покласти на позивача.

На підставі ст. ст. 16, 512, 514, 516, 526, 530, 1050, 1054, 1077 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Ліуш

Оригінал: reyestr.court.gov.ua