Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №718/3353/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 718/3353/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Неполоковецька селищна рада Чернівецького району Чернівецької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Кіцманська державна нотаріальна контора Чернівецької області,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Нагорного В.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду 19 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ.

Зазначала, що починаючи з 2005 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю, виконували права та обов`язки подружжя, робили ремонти, придбали за спільні кошти у 2017 році автомобіль «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , в подальшому здійснила його поховання, тощо.

Наголошувала, що після смерті ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, на що отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності документів, що підтверджують факт проживання спадкодавця однією сім`єю зі спадкодавцем.

У зв`язку із тим, що у них були взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, і тривали до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , враховуючи, що автомобіль є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з урахуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просила:

Провадження №22-ц/822/903/26

встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.01.2005 року по день його смерті;

визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках автомобіль «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіля «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 в порядку поділу майна колишнього подружжя.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду стороною позивача подано апеляційну скаргу.

Зазначає, що висновки суду, викладені в мотивах рішення, не відповідають обставинам справи, а відмова в позові через те, що у померлого ОСОБА_2 є рідна сестра (спадкоємець другої черги), є безпідставною, оскільки судом не враховано, що остання не звернулася у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини.

Стверджує, що суд під час розгляду справи не роз`яснив їй наслідки незалучення співвідповідача, чим формально підійшов до розгляду справи.

На підставі наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення мотивовано тим, що встановивши в судовому засіданні з показань свідків, які перебували під присягою, що у покійного ОСОБА_2 є рідна сестра, суд дійшов висновку, що саме вона, а не орган місцевого самоврядування, повинна бути залучена до участі у справі в якості відповідача.

Оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, зазначене є самостійною підставою для відмовив в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до висновків, що рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с.12).

Згідно довідки №705 від 21 серпня 2025 року, виданої виконкомом Неполоковецької селищної ради Чернівецького району, ОСОБА_2 дійсно проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 з 2005 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.15).

ОСОБА_1 дійсно хоронила (здійснила поховання) ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інформації про інших родичів покійного у виконкомі селищної ради немає, що підтверджується довідкою №387 від 05 вересня 2025 року Неполоковецької селищної ради Чернівецького району (а.с.14).

11 серпня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.18).

25 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Кіцманської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, вказавши, що проживала з померлим однією сім`єю, того ж дня, Кіцманською державною нотаріальною конторою проведено реєстрацію спадкової справи №74254962 (а.с.19-20).

З копії спадкової справи №255/2025 року до майна померлого ОСОБА_2 вбачається, що остання заведена на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с.82-89).

У відповідності до довідки, яка міститься в спадковій справі, №530 від 25 червня 2025 року, виданої виконкомом Неполоковецької селищної ради Чернівецького району, ОСОБА_2 дійсно проживав у АДРЕСА_1 з 2005 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інформації про спадкоємців першої черги за законом, другої черги за законом, третьої черги за законом у виконкому селищної ради немає. Спадкоємцем четвертої черги за законом є ОСОБА_1 . Інформації про інших спадкоємців немає (а.с.85).

Постановою Кіцманської державної нотаріальної кантори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як відсутні документи, що підтверджують факт проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем (а.с.41).

У відзиві на позовну заяву Неполоковецька селищна рада визнала позов ОСОБА_1 , просила позов задовольнити (а.с.51).

Крім того, матеріали справи містять копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 18 грудня 1992 року (а.с.16).

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.

Щодо належного відповідача у справі.

Як вбачається зі змісту статей 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Винятки становлять справи, вирішення яких є неможливим без участі усіх співвідповідачів у зв`язку із характером спірних правовідносин.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №309/2340/15 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі №263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18 (пункт 31)).

Частина 1 ст.1222 ЦК України вказує на те, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 ст.1272 ЦК України).

Частина 1 ст.1277 ЦК України передбачає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом та зазначаючи відповідачем Неполоковецьку селищну раду, позивач вірно визначилася зі складом сторін у спорі, оскільки, як вбачається з копії спадкової справи єдиним спадкоємцем, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини була, ОСОБА_1 , а що стосується посилання суду на існування у покійного ОСОБА_2 рідної сестри (спадкоємця другої черги), то таке є безпідставним і спростовується встановленими обставинами справи, крім того, остання не зверталася до органів нотаріату із заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк, що свідчить про неприйняття спадщини.

Що стосується вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, апеляційний суд відзначає наступне.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип «jura novit curia» застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування судом цього принципу не є безмежним.

Отже, принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга №25531/12)). (Див. постанову Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі №685/1008/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц вказала «40. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.».

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, по не суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно із п. 6 рішення Конституційного Суду від 3 червня 1999 року №5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у справі №336/709/18-ц від 07.11.2018 року.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України у пункті 21 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч.2 ст.3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Частинами 1 та 2 статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі №753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі №199/3941/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства тощо.

Аналогічний висновок викладенов постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №552/4291/22.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.

Згідно з частиною 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім`єю заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21.

Оскільки у цій справі позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, тому ці відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №694/646/20 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин 1 - 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, як вже встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 дійсно протягом тривалого часу проживала разом із ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зокрема, підтверджується довідками Неполоковецької селищної ради №705 від 21 серпня 2025 року, в якій зазначено про спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_2 й ОСОБА_1 , та №387 від 05 вересня 2025 року, яка вказує про здійснення поховання ОСОБА_1 померлого ОСОБА_2 , наявністю у ОСОБА_1 свідоцтва смерть спадкодавця, так і свідоцтва про розірвання шлюбу останнього з попередньою дружиною, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які повідомили, що позивач та покійний ОСОБА_2 проживали разом, здійснювали ремонти, будували огорожу, заробляли кошти, вели спільне господарство, що в сукупності свідчить про доведеність позивачем факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому цей факт знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду та встановлення зазначеного факту необхідно позивачу для вирішення питання щодо прийняття спадщини, що є наслідком задоволення вказаної вимоги.

Що стосується вимоги про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на автомобіля, суд апеляційної інстанції вказує таке.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, введення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Згідно з частини 1 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано положеннями статті 63 СК України, згідно з якими дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У цій справі цивільна дружина та спадкодавець, проживаючи однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, придбали у серпня 2017 року автомобіль «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , тому зазначена транспортний засіб є їх спільною сумісною власністю, а їх частки у цьому майні є рівними, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на набуте майно належними та допустимими доказами відповідачем у цій справі не спростована.

Отже, слід визначити частку у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 на автомобіль «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (майно колишнього подружжя) у розмірі 1/2 частки цього рухомого майна та визнати за нею на цю частку право власності.

Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.263, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Кіцманська державна нотаріальна контора Чернівецької області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не менше як п`ять років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до часу відкриття спадщини з січня 2005 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частки автомобіля «Renault Kangoo», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1461, номер шасі НОМЕР_3 .

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

Перепелюк І.Б.