Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №202/7806/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5171/26 Справа № 202/7806/24 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року та на додаткове рішення суду від 10 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком (суддя першої інстанції Мачуський О.М.),

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Костогриз О.В. через підсистему «Електронний суд» подав до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, в якій з урахуванням зміни предмету позову просив:

Визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 , (іпн НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , (іпн НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частина з усіх видів заробітку (доходу) але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які призначені рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ( справа №202/2300/24)

10 липня 2024 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком, в якому просив визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю - задоволено частково.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком - задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з матір`ю ОСОБА_2 ; два тижні з батьком ОСОБА_1 .

Двотижневий період проживання дітей з кожним з батьків починається з 10:00 години - неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі.

По завершенні двох тижнів, протягом яких діти проживали з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Перші два тижні, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, діти проживають з матір`ю.

У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Костогриза О.В. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №202/7806/24 про припинення стягнення аліментів - відмовлено.

Ухвалено по цивільній справі №202/7806/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком, додаткове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей - відмовлено.

Із вказаними судовими рішенням не погодились учасники справи та подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що вони ухваленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга ОСОБА_1 , мотивована тим, що з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну відносини з відповідачкою зіпсувались остаточно. Будучи громадянкою російської федерації відповідачка стала оправдовувати свою батьківщину і на цьому підґрунті у нас стали виникати серйозні непорозуміння. Після загострення ситуації в країні у вересні 2022року відповідачка, не сталячи мне до відома, разом з дітьми на нашому автомобілі виїхала з України до росії, де проживають її родичі у Омській області. Там вона поставила дітей на облік як осіб, які потребують тимчасового прихистку у країні-агресорі, заставляла дітей ходити до російського дитячого садку і забороняла розмовляти українською мовою. На мої телефонні дзвінки та повідомлення щодо повернення дітей на Батьківщину в Україну, взагалі не реагувала. А повернулася в Україну в квітні 2023року, бо закінчувався термін довіреності на автомобіль.

Зазначає, що мати дітей свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню їх не виконує, що говорить про її особисте ставлення до них. Вона ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться їх успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх підготовкою до подальшого життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; взагалі не спілкується нормально з ними для їх самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, а навпаки пригнічує мову і культуру країни, де живе; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання достойної освіти, тобто створились такі умови, які шкодять інтересам дітей.

У судових дебатах було підтверджено, що саме ОСОБА_1 ніс більшу частину витрат на утримання дітей, що підтверджується наданими квитанціями та чеками. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_2 має значно менший дохід та тривалий час не працювала існує ризик переміщення дітей за межі України без згоди батька, що прямо зазначалося стороною відповідача

ОСОБА_6 проживання кожні два тижні: не є стабільним, не є передбачуваним у довгостроковій перспективі, створює перманентний стан переходу;,формує постійне середовище конфліктної передачі дітей.

ОСОБА_1 , просив рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позову задовольнити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , свою скаргу мотивує тим, що суд не прийняв до уваги, що єдина причина по якій орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації ДМР - в лютому 2024 року затвердив висновок про доцільність визначення місця мешкання дітей - з батьком була усунена, і саме тому в серпні 2025 року на повторному засіданні органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР було прийняте рішення про доцільність визначення місця мешкання дітей саме з матір`ю

За час розгляду справи ОСОБА_1 змінив місце роботи - наразі його робота пов`язана з відрядженням по Україні та відсутністю дома кілька днів

За час розгляду справи ОСОБА_1 фактично змінив місце мешкання - 14 листопада 2025 року він подарував належну йому частку в квартирі АДРЕСА_1 і як сам зазначив у власноручні заяві будь якого відношення до квартири - не має

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ЦНАП про скасування реєстрації ОСОБА_2 в спірні квартирі, а в лютому 2024 року самовільно , без рішення суду, ВИСЕЛИВ ОСОБА_2 з квартири , в якій вона проживала в тому числі разом з дітьми

ОСОБА_2 в грудні 2023 року надіслала ОСОБА_1 проект договору про способи участі батьків у вихованні та розвитку дітей , як пропозицію про вирішення усіх спірних питань позасудовому порядку шляхом домовленностей та компромісів Будь якої відповіді після отримання проекту договору з боку ОСОБА_1 на пропозицію ОСОБА_2 - не надходило

Судове рішення про встановлення спільної опіки на малолітніми дітьми дає ОСОБА_1 підстави для звернення з відповідною заявою про надання йому відстрочки від мобілізації до ТЦК та СП

Суд діяв виключно в інтересах ОСОБА_1 , коли в судовим рішенням відмовив в задоволені позовної вимоги ОСОБА_2 , про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які призначені рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа №202/2300/24).

Вказує, що ухвала суду про відмову у прийнятті заяви про зміну предмету позову - не виносилась: ні протокольно - в журналі судового засідання; ні окремою ухвалою. Тобто рішення про відмову в прийнятті заяви про зміну предмету позову - судом не було прийняте.

ОСОБА_3 просив оскаржувані рішення суду скасувати та первісний позов ОСОБА_7 , задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.

Від ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що посилання ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі про скасування рішення про стягнення з неї аліментів, є не змістовним та таким що водить суд в оману, оскільки зазначена вимога була вже розглянута Дніпровським апеляційним судом при перегляді судового рішення по справі №202/2300/24. І суд першої інстанції увалюючи відмову у винесенні додаткового рішення належним чином обґрунтував свою позицію. Також не зрозумілою та не обґрунтованою є вимога ОСОБА_2 щодо ухвалення рішення про доцільність встановлення місця мешкання дітей саме з нею, оскільки відповідно до тексту апеляційної скарги зазначені доводи щодо доцільності застосування моделі спільної фізичної опіки батьків по відношенню до малолітніх дітей, з посиланням на спроби ОСОБА_2 вирішити цей спір в позасудовому порядку, намаганням укласти угоди зі мною, із фіксацією графіка та інше. Хоча в самій позовній заяві та в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить суд визначити місце мешкання дітей саме з нею. Це наводить на думку про невизначеність ОСОБА_2 , щодо її бажання про визначення місця мешкання дітей саме з нею. А це може в подальшому призвести до того, що інтереси дітей будуть погіршені та не враховані.

ОСОБА_1 , просив скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

ОСОБА_1 , у судовому засіданні підтримав доводи свої апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі, скаргу ОСОБА_2 , просив залишити без задоволення.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 , у судовому засіданні підтримали доводи свої скарги, просила її задовольнити, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , відмовити.

Представник органу опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації ДМР, у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 квітня 2011 року між сторонами було зареєстровано шлюб, про що Соборним відділом ДРАГС Дніпропетровського управляння юстиції у Дн.області було зроблено відповідний актовий запис № 195.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_8 , про що 03.03.2016 року Індустріальним відділом ДРАЦС Дніпро зроблено відповідний актовий запис № 167 та видане Свідоцтво про народження ІКИ НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народився син ОСОБА_9 , про що 05.09.2019 року Індустріальним районним в м.Дніпрі відділі ДРАЦС Головного ТУЮ у Дн.області зроблено відповідний актовий запис № 303 та видане Свідоцтво про народження ІКИ НОМЕР_4 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року по цивільній справі №202/17267/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Вказані обставини сторонами у судовому засіданні не заперечувались.

Як встановлено судом, на сьогодні між сторонами у справі існує спір з приводу визначення місця проживання їхніх малолітніх дітей. Діти почергово мешкають у кожного з батьків. Батьки дітей не досягли між собою згоди з ким з них будуть проживати малолітні діти, обоє звернулися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до Висновку Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР від 18.02.2025 року визнано доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком. Висновок мотивований тим, що у матері ОСОБА_2 не вирішено питання щодо поновлення дії посвідки на постійне проживання в Україні.

Висновком Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР від 06.08.2025 року визнано доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю. Вказаний висновок прийнято у зв`язку з поновленням посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 в Україні та створення нею всіх необхідних умов для гармонійного розвитку дітей.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянкою російської федерації, має Тимчасове посвідчення громадянина України, серія НОМЕР_5 видане 04.11.2013 (код органу видачі - 1201), була зареєстрована у місті Дніпро, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб, виданої на підставі заяви ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 від 14 грудня 2023 року.

07.12.2023 ОСОБА_2 було знято з реєстрації за вказаною адресою, що підтверджується довідкою, виданою Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 14 грудня 2023 року.

11 лютого 2024 року ОСОБА_2 було примусово виселено з квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 202/20959/23 від 18 вересня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суд набрало законної сили.

Спеціалістами управління-служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради було обстежено житлово-побутові умови проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 .

За результатами виходу 11.06.2024 за місцем проживання матері складено акт обстеження, в якому зазначено, що матір`ю, ОСОБА_2 , для проживання, розвитку та виховання дітей створені належні умови. У дітей окрема кімната, є місце для відпочинку, навчання та ігор. У ОСОБА_4 та Рє необхідні речі побуту, одяг та взуття за сезоном. Мати винаймає житло, згідно з договором оренди житлового приміщення від 01.03.2024 року.

ОСОБА_2 працює на посаді «тренер», з 12.02.2024 р. та по теперішній час, згідно з характеристикою, наданою фізичною особою - підприємцем (ФОП) ОСОБА_11 . За місцем роботи характеризується позитивно, як дисциплінований та пунктуальний працівник. До робочих обов`язків ставиться відповідально.

Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Вільний 4» складено характеристику № 3 від 05.02.2024 р. з місця проживання на ОСОБА_2 . За місцем проживання ОСОБА_2 характеризовано як зразкову громадянку, що підтримує добрі стосунки як у сім`ї, так і в спілкуванні із сусідами.

Згідно з характеристикою, виданою адміністрацією Дніпровської гімназії № 135 Дніпровської міської ради від 12.02.2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є учнем 1-Г класу. ОСОБА_4 має достатні розумові здібності, програмовий матеріал дитина засвоює на середньому рівні. Виявляє інтерес до образотворчого мистецтва і трудового навчання.

Також, вказано, що хлопчик замкнений, неврівноважений, може конфліктувати з однокласниками. В разі виникнення конфліктної ситуації, не сприймає адекватної критики. Надано інформацію про те, що обидва із батьків займають активну позицію по відношенню до виховання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з характеристикою, виданою дитячим центром «Веселі Ельфи» ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , характеризується позитивно, надано оцінку розумовим та психо-емоційним здібностям дитини - ОСОБА_5 .

Комунальним закладом «Дніпропетровський центр Соціально- психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, від 18.10.2023 р. ОСОБА_12 надано довідку № 63, про надання соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару. Результати психологічного діагностування показали, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають схильність до обох батьків. Батько не налаштовує дітей проти матері, має достатній рівень батьківського потенціалу та батьківської компетенції.

Комунальним закладом «Дніпропетровський центр Соціально- психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, від 07.06.2024 р. ОСОБА_2 надано довідку № 81, про надання соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару. Результати психологічного діагностування показали, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають схильність до обох батьків. Разом із тим, звернуто увагу на те, що психологічний стан обох дітей - нестабільний. У ОСОБА_5 діагностовано стан дезадаптації. На даний час хлопчик перебуває у стані протесту (це захисний механізм психіки, пов`язаний із небажанням прийняти ситуацію розірвання шлюбу батьків, як кризову ситуацію).

ОСОБА_4 має однакове ставлення до обох батьків, Йому подобається жити почергово і у батька, і у матері.

Відповідно до довідки КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» від 01.07.2024 р. № 5019 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на диспансерному обліку не знаходиться і раніше за архівною документацією не значиться.

Відповідно до довідки КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» від 01.07.2024 р. № 6139 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в реєстрі осіб з наркологічними захворюваннями не знаходиться і раніше за архівною документацією не значиться.

Відповідно до довідки КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» від 12.01.2024 р. № 319 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в реєстрі осіб з наркологічними захворюваннями не знаходиться і раніше за архівною документацією не значиться.

Відповідно до довідки КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» від 12.01.2024 р. № 322 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 на диспансерному обліку не знаходиться і раніше за архівною документацією не значиться. В

Матір`ю, ОСОБА_2 , укладено декларації № 0001-5К94-ХМ00 від 01.04.2019 р., № 0001-Р5ТЗ-Р600 від 24.09.2019 р., КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Дніпровської міської ради на отримання дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , первинної медичної допомоги, з цього часу діти взяті на облік лікарем ОСОБА_14 . Законним представником дітей є мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 знаходиться на диспансерному обліку стосовно діагностованого захворювання: аденоїдні вегетації III ст., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться на диспансерному облік стосовно діагностованого захворювання: глотковий мигдалик ІІ-ІІІ ст.

При відвідуванні сімейного лікаря в профілактичних цілях та в випадках захворювання дітей, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходяться завжди у супроводі матері ОСОБА_2 . У випадках захворювання дітей мати завжди звертається за медичною допомогою до лікаря. Батько ОСОБА_1 супроводжував дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в присутності матері дітей ОСОБА_2 одноразово 27.12.2023 р.

Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України (ВР- 001527403), встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженець м. Дніпро, Україна, на території України станом на 20.09.2023 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

ОСОБА_1 має постійне місце мешкання за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 працевлаштований, має стабільний дохід.

Відповідно до наданих сторонами платіжних документів встановлено що мати ОСОБА_2 та батько, ОСОБА_1 приймають активну участь у матеріальному забезпеченні своїх малолітніх дітей.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні позовних вимог учасників справи, суд першої інстанції виходив з того, що діти тривалий час фактично проживають по черзі з кожним з батьків, якими створено необхідні умови для їх повноцінного. Всебічного та гармонійного розвитку.

Також, ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд вказав на те, що заява ОСОБА_3 , не була прийнята до розгляду та те, що відсутні підстави для стягнення аліментів з ОСОБА_1 , оскільки діти проживають почергово з обома батьками.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду.

Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дитини має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч.2 ст.161 СК України.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини другої статі 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 161 СК України передбачено, що спір між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (стаття 161 СК України).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базисні елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 756/8947/21, провадження № 61-6421св24).

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно із частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів ; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Так, під час дослідження матеріалів справи та доказів під час апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 існує спір щодо визначення місця проживання спільних дітей, як знаходження сторін у офіційному шлюбі так і після його припинення.

Колегія суддів зазначає, що між сторонами фактично існує домовленість щодо почергово їх виховання та місце проживання з кожним із батьків.

Апеляційний суд наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, про що неодноразово підкреслював Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня

2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).

Суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання дітей по черзі із кожним з батьків на час розгляду справи найбільше відповідає забезпеченню їх найкращих інтересів, а тому колегія суддів вважає. що рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Що стосується доводів ОСОБА_2 , щодо незгоди із додатковим рішенням місцевого суду.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч.2 ст.51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно із ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК (2947-14) аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Оскільки, рішенням місцевого суду від 30 січня 2026 року було ухвалено рішення визначення місця проживання дітей почергово з кожним з батьків, колегія суддів вважає. що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , про стягнення аліментів на її користь.

Слід зазначити, що також місцевий суд у додатковому рішенні обґрунтовано роз`яснив позиваці за первісним позовом, що вона не позбавлена можливості звернутись до суду із вимогою про припинення стягнення з неї аліментів на користь батька дітей.

По суті аргументи апеляційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Колегія суддів перевірила доводи апеляційних карг на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року та додаткове рішення суду від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В, Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2026 року.

Головуючи суддя О.В. Халаджи