Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №183/5399/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4794/26 Справа № 183/5399/21 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дейнего Світлана Іванівна про розірвання спадкового договору (суддя першої інстанції Городецький Д.І., повний текст рішення складено 22 січня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего Світлана Іванівна про розірвання спадкового договору, в якому просила розірвати спадковий договір від 17 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дайнегою С.І., зареєстрований в реєстрі за №1269.

Ухвалою суду від 14 вересня 2022 року провадження у справі зупинене до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 04 серпня 2023 року до участі у справі у якості правонаступника позивача ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 було залучено ОСОБА_2 .

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано спадковий договір, укладений 17 грудня 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего Світланою Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 1269.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 906,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

Із вказаним рішенням суду не погодилась відповідачка та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом не було з`ясовано всі істотні обставини справи, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаргу мотивує тим, що суд дійшов помилкового висновку про систематичне невиконання відповідачкою умов спадкового договору.

Окрім належного виконання зобов`язань, прямо передбачених договором спадкування, відповідачка за власною ініціативою здійснювала додатковий догляд за позивачкою, який не був визначений умовами договору, а саме: забезпечувала придбання продуктів харчування, приготування їжі, прибирання житла, а також інші побутові потреби. Зазначені дії вчинялися добровільно, добросовісно та в інтересах позивачки.

Вказує, що ОСОБА_3 склала 07 серпня 2006 року заповіт на користь ОСОБА_2 про що відповідачку, як сторону чинного договору спадкування повідомлено не було.

Позивачем не надано жодного доказу звернення до відповідача з вимогою про сплату коштів, встановлення строку виконання або повідомлення про порушення умов договору.

ОСОБА_1 просила рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від позивачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено спадковий договір, який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего Світланою Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 1269.

Згідно умов спадкового договору, ОСОБА_1 зобов`язалася виконувати розпорядження відчужувача ОСОБА_3 , встановлені зазначеним договором, а у разі смерті відчужувача ОСОБА_3 набуває право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, а саме – на квартиру, загальною площею 37,1 кв.м., житловою площею 21,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно до умов спадкового договору, ОСОБА_1 зобов`язалася виконати такі розпорядження ОСОБА_3 : щомісячно сплачувати 150,00 грн. (сто п`ятдесят грн.) на ліки, забезпечувати при необхідності стаціонарне лікування ОСОБА_3 в будь-якій лікарні за попередньою домовленістю між сторонами.

Згідно до розписки ОСОБА_3 від січня 2021 року, остання отримала від ОСОБА_1 сплатила їй 1 800,00 грн. за спадковим договором від 17.12.2019 р. у якому обумовлено щомісячні виплати по 150,00 грн., сторони у справі не оспорювали та підтвердили зазначений факт в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно до спадкової справи, № 151/2022, яку заведено 20.09.2022 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Бакою О.В., з заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася ОСОБА_2 .

Встановлено, що 07 серпня 2006 року, за життя, ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І., зареєстрований в реєстрі за № 1294, відповідно до якого, на випадок своєї смерті, заповіла ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що із систематичного невиконання відповідачкою умов спадкового договору.

Апеляційний суд погоджується з вказаним виском місцевого суду.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 716/2395/21 (провадження № 61-11315св22)).

Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).

Для підтвердження наявних правових підстав для розірвання спадкового договору відчужувач повинен надати належні і допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 643/2791/22 (провадження № 61-6411св24)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається: звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 , а в подальшому її правонаступник ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідачка не виконує умови спадкового договору - жодного разу, згідно умов договору не надавала по 150 грн. на ліки

Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачка не виконувала умови договору, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 що тільки у січні 2021 року остання сплатила померлій ОСОБА_3 1800 грн. за спадковим договором від 17.12.2019 року, тобто умов договору виконано не було, що свідчить про правомірність висновку місцевого суду про задоволення позовних вимог.

Встановивши, що позивачем доведено невиконання відповідачкою умов спадкового договору,а відповідачка жодним чином доводи позивача не спростувала, не надала будь-яких доказів на підтвердження виконання ними умов договору або вчинення позивачем перешкод у виконанні спадкового договору, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання спадкового договору, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_5 про стягнення недоотриманої суми пенсії в порядку спадкування за законом.

Доводи апеляційної скарги, щодо вже виплачених сум недоотриманої пенсії апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення дані суми було враховано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.3 статті 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (стаття 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин другої, третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями, 374, 375,381 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи