Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №145/1420/24 — Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/1420/24

Провадження №2/145/62/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2026 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Копилової Л. В. ,

за участю секретаря судових засідань Мигдальської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання батьківства,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання батьківства.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перебування у стосунках без реєстрації його матері ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Реєстрація його народження проведена Іллінецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області відповідно до актового запису№ 21 від 12 лютого 1992 року. Оскільки його батьки на момент його народження не перебували у шлюбі, то відомості про батька було зроблено зі слів матері відповідно до ч.1 ст.135 СК України як ОСОБА_7 . Відносини між батьком та матір`ю не склалися, вони не проживали разом, однак ОСОБА_5 , фактично протягом усього життя визнавав біологічне батьківство відносно нього, цей факт визнає також бабуся – відповідачка ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько ОСОБА_5 загинув під час бойового завдання перебуваючи у лавах ЗСУ. Після загибелі батька він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у прийнятті такої заяви та видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з не підтвердженням родинних відносин.

Враховуючи наведене, просить суд визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком, а також зобов`язати третю особу внести відповідні зміни до актового запису про його народження за № 21 від 12 лютого 1992 року, в якому відомості про батька зазначити як « ОСОБА_5 ».

Заперечуючи проти позовних вимог 08 жовтня 2024 року відповідачі надали відзив до суду, в якому вказували на те, що ОСОБА_5 ніколи не визнавав себе батьком позивача ОСОБА_1 , не проживав разом і не вів спільного господарства з його матір`ю ОСОБА_6 , ні до його народження, ні після. На момент народження позивача ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 досяг 17 років, тобто був неповнолітнім. З 1991 року він почав зустрічатися з ОСОБА_8 , з якою згодом 03.06.1995 року одружився і у них народилося двоє синів: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_5 у 42 роки, виконуючи свій обов`язок по захисту Батьківщини у лавах ЗСУ виконуючи бойове завдання загинув ІНФОРМАЦІЯ_7 в селі Тополине Донецької області, тобто сплинуло вже більше 8 років з цього часу. Ще за його життя позивач та його мати ОСОБА_11 , у 2004 році ставили питання про визнання його батьком позивача, проте ОСОБА_5 заперечував це і пропонував провести в добровільному порядку експертизу, на що позивач та його мати не погодилися і більше їх звернень не було. Відповідачі вважають, що виникнення зараз спору за цим позовом пов`язано ні зі спадщиною, яку нібито хоче отримати позивач, а з призовом за мобілізацією під час воєнного стану, який введено з 24.02.2022 року і темпи мобілізації набирають обертів щорічно, тому позивач бажає отримати пільги користуючись статусом «сина» загиблого військовослужбовця, адже жодної спадщини ОСОБА_5 не залишав і спадкова справа не відкривалася взагалі. Доводи позивача про те, що ОСОБА_5 фактично визнавав протягом усього життя позивача, будучи біологічним батьком та факт визнання такого батьківства його бабусею є неправдивими, адже вони навпаки заперечували і заперечують нині цей факт. Крім цього, зазначили, що посилання позивача на норми СК України щодо визнання батьківства є помилковим, адже позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому мають застосовуватися норми КпШС, які діяли на момент спірних правовідносин. Враховуючи, що до спірних правовідносин підлягає застосування положення ст.53 КпШС, в якій передбачені умови, що є необхідними для встановлення факту батьківства, а сам по собі висновок експертизи немає наперед встановленої сили й беручи те, що позивач своїх вимог не довів, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

16 жовтня 2024 року представник позивача надала суду відповідь на відзив, в якій вважала доводи відповідачів необгрунтованими та непідтвердженими належними і допустими доказами. Оскільки батьки позивача дійсно не вели спільне господарство та не проживали разом, водночас єдиним категоричним доказом батьківства загиблого ОСОБА_5 відносно позивача у даній справі є висновок експерта.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі з повідомленням сторін.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2024 року зазаявою представника відповідачів суд перейшов від розгляду справи за правилами спрощеного провадження до загального та призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 листопада 2024 року за клопотанням представник позивача призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу. Провадження зупинено.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2026 року провадження у справі відновлено.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судовий розгляд.

При розгляді справи позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_12 підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Позивач ОСОБА_1 пояснив суду, що він має намір встановити факт батьківства загиблого ОСОБА_13 відносно себе, так як він хоче бути сином свого рідного батька, хоче прийняти спадщину після його смерті і отримати все, що належить йому за законом. За життя він з батьком не спілкувався з різних причин. Він приїздив до батька, однак їх зустрічам перешкоджали і його бабуся, і батькова дружина. Водночас, батько при спілкуванні з його дружиною пояснював, що був молодий і боявся батьків, тому не визнав свого батьківства. Вони були схожі з батьком і це усі визнавали. Однак експертизи так і не провели. Протягом певного часу бабуся і інші родичі визнавали його батьківство.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на розгляд справи до суду не з`явилися, про час та місце її розгляду повідомлені в установленому законом порядку.

Представник відповідачів ОСОБА_14 заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві. Також зазначила, що висновок молекулярно - генетичної експертизи на 100% не підтверджує батьківство ОСОБА_5 відносно позивача, є некатегоричним і містить припущення. Відповідачі заперечують факт такого батьківства і ніколи його не визнавали.

Представник третьої особи надав суду заяву, в якій не заперечував проти задоволення позовних вимог за наявності законних підстав для цього.

Заслухавши сторін та їх представників, допитавши свідка, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Іллінці Вінницької області.

В графі свідоцтва «Батько» вказаний ОСОБА_7 , в графі «Мати» - ОСОБА_15 .

Відповідно до витягу № 00045365133 від 05 червня 2024 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька, в актовому записі про народження позивача ОСОБА_1 № 21 від 12 лютого 1992 року, відомості про батька внесено відповідно до ч.1 ст.135 СК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

У п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», роз`яснено, що скільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Отже, до спірних правовідносин, ураховуючи зазначені правові норми та роз`яснення, а також те, що позивач народився до 01.01.2004 року повинні застосовуватися норми КпШС України.

Відповідно до вимог ч.ч.2,3 ст.53 КпШС України, в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Згідно з ч.2, 3 ст. 55 КпШС України якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини -за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис про батька дитини провадиться за заявою батька. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім`я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України абз. 3 п.15 постанови №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вказав, що заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч.2 ст.55 Кодексу про шлюб та сім`ю запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

У третьому абзаці п.13 вказаної постанови, Пленум Верховного Суду України вказав, що факт батьківства може бути встановлено за наявності однієї з таких обставин: 1) спільне проживання батьків дитини і ведення ними спільного господарства, яке не припинилось до її зачаття; 2) спільне виховання дитини; 3) спільне утримання дитини; 4) докази, що з вірогідністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У необхідних випадках для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, можливе призначення з урахуванням обставин справи відповідної судової експертизи.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

У справі «Міфсуд проти Мальти» (заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

ЄСПЛ у справі «Молдован проти України» (заява № 62020/14, пункт 46, від 14 березня 2024 року) зауважив, що КпШС України було прийнято в той час, коли ДНК-експертизи ще не були широко розповсюдженими. Таким чином, положення статті 53 цього кодексу давали можливість встановити батьківство на «соціальних» підставах (рішення у справі «Мікуліч проти Хорватії», заява № 53176/99, пункт 64, ЄСПЛ 2002-I). Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли вже широко використовувалися результати надійної ДНК-експертизи.

У вказаній справі (пункт 52) ЄСПЛ зазначив, що під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування КпШС України до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку суду, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема за допомогою нових методів експертизи. Суд неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (рішення у справах «А. Л. проти Польщі» («A. L. v. Poland»), заява № 28609/08, пункт 71, від 18 лютого 2014 року, «Тавли проти Туреччини» (), заява № 11449/02, пункт 34, від 09 листопада 2006 року та «Больєвіч проти Сербії» («Boljevic v. Serbia»), заява № 47443/14, пункт 55, від 16 червня 2020 року).

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України.

Поряд з цим, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі встановлення факту батьківства, і у випадку підтвердження такого іншими наявними у справі доказами, може бути визнаний підставою для задоволення позову (відмови в задоволенні позову) в залежності від висновків проведеного експертного дослідження.

На підтвердження факту батьківства ОСОБА_5 відносно позивача, останнім надано суду висновок № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року судової молекулярно-генетичної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , син загиблого, можуть бути родичами по чоловічій лінії.

Таким чином, вказаний висновок експертизи підтверджує ймовірну спорідненість позивача з одним із синів загиблого ОСОБА_5 , тобто є припущенням.

Водночас біологічне батьківство загиблого ОСОБА_5 відносно ОСОБА_1 вказаний висновок категорично не доводить.

Поряд з наданими позивачем письмовими доказами та висновком експерта, при розгляді справи допитано в якості свідка ОСОБА_6 , яка пояснила, що вона є матір`ю позивача. У 1989 році вони познайомилися із ОСОБА_16 , в той період коли вона працювала в коледжі, а він вступив до коледжу на навчання. Вони закохалися і між ним виникли відносини як між чоловіком та жінкою. Через деякий час вона завагітніла, одразу ж повідомивши про це ОСОБА_9 . Від дитини він не відмовлявся, однак так як на той час був неповнолітнім і повністю залежав від своїх батьків, тому боявся повідомити цю новину їм. Коли ОСОБА_9 все ж таки познайомив її з батьками, вони одразу не були проти дитини і не заперечували проти оформлення їх відносин. Проте відносини між нею та ОСОБА_9 так і не склалися, спільного господарства вони не вели, проживали в гуртожитку, окремо і він, і вона. На момент народження сина його батьку було 17 років, а вона була старшою за нього, що ймовірно і викликало заборону з боку бабусі і дідуся проти відносин ОСОБА_9 із нею та народження їх спільного сина. У 1991 році вона народила сина - ОСОБА_17 . На той час вона вже проживала у своєї сестри, а з пологового будинку з сином їх зустрічав її брат. Після закінчення коледжу ОСОБА_5 вступив до університету міста Тернополя, пізніше одружився, у нього народилися діти. А вона після досягнення сином однорічного віку одружилася з іншим чоловіком, так як потребувала допомоги, дитині також потрібен був батько. Вже після досягнення сином ОСОБА_17 повнолітнього віку вона повідомила йому правду про свого рідного батька. Він приїздив і до батька і до бабусі, однак нова родина батька була проти їх спілкування. Також син повідомляв бабусі про свій намір визнати батьківство, проте з невідомих причин під час останньої зустрічі ОСОБА_17 зіткнувся із супротивом бабусі і все закінчилося конфліктом. Зазначила, що розуміє, що до суду треба було звернутися раніше і вирішити це питання, однак вказана обставина не може бути перешкодою для визнання батьківства зараз, відновлення зв`язків сина з родиною свого батька та отриманням того, що йому належить.

Таким чином судом встановлено, що на момент народження позивача ОСОБА_1 , його мати та ОСОБА_5 перебували у відносинах неперебуваючи у зареєстрованому шлюбі між собою, після народження сина відомості про батька зазначені у свідоцтві про народження за вказівкою матері, вони не вели спільне проживання, спільне господарство, не виховували сина спільно, відсутні докази, які б з вірогідністю підтверджували визнання ОСОБА_5 свого батьківства відносно ОСОБА_1 .

Наданий висновок молекулярно-генетичної експертизи носить імовірний, а не категоричний характер, тому він не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання батьківства в суді, а показання допитаного свідка суд оцінює критично, оскільки вона є матір`ю позивача і фактично зацікавленою у вирішенні даної справи.

Враховуючи наведені вище обставини, надавши належну оцінку доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 , тому відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору, на правову допомогу та за проведення експертизи, понесені позивачем при розгляді даної справи, не підлягають стягненню з відповідачів на його користь.

Керуючись ст.ст. 53, 55 КпШС України, ст.ст. 12, 79-81, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання батьківства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 червня 2026 року.

Суддя Копилова Л. В.