Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №201/5653/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

№ 201/5653/26

провадження 2-а/201/70/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року місто Дніпро

суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною і скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20 квітня 2026 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною і скасування постанови про адміністративне правопорушення, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 09 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № R 471989 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000.00 грн.. Як на доказ вини підполковник ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 не ста на військовий облік, з`явився вчасно за викликом по повістці до РТЦК, чим порушив вимоги статті 37 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, поданий у розшук.

Вважає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, так як відсутні обставини, на які йде посилання у постанові. Позивач посилається на те, що ввечері 08 квітня 2026 року йому зателефонували представники правоохоронних органів та повідомили про передачу його ІНФОРМАЦІЯ_3 у розшук через те, що він не став на облік ТЦК за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи. З метою вирішення ситуації, що склалася, та запобіганню негативних наслідків, ним було прийнято рішення стати на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 .

09 квітня 2026 року він став на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після постановки на облік йому було оголошено, що він в розшуку. За допомогою застосунку Резрерв+ ним була підписана заява, щодо повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію). Постанову № R471989 ним фактично отримано 10 квітня 2026 року.

Позивач не погоджується з порушенням ним правил військового обліку, оскільки в постанові не вказана конкретна норма порушення, в законі не було норми про облік ВПО, він має довідку переселенця від 28 жовтня 2022 року. Стосовно місця проживання, реєстрації та військового обліку. З 16-ти років по 10 квітня 2026 року перебував на військовому обліку ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , в подальшому ІНФОРМАЦІЯ_6 ) за місцем реєстрації - смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області. Місце реєстрації жодного разу не змінював. Селище не перебувало в окупації. Кожні вихідні має можливість приїжджати до селища Покровське. Батько до цих пір фактично проживає там. Кожну військово-лікарську комісію проходив за місцем реєстрації. Повістки надходили за місцем роботи.

Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущеннях, що є порушенням закону. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R 471989 від 09 квітня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за ч. З ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень, визнати протиправною та скасувати. Витрати у справі віднести на відповідача, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 позовні вимоги не визнав, заперечували проти позову, вказавши, що у вказаний позивачем день і час ними дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення з боку позивача ОСОБА_1 , в передбаченому законом порядку повноважною особою було складено постанову з роз`ясненням її змісту порушнику, постанова вручена. Оспорювана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладенню штрафу в розмірі 17 000 грн. обґрунтована. Вважають вказану постанову законною, складена постанова вірно, всі істотні умови при її складанні дотримано і правильно відображено. Вважають, що все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Позов вважають не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов не обгрунтованим і не підлягаючим задоволенню.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії їй бездіяльності Конституцією чи іншими законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Судом з наданих позивачем документів і доказів відповідно до позиції ОСОБА_1 з`ясовано, що 09 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № R 471989 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000.00 грн.. Як на доказ вини підполковник ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 не ста на військовий облік, з`явився вчасно за викликом по повістці до РТЦК, чим порушив вимоги статті 37 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, поданий у розшук.

Позивач вважає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, так як відсутні обставини, на які йде посилання у постанові. Позивач посилається на те, що ввечері 08 квітня 2026 року йому зателефонували представники правоохоронних органів та повідомили про передачу його ІНФОРМАЦІЯ_3 у розшук через те, що він не став на облік ТЦК за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи. З метою вирішення ситуації, що склалася, та запобіганню негативних наслідків, ним було прийнято рішення стати на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 .

09 квітня 2026 року він став на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після постановки на облік йому було оголошено, що він в розшуку. За допомогою застосунку Резрерв+ ним була підписана заява, щодо повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію). Постанову № R471989 ним фактично отримано 10 квітня 2026 року.

Позивач не погоджується з порушенням ним правил військового обліку виходячи з наступного. Стосовно складеної постанови: у постанові заначено його вік 01.01.1900 - що є абсолютно некоректним значенням, у постанові зазначено наступні порушення вимог чинного законодавства: - ст. 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2233-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (зі змінами); - ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стосовно порушення ст. 37 ЗУ № 2233 – вказана стаття містить 6 частин, в постанові не зазначено жодного підпункту/пункту жодної із частин ст. 37 Закону України № 2233, який він порушив, тобто, вважається, що він порушив загалом ст. 37 Закону України № 3322 «Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього». Зазначене спростовується Військово-обліковим документом стосовно нього з додатку Резерв+.

Згідно додатку Резерв+ розділу «Штрафи онлайн» зазначено причина «Не став на військовий облік за місцем перебування як ВПО (очікує оплати)». Аналізом ст. 37 Закону України № 3322 встановлено, що частиною 4 цього Закону зазначено, що: «У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов?язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України)».

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що ним ймовірно порушено саме ч. 4

ст. 37 Закону України № 3322. Стосовно порушення ч. 4 ст. 37 Закону України № 3322: 1. Згідно вимог даного пункту він мав би стати на облік Соборного районного у місті ТЦК протягом 7-ми днів з дати набуття статусу внутрішньо переміщеної особи (далі - ВПО). Вищезазначене унеможливлюється враховуючи наступне: - законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» ст. 37 Закону України № 3322 викладено у новій редакції, яка доповнила її частиною, що містить норму, яка стосується постановки на облік ВПО протягом 7-ми днів за місцем проживання (набирає чинності через місяць); - він має довідку переселенця від 28 жовтня 2022 року.

З порушенням ч. 4 ст. 37 Закону України № 3322 категорично не погоджується, оскільки: - станом на 28 жовтня 2022 року дана норма не містила вимог щодо постановки на облік ВПО; - станом на 12 травня 2024 року він мав статус ВПО майже 1.5 року; - норми ст. 37 Закону України № 3322 не містять вимог щодо постановки на облік ТЦК за місцем проживання ВПО вже зареєстрованих ВПО. Тобто, він в жодному разі не міг порушити вимоги ч. 4 ст. 37 Закону України № 3322 та стати на облік ТЦК за місцем проживання ВПО протягом 7-ми днів.

Стосовно місця проживання, реєстрації та військового обліку. З 16-ти років по 10 квітня 2026 року перебував на військовому обліку ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , в подальшому ІНФОРМАЦІЯ_6 ) за місцем реєстрації - смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області. Місце реєстрації жодного разу не змінював. Селище не перебувало в окупації. Кожні вихідні має можливість приїжджати до селища Покровське. Батько до цих пір фактично проживає там. Кожну військово-лікарську комісію проходив за місцем реєстрації. Повістки надходили за місцем роботи. Отже, позивач не погоджується із зазначеною постановою, вважає її необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин справи.

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі одержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи прі адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов?язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період (ч. 1 ст. 22).

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (ч. З ст. 22).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період затверджений Постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560.

Згідно з ч. 1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справ, яка повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Особа не може нести відповідальність за правопорушення, якого вона не скоювала, або вина якої у скоєнні правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.

Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущеннях, що є порушенням закону. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R 471989 від 09 квітня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за ч. З ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень, визнати протиправною та скасувати.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оборону України» визначено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту також готовності населення і території держави до оборони.

З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, та діє на час розгляду даної справи.

Частина 3 ст. 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.

Диспозиція даної частини статті, як бланкетної норми, не встановлює певних правил поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки. Серед ознак суті адміністративного правопорушення за ч. З ст. 210 КУпАП обов`язково повинні бути посилання на конкретний нормативно- правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотримано особою, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Однак, на думку позивача, під час винесення оскаржуваної постанови не з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивач звертає увагу на необхідність чіткого посилання на конкретну норму, яку порушив суб`єкт правопорушення і яка обумовлює об`єктивну сторону інкримінованого правопорушення, відсутність такої вказівки у постанові суперечить принципу правової визначеності та можливості визначити суть інкримінованого правопорушення: не було виклику, належного повідомлення, вже перебував в ТЦК і інш..

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущенні, не повноважною особою, з порушенням строків і прядку розгляду, що є порушенням закону. Вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення, винесену відносно нього, оскільки такого правопорушення він не скоював.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення – у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.

Суд вважає вимоги позивача не доведеними і безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Відповідно до частини першої статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З 17 березня 2014 року, з дня оголошення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні діє особливий період.

Відповідно до підпункту 101 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.

Вимоги позивача суперечать приписам матеріального і процесуального права, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень частини 8 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Частиною третьою статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання.

Для забезпечення військового обліку громадян України функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів. У статті 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначено, що основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та убезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.

У пункті 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів зазначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з положеннями абзацу другого підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (із змінами) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні:

1) перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних те резервістів солдат запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 09 квітня 2026 року перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Задекларованим місцем проживання позивача згідно з довідкою від 28 жовтня 2022 року № 1201-5002279750 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є адреса: АДРЕСА_1 , що за територіальністю відноситься до зони відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_1 , але до 09 квітня 2026 року позивач перебував на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 ).

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом (пункт 19 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів).

Оскільки адресою задекларованого місця проживання військовозобов`язаного позивача з 28 жовтня 2022 року є Соборний район, й відповідно, па військовому обліку ОСОБА_1 мав перебувати в органі військового управління Соборного району, а не у 3 відділі Синельниківського.

Саме з цієї причини Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач був визначений як порушник правил військового обліку та особа, що підлягала доставці до ІНФОРМАЦІЯ_9 для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

3 відділом ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_2 ) до Національної поліції сформовано звернення НОМЕР_1 на доставку військовозобов`язаного ОСОБА_1 до органу військового управління для складення протоколу про адміністративні правопорушення. 09 квітня 2026 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 для постановки на військовий облік за задекларованим місцем проживання.

Цього ж дня, 09 квітня 2026 року о 15:53:50 ОСОБА_1 в додатку «Резерв+» (електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста) особисто підписав заяву, в порядку статті 279-9 КУпАП про визнання порушення та надав згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. Саме ця заява стала підставою для винесення оскаржуваної постанови № R471989 про накладення адміністративного стягнення за частиною третьою статті 210 КУпАП у виді мінімального розміру штрафу - одна тисяча неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до положень статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона НЕ ОСПОРЮЄ ДОПУЩЕНЕ ПОРУШЕННЯ та ЗГОДНА на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Положення цієї частини не застосовуються у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.

У статті 280 КУпАП зазначено: «Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279і - 2799 цього Кодексу».

У разі якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 цього Кодексу, винесена в порядку, передбаченому статтею 2799 цього Кодексу, та особа протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили сплатила не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення, така постанова вважається виконаною (положення статті З00-3 КУпАП).

За результатами розгляду заяви позивача рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене постановою № R 1471989 від 09 квітня 2026 року, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі одної тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Це мінімальний штраф, що знаходиться в межах санкції, яка була чинна на день накладення стягнення.

Під час розгляду адміністративного матеріалу та прийняття рішення про накладення стягнення у виді штрафу ІНФОРМАЦІЯ_11 діяв виключно в межах повноважень. Таким чином, позивач свідомо самостійно підписав в додатку Резерв+», який являється електронним кабінетом призовника, військовозобов`язаного та резервіста, заяву про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , замість того щоб доводити свою невинуватість в органі військового управління, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_8 , який звернувся до органів поліції про доставку позивача для складення протоколу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин позов військовозобов`язаного ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а постанова про накладення адміністративного стягнення - скасуванню.

Одним з основних імперативів доктрини адміністративного права є принцип невідворотності відповідальності особи за вчинене адміністративне правопорушення. Право визначення у діях особи складу правопорушення, передбаченого ст. 210; 210-1 та 211 КУпАП, та характеру правової санкції входить до складу дискреційних повноважень керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП).

Оскаржувана постанова містить перелік виявлених та встановлених порушень чинних правових актів і норм, що є наслідком протиправної поведінки позивача. Отже, як матеріально- так і процесуально-правові складові, при винесенні спірної постанови, реалізовані керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 виключно в межах належної юридичної компетенції; ні Порядок 1487, ні КУпАП, ні інший будь-який чинний нормативний акт не пов`язує можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності з усуненням чи не усуненням продовж зазначеного в Порядку 1487 строку виявлених перевіркою недоліків; трактування положень нормативних актів позивачем, окрім іншого, суперечить приписам ст. 277 КУпАП, відповідно до яких: «Справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадпятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою) правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи». Тобто припущення позивача про наявність 30-ти денного «пільгового» строку при притягненні особи до адміністративної відповідальності не відповідає положенням закону.

У той час сам позивач не надає доказів або хоча б відомостей про перебування його саме в той час в ІНФОРМАЦІЯ_12 , не зрозуміло чи оскаржувалися позивачем ці дії в передбаченому законом порядку, якщо так то які результати цього оскарження. Вважається неможливо самостійно відшуковувати нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила, та якого не дотримано особою, яка притягується до адміністративної відповідальності та не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавлявшись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до абзаців третій та четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998, у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»): «Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі держави, в основному, у значенні як сукупності законів та інших нормативно- правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін, без визначення його змісту, використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно- правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено».

Тобто, до категорії «законодавства» фактично відносяться і акти Кабінету Міністрів України. Положеннями Порядку 1487, як складової частини «законодавства» України, передбачена обов`язковість наявності у роботодавця інформації про певні персональні дані робітника, враховуючи сімейний стан, відомості про освіту, тощо.

Положеннями абз. 7 п. 3 ст. 22 Закону України № 3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року та вимогами п.п. 101 п. 1 додатку № 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», затвердженого Порядком 1487, всі військовозобов`язані, впродовж передбаченого 60- ти денного терміну (з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року (включно)), мали звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення власних облікових даних. Складовою процедури оновлення персональних даних є як проходження чергової ВЛК (за необхідності), так і отримання ВОД встановленого (оновленого) зразка, якщо його форма була змінена.

Відповідно до положень пункту першою частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобїлізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-1X» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані, у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування га соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг.

Суд не збирає докази, сторони клопотання про витребування доказів (матеріалу РТЦК та СП і інш.) в передбачуваному законом порядку не заявили.

Відповідно до абзацу шістнадцятого ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізаційної підготовки становить, у тому числі, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування

національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів

місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил

цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, сприяти територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки у їхній роботі в мирний час та в особливий період.

Відповідно до п. 2 Порядку, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду адміністративного матеріалу начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 всебічно, об`єктивно та в повному обсязі з`ясовано обставини допущеного правопорушення, ставлення порушника до допущеного порушення, його матеріальний стан, що було враховано при призначенні стягнення. Таким чином, для таких висновків у особи, яка винесла оскаржувану постанову, були підстави. При розгляді справи були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, також посадовою особою було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Не може суд прийняти до уваги пояснення позивача про те, що автором постанови не вірно відображені обставини події правопорушення, він не відреагував на зауваження позивача чи не вжив заходів для усунення перешкод в русі позивачу та інш., оскільки це спростовується вищенаведеним і ніякими іншими об`єктивними доказами не підтверджено, належних доказів про протилежне суду не надано. Позивачу спочатку потрібно було б самому не порушувати вимоги зазначеного закону про мобілізацію в Україні, а потім вже вимагати їх дотримання від інших і не перекладати тягар своїх порушень на інших, в тому числі і на сторону відповідача.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена КУпАП, яким визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Ст. 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, суд вважає встановленими не обгрунтовані обставини позовних вимог, вони не спростовують висновків відзиву на позов, а тому підстав для скасування спірної постанови не знаходить.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту порушеного права згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання незаконним рішення, дії або бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому суд звертає увагу на положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в адміністративному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи чи інш..

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи позивача, визначальними обставинами для вирішення спірних правовідносин є визначення відповідності оскаржуваних дій відповідача критеріям правомірності, які пред`являються до дій та рішень суб`єктів владних повноважень. Таким чином, доводи позивача є не обгрунтованими, в зв`язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові можуть бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов не підлягає задоволенню повністю.

При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати правомірними. Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача щодо наполягання на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються, порушення прав позивача, в тому числі і визначених Конституцією України, іншими законами саме цим відповідачем не були допущені.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 255, 256, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпрі про визнання протиправною і скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Третій апеляційний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст. 286 КАС України з урахуванням положень п. 3 Розділу VI ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ КАС України.

Суддя -