Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №362/5704/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/5704/25

Провадження № 2/362/941/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2026 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертпромінжинірінг» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та покладення судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги, який він уклав із відповідачем, він надав останньому в позику грошові кошти в сумі 30 000 гривень 00 копійок строком на три місяці з дати надання позики.

Оскільки відповідач не повернув вказану суму позики, позивач просить стягнути з останнього суму боргу та покласти на відповідача судові витрати (а.с. 1 – 6).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Враховуючи, що судове повідомлення про розгляд справи разом із копією ухвали про відкриття провадження по справі та примірником позовної заяви з додатками, які були надіслані відповідачу за адресою реєстрації місця його проживання повернуто до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», керуючись ч. 4 ст. 130 ЦПК України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи (а.с. 26, 29, 31).

Оскільки відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку передбаченому статтею 130 ЦПК України, у встановлений цивільним процесуальним законом строк не подав відзив на позов і не заперечив проти вирішення справи в порядку спрощеного провадження, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

31 березня 2025 року між сторонами укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 1 відповідно до якого відповідач отримав від позивача поворотну фінансову допомогу (позику) у вигляді грошових коштів у сумі 30 000 гривень 00 копійок (а.с. 9 – 10).

Факт отримання відповідачем від позивача зазначеної суми грошових коштів у позику підтверджується платіжною інструкцією № 4435 від 01.04.2025 року (а.с. 11).

Відповідно до п. 2.6. укладеного між сторонами договору, поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення позикодавцем, але на строк не більший ніж три календарних місяців із дати платежу передбаченої пунктом 2.5. цього договору.

Згідно із п. 2.5. укладеного між сторонами договору, датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивальника або дата відповідного документу про отримання коштів в якості поворотної фінансової допомоги який видає позичальник позикодавцю.

Із змісту платіжної інструкції № 4435 від 01.04.2025 року судом встановлено, що даний платіж з отримання відповідачем від позивача грошових коштів за вказаним договором було проведено банком 01 квітня 2025 року (а.с. 11).

Тобто, за приписами пунктів 2.5. і 2.6. укладеного між сторонами договору, строк повернення відповідачем позивачу поворотної фінансової допомоги закінчився 02 липня 2025 року.

Під час розгляду справи суду не надано відповідних доказів на підтвердження факту повернення відповідачем позивачу позики у строки, що у визначені в договорі.

Вирішуючи спір по суті вимог, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Норма частини першої статті 1050 ЦК України встановлює, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Положення частини 2 статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума позики, що не повернута відповідачем позивачу складає 30 000 гривень 00 копійок.

Оскільки, відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним із позивачем договором про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 31 березня 2025 року та не повернув останньому суму позики у визначеному розмірі та строки, суд приходить до висновку, що порушені майнові права позивача слід захистити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача встановленої під час розгляду справи суми заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги пункту першого прохальної частини позову в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Одночасно, суд вважає безпідставними, беззмістовними, юридично порожніми і необґрунтованими позовні вимоги пункту другого прохальної частини позову, оскільки такі вимоги не є позовними по своїй суті, позаяк вони не стосуються дій чи бездіяльності відповідача та не можуть бути до нього звернені, оскільки взагалі не є предметом спору між сторонами.

Вказане у пункті другому прохання не є способом захисту цивільних прав який використовується при формулюванні позовних вимог з метою захисту і/або відновлення прав та інтересів які порушені.

Зокрема, вирішення питання про розподіл судових витрат, про що позивач просить у пункті другому прохальної частини заяви, здійснюється судом в силу положень ЦПК України, тобто належить виключно до повноважень суду та не потребує додаткового їх заявлення як позовних.

Відповідно до норми пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України, є обов`язком суду під час ухвалення рішення вирішити питання про те як розподілити між сторонами судові витрати.

Тобто, вказані вимоги прохальної частини позову (пункт 2 прохальної частини позову) абсолютно не є позовними вимогами за своєю суттю, не є позовними за характером правовідносин та не є позовними за змістом цивільного процесу!

За таких обставин, відсутня необхідність формулювання вказаних вимог як позовних в прохальній частини позову, оскільки це не відповідає загальним принципам цивільного процесу.

Формулювання в прохальній частині позову позовних вимог які не є такими по своїй суті, не спрямоване, не сприяє й не забезпечує належний та ефективний захист порушених цивільних прав позивача.

Отже, позовними вимогами по суті є лише і тільки вимоги про стягнення грошових коштів позики (суть спору!).

У зв`язку із цим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог викладених у пункті другому прохальної частини позову про «покладення» на відповідача судових витрат.

Таким чином, позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню в обсязі визначеному судом лише за позовними вимогами заявленими в пункті першому прохальної частини заяви.

Виконуючи вимоги пункту 6 частин першої статті 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення суду вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд зауважує, що суд вирішує питання про розподіл судових витрат в силу імперативного припису процесуального закону, а не через те, що вимоги про «покладення» на відповідача судових витрат заявлено у пункті 2 прохальної частини позову.

Згідно із нормою частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За подачу даного позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3 028 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 18 липня 2025 року (а.с. 21).

Також, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Натомість, до позову не додано, в матеріалах справи відсутній та під час розгляду справи стороною позивача не надано суду укладеного між позивачем і адвокатом Смітюхом В.В. договору № 2025-07-3Н від 14 липня 2025 року, відомості про який відображено за змістом доданого до позову ордеру від 18 липня 2025 року (а.с. 7).

Як наслідок, у зв`язку із неподанням стороною позивача до суду договору № 2025-07-3Н від 14 липня 2025 року або його належним чином завіреної копії, суд об`єктивно позбавлений можливості перевірити ціну договору, порядок, умови і строки здійснення оплати за договором та інші положення договору які необхідні для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Норма пункту 2 частини другої статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, до позову не додано, в матеріалах справи відсутній та під час розгляду справи стороною позивача не надано суду укладеного між позивачем і адвокатом договору про надання правової допомоги.

Одночасно, суд враховує наступне.

Зокрема, при вирішенні питання стосовно розподілу судових витрат у вигляді витрат позивачки на оплату правової допомоги, суд керується і застосовує правові висновки наведені у пункті 31 постанови Верховного Суду від 20 липня 2021 року по справі № 922/2604/20 за якими: відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Як підсумок, суд вважає, що через відсутність в матеріалах справи договору (або його копії) про надання правової допомоги між позивачкою і адвокатом, – стороною позивача не підтверджено підстави надання позивачу правової допомоги у даній справі та підстави і факт здійснення позивачем оплат відповідних витрат на правову допомогу.

У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що відсутні процесуально-правові підстави для ухвалення судом рішення про розподіл судових витрат позивача на правову допомогу.

Отже, на підставі статей 133, 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд враховує обставину часткового задоволення позовних вимог в обсязі 90,83 % та вважає, що судові витрати позивача у вигляді сплати судового збору за вимогами майнового характеру слід визначити відповідно до відсотку задоволеної суми позову у розмірі 90,83 %, що становить 2 750 гривень 33 копійки.

Як наслідок, на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати слід покласти на:

-позивача у розмірі 9,17 %, що становить 2 77 гривень 67 копійок (відмовлені позовні вимоги пункту другого прохальної частини позову в сумі 3 028 гривень 00 копійок);

-відповідача у розмірі 90,83 %, що становить 2 750 гривень 33 копійки (задоволені позовні вимоги пункту першого прохальної частини позову в сумі 30 000 гривень 00 копійок).

У зв`язку із цим, слід стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2 750 гривень 33 копійки.

На підставі викладеного, керуючись статтями 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, статтями 1 – 13, 19, 23, 27, 34, 76 – 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 – 265, 273 – 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Частково задовольнити позов.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертпромінжинірінг» грошові кошти в сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертпромінжинірінг» у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2 750 (дві тисячі сімсот п`ятдесят) гривень 33 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду – 10 червня 2026 року.