Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №372/251/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/251/26

Провадження 2-982/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рабчуна Р.О.,

при секретарі судового засідання Мазуренко В.Є.,

за участю сторін:

представника позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Обухів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що 25 лютого 2006 року між сторонами було укладено шлюб, який рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року розірвано.

Позивач вказав, що 17 грудня 2011 року отримав у дарунок від батька 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У подальшому 04 березня 2017 року зазначену квартиру було відчужено, а отримані від продажу кошти, які, на думку позивача, є його особистими, використано для придбання того ж дня 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, позивач зазначив, що після смерті родички ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав у спадщину квартиру АДРЕСА_3 . Надалі, 25 квітня 2018 року вказану квартиру було продано, а отримані від її відчуження кошти використано для придбання 03 травня 2018 року квартири АДРЕСА_4 .

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно придбане за рахунок коштів, отриманих від продажу належного йому подарованого та успадкованого майна, позивач вважає, що таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя та належить йому на праві особистої приватної власності.

Ухвалою судді від 22.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

27.02.2026 року на адресу Обухівського районного суду Київської області від відповідача ОСОБА_2 через підсистему «Електронний Суд» надійшов відзив на позовну заяву, яку вона обґрунтовує тим, що спірні квартири були набуті під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а також за її особисті кошти за її згодою. У їх придбання та поліпшення вкладались значні кошти відповідачки, що підтверджується договорами купівлі, чеками та показаннями свідків. Також відповідачка зазначила, що позивач без її згоди здає квартири в оренду та отримує дохід, чим порушує її права як співвласника. Крім того, просить суд врахувати, що майно є спільною сумісною власністю подружжя, набуте під час шлюбу. У зв`язку з викладеним відповідачка просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

05 березня 2026 року на адресу Обухівського районного суду Київської області через підсистему «Електронний Суд» від представника позивача адвоката Кучер Т.М. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Обгрунтовуючи дану відповідь представник позивача зазначає, що спірні квартири були придбані за особисті кошти позивача, отримані від відчуження належного йому на праві особистої приватної власності майна, набутого за договором дарування та в порядку спадкування. Також посилалась на те, що долучені відповідачкою фотографії, чеки, квитанції, накладні та інші документи не підтверджують здійснення нею ремонту чи вкладення особистих коштів саме у спірні квартири, а окремі з них не стосуються предмета спору, у зв`язку з чим не можуть бути належними доказами у справі.

09 квітня 2026 року ухвалою суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, поділ майна, стягнення аліментів, заборону вчинення певних дій та усунення перешкод у користуванні майном у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності було повернуто позивачеві.

09 квітня 2026 року ухвалою було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті з викликом сторін.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України забезпечується фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представниця позивача в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви, просила її задовольнити. Посилалась на доводи, викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив.

Відповідачка в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилалася на доводи, викладені у відзиву на позовну заяву. що спірні квартири були набуті під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а також за її особисті кошти. У їх придбання та поліпшення вкладались значні кошти відповідачки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , батько позивача, пояснив, що 04.03.2017 року спільно із сином продали квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . Отримані від продажу кошти у сумі 149 000 грн., що належали свідку, він подарував сину, після чого за ці кошти була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_6 . Зазначена квартира була придбана з ремонтом. Також свідок повідомив, що позивач успадкував квартиру в АДРЕСА_3 після смерті двоюрідної баби, яку згодом продав, а виручені кошти використав для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_7 . Про вкладення відповідачкою особистих коштів у придбання цієї квартири свідку не відомо.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.02.2006 між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб, який рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.09.2024 року справа № 372/780/23, розірвано.

17.12.2011 позивач отримав у дарунок від свого батька ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та посвідченого нотаріусом 17.12.2011 року та копією про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київської обласної ради «Обухівське бюро технічної інвентаризації», № витягу 32712466 від 28.11.2011 року.

04.03.2017 ОСОБА_4 та позивач відчужили зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 04.03.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 289, вартість укладення такого правочину склала 149 227 грн. Того ж дня вони придбали квартиру АДРЕСА_9 , набувши право власності по 1/2 частці кожен, що підтверджується копією договору купівлі продажу квартири від 04.03.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 836, вартість такого майна на момент придбання становила 148 188 грн. Вартість 1/2 частки квартири на момент подання позовної заяви становить 1087604 грн. 08 коп., що підтверджується копією звіту про оцінку майна №18-260113-001 від 13.01.2026 року.

Також судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.02.2017 року позивач успадкував квартиру АДРЕСА_10 .

25.04.2018 зазначену квартиру позивач відчужив за договором купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 531, вартість укладення такого правочину склала 187 170 грн. 00 коп.

03.05.2018 позивач придбав квартиру АДРЕСА_7 , вартість якої за договором купівлі-продажу становила 199 498 грн., зареєстрованого в реєстрі за № 1961. Вартість вищезазначеної квартири на момент подання позовної заяви становить 2830069 грн. 37 коп., що підтверджується копією звіту про оцінку майна №18-260113-002 від 13.01.2026 року.

У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтями 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах у справі № 6-1587цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до роз`яснень наданих у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).

Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі №6-1568цс16).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що 17.12.2011 позивач отримав у дарунок від свого батька ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 та 04.03.2017 ОСОБА_4 та позивач відчужили зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 04.03.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 289, вартість укладення такого правочину склала 149 227 грн. Того ж дня вони придбали квартиру АДРЕСА_9 вартість такого майна на момент придбання становила 148 188 грн. Разом з тим, 16.02.2017 року позивач успадкував квартиру АДРЕСА_10 . 25.04.2018 зазначену квартиру позивач відчужив за договором купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 531, вартість укладення такого правочину склала 187 170 грн. 00 коп. 03.05.2018 позивач придбав квартиру АДРЕСА_7 , вартість якої за договором купівлі-продажу становила 199 498 грн.

Водночас відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у неї особистих коштів чи самостійного доходу, за рахунок яких було придбано спірне майно. Надані квитанції та чеки не містять відомостей, які б дозволяли встановити, що придбані за ними товари, меблі чи будівельні матеріали були використані саме для облаштування або ремонту спірних квартир. Також матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження доводів відповідачки щодо здійснення нею ремонту за власні кошти чи вкладення особистих грошових коштів у спірне майно. Отже, зазначені твердження відповідачки ґрунтуються виключно на її поясненнях та не підтверджені належними доказами.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що спірне майно квартири АДРЕСА_9 та квартира АДРЕСА_7 , хоча й були придбані під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивача після попереднього продажу майна. Тому, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та визнати за ним право особистої приватної власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір стягується з відповідача а корить позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на 1/2 квартири АДРЕСА_9 .

Визнати за ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 16640 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.06.2026 року.

Суддя Р.О. Рабчун