Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №359/1864/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/1864/26

Провадження № 1-кп/359/463/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

розглянувши у залі суду у закритому судовому засіданні з технічною фіксацією кримінальне провадження № 62025100130002827, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.05.2025, по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, військовослужбовця, не інваліда, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України,

У С Т А Н О В И В:

Заступник командира 1 навчальної роти ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) старший лейтенант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, порушуючи порядок та умови зберігання військового майна, 10.02.2025, точного часу під час досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території військової частини за адресою: АДРЕСА_2 , маючи при собі ввірене йому військове майно, діючи із кримінальною протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи в умовах воєнного стану, не вжив належних заходів щодо контролю за ввіреним йому військовим майном, а саме: радіостанціями спеціального призначення Motorola R7 UHF, FKP Premium 865 EZG 9237 та Motorola R7 UHF, FKP Premium 865 EZG 0821, загальною вартістю 64 659,56 грн, що призвело до їх втрати.

Таким чином, ОСОБА_4 втратив ввірене для службового користування військове майно, внаслідок порушення правил його зберігання, в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 413 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України, визнав повністю. Суду зазначив, що час, місце і спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх у повному обсязі підтверджує. Звертав увагу суду, що на даний час він відшкодував потерпілій стороні завдані збитки і продовжує служити у ЗСУ. У скоєному щиро розкаявся, вину усвідомив, просив пробачити його та призначити покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі.

Представник потерпілого – ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила обставини, викладені в обвинувальному акті. Звертала увагу суду, що по даному факту було проведено службове розслідування та встановлено суму завданої шкоди, яку обвинувачений повністю відшкодував. Враховуючи вказане, представник не наполягала на призначенні суворого покарання та просила врахувати, що обвинувачений досі є військовослужбовцем, має позитивну характеристику і має намір продовжити нести службу у військовій частині.

Судом встановлено, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і правильно розуміють зміст цих обставин, окрім того, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції. Заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився допитом обвинуваченого та представника потерпілого і дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу ОСОБА_4 , визначивши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Отже суд, допитавши обвинуваченого та представника потерпілого і дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу ОСОБА_4 , приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у втраті ввіреного для службового користування військового майна, внаслідок порушення правил його зберігання, в умовах воєнного стану, повністю доведена і кваліфікує його дії за ч. 3 ст.413 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів;

- особу винного, який раніше не судимий; військовослужбовець; одружений; має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом і наглядом лікаря психіатра не перебуває;

- обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а саме у якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, суд приймає визнання вини, щире каяття, наявність на утриманні малолітнього сина, відшкодування завданої шкоди, що підтверджується довідкою про утримання із заробітної плати ОСОБА_4 за період з 01.05.2025 по 31.10.2025 і платіжною інструкцією № СРЕ5-55К7-7Р8Х-83МВ від 24.04.2025; обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, а також враховуючи вимоги ст. 65 КК України, про те що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, беручи до уваги те, що обвинувачений вчинив нетяжкий злочин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах, передбачених санкцією частиною 3 статті 413 КК України. Разом з тим, беручи до уваги відомості про особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, усвідомив характер своєї протиправної поведінки і її наслідки, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надавав правдиві свідчення про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України, з урахуванням думки представника потерпілого, яка на призначенні суворого покарання не наполягала, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого - визнання вини, щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини, відшкодування завданої шкоди, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку, передбаченого ч. 4 ст. 75 КК України, та з покладенням ряду обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. Таке покарання суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Підстав для обрання запобіжного заходу, до набрання вироком законної сили у відношенні ОСОБА_4 , суд не вбачає.

Процесуальні витрати і речові докази відсутні у кримінальному провадженні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 369 - 371, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини;

- повідомляти командира військової частини про зміну місця проживання.

Згідно ч. 4 ст. 76 КПК України, нагляд за військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командиром військової частини.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України, цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_7