Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №357/6575/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6575/26

Провадження № 2/357/5606/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Кошель Б. І. ,

при секретарі – Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року адвокат Єфремова І. І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, в якому просила: 1) стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі однієї четвертої (1/4) частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з дня пред`явлення даного позову і до досягнення повноліття; 2) стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання до досягнення донькою - ОСОБА_4 на період встановленої інвалідності дитині, а саме до 11 лютого 2030 року у розмірі однієї четвертої (1/4) частини заробітку (доходу) ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28 серпня 2024 між сторонами було укладено шлюб. Сторони є батьками малолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, із діагнозом: Основний [G80] Дитячий церебральний параліч, статичний тетрапарез, ВВР головного мозку: голопрозенципалія, мікроцефалія. Дизартрія. Затримка мовленевого розвитку. Затримка стато-кінетичного розвитку легкого ступеня. Дисплазія кульшових суглобів, підзвих справа. Мама дитини здійснює повний догляд за дитиною з інвалідністю. Дитина проходила лікування в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» МОЗ України відповідно до виписки № 278, де і було встановлено діагноз, та вказано рекомендації щодо подальшого лікування та реабілітації, у зв`язку із тяжкою хворобою. Згідно з індивідуальною програмою реабілітації дитини з інвалідністю №30 від 11.02.2025 року дитина має проходити реабілітацію, та має обмеження щодо пересування, орієнтації, спілкування, навчання, що говорить про необхідність постійного догляду, що зумовлює неможливість мами працевлаштуватись на роботу. Відповідач ухиляється від покладеного на нього у відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України обов`язку утримувати свою дитину. Це, зокрема, виявляється у тому, що Відповідач добровільно не надає кошти на утримання дитини, а саме: на придбання одягу, продуктів харчування, лікування, реабілітаційні заходи, медикаментів тощо. Дитина повністю перебуває на утриманні Позивачки. Позивачка на даний час не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною, яка є дитиною з інвалідністю до 18 років, та не має повних трьох років, перебуває на обліку у Головному управлінні пенсійного фонду України у Київській області, отримує допомогу при народжені дитини та державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. Оскільки Відповідач не надає матеріальної допомоги, ні на утримання та лікування малолітньої дитини, а ні на утримання дружини - матері своєї дитини, яка отримує лише 3794,20 грн державної допомоги на народження дитини та державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Позивачка змушена звернутись із даним позовом до суду. Відповідач є працездатною особою, проходить військову службу, не має інвалідності, інших дітей чи непрацездатних членів сім`ї на утриманні, відсутні інші обставини, які б об`єктивно перешкоджали виконанню ним обов`язку щодо утримання дитини з інвалідністю та надання утримання матері своєї дитини до досягнення донькою 18-ти річного віку, тобто протягом періоду на який встановлено дитині інвалідність.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою суду від 05 травня 2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, призначено судове засідання на 09 червня 2026 року о 10:15 год.

Судом 05.06.2026 р. за вх.№36388 отримано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача – адвокат Назаренко Р. А. просив позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини доходу ОСОБА_2 задовольнити та позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини усіх доходів відповідача - задовільнити частково шляхом встановлення аліментів у розмірі 1/14 (однієї чотирнадцятої) частини усіх доходів відповідача.

Представник позивача – адвокат Єфремова І. І. направила до суду відповідь на відзив, яка була зареєстрована канцелярією суду 09.06.2026 р. за вх.№36948, в якій просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, представників не направили, про день і час розгляду справи була повідомлена належним чином.

Судом 09.06.2026 р. за вх.№37077 отримано заяву, в якій представник позивача – адвокат Єфремова І. І., в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття та стягнути кошти на особисте утримання в розмірі 1/7 частини з всіх видів заробітку щомісячно, і до припинення підстав для такого утримання. Розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача – адвокат Назаренко Р. А. подав до суду заяву, яка була зареєстрована канцелярією суду 09.06.2026 р. за вх.№37078, в якій просив розгляд справи проводити без участі відповідача та представника. Зазначив, що сторона відповідача визнає позовні вимоги по встановленні аліментів на утримання дружини в розмірі 1/7 частини з всіх видів заробітку щомісячно.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 28 серпня 2024 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів циільного стану Білоцерківського міськрайонного управління Міністерства юстиції у Київській області, про що 28 серпня 2024 року складено відповідний актовий запис № 890, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1

Сторони є батьками молоітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Київ), серія НОМЕР_2 .

Згідно з Медичним висновком № 46 від 11 .02.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, із діагнозом: G80 Дитячий церебральний параліч, статичний тетрапарез, вроджена вада розвитку головного мозку: голопрозенципалія, мікроцефалія. Дизартрія. Затримка мовленевого розвитку. Затримка стато-кінетичного розвитку легкого ступеня.

Позивач здійснює повний догляд за дитиною з інвалідністю, що підтверджується Посвідченням серії НОМЕР_3 , видане 11.03.2023.

Відповідно до виписки № 278 із медичної карти стаціонарного хворого від 15.01.2025, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходила лікування в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» МОЗ України.

Згідно з індивідуальною програмою реабілітації дитини з інвалідністю №30 від 11.02.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має проходити реабілітацію, та має обмеження щодо пересування, орієнтації, спілкування, навчання, що говорить про необхідність постійного догляду.

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні пенсійного фонду України у Київській області та отримує допомогу при народжені дитини та державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, що підтверджується відомостями з реєстру фізичних осіб - платників податків станом на 27.03.2026 р.

Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач наголошувала на тому, що дитина знаходиться на повному її утриманні та потребує постійного стороннього догляду, оскільки вона є особою з інвалідністю, а відповідач ухиляється від будь-якої допомоги.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до положення ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Згідно частин 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зміст глави 15 Сімейного кодексу України вказує на обов`язок кожного з батьків утримувати дитину. Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.

Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом вищенаведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі № 490/4522/16-ц.

Такий правовий висновок міститься і в постанові КЦС ВС від 11.03.2020 № 759/10277/1 (61-22317св19).

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.

Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.

Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджується за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви.

Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Отже, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 75 СК України, дружина чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на аліменти у дружини - матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині - матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред`явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19).

Відповідно до ч.1 ст. 88 СК України якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.

Відповідно до вказаної статті право на утримання виникає на підставі складу юридичних фактів: проживання одного з подружжя з дитиною з інвалідністю та опікування нею; нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду; спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ст. 6 СК України).

Таким чином, право на утримання у одного із подружжя виникає на підставі складу наступних юридичних фактів, а саме: проживання одного із подружжя з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, один із подружжя опікується дитиною з інвалідністю, а другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Також враховується судом, що право того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, на утримання, пов`язане з виникненням досить складних життєвих обставин, в яких останній з об`єктивних причин значно більшою мірою виконує обов`язки по догляду і розвитку дитини, зазнає більших фізичних та психологічних навантажень і у зв`язку з цим потребує додаткової підтримки.

В постанові Верховного Суду по справі № 750/9224/16-ц (провадження №61- 16837св18) від 13 червня 2018 року суд касаційної інстанції звернув увагу нате, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

А тому, Відповідач зобов`язаний брати участь у забезпеченні матеріального благополуччя Позивача, з яким проживає їх спільна дитина-інвалід, як це визначено приписами ч. 2 ст. 88 СК України.

В судовому засіданні досліджена заява відповідача, в якій останній позовні вимоги визнав в повному обсязі, чим підтвердив, що малолітня донька проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні.

Відповідач визнаючи позовні вимоги в повному обсязі підтвердив спроможність сплачувати аліменти в зазначеному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Тому, враховуючи вищенаведені обставини, матеріальне становище дитини та матері, матеріальне становище платника аліментів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення аліментів на утримання доньки є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня подачі позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки, відповідач, як батько дитини, яка має інвалідність, кошти на утримання позивача не надає, є фізично здоровим і не має інших утриманців, працездатний, то суд вважає, за необхідне стягнути з ОСОБА_2 аліменти на особисте утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/7 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до припинення підстав для такого утримання.

В постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Аналогічні висновки містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17 (провадження № 61-7584св18), від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19 (провадження № 61-2057св20).

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20.

Отже, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, батько дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.

Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 462/4973/15-ц.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

На підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору на користь держави.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи зміст наведених правових норм та статті 4 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 50 відсотків від ставки судового збору в дохід держави за подання до суду даної позовної заяви, тобто в розмірі 665,60 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 84, 179, ст. ст. 180-183, ч. 1 ст. 191 СК України, ст.ст. 4, 13, 19, 82, 133, 141, 211, 247, 265, 273, 274, 353, 354, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства», ст. 51 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.04.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, у розмірі 1/7 всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 21.04.2026 та до повноліття дитини або закінчення часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .

Суддя Б. І. Кошель