Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №295/6203/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6203/26

Категорія 59

2/295/3787/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді Лєдньова Д.М.

з участю секретаря с/з Желєвої Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дмитрієва Жанна Анатоліївна, до Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 .

Після смерті батька ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з належної йому на підставі договору купівлі - продажу від 06.05.1996 року квартири АДРЕСА_1 (раніше буд. 58).

Позивач зазначила, що за життя, 06.05.1996 року, ОСОБА_3 , склав заповіт № 6-2385, яким заповів їй вищевказану квартиру.

Учасник наголошує, що при оформленні документів у зв`язку з виїздом родини до держави Ізраїль ім`я померлого було зазначено як ОСОБА_3 замість ОСОБА_3 .

Факт належності договору купівлі - продажу ОСОБА_3 встановлено рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15.05.2025 року у справі 295/5315/25.

Позивач звертає увагу на те, що 25.09.2024 року приватним нотаріусом Демчук С.П. було заведено спадкову справу № 37/2024, однак постановою від 17.01.2023 року № 6/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав розбіжностей в документах, неприйняття спадщини.

У позові додано, що ОСОБА_2 прийняла спадщину, оскільки на час її відкриття постійно проживала разом із батьком в Ізраїлі за однією адресою і від спадщини не відмовилася.

Посилаючись на відповідні обставини, а також зважаючи на неможливість оформлення прав у позасудовому порядку, позивач просить суд встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_3 06.05.1996 року складено заповіт, за змістом якого відповідною особою зроблено розпорядження на випадок смерті з передачею квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 (зареєстровано в реєстрі 2-2385).

Судом досліджено інформацію зі спадкового реєстру щодо наявних заповітів та спадкових договорів, встановлено чинність заповіту 06.05.1996 року (номер за реєстром 2-2385).

Згідно з відомостями свідоцтва про смерть, виданому Бюро у справах населення та імміграції в місті Ашдод Міністерства внутрішніх справ Держави Ізраїль 23.06.2021 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Тель Авив-Яффо. Ім`я батька особи – ОСОБА_4 .

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 15623 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 (раніше АДРЕСА_4 ) станом на 2003 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 у вказаному будинку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15.05.2205 року встановлено факт належності ОСОБА_3 догоговору купівлі-пролажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого Першою Житомирською Державною нотаріальною конторою 06.05.1996 року та зареєстрованого за № 6-2382.

З обставин, встановлених відповідним судовим рішенням, суд прийшов до переконання про фактичну належність договору купівлі-продажу ОСОБА_3 , про що ухвалено рішення.

Судом встановлено, що постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Демчук С.П. від 17.01.2023 року позивачу ОСОБА_2 , громадянці Держави Ізраїль, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину в порядку та строк, встановлені чинним законодавством.

У згаданій постанові нотаріусом додатково звернуто увагу на суперечливих даних щодо можливого споріднення ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_5 як доньки та батька, оскільки в свідоцтві про народження № НОМЕР_1 , виданому Бюро запису актів громадянського стану виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих Житомирської області ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначене ім`я « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_6 », а батько - як " ОСОБА_3 ". При цьому, згідно з даними свідоцтва про смерть, виданому Бюро у справах населення та імміграції в місті Ашдод Міністерства внутрішніх справ Держави Ізраїль 23.06.2021 року, відомості про особу зазначено як « ОСОБА_4 », а не « ОСОБА_7 ».

Згідно зі свідоцтвом про народження позивача (№ НОМЕР_1 ) відомості про особу (викладено російською) вказано як « ОСОБА_8 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько – « ОСОБА_9 ».

Відповідно до інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища 02.10.1976 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстровано шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_12 .

Вирішуючи питання грунтовності заявлених вимог суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ст.ст. 70-72 Закону України «Про міжнародне приватне право» з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб.

Положеннями ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті ст. 1233 ЦК України).

За змістом ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З досліджених по справі доказів - виписок з Реєстру населення, виданих в Бюро у справах населення та імміграції м. Ашдод, слідує, що зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_5 було: АДРЕСА_6 .

За такою ж адресою визначено місце проживання ОСОБА_13 .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку дослідженим доказам у їх окремому, а також сукупному значенні суд приходить до висновку про достатність підстав тлумачити зміст складено заповіту як одностороннього договору, скерованого на здійснення розпорядження відносно спадкового майна ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_13 , що, зокрема, узгоджується зі змістом договору купівлі-продажу квартири за участі покупця ОСОБА_3 , факт належності якого ОСОБА_3 підтверджено судовим рішенням, а також з даними виписки з Реєстру Населення, де у відомостях про особу ОСОБА_5 батько вказаний як ОСОБА_4 , та одночасно у скобках, « ОСОБА_7 ».

Як зазначалось вище, підставою прийняття спадщини є фактичне спільне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідні обставини про спільне місце проживання підтверджені на достатньому рівні інформацією про зареєстроване місце проживання осіб в АДРЕСА_6 , відомостями про спорідненість осіб як доньки та батька.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до п. 4.14 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Згідно з п.п. 5.5, 5.6 Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.

Коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Отже, позивач позбавлена можливості в позасудовому порядку реалізувати майнові права як спадкоємця за заповітом з огляду на неможливість нотаріуса з`ясувати відомості про прийняття спадщини у визначеному законом порядку, а також з огляду на існування суперечливих даних щодо ім`я, по-батькові осіб, обумовлених у спадкових відносинах.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи до уваги, що складеним заповітом від 06.05.1996 року ОСОБА_3 зробив розпорядження відносно належного на час смерті майна, матеріалами справи підтверджується право позивача на таке майно як спадкоємця за заповітом, який прийняв спадщину, а інші спадкоємці на час вирішення спору не встановлені, суд вважає необхідним застосувати виключний спосіб поновлення невизнаних прав особи, визнати право власності на спірне майно.

З приводу заявлених вимог про встановлення факту родинних відносин суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

У виниклому спорі встановлення заявленого факту про родинні відносини із зазначенням такого у резолютивній частині не тягне будь-якого правового наслідку для відновлення порушених прав особи через визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

У мотивувальній частині рішення судом прийнято до уваги спорідненість осіб як доньки та батька з метою додаткового підтвердження факту їх спільного проживання на час відкриття спадщини. Інше значення заявленого факту в обставинах справи судом не встановлено.

З огляду на вищенаведене, суд вважає необхідним задовольнити позов частково, визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у задоволенні інших вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 (громадянки Держави Ізраїль) як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя: Лєдньов Д.М.