Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №752/18037/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 червня 2026 року місто Київ

справа № 752/18037/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/5500/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Головачова Я.В.,

суддів:Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Кирильчук І.А. від 3 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.

Позов обґрунтовано тим, що на сторінці бренду " ІНФОРМАЦІЯ_1 " було опубліковано фото бушлату, як пропозиція потенційним покупцям, з приміткою про те, що бушлати останні в наявності.

15 березня 2025 року позивач звернулася до відповідача, яка є власницею бренду " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (ІНФОРМАЦІЯ_2), що також вбачається зі сторінки в соціальній мережі Instagram, шляхом листування в цій соціальній мережі, щодо вартості та умов придбання бушлату (далі - товар).

Продавцем на звернення позивача повідомлено вартість товару 18 000 грн та зазначено умови оплати, а саме вказано про 100% передоплату. Також продавцем уточнено параметри покупця та самостійно прийнято рішення "посадити по параметрам" вже готовий виріб.

Наступним повідомленням продавцем надані реквізити для оплати товару, в яких було зазначено відомості, які підлягають внесенню у графу платіжного документу "призначення платежу". Позивачем оплачено товар, про що було направлено квитанцію продавцю.

Після отримання товару, позивача не задовольнив його стан, адже бушлат не відповідав фото, побачивши яке на сторінці "ІНФОРМАЦІЯ_1", ОСОБА_1 виявила намір його придбати. На вимогу повернути товар неналежної якості продавець повідомив, що можливий лише обмін, ушив, перешив, однак повернення неможливо, оскільки це ательє і пошив був за індивідуальним замовленням.

27 березня 2025 року позивач повторно звернулася до продавця з вимогою повернення товару неналежної якості та оплачених коштів. У відповідь отримала лист від адвоката продавця, в якому зазначено, що бренд спеціалізується на індивідуальному пошитті, згідно назви бренду "ІНФОРМАЦІЯ_1", всі речі це виставкові зразки та продавцем було надано параметри для індивідуального пошиття.

Зазначає, що обговорення розмірів вже після отримання товару, в ході якого позивачем висловлено думку про те, що товар було б добре зменшити, свідчить про те, що жодного індивідуального підходу, перешиву чи будь-яких змін до товару не було здійснено.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір купівлі-продажу, укладений за допомогою дистанційного зв'язку між ФОП ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та стягнути з ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 18 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 3 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виготовлено для позивача належної якості товар (бушлат) за індивідуальними мірками та параметрами, тому такий товар та оплачені за нього кошти не підлягають поверненню; матеріали справи не містять доказів оплати за товар безпосередньо позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник зазначає, що факт оплати товару одним із подружжя сам по собі не обмежує права іншого з подружжя на звернення до суду за захистом своїх прав як споживача. Проте суд першої інстанції належним чином не перевірив зазначені доводи, не надав оцінки доказам щодо здійснення оплати товару чоловіком позивачки та дійшов передчасного висновку про відсутність доказів придбання товару саме нею.

Крім того, скаржник вказує, що позивачем було надано всі наявні у неї докази на підтвердження доводів щодо невідповідності отриманого товару її очікуванням та інформації, наданій продавцем під час його замовлення, однак зазначені докази судом належним чином не досліджені та не оцінені.

Також скаржник не погоджується з висновком суду про те, що спірний товар був виготовлений за індивідуальним замовленням. Такий висновок суд обґрунтував тим, що позивач надала відповідачу власні параметри для коригування виробу та що у платіжному документі в графі "Призначення платежу" міститься запис "оплата за товар за індивідуальним замовленням".

На думку скаржника, суд не врахував положення пункту 21 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2023 року № 614, якими визначено особливості виготовлення виробів за індивідуальним замовленням. При цьому дії відповідача у спірних правовідносинах, як вважає скаржник, не свідчать про виготовлення товару за індивідуальним замовленням у розумінні зазначених Правил.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ФОП ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 15 березня 2025 року ОСОБА_1 через соціальну мережу Instagram звернулася до ФОП ОСОБА_3 , яка є власницею бренду "ІНФОРМАЦІЯ_1" ІНФОРМАЦІЯ_3 ), з метою придбання бушлату (жакету), вартістю 18 000 грн

Згідно платіжної інструкції № НС56-АВТЕ-Х455-ОТОР від 15 березня 2025 року, ОСОБА_4 сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_3 18 000 грн.

Згідно зі скриншотами листування у соціальній мережі Instagram між ОСОБА_1 та акаунтом "ІНФОРМАЦІЯ_1" ІНФОРМАЦІЯ_3 ), після оплати та отримання товару, 27 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до продавця з вимогою прийняти товар назад та повернути сплачені за нього грошові кошти.

Листом від 28 березня 2025 року "ІНФОРМАЦІЯ_1" (ІНФОРМАЦІЯ_2) повідомило ОСОБА_1 про те, що товар виготовлено за індивідуальним замовленням, а тому він не підлягає поверненню у відповідності до вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, є договором, укладеним на відстані.

Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються статтею 13 Закону України "Про захист прав споживачів", яка є спеціальною для такого виду договорів.

Згідно з частинами 4, 7 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, законодавством передбачено право споживача в односторонньому порядку відмовитися від договору, укладеного на відстані, шляхом повідомлення продавця про таку відмову протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання товару. Реалізація споживачем цього права має наслідком припинення договірних правовідносин між сторонами без необхідності ухвалення судового рішення про розірвання договору.

Судом установлено, що позивач, ознайомившись із розміщеною в соціальній мережі Instagram інформацією про продаж бушлата (жакета), звернулася до відповідача з наміром придбати такий товар. У подальшому сторони шляхом листування погодили істотні умови договору, після чого відповідачем були надані реквізити для здійснення оплати.

Як убачається з матеріалів справи, після оплати товару останній був направлений позивачу засобами поштового зв`язку.

Після отримання товару, 27 березня 2025 року, позивач через соціальну мережу Instagram повідомила відповідача про намір відмовитися від укладеного договору та повернути придбаний товар, оскільки він їй не підійшов.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилалася на те, що спірний жакет був виготовлений за індивідуальним замовленням позивача, а тому відповідно до пункту 3 частини 5 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" не підлягає поверненню.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Згідно з пунктом 3 частини 5 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця (виконавця).

Отже, сам по собі факт уточнення окремих параметрів покупця не свідчить про виготовлення товару за індивідуальним замовленням у розумінні наведених положень закону.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірний жакет був виготовлений спеціально для позивача, що після отримання від неї антропометричних даних відповідачем було здійснено індивідуальне пошиття виробу або внесено зміни до вже існуючого виробу, які б унеможливлювали його подальшу реалізацію іншим покупцям.

Із наявної у справі переписки вбачається лише те, що позивач повідомила відповідачу свої параметри, а після отримання товару висловила побажання щодо можливого коригування його розміру. Водночас будь-які докази фактичного виконання таких робіт матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на зазначення у платіжній інструкції призначення платежу "оплата за одяг по індивідуальному замовленню" колегія суддів також відхиляє, оскільки саме по собі таке формулювання не підтверджує факту виготовлення товару за індивідуальним замовленням та не є достатнім доказом виникнення між сторонами правовідносин щодо індивідуального пошиття виробу.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідне призначення платежу було визначене продавцем під час надання реквізитів для оплати, а тому саме по собі не свідчить про погодження сторонами індивідуального пошиття виробу.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено наявності обставин, які відповідно до пункту 3 частини 5 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" виключали б право позивача на відмову від договору, укладеного на відстані.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що спірний жакет був виготовлений за індивідуальним замовленням позивача, а тому не підлягає поверненню.

Крім того, обґрунтовуючи зазначений висновок, суд першої інстанції послався на Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172, зазначивши, що обміну (поверненню) не підлягають товари належної якості, нарізані або розкроєні під розмір, визначений покупцем (замовником).

Разом із тим такий висновок є наслідком неправильного тлумачення змісту зазначеної норми.

Відповідно до вказаного Переліку обміну (поверненню) не підлягають "лінійний та листовий металопрокат, трубна продукція, пиломатеріали, погонажні вироби (плінтуси, наличники), плитні матеріали (деревноволокнисті та деревностружкові плити, фанера) і скло, нарізані або розкроєні під розмір, визначений покупцем (замовником)".

Отже, наведене положення регулює правовідносини щодо окремих видів будівельних та оздоблювальних матеріалів, які були нарізані або розкроєні відповідно до індивідуальних потреб покупця, та не поширюється на правовідносини щодо придбання предметів одягу.

За таких обставин зазначена норма не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, а тому висновок суду першої інстанції про неможливість повернення жакета з наведених підстав є помилковим.

Колегія суддів також враховує, що предметом спору у даній справі є реалізація споживачем права на розірвання договору купівлі-продажу, укладеного на відстані, передбаченого статтею 13 Закону України "Про захист прав споживачів".

На відміну від положень статті 8 Закону України "Про захист прав споживачів", які регулюють права споживача у разі придбання товару неналежної якості та передбачають необхідність встановлення наявності недоліків товару, положення статті 13 цього Закону надають споживачу право протягом чотирнадцяти днів розірвати договір, укладений на відстані, незалежно від якості придбаного товару, за умови дотримання встановлених законом вимог.

Отже, для правильного вирішення даного спору визначальним є встановлення факту укладення між сторонами договору на відстані, дотримання позивачем встановленого законом строку для розірвання такого договору, а також відсутність передбачених законом обмежень щодо реалізації цього права.

Як установлено судом апеляційної інстанції, між сторонами було укладено договір на відстані, позивач повідомила відповідача про відмову від договору в межах чотирнадцятиденного строку з моменту отримання товару, а обставини, які відповідно до пункту 3 частини 5 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" виключають право споживача на відмову від договору, матеріалами справи не підтверджені.

За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем неналежної якості товару не мають вирішального значення для правильного вирішення спору, оскільки право споживача на розірвання договору, укладеного на відстані, не ставиться законом у залежність від наявності чи відсутності недоліків товару.

Оскільки позивач повідомила відповідача про відмову від договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання товару, договір купівлі-продажу, укладений на відстані, вважається розірваним з моменту отримання продавцем такого повідомлення.

За таких обставин позовна вимога про розірвання договору задоволенню не підлягає як неналежний спосіб захисту, оскільки договір уже був припинений внаслідок односторонньої відмови споживача від нього.

Разом із тим розірвання договору породжує для продавця обов`язок повернути споживачеві сплачені за товар кошти.

Доводи відповідача про те, що оплата була здійснена чоловіком позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що саме позивач здійснювала замовлення товару, отримала його та реалізувала право на відмову від договору. Сам по собі факт перерахування коштів іншою особою не спростовує існування між сторонами правовідносин як між продавцем і споживачем та не позбавляє позивача права вимагати повернення сплачених за товар коштів.

Отже, вимога про стягнення з відповідача 18 000 грн, сплачених за товар, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати

Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 3 028 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення такого змісту.

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошові кошти в розмірі 18 000 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 3 028 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: